розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником Молень Ростиславом Богдановичем, на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 12 січня 2023 року в складі судді: Німко Н. П., та постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 червня 2023 року в складі колегії суддів: Хома М. В., Дикун С. І., Храпак Н. М.,

Історія справи

Короткий зміст позову

20 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до комунального некомерційного підприємства "Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій" Тернопільської обласної ради (далі - КНП "Бережанський ОДГС") про визнання незаконним наказу про звільнення та його скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що з 01 серпня 1992 року позивач працювала лаборантом на 0,5 ставки в Бережанському обласному комунальному дитячому гастроентерологічному санаторії. Назва закладу та її посади неодноразово змінювались. Наказом Генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП "Бережанський ОДГС" ОСОБА_3 № 86-к від 19 грудня 2019 року працівників, в тому числі і позивача, звільнено з 28 грудня 2019 року у зв`язку з ліквідацією підприємства.

Із зазначеним наказом в частині свого звільнення позивач не згідна, вважаьа його незаконним та таким, що порушує її трудові права, оскільки підставою звільнення працівників слугувало рішення Тернопільської обласної ради "Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю" № 1430 від 17 вересня 2019 року, яке скасовано постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20.

З моменту набрання постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20 законної сили відповідач не вчинив жодних заходів для поновлення позивачки на роботі. Окрім цього, відповідач не взаємодіяв із громадськістю і трудовим колективом закладу при вирішенні питання про ліквідацію медичного закладу. Працівники закладу, в тому числі і позивач, не були персонально повідомлені про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці до звільнення. Відповідачем не було проведено консультацій з первинною профспілковою організацією КНП "Бережанського ОДГС" щодо запобігань звільненню працівників, в тому числі позивачки.

ОСОБА_1 просила:

визнати незаконним наказ генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП "Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій" ТОР ОСОБА_3 "Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства" № 86-к від 19 грудня 2019 року в частині звільнення з роботи ОСОБА_1 з 28 грудня 2019 року у зв`язку з ліквідацією підприємства згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України і скасувати вказаний наказ у цій частині;

поновити позивачку на роботі на посаді "сестра медична палатна" КНП "Бережанський ОДГС";

стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 61 062,29 грн;

вирішити питання про стягнення судових витрат.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 12 січня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

підстави незаконності звільнення позивачки стороною відповідача фактично не заперечені, подано заяву про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку звернення до суду із заявленими вимогами. За таких обставин, суд приходить до висновку, що оскільки позивачка була звільнена з роботи саме у зв`язку з ліквідацією Бережанського санаторію, після визнання судовим рішенням такої ліквідації незаконною і відновлення роботи організації, вона мала право бути поновленою на раніше займаній посаді у цьому підприємстві. Такі встановлені обставини свідчать про обґрунтованість вимог позивачки щодо її незаконного звільнення і наявності підстав для поновлення на роботі;

стаття 233 КЗпП України встановлює строки звернення за вирішенням трудових спорів до суду, згідно якої у справах про звільнення працівник може звернутися до суду у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Порушення вказаного строку звернення до суду без поважних причин є підставою для відмови у позові. Положеннями статті 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Згідно пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується судом незалежно від заяви сторін і пропущення такого строку є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. У разі пропуску передбачених строків звернення до суду за вирішенням трудового спору суд з`ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов`язки сторін. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав;

передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору і такий строк, у разі його пропуску з поважних причин, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити. Поряд з цим, вказаною нормою трудового законодавства не визначено переліку причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору та їх поважності, оскільки така обставина визначається в кожному випадку окремо, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, слід визнавати ті причини, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення особи до суду та які підтверджені належними й допустимими доказами, достатніми у їх сукупності та логічному взаємозв`язку. Отже, підстави пропуску строку, визначеного статтею 233 КЗпП можуть бути визнані поважними у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Тільки наявність таких об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця щодо звільнення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин;

суд вважав необґрунтованими твердження сторони позивача про відсутність у ОСОБА_3 права представництва у суді інтересів відповідача, оскільки вона з 19 грудня 2019 року звільнена з посади головного лікаря санаторію (тобто не є його керівником), а з 11 березня 2021 року втратила свої повноваження як голова ліквідаційної комісії санаторію. Суду не надано достатніх та належних доказів відсутності у ОСОБА_3 згаданих процесуальних повноважень на участь у розгляді у цій цивільній справі. Також суд звертає увагу, що встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується судом незалежно від заяви сторін і пропущення такого строку є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог;

