та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2, - адвоката Левицької Ірини Степанівни, на постанову Львівського апеляційного суду від 14 березня 2023 року у складі колегії суддів:

Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_3, третя особа - відділ у справах дітей Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради (далі - відділ у справах дітей Шевченківської районної адміністрації Львівської МР), про усунення перешкод у користуванні квартирою та встановлення порядку користування квартирою.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 21 липня 2012 року між ним

і ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2016 року (справа № 466/6488/16-ц).

У період шлюбу у них народилась донька - ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На підставі договору купівлі-продажу квартири від 26 березня 2013 року йому та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності (по 1/2 частині) належить квартира

АДРЕСА_1, яка складається з трьох кімнат, житловою площею 60,3 кв. м, загальною площею 94,8 кв. м.

Позивач указував, що він неодноразово звертався до ОСОБА_3

із пропозицією продати спірну квартиру, оскільки їхнє спільне проживання

в квартирі є неможливим у зв`язку з постійними конфліктними ситуаціями, які мають наслідком вчинення сімейного насильства, зокрема, психологічного насильства, що підтверджується матеріалами перевірок органів поліції за його зверненнями. ОСОБА_3 відхилила його пропозицію щодо продажу квартири та чинить йому та їхній малолітній доньці перешкоди у користуванні квартирою, зокрема вона встановила замок

на житлову кімнату, площею 19,1 кв. м, запрошує в квартиру сторонніх чоловіків, які мають вільний доступ до усіх кімнат квартири та місць загального користування, що створює для нього дискомфорт і позбавляє можливості вільно користуватись всіма приміщеннями квартири, а також створює незручності для дитини щодо вільного користування квартирою.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд:

- зобов`язати ОСОБА_3 не чинити йому та малолітній дитині

ОСОБА_2 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 ;

- встановити наступний порядок користування зазначеною квартирою:

- житлову кімнату, позначену в технічному паспорті цифрою "7", площею 24,5 кв. м, залишити в користуванні ОСОБА_1 ;

- житлову кімнату, позначену в технічному паспорті цифрою "2", площею 19,1 кв. м, залишити в користуванні ОСОБА_3 ;

- житлову кімнату, позначену в технічному паспорті цифрою "4", площею 16,7 кв. м, залишити в користуванні ОСОБА_2 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14 червня

2022 року у складі судді Едер П. Т. позов ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2, задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перешкод у користуванні квартирою

Встановлено наступний порядок користування приміщеннями у квартирі

- житлову кімнату, позначену в технічному паспорті цифрою "7", площею 24,5 кв. м, залишено в користуванні ОСОБА_1 ;

- житлову кімнату, позначену в технічному паспорті цифрою "2", площею 19,1 кв. м, залишено в користуванні ОСОБА_3 ;

- житлову кімнату, позначену в технічному паспорті цифрою "4", площею 16,7 кв. м, залишено в користуванні ОСОБА_2 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач чинить перешкоди позивачу та їх спільній малолітній доньці у користуванні квартирою, пропозиції щодо продажу квартири через неможливість спільного користування ОСОБА_3 відхилила. Запропонований позивачем порядок користування квартирою не суперечить вимогам закону

та не порушує права сторін. Іншого варіанту користування квартирою відповідачем не запропоновано.

За клопотанням відповідача та її представника судом двічі призначалася судова будівельно-технічна експертиза з метою визначення можливості поділу квартири, проте саме відповідачем не було забезпечено доступ експерта у квартиру для її огляду. Суд уважав, що такі дії відповідача свідчать про відсутність заперечень щодо позиції, викладеної позивачем

у позовній заяві, а відтак і згоду із запропонованим варіантом користування житловими кімнатами.

Суд першої інстанції врахував відповідні норми ЦК України (435-15) , ЖК України (5464-10) ,

а також роз`яснення, надані судам, у пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (v0020700-95) .

