розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 24 квітня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № DNDZG40000007154, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 609 787,50 грн зі сплатою 15 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 24 квітня 2038 року. Відповідно до заяви від 17 вересня 2008 року

ОСОБА_1 вищевказаний кредитний договір переведено з валюти гривня в валюту долар США, розмір кредиту після проведення конвертації з урахуванням винагороди банку склав 129 455,65 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,04 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, що підтверджується додатковою угодою

від 17 вересня 2008 року до договору про іпотечний кредит.

24 квітня 2008 року на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № DNDZG40000007154, за умовами якого останній, як поручитель, зобов`язався солідарно з позичальником відповідати перед банком за виконання ним зобов`язання по вказаному кредитному договору.

Відповідачі взяті на себе зобов`язання за вказаним договором про іпотечний кредит не виконували, на вимоги банку не реагували, унаслідок чого станом

на 02 грудня 2020 року виникла заборгованість за цим договором у розмірі 1 075 489,78 доларів США, з яких 90 564,57 доларів США - заборгованість

за кредитом, 197 224,86 доларів США - заборгованість по відсоткам,

44 802,11 доларів США - заборгованість по комісії, 742 898,24 доларів США - пеня.

З урахуванням викладеного АТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 лише заборгованість за договором про іпотечний кредит у розмірі 90 564,57 доларів США, що еквівалентно 2 585 618,47 грн.

У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до АТ КБ "ПриватБанк", третя особа - ОСОБА_1, про визнання договору поруки припиненим.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що з позовної заяви АТ КБ "ПриватБанк" він довідався про те, що 17 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_1 була укладена додаткова угода до договору про іпотечний кредит. Він, як поручитель, вказану додаткову угоду не укладав, грошові кошти за нею не отримував.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2018 року у справі № 2-923/11 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсною з моменту укладання додаткову угоду від 17 вересня 2008 року до договору про іпотечний кредит від 24 квітня 2008 року. В іншій частині у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про визнання укладеною та дійсною додаткової угоди відмовлено.

28 листопада 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вербою В. М. вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на підставі іпотечного договору від 24 квітня 2008 року № DNDZG40000007154/2, укладеного між банком та ОСОБА_1, на належну останньому квартиру АДРЕСА_1, шляхом державної реєстрації права власності за ПАТ КБ "ПриватБанк", індексний номер 32638163. 01 грудня 2016 року приватним нотаріусам Дніпровського міського нотаріального округу Вербою В. М. вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на підставі іпотечного договору від 24 квітня 2008 року № DNDZG40000007154/1, укладеного між банком та ОСОБА_1, на належну останньому квартиру АДРЕСА_2, шляхом державної реєстрації права власності за ПАТ КБ "ПриватБанк", індексний номер 32750661.

Оскільки приватним нотаріусом було проведено зазначену реєстрацію права власності на вищевказане іпотечне майно за банком та після звернення стягнення на нерухоме майно ОСОБА_1 не здійснював виплати на виконання своїх зобов`язань за договором про іпотечний кредит, що свідчить про відсутність у банку права вимоги до нього, як поручителя, відповідно до положень частини четвертої статті 559 ЦК України, у зв`язку з порушенням строку пред`явлення вимог до поручителя.

З урахуванням викладеного на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України ОСОБА_2 просив суд визнати припиненим договір поруки

від 24 квітня 2008 року № DNDZG40000007154, укладений між ним та банком.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження за зустрічним позовом ОСОБА_2 та об`єднано у спільне провадження з позовом АТ КБ "ПриватБанк".

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого

2022 року у складі судді Єдаменка С. В. у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що валютою зобов`язання за договором про іпотечний кредит була гривня, а додаткова угода від 17 вересня 2008 року до вказаного договору, якою було змінено валюту зобов`язання на долар США, рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2018 року у справі № 2-923/11 визнано недійсною.

