У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Відділу реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції міста Києва, ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним та анулювання актових записів.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 08 вересня 1973 року вона уклала шлюб із ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У липні 1995 року позивач замість втраченого паспорта громадянина України отримала новий, в якому був проставлений штамп про одруження з ОСОБА_5 .

Проте пізніше позивачу стало відомо, що за її втраченим паспортом, який на той час вже був недійсним, 15 серпня 1995 року було вчинено актовий запис № 633 про розірвання шлюбу з ОСОБА_5 та отримано свідоцтво про розірвання шлюбу на підставі рішення Шевченківського районного суду

м. Києва від 16 грудня 1993 року. Однак вона в органи реєстрації актів цивільного стану за отриманням свідоцтва про розірвання шлюбу не зверталася, жодних документів не підписувала, рішення суду про розірвання шлюбу не отримувала.

Крім того, через 10 днів після розірвання шлюбу, за її недійсним паспортом було зареєстровано шлюб із ОСОБА_2, який є фіктивним.

Стверджувала, що продовжувала проживати із ОСОБА_5 однією сім`єю, вела з ним спільне господарство, підтримувала шлюбні стосунки.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- анулювати актовий запис № 633 від 15 серпня 1995 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_5 і ОСОБА_1 та свідоцтво про розірвання шлюбу

НОМЕР_1 від 15 серпня 1995 року;

- визнати шлюб, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2

25 серпня 1995 року, актовий запис № 773, складений відділом РАЦС Шевченківського району м. Києва, недійсним;

- зобов`язати відділ РАЦС Шевченківського РУЮ у м. Києві анулювати актовий запис № 773, складений відділом РАЦС Шевченківського району

м. Києва, про шлюб ОСОБА_6 та ОСОБА_2 25 серпня 1995 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва, у складі судді

Юзькова О. Л., від 17 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Анульовано актовий запис про розірвання шлюбу № 633 від 15 серпня

1995 року, складений Відділом ЗАГС Шевченківського району міста Києва щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ; анульовано свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 15 серпня 1995 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_6 ; визнано шлюб, укладений між ОСОБА_6 та

ОСОБА_2, недійсним; анульовано актовий запис № 773, складений 25 серпня 1995 року Відділом ЗАГС Шевченківського району міста Києва про шлюб ОСОБА_6 та ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано достатньо доказів, які дають підстави для задоволення вимог щодо анулювання актового запису № 633 від 15 серпня 1995 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_5 і ОСОБА_6 . Крім того суд врахував визнання позову ОСОБА_2 та дійшов висновку про визнання недійсним шлюбу ОСОБА_6 із ОСОБА_2 .

Рішення суду першої інстанції було оскаржено в апеляційному порядку особою, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_3, до апеляційної скарги якої приєднався ОСОБА_4 .

Короткий зміст апеляційної скарги ОСОБА_3 .

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуваним рішенням суд вирішив питання про права ОСОБА_3, оскільки правовим наслідком такого рішення є недійсність її шлюбу з ОСОБА_5, який укладено

21 листопада 2007 року, та як наслідок позбавлення її права на спадщину після смерті чоловіка.

ОСОБА_3 вказувала, що ОСОБА_2, на момент укладення шлюбу з ОСОБА_1, працював в Міністерстві внутрішніх справ України та з вересня 1995 року перебував у службовому відрядженні в Ізраїлі на посаді представника МВС України в посольстві України в державі Ізраїль. Разом із ним в Ізраїль виїхала дружина ОСОБА_7, з якою він проживав однією сім`єю і після повернення в Україну.

26 липня 2007 року була проведена державна реєстрація розірвання шлюбу, зареєстрованого 25 серпня 1995 року між ОСОБА_2 та

ОСОБА_6, на підставі їхньої спільної заяви.

При реєстрації розірвання шлюбу ОСОБА_1 надала на підтвердження особи паспорт громадянина України, виданий 21 червня 1997 року, в якому зазначено прізвище позивача до розірвання шлюбу - " ОСОБА_8", а після розірвання шлюбу - " ОСОБА_9".