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 14 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14 червня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1, який діє

в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, пославшись на відповідні норми ЦК України (435-15) , врахувавши фактичні обставини справи, надавши правову оцінку наданим сторонами доказам та їх доводам, уважав помилковим висновок суду першої інстанції про доведеність позивачем факту чинення йому перешкод

у користуванні спірною квартирою, як співвласнику квартири. Надані ним докази, які отримані за результатами перевірки його звернень до органів поліції, як кожен окремо, так і у своїй сукупності, безспірно підтверджують наявність між сторонами, як колишнім подружжям, неприязних (конфліктних) відносин, оскільки аналогічні звернення надходили

до органів поліції і від відповідача. Вони не підтверджують, що, йому,

як співвласнику квартири, чиняться перешкоди у володінні та користуванні своєю власністю.

При цьому для встановлення тимчасових заходів з метою запобігання домашнього насильства законом визначено окремий порядок та інший спосіб захисту порушених прав.

ОСОБА_1 не надав висновку експерта щодо можливості визначення порядку користування спірною квартирою з технічної точки зору

та з урахуванням частки кожного із співвласників у спірній квартирі, оскільки вирішення цього питання потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право.

Апеляційний суд указав, що після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати з матір`ю - ОСОБА_3, а тому визначення роздільного користування дитини та матері житлом при їх спільному проживанні

не ґрунтується на вимогах закону, оскільки статтею 150 ЖК України

та статтею 383 ЦК України закріплено право власника квартири користуватись нею для особистого проживання та проживання членів його сім`ї. При цьому позивачем не надано належних доказів на підтвердження існування у дитини перешкод у користуванні спірною квартирою. Тому безпідставними є вимоги позивача, заявлені в інтересах малолітньої доньки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції

У квітні 2023 року представник ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах

та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2, - адвокат Левицька І. С.,

із застосуванням засобів поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду

від 14 березня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення апеляційного суду заявник посилається на те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі. Витребувано цивільну справу

№ 466/8225/20 із Шевченківського районного суду м Львова. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2023 року відмовлено

у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про закриття касаційного провадження. Призначено справу до судового розгляду в складі колегії

з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження

без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах

та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2, адвоката Левицької І. С., мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував відповідні правові висновки Верховного Суду України та Верховного Суду, не вирішив наявний між сторонами спір, навпаки, продовжив існування конфліктних відносин і позбавив відповідача, як співвласника, права на користування

та володіння тієї частини спільного майна, що відповідає його частці.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що відповідна експертиза не була проведена саме через незабезпечення відповідачем доступу експерта до квартири. Рішення суду першої інстанції є законним

та обґрунтованим.

Зазначає, що вимога в інтересах дитини була заявлена з метою забезпечення спільних інтересів батька та дитини у зв`язку з неналежною поведінкою матері по відношенню до доньки.

Доводи інших учасників справи

У травні 2023 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_3, у якому вказується, що доводи касаційної скарги

є безпідставними, оскаржуване судове рішення апеляційного суду

є законним та обґрунтованим, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення. Зазначає, що позивач не довів належними

та допустимими доказами заявлені позовні вимоги.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1, не вирішив щодо правового режиму користування іншими приміщеннями квартири. Разом

із цим, встановлення порядку користування майном, аналогічно поділу майна між співвласниками, припиняє право всіх співвласників

на користування усім об`єктом права власності та встановлює лише прав

на користування певними його частинами. У цій частині послалася

на відповідну постанову Верховного Суду.

У червні 2023 року представник ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах

та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2, адвокат Левицька І. С., подала до суду касаційної інстанції пояснення по справі (по суті відповідь на відзив), у яких викладено заперечення на відзив відповідача.

У липні 2023 року ОСОБА_3 надіслала заперечення на пояснення, у яких вона просить залишити без розгляду пояснення у справі, подані представником позивача, оскільки ЦПК України (1618-15) не передбачено подання заяв по суті (пояснення по справі) у суді касаційної інстанції, які, до того

ж, подані поза межами строку, встановленого статтею 390 ЦПК України,

про поновлення якого адвокат не заявляє.

Вирішуючи вказане питання, колегія суддів ураховує, що представник позивача по суті подала відповідь на відзив, право на подання якої прямо передбачено ЦПК України (1618-15) , зокрема статтею 179 ЦПК України. Помилкове зазначення назви процесуального документа не є підставою для його повернення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21 липня 2012 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2016 року (справа № 466/6488/16-ц).

