розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Мушук Василь Васильович, на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 травня 2023 рокуу складі колегії суддів: Одринської Т. В.,Панченка О. О.,

Пікуля В. П.,

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Позов обґрунтований тим, що 12 червня 2009 року між сторонами укладено шлюб, зареєстрований Центральним відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції Полтавської області, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено актовий запис № 542.

Від шлюбу мають двох дітей: сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який є інвалідом дитинства, і дочку - ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 14 грудня 2017 року шлюб між сторонами розірвано, після розірвання шлюбу визначено місце проживання дітей з матір`ю та стягнуто аліменти

із ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 в розмірі 5 000 грн щомісячно до досягнення ним повноліття; на утримання ОСОБА_4 в сумі 2 000 грн щомісячно до досягнення нею повноліття; на утримання ОСОБА_1 в сумі 3 500 грн щомісячно до досягнення трирічного віку ОСОБА_4, а також стягнуто із ОСОБА_2 додаткові витрати на лікування ОСОБА_3 в сумі 43 643,50 грн щорічно, допоки не буде знята інвалідність.

Вказує, що після народження ОСОБА_4, ОСОБА_2 переїхав проживати до своїх батьків, почав відвідувати гральні заклади, не бере участі у вихованні та утриманні дітей.

У зв`язку з невиконанням рішення суду від 14 грудня 2017 року вона подала виконавчі листи до Полтавського районного відділу державної виконавчої служби для примусового виконання. Однак борг зі сплати аліментів становить більше півмільйона гривень.

Звертає увагу, що вихованням та утриманням дітей вона займається без участі та підтримки відповідача. ОСОБА_2 протягом п`яти років не піклується про дітей, не проявляє зацікавленості в їхньому житті.

За таких обставин просить суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 та дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області

від 30 листопада 2022 року позов задоволено частково. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав щодо дітей: сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 та дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Роз`яснено відповідачу, що згідно з частиною другою статті 165 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку утримання дитини (дітей). У вимозі про відшкодування понесених позивачкою витрат за надання професійної правничої допомоги у розмірі 11 000 грн відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка довела ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків щодо своїх дітей, а відповідач вказаного не спростував.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 30 листопада 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Відмовивши в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що немає виключних обставин, які б давали підстави для висновку про умисну винну поведінку ОСОБА_2 та відповідно позбавлення його батьківських прав, а надані позивачем докази, не свідчать про злісне ухилення відповідача від виховання дітей, свідоме нехтування ним батьківськими обов`язками. Також колегія суддів вважала необґрунтованим відхилення районним судом висновку органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав. Апеляційний суд зазначив, що наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батьківських прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат

Мушук В. В.,просить оскаржуване судове рішення скасувати, залишивши

в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

19 червня 2023 року засобами поштового зв`язку представник ОСОБА_1 - адвокат Мушук В. В. подав касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 травня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції. У липні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2023 рокусправу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження заявниця зазначає, застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування статей 164, 166 СК України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Зазначає, що заочним рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 14 грудня 2017 року у справі № 545/2350/17 встановлено факт невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків з 2016 року, зокрема, небажання брати участь у вихованні та утриманні дітей, тому відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України цей факт вже не потребує доказування.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що відповідач не надав жодного доказу на підтвердження того, що він із 2016 до 2021 року вчиняв будь-які дії з виконання своїх батьківських обов`язків. Звернення відповідача до Служби у справах дітей після подання позову про позбавлення його батьківських прав підтверджує лише намагання продемонструвати суду своє бажання спілкування з дітьми, проте насправді він цього не робить.