Рішенням Шевченківським районним судом м. Києва від 21 вересня

2011 року у справі № 2-2507/11 відмовлено у задоволенні позову

ОСОБА_1 до Головного управління юстиції у місті Києві, треті особи:

ОСОБА_5, Відділ реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві, про анулювання актового запису від 15 серпня 1995 року № 633 про розірвання шлюбу між ОСОБА_10 та ОСОБА_5, анулювання свідоцтва про розірвання шлюбу від 15 серпня 1995 року.

Звертає увагу, що під час досудового розслідування кримінальної справи

№ 10-24243 за фактом підробки невідомими особами свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 була призначено почеркознавча експертиза. За результатами проведеної експертизи установлено, що підпис від імені ОСОБА_1, розташований в правій частині рядка № 11 "Підписи осіб, які одружилися (дошлюбні прізвища)" у записі акту про одруження

№ 773 від 25 серпня 1995 року, виконаний ймовірно ОСОБА_1

ОСОБА_4, син померлого ОСОБА_5, у заяві про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_3 зазначив, що погоджується з доводами ОСОБА_3 та наголошує, що оскаржуване рішення суду впливає на права та інтереси всіх спадкоємців померлого ОСОБА_5 .

Короткий зміст оскаржуваної постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3, до якої приєднався ОСОБА_4, задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 травня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про анулювання актового запису про розірвання шлюбу № 633 від 15 серпня 1995 року, складеного відділом запису актів громадянського стану Шевченківського району міста Києва щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6, та анулювання свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 15 серпня 1995 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_6 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до відділу реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції міста Києва про анулювання актового запису про розірвання шлюбу № 633

від 15 серпня 1995 року, складеного відділом запису актів громадянського стану Шевченківського району міста Києва щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6, та анулювання свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2

від 15 серпня 1995 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_6 відмовлено.

Апеляційне провадження в частині оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 травня 2021 року, яким визнано шлюб, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 недійсним та анульовано актовий запис № 773, складений 25 серпня 1995 року відділом запису актів громадянського стану Шевченківського району міста Києва про шлюб ОСОБА_6 та ОСОБА_2 закрито.

Колегія суддів апеляційного суду виходила з того, що рішення суду про анулювання актового запису про розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 безпосередньо впливає на права та обов`язки ОСОБА_3, яка перебувала з ОСОБА_5 в шлюбі, зареєстрованому після розірвання попереднього шлюбу. Правовий зв`язок між ОСОБА_3 та оскарженим рішенням суду є очевидним та безумовним з огляду на положення частини першої статті 39 СК України, відповідно до яких недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі.

В частині вирішення вимог про визнання недійсним шлюбу, укладеного між

ОСОБА_6 та ОСОБА_2, а також анулювання актового запису

№ 773, складеного 25 серпня 1995 року про шлюб ОСОБА_6 та ОСОБА_2, рішення суду першої інстанції не впливає на права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3, а тому в цій частині апеляційний суд дійшов висновку про закриття апеляційного провадження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Падалко О. Ю. просить постанову апеляційного суду в частині вирішення вимог про анулювання актового запису про розірвання шлюбу № 633 від 15 серпня 1995 року, складеного відділом запису актів громадянського стану Шевченківського району міста Києва щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6, та анулювання свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2

від 15 серпня 1995 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_6 скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

28 квітня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Падалко О. Ю. подала касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду

від 11 квітня 2023 року в частині вирішення вимог про анулювання актового запису про розірвання шлюбу № 633 від 15 серпня 1995 року та анулювання свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 15 серпня

11 травня 2023 року заявником подано доповнення до касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень, з урахуванням доповнень до касаційної скарги, заявник вказує те, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц, від 19 червня 2018 року у справі