Банком заявлено вимоги про стягнення заборгованості за кредитом в іноземній валюті, проте в АТ КБ "ПриватБанк" відсутні правові підстави для визначення такої заборгованості саме в іноземній валюті, оскільки кредит надано у національній валюті. Доданий банком розрахунок кредитної заборгованості також безпідставно здійснено у доларах США.

Крім того, АТ КБ "ПриватБанк" не надано банківські виписки щодо безпосередніх розрахунків між сторонами, що унеможливлює встановлення судом обставин, чи видавалися банком кредитні кошти, у тому числі, в якому розмірі та в якій валюті, чи здійснювались відповідачами платежі за користування кредитними коштами, в якому розмірі та в якій валюті, чи існує заборгованість за цим договором та чи є у відповідачів за первісним позовом обов`язок з її сплати. Суд позбавлений можливості надати оцінку посиланням сторін щодо додержання чи пропуску відповідних строків, у тому числі звернення до суду, стягнення усієї суми боргу.

Підставою зустрічного позову ОСОБА_2 визначено пропуск АТ КБ "ПриватБанк" строку звернення з вимогою до поручителя згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України. Разом з тим, у суду першої інстанції відсутня можливість на підставі наданих сторонами доказів встановити стан розрахунків за кредитом, приймаючи до уваги, що строк дії договору про іпотечний кредит від 24 квітня 2008 року встановлено до 24 квітня 2038 року, а отже, суд позбавлений можливості перевірити перебіг строку, визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасовано та ухвалено нове рішення. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано припиненим договір поруки від 24 квітня 2008 року № DNDZG40000007154, укладений між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 . Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 362 грн.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що 20 січня 2010 року банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, як боржника, та ОСОБА_2, товариства з обжерною відповідальністю "УФУ "Верус", як поручителів, про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит від 24 квітня 2008 року № DNDZG40000007154, ухвалою Жовтневого районного суду від 29 січня 2010 року відкрито провадження у вказаній справі № 2-9048/10.

Отже, банк змінив строк виконання основного зобов`язання та станом на 2022 рік втратив право вимоги до поручителя, а тому зустрічний позов ОСОБА_2 є обґрунтованим з підстави, передбаченої

частиною четвертою статті 559 ЦК України.

Рішення суду першої інстанції оскаржено лише у частині зустрічного позову ОСОБА_2, а тому в іншій частині справа в апеляційному порядку не переглядалася.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" просить оскаржувану постанову апеляційного суду у частини задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 скасувати й залишити у силі у цій частині рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Судові рішення у частині вирішення первісного позову АТ КБ "ПриватБанк" не оскаржуються, тому у силу вимог статті 400 ЦПК України у касаційному порядку у цій частині не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 203/967/21 з Кіровського районного суду м. Дніпропетровська.

У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2023 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 року касаційне провадження у справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором; зустрічним позовом ОСОБА_2 до АТ КБ "ПриватБанк", третя особа - ОСОБА_1, про визнання договору поруки припиненим зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 2-1268/11 за позовом відкритого акціонерного товариства комерційного банку "Надра" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" на постанову Вінницького апеляційного суду від 18 червня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 вересня 2023 року поновлено касаційне провадження у цій справі, оскільки усунуто обставини, що викликали зупинення провадження у справі, а саме Великою Палатою Верховного Суду розглянуто справу № 2-1268/11.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" мотивована тим, що оскільки основне зобов`язання припинено не було, кредитна заборгованість не погашена, тому порука не може бути припинена, що передбачено умовами договору поруки. Крім того, наданий банком розрахунок кредитної заборгованості містив еквівалент в національній валюті.

Отже, не є припиненою порука, у тому числі у частині відсотків та пені, які мали бути сплачені позичальником по день фактичного повернення кредиту. Апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про припинення поруки. Таким чином, судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення було допущено порушення норм матеріального права.