Також суд апеляційної інстанції не взяв до уваги докази невиконання відповідачем батьківських обов`язків, а саме: заочне рішення суду у справі № 545/2350/17, розрахунки заборгованості зі сплати аліментів та витрат на лікування сина інваліда, які підтверджують факт нехтування відповідачем

з 2017 року обов`язку щодо утримання та лікування дітей, хоча можливість надання коштів на утримання та лікування відповідач визнав під час розгляду справи у суді першої інстанції; довідку лікаря Комунального підприємства "Полтавський районний клінічний центр ПМД" від 30 березня 2021 року, в якій вказано, що за медичною допомогою та питаннями догляду за дітьми звертається лише мати, яка виконує рекомендації

та поради лікаря; консультаційний висновок психолога щодо психоемоційних особливостей розвитку ОСОБА_4 від 05 травня 2021 року № 86, згідно з яким дочка ОСОБА_4 не сприймає відповідача як батька, що свідчить про тривалу відсутність з боку відповідача спілкування з дитиною, хоча батьки до травня 2022 року постійно проживали у одному селі; витяги з єдиного реєстру досудових розслідувань, які свідчать про наявність з 2021 року відкритих відносно відповідача кримінальних проваджень щодо несплати ним аліментів

та погрози вбивством колишній тещі (матері позивачки), з якою проживає позивачка разом із дітьми.

Крім того, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що відповідач під час розгляду справи визнав факт свідомого небажання виконувати свої батьківські обов`язки, зокрема щодо лікування дітей.

У суді першої інстанції підтвердились її доводи про те, що відповідач під час розгляду справи про розірвання шлюбу та стягнення аліментів офіційно влаштувався на роботу, проте після ухвалення рішення про стягнення

з нього аліментів та витрат на лікування у розмірі 10 500 грн щомісяця, не бажаючи утримувати та лікувати своїх дітей звільнився з офіційної роботи, та протягом п`яти років не має бажання офіційно влаштовуватись на роботу для уникнення примусового стягнення коштів на утримання дітей.

Вважає посилання суду апеляційної інстанції на відсутність доказів умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків безпідставними і такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи.

Висновок Служби у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав має формальний характер, який суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги. Також суд першої інстанції встановив, що висновок служби у справах дітей було складено з порушенням частини п`ятої статті 19 СК України, а саме орган опіки та піклування не вивчав умови проживання дітей, що є обов`язковою умовою складання висновку.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що представник служби у справах дітей в судовому засіданні визнав той факт, що приймаючи рішення про недоцільність позбавлення батьківських прав, служба не взяла до уваги матеріали справи, у тому числі показання свідків, довідки лікаря, висновки психолога, пояснення сторін, наявність відкритих кримінальних проваджень та інші докази, які мають значення для обґрунтованого висновку. У зв`язку

з цим, представник служби у справах дітей заявляв клопотання про відкладення розгляду справи для можливості ознайомлення з матеріалами справи та складання нового висновку, проте протягом дев`яти місяців після цього для ознайомлення з матеріалами справи не з`явився.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Зауважує, що у справі № 203/3505/19, яка розглядалась Верховним Судом, та на яку посилається заявниця в касаційній скарзі, правовідносини

не є подібними до розглядуваної справи.

Вважає, що доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, а зводяться до незгоди з наданою судом апеляційної інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на здійснення переоцінки цих доказів і обставин

в тому контексті, який, на думку заявниці, свідчить про наявність правових підстав для задоволення позову. Проте, такі аргументи належним чином перевірені судом апеляційної інстанції та спростовані під час розгляду справи з урахуванням встановлених конкретних обставин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Сторони від зареєстрованого 12 червня 2009 року шлюбу, який розірвано

14 грудня 2017 року заочним рішенням Полтавського районного суду Полтавської області, мають двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_5, який

є інвалідом дитинства та дочку ОСОБА_6, місце проживання яких визначено

з позивачкою. Цим же рішенням стягнуто з відповідача аліменти на утримання дітей: на сина 5 000 грн, на дочку 2 000 грн до досягнення ними повноліття; аліменти на утримання колишньої дружини до досягнення дочкою ОСОБА_7 3-річного віку та додаткові витрати на лікування сина

у розмірі 43 643 грн щорічно, допоки не буде знято інвалідність.

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів станом

на 01 грудня 2020 року (із 14 грудня 2017 року) заборгованість на утримання ОСОБА_1 становить 133 759,23 грн, на утримання

сина - 190 0569,13 грн, на утримання дочки - 77 107,25 грн.

Позивачка протягом 2018-2019 років неодноразово зверталася до органів поліції та прокуратури із заявами про вчинення відповідачем кримінальних правопорушень.