заявивши клопотання про визнання поважними причини пропуску строку для звернення до суду з позовом та його поновлення, представник позивача, як зазначено вище загалом посилається на те, що у визначений законом місячний строк з дня вручення позивачці наказу про звільнення, до 28 січня 2020 року, вона не мала можливості звернутися до суду із згаданими позовними вимогами, оскільки на той час такий позов був би завідомо безпідставним, так як рішення обласної ради, на виконання якого цей наказ був прийнятим, на той час було чинним і законним. Просив суд врахувати такі обставини й визнати поважними вищевказані причини, які фактично перешкодили їй подати до суду цей позов у визначений законом строк;

посилання сторони позивача на причини пропуску строку звернення до суду, суд не вважає поважними, оскільки позивачка була звільнена з роботи 28 грудня 2019 року, про що була особисто повідомлена, трудову книжку отримала своєчасно, судове рішення, яким визнано незаконними підстави для ліквідації Бережанського санаторію й відповідно фактично констатована незаконність звільнення позивачки прийняте 11 березня 2021 року, а до суду ця позовна заява подана 20 вересня 2021 року. Про наявність поважних причин пропуску такого строку в період з 11 березня 2021 року до 20 вересня 2021 року (час звернення до суду), ні позивачка, ні її представник не вказали, а свідок ОСОБА_4 у своїх показах суду - не повідомила. Виходячи із фактичних, встановлених у справі обставин, суд не вважав доведеним стороною позивача у судовому засіданні обставин, які б свідчили про наявність будь-яких перешкод, які б об`єктивно перешкоджали позивачці, як звільненому працівнику в реалізації її права на оскарження рішення роботодавця щодо такого її звільнення у в місячний строк. За таких обставин суд, зробив висновок, що позивачкою без поважних на те причин пропущено встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, підстави для визнання строку пропущеним з поважних причин судом не встановлено;

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання наказу про звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення та поновлення позивачки на роботі слід відмовити, у зв`язку з пропуском строків звернення до суду. Оскільки вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у контексті цієї справи безпосередньо залежить від вирішення вимоги про поновлення позивачки на роботі, така вимога є похідною від вимоги про поновлення на роботі і у випадку відмови у її задоволенні (незалежно від підстав), похідна вимога також не підлягає задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 28 червня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Моленя Р. Б., залишено без задоволення, рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 12 січня 2023 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

підставою для прийняття оспорюваного наказу про звільнення позивача було рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради №1430 від 17 вересня 2019 року, яке скасовано постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20. Підстави незаконності звільнення позивачки стороною відповідача фактично не заперечені, лише подано заяву про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку звернення до суду із заявленими вимогами. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки позивачка звільнена з роботи саме у зв`язку з ліквідацією Бережанського санаторію, після визнання судовим рішенням такої ліквідації незаконною і відновлення роботи організації, вона мала право бути поновленою на раніше займаній посаді у цьому підприємстві, тобто вимоги позивача є обґрунтованими;

вирішуючи заявлені позивачкою позовні вимоги, місцевий суд враховував норми, передбачені статтею 233 КЗпП України, якою встановлено строки звернення за вирішенням трудових спорів до суду, згідно якої у справах про звільнення працівник може звернутися до суду у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Порушення вказаного строку звернення до суду без поважних причин є підставою для відмови у позові. Судом першої інстанції правильно відмовлено у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском строку звернення в суд, визначеного статтею 233 КЗпП України. Копія наказу про звільнення і трудова книжка вручені позивачці 28 грудня 2019 року. Згідно пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується судом незалежно від заяви сторін і пропущення такого строку є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. У разі пропуску передбачених строків звернення до суду за вирішенням трудового спору суд з`ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов`язки сторін. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав. Передбачений статті 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору і такий строк, у разі його пропуску з поважних причин, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Поряд з цим, вказаною нормою трудового законодавства не визначено переліку причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору та їх поважності, оскільки така обставина визначається в кожному випадку окремо, залежно від конкретних обставин;

поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, слід визнавати ті причини, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення особи до суду та які підтверджені належними й допустимими доказами. Отже, підстави пропуску строку, визначеного статті 233 КЗпП України, можуть бути визнані поважними у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Тільки наявність таких об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця щодо звільнення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин;

колегія суддів вважала необґрунтованими твердження скаржника про те, що ОСОБА_3 з 28 грудня 2019 року звільнена з посади головного лікаря санаторію, а з 11 березня 2021 року втратила свої повноваження як голова ліквідаційної комісії санаторію, в зв`язку із чим не мала права представництва у суді інтересів відповідача, оскільки у матеріалах справи відсутні достатні та належні докази на підтвердження вказаного. Також апеляційний суд звертає увагу на те, що встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується судом незалежно від заяви сторін і пропущення такого строку є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог;

