розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Бориспільської міської ради Київської області на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області в складі судді Борця Є. О. від 18 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Нежури В. А., Соколової В. В. від 18 квітня 2023 року,

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року Бориспільська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення без надання іншого житла.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на майно будівля фельдшерсько-акушерського пункту за адресою: будинок АДРЕСА_1 належить на праві власності Бориспільській міській раді і зареєстроване як комунальне майно, яке передано на праві оперативного управління до Головного управління Житлово-комунального господарства виконавчого комітету Бориспільської міської ради на підставі рішення Бориспільської міської ради № 858-12-8 від 17 серпня 2021 року після об`єднання територіальних громад.

Указує, що під час перевірки комунального майна встановлено, що частину будинку фельдшерсько-акушерського пункту, нежитлове приміщення громадської будівлі АДРЕСА_1 незаконно, без будь-яких правовстановлюючих документів вселився ОСОБА_3 разом із сім`єю: дружиною ОСОБА_2 та донькою ОСОБА_3 .

Указує, що протиправне зайняття відповідачами вказаного приміщення перешкоджає Бориспільській міській раді володіти та використовувати фельдшерсько-акушерський пункт за призначенням.

Мотивуючи наведеним, просить суд усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 із незаконно зайнятого громадського будинку фельдшерсько-акушерського пункту АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з приміщення фельдшерсько-акушерського пункту без надання іншого житла не ґрунтується на вимогах частини третьої статті 116 ЖК України та суперечить частині другій статті 109 цього ж Кодексу. Також суд зазначив, що між Бориспільською міською радою та відповідачами виникли не цивільні (речові), а житлові правовідносини, які регулюються частиною другою статті 109 ЖК України. Тому виселення відповідачів з приміщень фельдшерсько-акушерського пункту без надання іншого житла не може вважатись таким, що здійснюється "згідно із законом" в розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року апеляційну скаргу Бориспільської міської ради Київської області залишено без задоволення. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2022 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У травні 2023 року Бориспільська міська рада Київської області звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року в справі № 182/7347/18, від 18 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У червні 2023 року ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу Бориспільської міської ради Київської області, у якому просять зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для виселення відповідачів із займаного ними приміщення без надання іншого житлового приміщення, є правильними та такими, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 359/4376/22 з Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що Сеньківській сільській раді належав фельдшерсько-акушерський пункт з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

13 листопада 1995 року ОСОБА_1 був відряджений до Михайлівської православної церкви в с. Велика Стариця Бориспільського району Київської області. Це підтверджується копією відрядження, складеного секретарем Київської єпархії УПЦ від 13 листопада 1995 року.

Рішенням виконавчого комітету Сеньківської сільської ради № 9 від 24 січня 1997 року приміщення фельдшерсько-акушерського пункту, виділене для проживання священнику Михайлівської православної церкви с. Велика Стариця ОСОБА_1, передане церковній общині Михайлівської православної церкви с. Велика Стариця (тимчасово).

01 січня 2011 року Сеньківська сільська рада уклала з ОСОБА_1 договір оренди майна № 5, за яким Сеньківська сільська рада передала у користування ОСОБА_1 будівлю по АДРЕСА_1 строком на 6 місяців до 01 липня 2011 року.

30 червня 2011 року Сеньківська сільська рада уклала з ОСОБА_1 додаткову угоду № 3 до договору оренди майна № 5 від 01 січня 2011 року, зі змісту якої вбачається, що строк користування ОСОБА_1 будівлею по АДРЕСА_1 був продовжений до 30 вересня 2011 року.

01 жовтня 2011 року Сеньківська сільська рада уклала з ОСОБА_1 додаткову угоду № 4 до договору оренди майна № 5 від 01 січня 2011 року, зі змісту якої вбачається, що строк користування ОСОБА_1 будівлею по АДРЕСА_1 був повторно продовжений до 31 грудня 2011 року.

Однак на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України № 715-р від 12 червня 2020 року (715-2020-р) Сеньківська сільська рада була реорганізована шляхом об`єднання з Рогозівською сільською радою, Люборецькою сільською радою, Кучаківською сільською радою, Іванківською сільською радою, Глибоцькою сільською радою та Бориспільською міською радою у Бориспільську об`єднану територіальну громаду з адміністративним центром у м. Бориспіль. Ця обставина свідчить про те, що Бориспільська міська рада набула право власності на фельдшерсько-акушерський пункт з господарськими будівлями та спор4удами по АДРЕСА_1 .

Рішенням Бориспільської міської ради № 8578-12-VIII від 17 серпня 2021 року фельдшерсько-акушерський пункт з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 був переданий в оперативне управління ГУ ЖКГ виконавчого комітету Бориспільської міської ради.

Зі змісту витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №273121543 від 03 вересня 2021 року вбачається, що на підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування за ГУ ЖКН виконавчого комітету Бориспільської міської ради було зареєстровано право оперативного управління фельдшерсько-акушерським пунктом з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

З даних довідки начальника Бориспільського РП ПАТ "АЕС Київобленерго" № К04-02/1322 від 13 травня 2011 року установлено, що з 1998 року до приміщень фельдшерсько-акушерського пункту, в яких проживають відповідачі, постачається електрична енергія.

З даних листа начальника Бориспільської ФЕГГ ПАТ "Київсобленерго" № 833 від 12 червня 2012 року установлено, що до приміщень фельдшерсько-акушерського пункту, в яких проживають відповідачі, також постачається природний газ.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на частину третю статті 116 ЖК України.

2.Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Кожному гарантується недоторканність житла (стаття 30 Конституції України).

У частині четвертій статті 9 ЖК Української РСР визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 109 ЖК Української РСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

У частині третій статті 116 ЖК Української РСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Установлено, що у 1997 році ОСОБА_1 разом із своєю сім`єю вселився у спірне приміщення зі згоди Сеньківської сільської ради, спірне приміщення є його єдиним житлом, в якому він проживає понад 25 років, іншого житла відповідач та члени його сім`ї не мають.

Вселення відповідачів у спірні приміщення зі згоди Сеньківської сільської ради унеможливлює їх виселення на підставі частини третьої статті 116 ЖК України, оскільки таке вселення не є самоправним.

За змістом статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) закріплює право кожного на повагу до його приватного і сімейного життя, житла і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі "Прокопович проти росії" Європейський суд з прав людини визначив, що концепція "житла" за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. "Житло" - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання "житлом", що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Тривалий час проживання відповідачів у спірному житлі є достатньою підставою для того, щоб вважати це житло належним їм в розумінні статті 8 Конвенції, а тому виселення відповідача з цього житла є невиправданим втручанням у його приватну сферу, порушенням прав на повагу до житла.

Відсутність ордера на вселення у спірне приміщення само по собі не є підставою для висновку, що займане відповідачами з 1997 року житло за таких фактичних обставин справи, за наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання, не є житлом у розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції.

Таким чином, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що тривалий час проживання відповідачів у спірних приміщеннях є достатньою підставою вважати це житло належним їм у розумінні статті 8 Конвенції, а тому виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 з цього житла є невиправданим втручанням у їх приватну сферу, порушенням прав на повагу до житла.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судами попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.