12 лютого 2021 року ОСОБА_1 зверталася до комісії з питань захисту прав дитини при районній державній адміністрації про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2, яка запропонувала ОСОБА_1 звернутися повторно із заявою до органу опіки та піклування виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради.

Відповідач з 2019 року частково на погашення боргу сплачував аліменти,

в подальшому частково на погашення боргу за аліментами кошти сплачувала мати відповідача - ОСОБА_8 .

Заборгованість по аліментам станом на 01 квітня 2021 року становила: на утримання позивачки - 140 058,17 грн, на утримання дочки - 77 406,19 грн, на утримання сина - 202 358,07 грн.

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати додаткових витрат на лікування сина ОСОБА_5, виданого Полтавським районним відділом державної виконавчої служби 26 лютого 2021 року, протягом 2018-2020 років ОСОБА_2 не сплачував кошти на лікування сина, у зв`язку з чим сума заборгованості зі сплати додаткових витрат на лікування станом на

26 лютого 2021 року становить 130 930,50 грн (43 643,50 грн х 3 роки).

Служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної

у м. Полтаві ради надала висновок від 25 січня 2022 року № 24 про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України (254к/96-ВР) , Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (789-12) (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину

з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 посилалася на те, що ОСОБА_2 тривалий час не бере участі у вихованні та утриманні дітей, не сплачує аліменти на дітей, не цікавиться їх життям.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України" (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року

у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18,

від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У справі, що переглядається, відмовивши у позові, суд апеляційної інстанції виходив із того, що надані позивачкою докази не вказують на нехтування ним батьківськими обов`язками.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано взяв до уваги висновок органу опіки та піклування від 25 січня 2022 року про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо дітей з якими він намагається підтримувати відносини та спілкування.

При цьому рішенням органу опіки та піклування від 25 січня 2022 року

за заявою ОСОБА_2 визначено порядок його участі у вихованні

та спілкуванні з дітьми - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

За відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, у скасуванні цього рішення органу опіки та піклування за позовом ОСОБА_1, судами відмовлено (справа № 554/1029/22).

Суд апеляційної інстанції правильно зауважив, що сам по собі факт стягнення аліментів на утримання дітей та наявність заборгованості

зі сплати аліментів, не завжди підтверджує наявність підстав для позбавлення батьківських прав.

З огляду на встановлені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що відсутні виключні обставини, які б свідчили про наявність передбачених законом підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

Доводи касаційної скарги про те, що факт невиконання відповідачем батьківських обов`язків з 2016 року підтверджені заочним рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 14 грудня 2017 року

у справі № 545/2350/17 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,

а тому не потребує доказування, є помилковими з огляду на предмет спору та досліджені судом апеляційної інстанції докази у справі, яка переглядається.

Достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька як особи, що становить реальну загрозу для дітей, їх здоров`я та психічного розвитку суд апеляційної інстанції не встановив, позивачка зворотного не довела.

Суд апеляційної інстанції з урахуванням найкращих інтересів дітей, правильно зазначив, що позбавлення батьківських прав вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Сама по собі наявність відомостей про реєстрацію в Єдиному реєстрі досудових розслідувань кримінальних проваджень не свідчить про вчинення відповідачем кримінальних правопорушень.

Доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо не дослідження доказів, Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки суд апеляційної інстанції надав оцінку доказам відповідно до положень статті 89 ЦПК України.

Незгода заявника із висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на те, що суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки Верховного Суду щодо застосування статей 164, 166 СК України, викладені у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19.

Визначаючи подібність правовідносин, Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У наведеній заявницею постанові Верховного Суду висновки, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, суди виходили з конкретних обставин справи та фактично доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх

у сукупності.

Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду щодо застосування статті 164 СК України, викладеним у зазначеній заявницею постанові.

Так, зокрема в справі № 203/3505/19 суди встановили, що батько дитини неодноразово притягався до адміністративної відповідальності за статтею 184 КУпАП за невиконання обов`язків щодо виховання дітей, зловживає алкоголем, не змінив свого ставлення до батьківства навіть після надання судом відповідного строку.

Отже наведені у касаційній скарзі доводи загалом спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (зокрема рішення у справі "Пономарьов проти України") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Оскаржуване судове рішення є достатньо вмотивованим та містить висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.