позивачка, заявивши клопотання про визнання поважними причини пропуску строку для звернення до суду з позовом та його поновлення, посилається на те, що у визначений законом місячний строк з дня вручення наказу про звільнення, тобто в строк до 28 січня 2020 року, вона не мала можливості звернутися до суду із вказаними позовними вимогами, оскільки на той час такий позов був би завідомо безпідставним, так як рішення обласної ради, на виконання якого цей наказ був прийнятим, на той час було чинним і законним. Крім того, позивачка не поспішала оскаржувати наказ про своє звільнення, оскільки була переконана, що надалі працюватиме у реформованому закладі. Просила суд врахувати такі обставини й визнати поважними вищевказані причини, які фактично перешкодили подати до суду цей позов у визначений законом строк. Апеляційний суд з такими посиланнями не погодився, оскільки вони не свідчать про наявність обставин, які б об`єктивно перешкоджали позивачці, як звільненому працівнику, в реалізації її права на оскарження рішення роботодавця щодо її звільнення в місячний строк. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачкою без поважних на те причин пропущено встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, підстав для визнання строку пропущеним з поважних причин судом не встановлено. Тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання наказу про звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення та поновлення позивачки на роботі у зв`язку з пропуском нею строку, визначеного законодавцем на звернення до суду;

оскільки вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу безпосередньо залежить від вирішення вимоги про поновлення позивачки на роботі, така вимога є похідною від вимоги про поновлення на роботі, а тому також не підлягає до задоволення;

безпідставними є доводи скаржника про те, що 27 січня 2020 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5, представляючи інтереси звільнених працівників, в тому числі і ОСОБА_1, за усним дорученням, звернулись в Тернопільський окружний адміністративний суд з позовом та просили визнати протиправним та скасувати рішення ТОР № 1430 від 17 вересня 2019 року, оскільки вказана обставина судом не встановлена та матеріалами справи не підтверджена. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

07 серпня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу, яка підписана представником Молень Р. Б., на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 12 січня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 червня 2023 року (повне судове рішення складено 29 червня 2023 року), в якій просила:

оскаржені судові рішення скасувати;

винести постанову, якою позов задовольнити;

вирішити питання про стягнення судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

судами попередніх інстанцій відмовлено у задоволенні позову у зв`язку із пропуском строку звернення в суд. Сторона позивача вважає та неодноразово наголошувала у суді першої та апеляційної інстанцій на тому, що повноважним представником відповідача не подано обґрунтованої заяви про застосування строку позовної давності до винесення судом рішення у справі, а заяви, подані ОСОБА_3 у цій цивільній справі (зокрема, що стосуються предмету спору та строку позовної давності), не можуть бути взяті до уваги та враховані судом при винесенні рішення по суті, оскільки їх підписано не повноважним представником. Зокрема, наказом Генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії комунального некомерційного підприємства "Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій" Тернопільської обласної ради ОСОБА_3 №86-к від 19 грудня 2019 року про звільнення працівників КНП "Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій" Тернопільської обласної ради згідно зі списком (додаток), звільнено в тому числі і ОСОБА_3, 28 грудня 2019 року у зв`язку з ліквідацією підприємства, а повноваження її як голови ліквідаційної комісії (визначені рішенням ТОР №1430) були скасовані постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі №500/320/20, яка набрала законної сили 11 березня 2021 року. Тому у цій цивільній справі заяву про застосування позовної давності стороною Відповідача не подано

норми КЗпП України (322-08) не містять положення про застосування строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті. 223 КЗпП України (322-08) , незалежно від заяви сторін. Натомість інститут позовної давності цивільного судочинства встановлено ЦК України (435-15) . Так, частиною третьою статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції;

самовільне застосування у оскаржуваних рішеннях судами наслідків пропущення позивачем позовної давності за умов неподання повноважним представником Відповідача заяви про їх застосування до винесення рішення суду суперечить висновкам щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду 22 березня 2017 року у справі № 6-3063цс16, від 24 червня 2015 року у справі N 6-738цс15.

у судовій практиці відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 233 КЗпП України та частини третьої статті 267 ЦК України у їх системному взаємозв`язку у подібних правовідносинах, що дозволяє судам застосовувати висновки Верховного Суду України, які не відповідають та прямо суперечать чинному законодавству України.

Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2023 рокукасаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником Молень Р. Б., на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 12 січня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 червня 2023 року в частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України повернуто.

Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

01 вересня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 16 серпня 2023 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України: від 22 березня 2017 року у справі № 6-3063цс16; від 24 червня 2015 року у справі № 6-738цс15; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 01 серпня 1992 року працювала у комунальному некомерційному підприємстві "Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій" Тернопільської обласної ради.