У період шлюбу у сторін народилась донька - ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 14).

На підставі договору купівлі-продажу квартири від 26 березня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності

(по 1/2 частині) належить квартира АДРЕСА_1 (а. с. 8-9, 10-13).

Згідно з технічним паспортом квартира АДРЕСА_1 складається з трьох кімнат, житловою площею

60,3 кв. м, загальною площею 94,8 кв. м, у тому числі: 1-а кімната -

19,1 кв. м, 2-а кімната - 16,7 кв. м, 3-я кімната - 24,5 кв. м, кухні площею 16,7 кв. м, ванна кімната - 3,6 кв. м, вбиральня (поєднана) - 1,5 кв. м, коридор - 11,5 кв. м, балконом - 1,2 кв. м (а. с. 6-7).

Відповідно до довідки ПК "УК "Рідний дім" від 27 жовтня 2020 року № 507

у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані

ОСОБА_3 (з 11 березня 2014 року), ОСОБА_2 (з 30 квітня 2014 року), ОСОБА_1 (з 13 жовтня 2020 року) (а. с. 64).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої

цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених

частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах

та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2, - адвоката

Левицької І. С., підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої

або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права

і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання

про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,

які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411,

частиною другоюстатті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного

у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон

або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,

яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги

такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,

який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права

у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який

не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Тобто, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме

її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб

або державні та суспільні інтереси.

Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені,

не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно

від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог

або відмову в їх задоволенні.

Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії,

яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном.

Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1, звертаючись

до суду з указаним позовом, посилався на те, що ОСОБА_3 чинить йому

та їх спільній доньці перешкоди у користуванні спірною квартирою.

На підтвердження цих обставин надав відповідні докази.

Згідно зі статтею 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним (стаття 321 ЦК України).

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування

та розпорядження своїм майном.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України закріплено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Отже, за змістом зазначених норм права співвласник майна,

яке знаходиться у спільній сумісній власності без виділення часток у натурі,

має право на вільне користування зазначеним майном у повному обсязі

та має право на усунення перешкод у такому користуванні у будь-який час.

Заперечення співвласника щодо задоволення позову про усунення перешкод у користуванні майном або заперечення щодо вселення співвласника та відсутність можливості у власника самостійно

без звернення до співвласників реалізувати свої права (відсутність ключів від квартири тощо) за відсутності вільного доступу до належного йому майна є підставою вважати, що інший співвласник чинить перешкоди

у користуванні належною позивачу власністю.

У справі, яка переглядається судом касаційної інстанції, встановлено,

що ОСОБА_1 є власником 1/2 частини спірної квартири.

У зв`язку із тим, що відповідач чинить йому та їх спільній доньці - ОСОБА_2 перешкоди в користуванні квартирою, права останнього підлягають захисту шляхом зобов`язання ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у здійсненні права користування житлом.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд уважає, що суд першої інстанції

у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод

у користуванні належним йому майном, належним чином оцінив наявні

у матеріалах справи докази, правильно визначив характер спірних правовідносин, та врахувавши наявність конфліктних відносин

між сторонами справи, дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_1 у цій частині.

Посилання апеляційного суду про те, що надані ОСОБА_1 докази (звернення до органів поліції) не підтверджують, що, йому, як співвласнику квартири, чиняться перешкоди у володінні та користуванні своєю власністю, є безпідставними.

Сам факт заперечень проти позову, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про невизнання, оспорення прав позивача.

Отже, доводи касаційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

Згідно з технічним паспортом спірна квартира складається з трьох кімнат, житловою площею 60,3 кв. м, загальною площею 94,8 кв. м, у тому числі:

1-а кімната - 19,1 кв. м, 2-а кімната - 16,7 кв. м, 3-я кімната - 24,5 кв. м, кухні площею 16,7 кв. м, ванна кімната - 3,6 кв. м, вбиральня (поєднана) - 1,5 кв. м, коридор - 11,5 кв. м, балконом - 1,2 кв. м (а. с. 6-7).