Посилається на відповідні постанови Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив

У листопаді 2022 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на його законність не впливають. Банк в односторонньому порядку змінив розмір процентної ставки та валюту кредитування за договором про іпотечний кредит, оскільки позичальник не підписував додаткову угоду до кредитного договору. Отже, порука припинена відповідно до частини першої статті 559 ЦК України, оскільки ОСОБА_2, як поручитель не надавав згоди на збільшення обсягу своєї відповідальності.

Крім того, порука є припиненою відповідно до положень частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки банк 20 січня 2010 року звертався до суду

у справі № 2-9048/10 з позовом до ОСОБА_1, як боржника,

та ОСОБА_2, товариства з обжерною відповідальністю "УФУ "Верус",

як поручителів, про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит від 24 квітня 2008 року № DNDZG40000007154. Вказаний позов залишено без розгляду. Пізніше банк ще кілька разів звертався до суду з позовом.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24 квітня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк",

та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит

№ DNDZG40000007154, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 609 787,50 грн зі сплатою 15 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 24 квітня 2038 року.

24 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та банком укладено іпотечний договір № DNDZG40000007154/1, відповідно до умов якого іпотекодавець, з метою забезпечення належного виконання зобов`язання за договором

про іпотечний кредит передав в іпотеку належу йому квартиру

24 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та банком укладено другий іпотечний договір № DNDZG40000007154/2, відповідно до умов якого іпотекодавець,

з метою забезпечення належного виконання зобов`язання за договором про іпотечний кредит передав в іпотеку квартиру

24 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та банком додатково до кожного іпотечного договору було укладено договори про задоволення вимог іпотекодержателя, метою укладення яких згідно з пунктом 2 було визначення способів та порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог іпотекодержателя за кредитним договором у випадках передбачених пунктами 3.1-3.3 цього договору.

До кредитного договору наявна додаткова угода від 17 вересня 2008 року, згідно з пунктом 8.1 якої банк зобов`язався надати строковий кредит шляхом перерахування на рахунок коштів у розмірі 129 465,65 доларів США на строк до 24 квітня 2038 року.

20 січня 2010 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, як боржника, та ОСОБА_2, товариства з обжерною відповідальністю "УФУ "Верус", як поручителів, про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит від 24 квітня 2008 року

№ DNDZG40000007154. Ухвалою Жовтневого районного суду від 29 січня

2010 року відкрито провадження у вказаній справі № 2-9048/10. У подальшому позов залишено без розгляду.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня

2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року, у справі № 2-923/11 позов ОСОБА_1

до АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Визнано недійсною з моменту укладання додаткову угоду від 17 вересня 2008 року до договору про іпотечний кредит від 24 квітня 2008 року № DNDZG50000007154, укладену між закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 . В іншій частині у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про визнання укладеною та дійсною додаткової угоди відмовлено.

28 листопада 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В. М. було звернуто позасудове стягнення на підставі іпотечного договору від 24 квітня 2008 року №DNDZG40000007154/2 на квартиру АДРЕСА_1, шляхом державної реєстрації права власності за ПАТ КБ "ПриватБанк" за індексним номером №32638163.

01 грудня 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В. М. також було звернуто позасудове стягнення на підставі іпотечного договору від 24 квітня 2008 року №DNDZG40000007154/1 на квартиру АДРЕСА_2, шляхом державної реєстрації права власності за ПАТ КБ "ПриватБанк"

за індексним номером №32750661.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська

від 15 травня 2020 року у справі № 204/1248/19 позов ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано запис про реєстрацію права власності

від 28 листопада 2016 року № 17751381, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вербою В. М., яким проведена реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ КБ "ПриватБанк". Скасовано запис про реєстрацію права власності від 01 грудня 2016 року № 17845617, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вербою В. М., яким проведена реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ПАТ КБ "ПриватБанк". У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

26 жовтня 2017 року приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. за заявою банку вчинила виконавчий напис (реєстровий № 10183) про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №DNDZG40000007154 у розмірі 2 430 927,90 грн за період з 24 квітня 2008 року по 05 жовтня 2017 року з урахуванням витрат із вчинення виконавчого напису у розмірі 3 000 грн.

Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська

від 23 жовтня 2018 року у справі № 201/5498/18 позов ОСОБА_1 задоволено, визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис

від 26 жовтня 2017 року, зареєстрований у реєстрі за № 10183, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку грошових коштів у розмірі 2 430 927,90 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. ЦК України (435-15) передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання.

Таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати окремо від основного (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 757/31762/14-ц (провадження № 14-662цс18)).

Одним із видів акцесорного зобов`язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України).

Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

Згідно із частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, чи встановлено договором або законом строк її дії, його сплив припиняє відповідне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Необхідно звернути увагу, що умови договору про дію поруки до повного виконання зобов`язань боржника не свідчать, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 24?вересня 2014?року у справі № 6-106цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц, а також Великої Палати Верховного Суду в постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження

№ 14-265цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц (провадження № 14-23цс19)).

З аналізу частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок, що строк поруки відноситься до преклюзивних, це строк існування самого зобов`язання поруки, а застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов`язання.

Тому і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Такі висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц (провадження № 14-23цс19).

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України,

є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки,

а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов`язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки та зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов`язання застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред`явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Такі висновки Верховний Суд України виклав у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662 цс 15, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18).

Тобто ні норма статті 257 ЦК України про загальну позовну давність, ні частини другої статті 258 цього Кодексу про спеціальну позовну давність не можуть бути застосовані до вимог, заявлених до поручителя, оскільки строк звернення з позовом до поручителя обмежується строком поруки відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08 червня 2021 року у справі № 202/781/14-ц (провадження № 14-356цс19)).

А тому і вимоги статей 263 та 264 ЦК України про зупинення та переривання перебігу позовної давності не можуть бути застосовані до вимог, заявлених кредитором до поручителів у судовому порядку.

Ні стаття 559, ні будь-які інші норми ЦК України (435-15) не містять положень про можливість поновлення, зупинення чи переривання строку звернення з вимогами до поручителя.

Судова практика про застосування частини четвертої статі 559 ЦК України (435-15) є послідовною та сталою.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі №2-1268/11 (провадження № 14-2 цс 23), до розгляду якої зупинялося касаційне провадження.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд, встановивши фактичні обставини

у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що

АТ КБ "ПриватБанк" пропущено шестимісячний строк звернення з вимогою

до ОСОБА_2, як поручителя, оскільки 20 січня 2010 року банк

вже звертався до суду з позовом до ОСОБА_1, як боржника, та

ОСОБА_2, товариства з обжерною відповідальністю "УФУ "Верус", як поручителів, про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит від 24 квітня 2008 року № DNDZG40000007154, ухвалою Жовтневого районного суду від 29 січня 2010 року відкрито провадження у вказаній справі

№ 2-9048/10, у подальшому позов було залишено без розгляду.

Отже, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про обґрунтованість зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про припинення договору поруки від 24 квітня 2008 року № DNDZG40000007154.

Доводи касаційної скарги про те, що оскільки основне зобов`язання припинено не було, кредитна заборгованість не погашена, тому порука не може бути припинена з посиланням на пункт 4.3 договору поруки, є безпідставними, оскільки строк поруки відноситься до преклюзивних, це строк існування самого зобов`язання поруки, який визначається сторонами відповідного договору, а у разі його визначення до повного виконання зобов`язань боржника, то підлягають застосуванню положення частини четвертої статті 559 ЦК України, а не умови договору, про що неодноразово наголошував Верховний Суд України, Велика Палата Верховного Суду, Верховний Суд у судових рішеннях, наведених вище.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду у частини вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року у частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 до акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", третя особа - ОСОБА_1, про визнання договору поруки припиненим залишити без змін.