Наказом генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії відповідача ОСОБА_3 "Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства" № 86-к від 19 грудня 2019 року ОСОБА_1 звільнена з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв`язку з ліквідацією підприємства (відповідача), з посади сестри медичної палатної.

Відповідно до додатку до цього наказу у виді Списку працівників КНП "Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій" ТОР, що підлягають звільненню у зв`язку з ліквідацією підприємства, у ньому під порядковим номером 13 зазначено "сестра медична палатна ОСОБА_1 й проставлено рукописний текст в графі "дата та підпис працівника про ознайомлення з наказом та отримання його копії" - 28 грудня 2019 року та особистий підпис.

Підставою для прийняття вказаного наказу про звільнення ОСОБА_1 було рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради №1430 від 17 вересня 2019 року "Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю з якого слідує, що юридичну особу - Комунальне некомерційне підприємство "Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій" Тернопільської обласної ради (код ЄДР 02000406) припинено шляхом ліквідації.

Згідно довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 від 05 квітня 2021 року, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці роботи перед звільненням становила: за жовтень 2019 року 5675,96 грн, за листопад 2019 року4784,91 грн.

Відповідно до попередження (повідомлення) КНП "Бережанський ОДГС" ТОР від 26 вересня 2019 року за №-25 ОСОБА_1 письмово попереджена генеральним директором (головним лікарем) головою ліквідаційної комісії відповідача ОСОБА_3 про те, що у зв`язку із припиненням юридичної особи комунального некомерційного підприємства "Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій" Тернопільської обласної ради шляхом ліквідації відповідно до рішення Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року №-1430, вона підлягає звільненню з займаної посади згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України 24 грудня 2019 року. Вказане повідомлення позивачка отримала 02 жовтня 2019 року, про що підтвердила своїм підписом.

Згідно особової картки ОСОБА_1 вона звільнена із вищевказаного місця роботи 28 грудня 2019 року на підставі частини першої статті 40 КЗпП України, наказ №86-к від 19 грудня 2019 року. Трудову книжку ОСОБА_1 отримала, про що свідчить її підпис.

Відповідно до повідомлення, надісланого голові профспілки ОСОБА_6 КНП "Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій" ТОР №-164 від 23 вересня 2018 року, адміністрація відповідача повідомила, що відповідно до рішення одинадцятої сесії Тернопільської обласної ради шостого скликання №-1430 від 17 вересня 2019 року " Про ліквідацію …", вирішено припинити юридичну особу - комунальне некомерційне підприємство "Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій" Тернопільської обласної ради й планується вивільнення працівників відповідача 24 грудня 2019 року у зв`язку з ліквідацією Бережанського санаторію.

Копія наказу про звільнення і трудова книжка вручені позивачці 28 грудня 2019 року.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20:

апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_4 задоволено.

рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року у справі № 500/320/20 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_5, ОСОБА_4 задоволено.

визнано протиправним та скасовано рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради "Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю" №1430 від 17 вересня 2019 року.

Вказана постанова набрала законної сили, відомостей про зупинення його дії чи виконання не надано.

Зазначені факти й обставини не заперечені учасниками справи.

Позиція Верховного Суду

Касаційний суд відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких підстав.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП).

Згідно частини другої статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (частини перша, друга статті 233 КЗпП, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

У статті 234 КЗпП (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) закріплено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У статті 234 КЗпП (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) не передбачається переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Вочевидь, що як поважні причини пропущення строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц вказано, що:

"строки звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України (322-08) . Зазначені строки звернення до суду застосовуються виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права.

Так, частина перша статті 233 КЗпП України підтверджує визнання тримісячного строку як загального строку для звернення за захистом суб`єктивних трудових прав працівників. Разом з тим виняток ця стаття встановлює для спорів про звільнення.

Спір про звільнення - це спір за заявою про поновлення на роботі. Для звернення з позовами про поновлення на роботі встановлено місячний строк. Повторюючи загальне правило про те, що строк для звернення обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, стаття 233 КЗпП України конкретизує це правило стосовно звільнення працівника. В цьому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки із записом про звільнення.

Установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку".

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2019 року по справі N 243/9604/18 (провадження N 61-14423св19) зазначено, що:

"як поважні причини пропуску строку, встановленого у частині першій статті 233 КЗпП України, слід кваліфікувати такі, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Судами попередніх інстанцій встановлено порушення відповідачем прав позивача при звільненні з роботи, однак у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі відмовлено через пропуск строку звернення до суду, оскільки ОСОБА_1 26 липня 2018 року отримав трудову книжку із записом про звільнення, однак до суду звернувся лише 02 жовтня 2018 року, тобто з пропуском місячного строку, визначеного статтею 233 КЗпП. У разі пропуску передбачених статтею 233 КЗпП строків звернення до суду про вирішення трудового спору суд з`ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов`язки сторін".