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить

їм на праві спільної власності (спільне майно) (частина перша статті 355 ЦК України).

Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб

із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно із частинами першою, третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі

№ 6-1500цс15, на яку також посилається й заявник касаційної скарги, зроблено висновок, що "первинне значення у врегулюванні відносин

між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду

не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права

на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої

статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних

їм часток. Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо

при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються поділу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників".

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду:

від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16 (провадження

№ 61-24395св18), від 26 травня 2021 року у справі № 750/11539/18 (провадження № 61-15087св20), від 12 серпня 2021 року у справі

№ 644/5579/19 (провадження № 61-5255св20), від 08 вересня 2021 року

у справі № 761/44705/19 (провадження № 61-10474св21), від 15 вересня 2021 року у справі № 719/637/20 (провадження № 61-11437св21).

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення районного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення порядку користування спірною квартирою, виходив із того, що позивачем не надано висновку експерта щодо можливості визначення порядку користування спірною квартирою з технічної точки зору та з урахуванням частки кожного із співвласників у спірній квартирі, оскільки вирішення цього питання потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право.

За клопотанням ОСОБА_3 судом першої інстанції ухвалою від 01 жовтня 2021 року було призначено у справі судову будівельно-технічну експертизу (а. с. 110). Проте ця експертиза проведена не була, оскільки у визначений судовим експертом день не було забезпечено доступ до квартири.

Як зазначалося вище, статтею 150 ЖК України та статтею 383 ЦК України закріплено право власника квартири користуватись нею для особистого проживання та проживання членів його сім`ї.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки.

За змістом положень ЦК України (435-15) місцем проживання дитини є місце проживання її батьків, або одного із них.

У період шлюбу у позивача та відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька - ОСОБА_2 (а. с. 14).

Верховний Суд уважає, що у справі, яка переглядається, суд першої інстанції належним чином оцінив наявні у матеріалах справи докази, правильно визначив характер спірних правовідносин і з урахуванням кількості співвласників нерухомого майна, плану квартири, розміру житлової площі, наявності конфліктних відносин між сторонами справи, встановив такий порядок користування у спірній квартирі, зокрема: виділив у користування ОСОБА_1 житлову кімнату, площею 24,5 кв. м, ОСОБА_3 житлову кімнату, площею 19,1 кв. м, а ОСОБА_2 - площею 16,7 кв. м.

При цьому районний суд урахував, що ОСОБА_3 фактично займає кімнату площею 19,1 кв. м, що не заперечується сторонами. Районний суд встановив лише порядок користування квартирою, у тому числі й дитині. Тому апеляційний суд помилково вважав, що районний суд встановив роздільне проживання батьків і дитини. Дитина має право користування житлом будь-якого з батьків.

Відповідно до частини четвертої, шостої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Указана норма права не пов`язує місце проживання особи з місцем її реєстрації. Право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц, провадження N 61-31705св18.

У свою чергу, відповідач не запропонувала іншого варіанта користування спірною квартирою, а лише заперечувала проти позову.

ОСОБА_1 і ОСОБА_3 не змогли за взаємною згодою, добровільно вирішити питання користування спірною квартирою. За наявності конфліктних відносин, що унеможливило добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, порядок користування встановлений судом першої інстанції з урахуванням вищенаведених норм.

Суд апеляційної інстанції на зазначене належної уваги не звернув,

не врахував наведених правових висновків Верховного Суду України

та Верховного Суду, спір між сторонами по суті не вирішив, а тому дійшов помилкового висновку про неможливість визначення порядку користування квартирою і скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції про задоволення позову.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно,

але апеляційним судом допущено помилку в застосуванні норм матеріального та порушено норми процесуального права, оскаржувана постанова апеляційного суду, відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Такі висновки узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду України та Верховного Суду, яка є сталою та сформованою.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд касаційної інстанцій дійшов висновку про задоволення касаційної скарги представника ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах

та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2, адвоката Левицької І. С., з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений ним за подання касаційної скарги у розмірі 3 388,90 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2, - адвоката Левицької Ірини Степанівни, задовольнити.