розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Чумак Роман Васильович, на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2022 року у складі судді Аркатової К. В.та постанову Харківського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлаки І. В., Тичкової О. Ю.,

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Маніту" (далі - ТОВ "ФК "Маніту"), товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги та визнання припиненим договору іпотеки.

Позовну заяву мотивовано тим, що 03 липня 2007 року між ним та ЗАТ "ОТП Банк" був укладений кредитний договір, відповідно до якого він отримав кредит у розмірі 42 630 доларів США, строком до 03 липня 2022 року. На забезпечення умов кредитного договору, цього ж дня між ним та ЗАТ "ОТП Банк" укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

Вказує, що 12 липня 2010 року ПАТ "ОТП Банк", яке є правонаступником

ЗАТ "ОТП Банк", відступило право вимоги за кредитним та іпотечними договорами на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна", яке в свою чергу у грудні 2020 року відступило право вимоги на користь ТОВ "ФК "Карточка плюс".

02 грудня 2020 року ТОВ "ФК "Карточка плюс" відступило право вимоги за вказаними договорами на користь ТОВ "ФК "Маніту".

Позивач вважає неправомірним договір про відступлення права вимоги

від 02 грудня 2020 року, оскільки квартира

АДРЕСА_1, що є предметом іпотеки, використовується як місце його проживання і у останнього немає іншого нерухомого житлового майна, а тому його укладено всупереч підпункту 3 пункту 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) . Крім того, відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами відбулось без його як позичальника та іпотекодавця згоди. Також зазначає, що договір про відступлення права вимоги укладений у письмовій формі, без нотаріального посвідчення, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Крім того, вважає припиненим договір іпотеки від 03 липня 2007 року у зв`язку з пропущеним строку давності кредитором на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне майно не є єдиним житлом позивача, тому відсутні підстави для застосування пунктів 1, 3 частини першої статті 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Позивач не надав належних та допустимих доказів, які б давали підстави для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 04 грудня 2020 року та визнання припиненим договору іпотеки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2022 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності позивача, належним чином не повідомив відповідача про дату, час та місце судового засідання, що є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

При цьому суд вважав, що відсутні підстави для задоволення позову, оскільки квартира, яка є предметом іпотеки, не є єдиним житлом позивача, він у цій квартирі не проживає, а має зареєстроване місце проживання за іншою адресою, а саме на АДРЕСА_2 .

Суд зазначив, що відступлення права вимоги здійснюється без необхідності отримання згоди позичальника, а тому відсутні підстави для визнання недійсним оспорюваного договору.

Суд відхилив посилання позивача на недотримання сторонами форми оспорюваного договору, оскільки вони не знайшли свого підтвердження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року справа № 937/10434/19-ц, від 04 червня 2020 року справа № 522/7758/14-ц,

від 18 серпня 2021 року справа № 201/15310/16.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що факт реєстрації позивача за адресою, відмінною від адреси місця знаходження предмета іпотеки, не свідчить про те, що він не проживає у квартирі, яка є предметом іпотеки. Вважає, що оскільки спірна квартира належить йому на праві власності, то презюмується, що вона і є основним його місцем проживання. Вважає, що іпотека є припиненою, оскільки до вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки минув строк позовної давності.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 липня 2007 року між позивачем та ЗАТ "ОТП Банк" був укладений кредитний договір, відповідно до якого позивач отримав кредит у розмірі 42 630 доларів США, строком до 03 липня 2022 року.

На забезпечення умов кредитного договору, цього ж дня між позивачем та ЗАТ "ОТП Банк" укладено договір іпотеки, предметом якого є належна позивачу квартира

12 липня 2010 року ПАТ "ОТП Банк", яке є правонаступником ЗАТ "ОТП Банк", відступило право вимоги за кредитним та іпотечними договорами на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна".

У свою чергу ТОВ "ОТП Факторинг Україна" у грудні 2020 року відступило право вимоги за кредитним та іпотечним договорами на корить "ТОВ "ФК "Карточка плюс".