№ 910/18705/17, від 03 червня 2019 року у справі № 910/6767/17,

від 05 травня 2020 року у справі № 910/9254/18, від 18 травня 2022 року у справі № 307/4046/19, від 12 жовтня 2022 року у справі № 403/14313/12,

від 14 лютого 2023 року у справі № 712/14171/21, від 16 лютого 2022 року у справі № 2-1332/2009, у справі № 910/16430/14, від 09 грудня 2020 року у справі № 127/4368/18, від 17 березня 2021 року у справі № 753/16439/16-ц, від 07 липня 2021 року у справі № 2/463/1601/14, від 03 травня 2022 року у справі № 2-5950/08, від 12 грудня 2022 року у справі № 2218/13632/2012,

від 14 грудня 2022 року у справі № 205/2535/17, від 05 квітня 2023 року у справі № 522/16808/13-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вважає, що апеляційний суд скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою особи, яка не мала права на апеляційне оскарження.

Звертає увагу, що позов стосується її особистих прав на момент виникнення спірних правовідносин, тобто на 1995 рік. Право на шлюб є особистим правом і стосується виключно осіб, які перебували в шлюбі.

Наголошує, що ОСОБА_3 уклала шлюбу із ОСОБА_5 у 2007 році, а тому до правовідносин, що виникли у серпні 1995 року, не має жодного стосунку.

Рішення суду є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

При цьому в рішенні Шевченківського районного суду м. Києва

від 17 травня 2021 року відсутні висновки про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 .

Зауважує, що саме по собі приєднання до апеляційної скарги є взаємопов`язаним із правом на апеляційне оскарження і похідним від нього, а отже, таке приєднання можливо лише за наявності права на апеляційне оскарження у особи, яка подає апеляційну скаргу.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2023 року представник ОСОБА_3 - адвокат Валєєва М. В. подала відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Зазначає, що доводи касаційної скарги ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм права та висновків Верховного Суду.

Наголошує, що передумовою укладення шлюбу між ОСОБА_3 та

ОСОБА_5 було розірвання шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_1, що підтверджувалось свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2

від 15 серпня 1995 року, виданого на підставі актового запису № 633

від 15 серпня 1995 року. ОСОБА_5 отримав право на укладення шлюбу з ОСОБА_3 лише після розірвання шлюбу з ОСОБА_1, про що і зазначено у актовому записі про шлюб.

Вважає, що має право на апеляційне оскарження, оскільки рішенням суду вирішено питання про її права та обов`язки.

У липні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Падалко О. Ю. подала відповідь на відзив на касаційну скаргу, в якому наполягає на доводах касаційної скарги. Крім того, наголошує, що ОСОБА_3, яка не знала і не могла знати про перешкоди для реєстрації шлюбу із ОСОБА_5, не позбавлена права звернутись до суду за захистом своїх прав у спосіб, передбачений СК України (2947-14) .

Фактичні обставини справи

ОСОБА_5 та ОСОБА_11 08 вересня 1973 року уклали шлюб. Після укладення шлюбу прізвище дружини змінено на ОСОБА_9 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 грудня 1993 року у справі № 2-2654/93 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірвано.

Актовий запис цивільного стану № 633 про розірвання шлюбу громадян ОСОБА_5 та ОСОБА_12 складено 15 серпня 1995 року.

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_3, виданого 08 серпня 2007 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції м. Києва, шлюб між ОСОБА_5 та

ОСОБА_6 розірвано, про що в книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 633 від 15 серпня 1995 року.

Рішенням Шевченківським районним судом м. Києва від 21 вересня

2011 року у справі № 2-2507/11 відмовлено у задоволенні позову

ОСОБА_1 до Головного управління юстиції у міста Києві, треті особи:

ОСОБА_5, Відділ реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві, про анулювання актового запису від 15 серпня 1995 року № 633 про розірвання шлюбу між ОСОБА_10 і ОСОБА_5 та анулювання свідоцтва про розірвання шлюбу від 15 серпня 1995 року.