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року в справі № 203/2276/19 вказано, що:

"поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.

Встановивши, що 08 грудня 2014 року з позивачем проведено розрахунок і вона отримала трудову книжку, а до суду з цим позовом вона звернулася у червні 2019 року (більше ніж через чотири роки після звільнення), тобто після спливу встановленого статтею 233 КЗпП місячного строку звернення до суду за вирішенням трудового спору про поновлення на роботі, який пропущений нею без поважних причин, суди відмовили в позові.

Оскільки суди дійшли висновку про відмову в задоволенні основної вимоги про поновлення на роботі, також відмовлено і в іншій частині позову, оскільки такі вимоги є похідними від вимоги про поновлення на роботі.

Звернення позивача з приводу незаконного її звільнення з підстав того, що вона дізналася про незаконність свого рішення лише в червні 2019 року, а до того часу вважала своє звільнення законним, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, оскільки стаття 233 КЗпП пов`язує початок перебігу строку звернення до суду у справах про звільнення з днем вручення копії наказу про звільнення або днем видачі трудової книжки, а не з будь-якими іншими обставинами.

Ураховуючи наведене, висновок судів про те, що ОСОБА_1 не довела поважність причин пропуску строку для звернення до суду з відповідним позовом, встановленого статтею 233 КЗпП, є обґрунтованим".

У постанові Верховного суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2021 року в справі № 588/1672/18 (провадження № 61-9199св20) зазначено, що:

"Верховний Суд в оцінці застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах визнає обґрунтованим, що встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений статтею 233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Зважаючи на доводи заявників, враховуючи, що ними визнано факт вжиття заходів щодо оскарження звільнення, Верховний Суд встановив, що позивачі обрали інший порядок захисту порушених прав, звернувшись до правоохоронних органів, що свідчить про помилку у праві, оскільки цивільні спори про поновлення на роботі підлягають розгляду та вирішенню судом.

Такі звернення не могли бути перешкодою в одночасному зверненні до суду з позовом про поновлення на роботі, іншого під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій заявниками не доведено. Помилка заявників в обранні неналежного порядку захисту їх трудових прав не може слугувати достатньою причиною на обґрунтування поважності причин пропуску строків звернення до суду".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 5023/2756/11(922/336/20) вказано, що "стосовно цих доводів, суд апеляційної інстанції правильно зазначив про те, що Позивачка звернулась до суду в порядку норм КЗпП України (322-08) і строки передбачені статті 233 КЗпП України не є строками позовної давності, що регулює Цивільний кодекс України (435-15) і застосовується судом незалежно від наявності заяви зацікавленої сторони".

Положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства (частина перша статті 9 ЦК України).

Тобто, положення ЦК України (435-15) субсидіарно застосовуються для регулювання трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється за правилами, визначеними нормами статті 233 КЗпП України. Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом "ex officio", незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (частина третя статті 267 ЦК України) (див., зокрема: постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року в справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19), постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2022 року в справі № 204/1724/20 (провадження № 61-18714св20), постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 757/62971/19-ц (провадження № 61-1092св22), постанову Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 листопада 2022 року в справі № 240/19150/20 (провадження № К/990/18015/22), постанову Верховного суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 травня 2023 року в справі № 398/1985/22 (провадження № 61-1351св23).

У справі, що переглядається:

суди встановили, що: вимоги позивачки про скасування наказу та поновлення на роботі є обґрунтованими; копія наказу про звільнення і трудова книжка вручені позивачці 28 грудня 2019 року; позивачка звернулася з позовом у вересні 2021 року; обставин, які б свідчили про наявність будь-яких перешкод чи які б об`єктивно перешкоджали позивачці, як звільненому працівнику, в реалізації її права на оскарження рішення роботодавця щодо такого її звільнення у місячний строк не встановлено; позивачкою без поважних на те причин пропущено встановлений КЗпП (322-08) строк звернення до суду з позовом, підстав для визнання строку пропущеним з поважних причин не встановлено;

встановивши, що строк звернення до суду пропущений та відсутні поважні причини для його поновлення які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами, суди обґрунтовано відмовили внаслідок пропуску звернення до суду в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним наказу та поновлення позивачки на роботі, та, як похідної - позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що судові рішення ухвалені без дотримання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить залишити без задоволення; оскаржені судові рішення без змін.