02 грудня 2020 року ТОВ "ФК "Карточка плюс" відступило право вимоги за вказаними договорами на користь ТОВ "ФК "Маніту", про що укладено відповідні договори. При цьому договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Вахрушевою О. О. (а. с. 126, 127, т. 1).

Відповідно до наданої на запит суду відповіді ГУ ДМС України в Харківській області, ОСОБА_1 з 10 жовтня 2006 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, а не за адресою предмета іпотеки.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах

2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох

або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Щодо підстав для оспорювання правочину особою, яка не є його стороною

Зміст правочину не може суперечити ЦК України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша

статті 215 ЦК України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним

є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому правом оспорювати правочин ЦК України (435-15) наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи" (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Таким чином, захисту у суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (v018p710-04) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У справі, що переглядається, позивач не є стороною оспорюваних договорів про відступлення права вимоги від 04 грудня 2020 року, укладених між

ТОВ "ФК "Карточка плюс" та ТОВ "ФК "Маніту". Отже, позивач зобов`язаний був довести, що оспорюваними договором порушуються його певні права та інтереси, що є умовою надання судового захисту порушеному, невизнаному або оспорюваному праву особи.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що договори про відступлення права вимоги суперечать вимогам підпункту 3 пункту 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором укладено у письмовій формі, без нотаріального посвідчення, правочини було вчинено без його як позичальника та іпотекодавця згоди.

Суди дійшли правильного висновку про те, що зазначені доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Так, відповідно до підпунктів 1, 3 пункту 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) (чинного на час укладення оспорюваних правочинів) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває

в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує

140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Кредитна установа не має права відступити (відчужити) на користь (у власність) іншої особи свої права вимоги до позичальників за кредитами, забезпеченням за якими виступає майно/майнові права, зазначені у підпункті 1 цього пункту.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що дія зазначеного Закону не розповсюджується на спірні правовідносини, оскільки квартира АДРЕСА_1 не використовується позивачем як місце постійного проживання.

Таких висновків суди дійшли на підставі наявних у матеріалах справи доказів, зокрема відповіді ГУ ДМС України в Харківській області про те, що ОСОБА_1 з 10 жовтня 2006 року зареєстрований за адресою:

АДРЕСА_2, а не за адресою предмета іпотеки, актом від 03 лютого 2021 року, складеним за результатом обстеження іпотекодержателем предмета іпотеки в присутності 2-х свідків, відповідно до якого за адресою предмета іпотеки зареєстровані та фактично проживають ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . ОСОБА_1 за зазначеною адресою не встановлено, проживаючі особи підтвердили, що ОСОБА_1 не проживає у цій квартирі, будь-яких інших осіб за вказаною адресою не встановлено.

Позивач зазначені докази не спростував, не довів належними та допустимими доказами використання спірного майна як постійне місце проживання.

Слід зазначити, що реєстрація місця проживання особи тісно пов`язана з її правами на володіння та користування житлом, а тому доводи касаційної скарги про те, що реєстрація за іншою адресою не свідчить про постійне місце проживання у цьому майні є необґрунтованими.

Крім того, у позовній заяві та у всіх процесуальних документах позивач зазначає адресу саме зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2, що також спростовує його доводи про постійне місце проживання за адресою знаходження предмета іпотеки (а. с. 2, 188, 196, т. 1, а. с. 11, 26, 45, 79, т. 2).

Доводи касаційної скарги про постійне місце проживання за адресою предмета іпотеки зводяться до переоцінки доказів та встановленню інших обставин ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відхилення доводів позивача про вчинення договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки у простій письмовій формі, без його нотаріального посвідчення, оскільки відповідно до матеріалів справи цей правочин нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Вахрушевою О. О. (а. с. 126, 127, т. 1).

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відсутність згоди позичальника на заміну кредитора не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними, оскільки частиною першою статті 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням (частина друга цієї статті).

Отже, чинне законодавство не вимагає отримання згоди позичальника на заміну кредитора у зобов`язанні, а тому спірні правочини не суперечать вимогам закону.

Також суд вважає за необхідне зазначити про те, що оспорюваними договорами не порушено права та інтереси позивача, оскільки у разі пред`явлення до позивача вимог зі сторони нового кредитора, позивач несе обов`язок з виконання кредитного договору у межах визначеними його сторонами умов.

Тобто укладеними договорами про відступлення права вимоги не породжуються у позивача додаткові обов`язки та відповідальність щодо укладеного між ним та банком кредитного договору, оскільки до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Отже, після укладення договорів про відступлення права вимоги, обсяг прав та обов`язків позивача не змінився, оскільки був змінений лише кредитор в існуючому зобов`язанні, а, відтак, відсутні підстави вважати, що укладеними оспорюваними правочинами порушені права позивача.

Таким чином, зміна кредитора, на користь якого слід виконати кредитні зобов`язання, не впливає на обсяг прав і обов`язків ОСОБА_1 .

Також колегія суддів не погоджується із доводами касаційної скарги про припинення договору іпотеки через пропуск кредитором позовної давності.

Щодо вимог про припинення іпотеки

Відповідно до частин першої-другої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Норми глави 50 "Припинення зобов`язання" розділу І книги п`ятої "Зобов`язальне право" ЦК України (435-15) визначають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про іпотеку", іпотека припиняється у разі: (1) припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; (2) реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; (3) визнання іпотечного договору недійсним; (4) знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; (5) з інших підстав, передбачених Законом України "Про іпотеку" (898-15) .

Таким чином, якщо договір іпотеки не припинено з визначених законом підстав, то усі права і обов`язки, набуті сторонами за цим правочином, повинні безперешкодно здійснюватися і є діючими до повного виконання основного зобов`язання.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 не підтвердив належне виконання зобов`язань за кредитним договором, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що у справі відсутні передбачені статтею 17 Закону України "Про іпотеку" підстави для визнання іпотечного договору припиненим.

Колегія суддів зазначає, що сплив позовної давності до вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором й про звернення стягнення на предмет іпотеки сам по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки, а тому відповідні доводи касаційної скарги є помилковими.

Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17, з яким погодився Верховний Суд, застосувавши його, зокрема, у постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 921/247/17-г/16, від 20 червня 2018 року у справі № 752/17492/15-ц (провадження № 61-4542св18), від 04 липня 2018 року у справі № 569/1548/16-ц (провадження № 61-18754св18), від 18 липня 2018 року у справі № 537/6072/16-ц (провадження № 61-35327св18), від 05 лютого 2020 року у справі № 766/10193/16-ц (провадження № 61-25604св18), від 03 березня 2021 року у справі № 335/9695/19 (провадження № 61-90св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 548/223/19 (провадження № 61-8120св20), від 11 лютого 2022 року у справі № 482/1561/20-ц (провадження № 61-19071св21).

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених, зокрема у постановах від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц, від 04 червня 2020 року у справі

№ 522/7758/14-ц, від 18 серпня 2021 року у справі № 201/15310/16 є помилковими.

Відповідно до змісту пункту 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц сформульовано такий висновок: під судовим рішенням у подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де схожими є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У справі № 937/10434/19 предметом спору є визнання права власності на частку нерухомого майна у порядку спадкування за законом, у справі № 522/7758/14 предметом спору є припинення права спільної часткової власності на майно, а у справі № 201/15310/16 - звернення стягнення на предмет іпотеки.

З викладеного слідує, що у зазначених справах, на які посилається заявник, порівняно зі справою, яка переглядається, є різні предмети спору та, відповідно, встановлено інші фактичні обставини, отже правовідносини не є подібними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Чумак Роман Васильович, залишити без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року - без змін.