Згідно із витягом № 00004330318 від 04 листопада 2010 року з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб вбачається, що 25 серпня 1995 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, особу якої встановлено за паспортом НОМЕР_4, виданого ВВС Шевченківського району м. Києва 18 січня 1978 року. У графах подружжя відомості про сімейний стан зазначено як "розлучений" та "розлучена".

ОСОБА_5 та ОСОБА_13 21 листопада 2007 року уклали шлюб. Прізвище дружини після укладення шлюбу змінено на ОСОБА_9 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_14, батьками якого записані

ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

У квітні 2017 року ОСОБА_1 подала нотаріусу заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 .

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Конституцією України (254к/96-ВР) закріплено основні засади судочинства

(частина друга статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення у справі "De Geouffre de la Pradelle v. France" від 16 грудня

1992 року, заява № 12964/87).

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує, у тому числі відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У зазначеній статті визначено коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві

групи, - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Водночас судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження у справі, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Системний аналіз наведених процесуальних норм права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. Водночас, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 17 лютого

2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

У розглядуваній справі ОСОБА_1, звертаючись до суду, просила, зокрема анулювати актовий запис № 633 від 15 серпня 1995 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 та свідоцтво про розірвання шлюбу НОМЕР_1 від 15 серпня 1995 року.

Апеляційним судом встановлено, що після складання 15 серпня

1995 року актового запису цивільного стану № 633 про розірвання шлюбу між ОСОБА_12 та ОСОБА_5, останній 21 листопада 2007 року

уклав шлюб із ОСОБА_3 .

За змістом статті 25 СК України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.

Відповідно до частини першої статті 39 СК України недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі.

Врахувавши встановлені обставини та приписи частини першої статті 39 СК України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про анулювання актового запису про розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та

ОСОБА_12 безпосередньо впливає на права та обов`язки

ОСОБА_3, яка перебувала з ОСОБА_5 в шлюбі, зареєстрованому після розірвання попереднього шлюбу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, оскільки, у разі задоволення вказаних вимог ОСОБА_1, укладений шлюб між ОСОБА_3 та померлим ОСОБА_5 буде вважатись недійсним в силу закону, що в свою чергу вплине, зокрема, на права та обов`язки ОСОБА_3, у тому числі у спадкових правовідносинах після смерті ОСОБА_5 .

Крім того, колегія суддів враховує, що після ухвалення у розглядуваній справі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 травня

2021 року ОСОБА_1, посилаючись, зокрема на вказане рішення, звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_14, ОСОБА_15,

ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Алейніков М. В., про визнання недійсними свідоцтв, внесення змін у свідоцтва та визнання права власності на майно в порядку спадкування (справа № 361/2778/22).

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 лютого 2023 року зупинено провадження у справі № 361/2778/22 до набрання законної сили судовим рішенням у розглядуваній справі № 761/9454/17.

За таких обставин, висновки апеляційного суду в оскаржуваній частині не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду

від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17, від 03 червня 2019 року у справі № 910/6767/17,

від 14 грудня 2022 року у справі № 205/2535/17, від 05 квітня 2023 року у справі № 522/16808/13-ц, на які заявник посилається в касаційній скарзі.

Верховний Суд наголошує, що особливістю справи, яка переглядається, на відміну від справ, наведених заявником у касаційній скарзі, є те, що оскаржуване в апеляційному порядку рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 травня 2021 року постановлене про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3, як особи, яка не була залучена до участі у справі.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості

позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц).

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року в справі № 761/23904/19 вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Висновки суду по суті вирішення спору про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб`єктного складу учасників справи.

Таким чином, вирішення позовних вимог ОСОБА_1 має здійснюватися за належного суб`єктного складу сторін, на що правильно звернув увагу апеляційний суд.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до помилкового тлумачення заявником норм матеріального права та переважно спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справі "Пономарьов проти України") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Постанова апеляційного суду в частині закриття апеляційного провадження, в касаційному порядку не оскаржується, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України справа в цій частині касаційним судом не переглядається.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови.