Постанова

Іменем України

06 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 757/35447/20

провадження № 61-2414 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь. О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк";

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон";

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Дугінова Дмитра Андрійовича та акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 червня 2022 року у складі судді Бусик О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про розірвання депозитних договорів, стягнення грошових коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 13 травня 2013 року між нею та публічним акціонерним товариством "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), яке змінило назву на АТ КБ "ПриватБанк", було укладено п`ять договорів банківських вкладів, а саме: від 13 травня 2013 року № SAMDN25000735090610, вклад "Стандарт ЧП на 12 мес.", з депозитним вкладом у розмірі 20 000 грн зі сплатою 18 процентів річних на строк 365 днів до 13 травня 2014 року включно; від 30 серпня 2013 року №№ SAMDN80000737362420, SAMDN80000737362648, SAMDN80000737362340, SAMDN80000737362588, вклади "Стандарт", за кожним з яких вона зробила депозитний вклад у розмірі по 50 000 доларів США зі сплатою 6 процентів річних на строк 92 дні до 30 листопада 2013 року включно.

Умовами вищевказаних договорів передбачено, що після закінчення терміну вкладу вони автоматично вважаються продовженими на новий строк без заяви вкладника до банку, якщо жодна зі сторін не побажає розірвати договір.

У 2014 році відповідач без відповідного розпорядження позивача та без погодження з нею позбавив її права безперешкодно користуватись своїми грошовими коштам, відмовився від виконання розпоряджень про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку і проведення інших операцій по рахунку та заблокував доступ до рахунку. Доступ до вкладу також було заблоковано в системі Приват24.

Деякий час позивач зверталася до відповідача в усному порядку за номерами "гарячої лінії" та у відділенні банку з проханням надати доступ до рахунків, однак звернення були залишені без задоволення.

Після цього 07 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ "ПриватБанк" із заявою, в якій повідомила про розірвання договорів та просила: направити інформацію про суму вкладів і процентів до виплати, здійснити повернення сум вкладів і виплатити проценти, нараховані відповідно до умов договорів за фактичний строк користування вкладів у строк до 30 липня 2020 року. Заява була отримана банком 07 липня 2020 року і 04 серпня 2020 року відповідач повідомив про неможливість задоволення вимог позивача.

Ураховуючи викладене, позивач просила суд:

- розірвати депозитний договір від 13 травня 2013 року № SAMDN25000735090610 з особистим рахунком по вкладу № НОМЕР_1 та стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на її користь грошові кошти за банківським вкладом у розмірі 20 000 грн, проценти за користування банківським вкладом у розмірі 31 255,89 грн, три проценти річних у розмірі 2 059,39 грн, пеню в розмірі 319 427,67 грн;

- розірвати депозитний договір від 30 серпня 2013 року № SAMDN80000737362420 з особистим рахунком по вкладу № НОМЕР_2 та стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на її користь грошові кошти за банківським вкладом у розмірі 50 000 доларів США, проценти за користування банківським вкладом у розмірі 25 158,90 доларів США, три проценти річних у розмірі 3 158,20 доларів США, пеню в розмірі 13 394 275,61 грн;

- розірвати депозитний договір від 30 серпня 2013 року № SAMDN80000737362648 з особистим рахунком по вкладу № НОМЕР_3 та стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на її користь грошові кошти за банківським вкладом у розмірі 50 000 доларів США, проценти за користування банківським вкладом у розмірі 25 158,90 доларів США, три проценти річних у розмірі 3 158,20 доларів США, пеню в розмірі 13 394 275,61 грн;

- розірвати депозитний договір від 30 серпня 2013 року № SAMDN80000737362340 з особистим рахунком по вкладу № НОМЕР_4 та стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на її користь грошові кошти за банківським вкладом у розмірі 50 000 доларів США, проценти за користування банківським вкладом у розмірі 25 158,90 доларів США, три проценти річних у розмірі 3 158,20 доларів США, пеню в розмірі 13 394 275,61 грн;

- розірвати депозитний договір від 30 серпня 2013 року № SAMDN80000737362588 з особистим рахунком по вкладу № НОМЕР_5 та стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на її користь грошові кошти за банківським вкладом у розмірі 50 000 доларів США, проценти за користування банківським вкладом у розмірі 25 158,90 доларів США, три проценти річних у розмірі 3 158,20 доларів США, пеню в розмірі 13 394 275,61 грн.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 28 січня 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" (далі - ТОВ "ФК "Фінілон") залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 30 червня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 кошти: за договором банківського вкладу від 13 травня 2013 року № SAMDN25000735090610 у розмірі 20 000 грн, проценти за період з 13 травня 2013 року до 13 травня 2020 року у розмірі 25 239,45 грн, проценти за період з 14 травня 2020 року до 10 липня 2020 року у розмірі 31 коп., три проценти річних за період з 11 липня 2020 року до 17 січня 2022 року у розмірі 2 067,39 грн; за договорами від 30 серпня 2013 року №№ SAMDN80000737362420, SAMDN80000737362648, SAMDN80000737362340, SAMDN80000737362588 (за кожним) вклад у розмірі 50 000 доларів США, проценти за період з 30 серпня 2013 року до 30 травня 2020 року у розмірі 20 239,45 доларів США, проценти за період з 30 травня 2020 року до 10 липня 2020 року у розмірі 0,54 долара США, три проценти річних за період з 11 липня 2020 року до 17 січня 2020 року у розмірі 3 210,44 доларів США. В задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" в дохід держави судовий збір в сумі 10 510 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що умовами договорів передбачено право сторін дострокового їх розірвання з повідомленням сторони за 2 банківські дні до дати розірвання договору. Оскільки відповідач отримав заяву ОСОБА_1 про повернення банківських вкладів 07 липня 2020 року, то договори вважаються розірваними 10 липня 2020 року та підстави для їх розірвання в судовому порядку відсутні. Умовами договорів сторони визначили, що у разі, якщо вкладник вимагає розірвати договір достроково, проценти виплачуються за ставкою вкладу "на вимогу". За договором від 13 травня 2013 року № SAMDN25000735090610 мінімальний строк вкладу складає 365 днів, тобто кожного 13 травня наступного року. Таким чином суму процентів за ставкою 18 процентів річних слід розраховувати за період з 13 травня 2013 року до 13 травня 2020 року, що складає: 25 239,45 грн (20 000 грн : 100 х 18% х 2 191 днів : 365 днів). За період з 14 травня 2020 року до 10 липня 2020 року проценти слід розраховувати за процентною ставкою вкладу "на вимогу", оскільки мінімальний строк вкладу, що складає 365 днів, з дня подання позивачем заяви про розірвання договорів банківського вкладу не сплив. Отже, сума процентів, що підлягає стягненню за цей період складає 0,31 грн (20 000 грн : 100 х 0,01% х 57 днів : 365дні). За договорами від 30 серпня 2013 року №№ SAMDN80000737362420, SAMDN80000737362648, SAMDN80000737362340, SAMDN80000737362588 мінімальний строк вкладу складає 3 місяці за ставкою 6 процентів річних. Таким чином суму процентів за ставкою 6 процентів річних слід розраховувати за період з 30 серпня 2013 року до 30 травня 2020 року, що складає 20 252,05 доларів США (50 000 доларів США : 100 х 6% х 2 464 дні : 365 днів). За період з 31 травня 2020 року до 10 липня 2020 року проценти слід розраховувати за процентною ставкою вкладу "на вимогу", оскільки мінімальний строк вкладу, що складає 3 місяці з дня подання позивачем заяви про розірвання договорів банківського вкладу не сплив. Отже, сума процентів, що підлягає стягненню за цей період складає 0,54 доларів США (50 000 доларів США : 100 х 0,01% х 40 днів : 365 днів).З огляду на те, що між позивачем та банком припинено правовідносини за договорами банківських вкладів, то положення частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" щодо нарахування та стягнення пені не поширюються на спірні правовідносини, натомість відповідно до положень статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) за період з 11 липня 2020 року до 17 січня 2022 року з відповідача на користь позивача підлягають стягненню три проценти річних, що за договором від 13 травня 2013 року №SAMDN25000735090610 складають 2 067,39 грн (20 000 грн + 25239,45 грн + 0,31 грн х 3% : 100 : 365 днів х 556 днів), а за договорами від 30 серпня 2018 року №№ SAMDN80000737362420, SAMDN80000737362648, SAMDN80000737362340, SAMDN80000737362588 - 3 210,44 доларів США (50 000 доларів США + 20 252,05 доларів США + 0,54 доларів США х 3% : 100 : 365 днів х 556 днів). Чинним податковим законодавством передбачено, що суми нарахованих банком процентів на депозитні кошти та неустойка (пеня, штрафи), стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподатковуваного доходу платника податку та, відповідно, підлягають оподаткуванню на загальних підставах за ставками, визначеними Податковим кодексом України (2755-17) . Тому, з метою недопущення неоднозначного тлумачення судового рішення під час його виконання, з огляду на те, що при виконанні судового рішення та при наявності відкритого виконавчого провадження з приводу виконання такого рішення, виникатимуть питання щодо порядку його виконання в частині сплати боржником грошових коштів стягувачу, які повинні бути оподатковані у встановленому законом порядку, суд дійшов висновку про зазначення у резолютивній частині рішення про те, що сума коштів, яка підлягає стягненню з відповідача, зазначена без відрахування податків і зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дугінова Д. А. залишено без задоволення. Апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 червня 2022 року змінено, зменшено розмір стягнутих сум, а саме: за договором від 13 травня 2013 року № SAMDN25000735090610 зменшено проценти за період з 13 травня 2013 року до 13 травня 2020 року до 25 219,73 грн, а також три проценти річних до 2 018,18 грн; за договорами від 30 серпня 2018 року №№ SAMDN80000737362420, SAMDN80000737362648, SAMDN80000737362340, SAMDN80000737362588 за кожним три проценти річних зменшено до 3 135,38 доларів США; судовий збір, стягнутий з АТ КБ "ПриватБанк" в дохід держави, зменшено до 315,30 грн. В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 червня 2022 року залишено без змін. Вирішено компенсувати АТ КБ "ПриватБанк" за рахунок держави судові витрати в розмірі 157,65 грн.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що доводи апеляційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" про те, що з 17 листопада 2014 року зобов`язання за договорами, які є предметом спору, повинно виконувати ТОВ "ФК "Фінілон" є безпідставними, оскільки банк не довів, що договір про переведення боргу було укладено між ним та ТОВ "ФК "Фінілон" зі згоди вкладника. Оскільки банк отримав заяву ОСОБА_1 про повернення банківських вкладів 07 липня 2020 року, а умовами укладених між сторонами договорів банківських вкладів передбачено їх розірвання з дати отримання банком заяви про їх розірвання плюс два банківських дні, то суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що договори банківських вкладів вважаються розірваними з 10 липня 2020 року. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що договір не можна вважати розірваним, оскільки банк не виконав свої зобов`язання і не повернув суми вкладів з нарахованими відсотками, не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки саме по собі невиконання банком своїх зобов`язань, які виникають у нього в результаті одностороннього розірвання договору вкладником, жодним чином не скасовує волевиявлення останнього і не повертає сторони до попереднього стану договірних правовідносин. Апеляційний суд також відхилив посилання ОСОБА_1 на пункти Умов та Правил надання банківських послуг, згідно з якими сторони мають право розірвати договір достроково тільки за взаємною згодою, і така згода має бути належно акцептована, з огляду на конкретні умови пунктів 5 та 10 договорів банківських вкладів, укладених між сторонами, які підлягають безпосередньому застосуванню. Висновок місцевого суду про те, що частина п`ята статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" щодо нарахування та стягнення пені не поширюються на спірні правовідносини у зв`язку з тим, що між позивачем та банком припинено правовідносини за договорами банківських вкладів, не суперечить правовим висновкам, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) та відповідають висновкам, зробленим в постановах Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 757/26746/17-ц, від 21 грудня 2021 року у справі № 369/7118/18, від 14 липня 2022 року у справі № 201/13833/16-ц. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 20 000 грн за договором від 13 травня 2013 року № SAMDN25000735090610, а також по 50 000 доларів США за кожним із договорів від 30 серпня 2013 року №№ SAMDN80000737362420, SAMDN80000737362648, SAMDN80000737362340, SAMDN80000737362588 у зв`язку з невиконанням банком своїх зобов`язань. Встановивши, що за договором від 13 травня 2013 року № SAMDN25000735090610 мінімальний строк вкладу складає 6 місяців, суд першої інстанції правильно визначив формулу нарахування процентів за цим договором за ставкою 18 процентів річних за період з 13 травня 2013 року до 13 травня 2020 року. Разом з тим, суд першої інстанції помилився в розрахунку, оскільки неправильно визначив кількість днів між 13 травня 2013 року до 13 травня 2020 року, а саме 2 191 день замість правильних 2 557 днів. У такому випадку сума процентів за договором від 13 травня 2013 року № SAMDN25000735090610 за ставкою 18 процентів річних складає 25 219,73 грн (20 000 грн : 100 х 18% х 2 557 днів : 365 днів). При цьому апеляційний суд погодився з наведеним судом першої інстанції розрахунком процентів у розмірі по 20 252,05 доларів США за договорами від 30 серпня 2013 року №№ SAMDN80000737362420, SAMDN80000737362648, SAMDN80000737362340, SAMDN80000737362588. Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського вкладу сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, у вигляді сплати трьох процентів річних, які підлягають стягненню по 17 січня 2022 року (остаточне уточнення позовних вимог позивачем). Однак місцевий суд помилково навів розрахунок трьох процентів річних з 11 липня 2020 року, так як позивач просила стягнути їх починаючи з 23 липня 2020 року, внаслідок чого вийшов за межі позовних вимог. Оскільки судом було допущено помилки в обрахуванні процентів, які підлягали стягненню за договором від 13 травня 2013 року № SAMDN25000735090610, то це призвело до наступної помилки в обрахуванні трьох процентів річних у зв`язку з простроченням виконання зобов`язань. Тому апеляційний суд навів розрахунок трьох процентів річних за період з 23 липня 2020 року до 17 січня 2022 року таким чином: за договором від 13 травня 2013 року № SAMDN25000735090610 - (20 000 грн + 25 219,73 грн + 0,31 грн) х 3% : 100 : 365 днів х 543 дні = 2 018,18 грн; за договорами від 30 серпня 2018 року №№ SAMDN80000737362420, SAMDN80000737362648, SAMDN80000737362340, SAMDN80000737362588 - (50 000 доларів США + 20 252,05 доларів США + 0,54 доларів США) х 3% : 100 : 365 днів х 543 дні = 3 135,38 доларів США. З огляду на те, що позов було задоволено частково апеляційний суд також не погодився з висновками суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача в дохід держави судових витрат в розмірі 10 510 грн, що складає максимальну ставку судового збору при поданні позовної заяви фізичною особою без урахування пропорційності задоволення позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У лютому 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дугінов Д. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить:

- змінити оскаржувані судові рішення в частині стягнення процентів за договорами та стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 проценти за договором від 13 травня 2013 року № SAMDN25000735090610 у розмірі 31 255,89 грн, а за договорами від 30 серпня 2013 року №№ SAMDN80000737362420, SAMDN80000737362648, SAMDN80000737362340, SAMDN80000737362588 - по 25 158,90 доларів США;

- скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у стягнення пені, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", зменшивши її розмір на підставі статті 551 ЦК України, та стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 пеню за договором від 13 травня 2013 року № SAMDN25000735090610 у розмірі 31 255,89 грн, а за договорами від 30 серпня 2013 року №№ SAMDN80000737362420, SAMDN80000737362648, SAMDN80000737362340, SAMDN80000737362588 - по 25 158,90 доларів США;

- задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання договорів, визнавши їх розірваними з 30 червня 2022 року.

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень представник ОСОБА_1 - адвокат Дугінов Д. А. зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 тощо, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Також суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

У березні 2023 року АТ КБ "ПриватБанк" також подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року, в якій просило скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень АТ КБ "ПриватБанк" зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19 тощо, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Також суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Дугінова Д. А. на рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року, витребувано цивільну справу № 757/35447/20 з Печерського районного суду міста Києва.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року.

У квітні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

У травні 2023 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду клопотання про зупинення виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 червня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2023 року клопотання АТ КБ "ПриватБанк" про зупинення виконання судових рішень задоволено, зупинено виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 червня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Дугінова Д. А. мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що укладені між сторонами договори банківських вкладів є розірваними з 10 липня 2020 року, та не звернули увагу на те, що саме по собі звернення позивача із заявою до АТ КБ "ПриватБанк" про розірвання договорів не може свідчити про їх договірне розірвання, адже їх умовами передбачено припинення дії після виплати клієнту всієї суми вкладу разом з процентами.

Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" мотивована тим, що суди не надали належної оцінки доказам, наявним у справі, які свідчать про відсутність у банку зобов`язань перед позивачем, а також про те, що банк є неналежним відповідачем у справі. Зазначало що, належним відповідачем в цій справі має бути ТОВ "ФК "Фінілон".

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дугінов Д. А. подав відзив на касаційну скаргуАТ КБ "ПриватБанк", в якому зазначив, що договір про переведення боргу за депозитними договорами від 17 листопада 2014 року було укладено між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ФК "Фінілон" з порушенням встановленої законом процедури, за відсутності згоди ОСОБА_1 на переведення боргу, у зв`язку з чим цей договір є нікчемним. Тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що зобов`язання за договорами, які є предметом спору, повинно виконувати саме АТ КБ "ПриватБанк".

Фактичні обставини справи, встановлені судами

13 травня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено договір банківського вкладу "Стандарт ЧП на 12 мес." № SAMDN25000735090610,на таких умовах: сума вкладу - 20 000 грн; строк вкладу - на 365 днів по 13 травня 2014 року включно; процентна ставка - 18 процентів річних; період нарахування процентів по вкладу - 1 місяць; мінімальний строк вкладу - 6 місяців.

Згідно з пунктом 5 вищевказаного договору, у вкладника та банку є право достроково розірвати даний договір, повідомивши про це один одного за два банківських дні до дати його розірвання.

30 серпня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" були укладені договори банківських вкладів "Стандарт" №№ SAMDN80000737362420, SAMDN80000737362648, SAMDN80000737362340, SAMDN80000737362588, на таких однакових умовах: сума вкладу - 50 000 доларів США; строк вкладу - на 92 дні по 30 листопада 2013 року включно; процентна ставка - 6 процентів річних; період нарахування процентів по вкладу - 1 місяць; мінімальний строк вкладу - 3 місяці.

Згідно з пунктами 10, 12, 13, 15 вищевказаних договорів у вкладника та банку є право достроково розірвати даний договір, повідомивши про це один одного за два банківських дні до дати його розірвання. Якщо вкладник вимагає розірвати договір, а 3 місяці з дати його укладення або продовження мінімального строку ще не спливли, вкладнику повертається сума вкладу. За неповні три місяці проценти виплачуються за ставкою внеску "за вимогою" за фактичну кількість днів, що минуло з дати оформлення вкладу або з дати продовження мінімального строку, до дня розірвання договору. Якщо вкладник за ці неповні три місяці отримав відсотки, нараховані за повною ставкою, то надлишково сплачені проценти вираховуються із суми вкладу. Якщо вкладник вимагає достроково розірвати договір, а мінімальний строк вкладу вже був продовжений один або декілька разів, проценти за кожні повні 3 місяці сплачуються в повному обсязі. Проценти за останні 3 місяці, які на момент розірвання договору ще не спливли, нараховуються за умовами, зазначеними в пункті 12 даного договору. Якщо після закінчення строку вкладу вкладник не заявив банку про своє бажання забрати грошові кошти, вклад автоматично продовжується ще на один строк, вказаний в розділі "Дані по вкладу" даного договору. Строк вкладу продовжується неодноразово без явки вкладника до банку. Новий строк вкладу і новий мінімальний строк вкладу починається з дня, наступного за датою закінчення попереднього строку вкладу.

07 липня 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" отримало заяву ОСОБА_1 від 22 червня 2020 року про направлення їй інформації по вкладам та процентам до виплати за рахунками № 26354619872839; № 26353621652800; № 26353621654712; № 26353621651931; № 26353621653940, повернення вкладів і сплати процентів, нарахованих відповідно до умов договорів, в строк до 30 липня 2020 року.

23 липня 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" повідомило ОСОБА_1 про припинення діяльності відділень на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя.

17 листопада 2014 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ФК "Фінілон" було укладено договір про переведення боргу за депозитними договорами, за умовами якого, з урахуванням додаткової угоди від 18 листопада 2014 року та електронного додатку № 1 (перелік депозитних договорів та договорів банківського обслуговування), на підставі згоди кредиторів, отриманої ПАТ КБ "ПриватБанк" шляхом приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, які є невід`ємною частиною даного договору, ПАТ КБ "ПриватБанк" переводить, а ТОВ "ФК "Фінілон" приймає на себе виконання зобов`язань по виплаті грошових коштів, що виникли на підставі депозитних договорів і договорів банківського обслуговування згідно з переліком (додаток № 1). Зобов`язання по виплаті грошових коштів, які переводяться на ТОВ "ФК "Фінілон", виникли з депозитних договорів та договорів банківського обслуговування (додаток № 1), які укладені структурними підрозділами ПАТ КБ "ПриватБанк", що здійснюють діяльність на території Автономної Республіки Крим.

Довідкою від 28 вересня 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" підтвердив виконання в повному обсязі зобов`язань щодо перерахування на рахунки ТОВ ФК "Фінілон" грошових коштів ОСОБА_1 відповідно до договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року та витягу з електронного додатку до цього договору. Сума коштів, зазначена у витягу з електронного додатку № 1 (перелік депозитних договорів та договорів банківського обслуговування) до договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, включає, зокрема нараховані проценти по вкладу на дату переведення боргу.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції в незміненій після апеляційного перегляду частині та судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно з частиною першою статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові кошти вкладника передаються ним у власність банку, а безготівкові кошти - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким у вкладника виникає право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати процентів на неї, а в банку - відповідний обов`язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено переданням коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).

Відповідно до статті 1060 ЦК України в редакції, чинній на час укладення договорів банківських вкладів, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Умова договору банківського вкладу на вимогу про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Згідно зі статтею 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов`язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України. Банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, якщо інше не встановлено договором. У разі зменшення банком розміру процентів на вклади на вимогу новий розмір процентів застосовується до вкладів, внесених до повідомлення вкладників про зменшення процентів, зі спливом одного місяця з моменту відповідного повідомлення, якщо інше не встановлено договором. Встановлений договором розмір процентів на строковий вклад або на вклад, внесений на умовах його повернення у разі настання визначених договором обставин, не може бути односторонньо зменшений банком, якщо інше не встановлено законом. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів на строковий вклад в односторонньому порядку є нікчемною. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України).

Відповідно до преамбули Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

В Законі України "Про захист прав споживачів" (1023-12) не визначено вичерпного переліку відносин, на які він поширюється, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та керуючись загальними принципами цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах "слабкої сторони", якою є фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. І особливістю таких правовідносин є участь у них спеціального суб`єкта - споживача.

У статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Отже, Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) врегульовані договірні відносини за участю споживача.

Частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

За змістом частини третьої статті 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського вкладу сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу або розірвання договору банківського вкладу на вимогу однієї із сторін в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов`язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю правовою природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні трьох процентів річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.

Враховуючи наведене, три проценти річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов`язання, складовою якого є, зокрема нараховані проценти за користування коштами, строки сплати яких визначено договором.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) вказано, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20) зазначено, що у цивільному законодавстві закріплено конструкцію "розірвання договору" (статті 651- 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України (435-15) досить часто використовується формулювання "відмова від договору" (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків.

В постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20) також вказано, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що "після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються". В постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, такі випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зазначено, що відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Після припинення договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, яке підтверджено судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту припинення договору банківського вкладу пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" не нараховується.

В постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19 (провадження № 61-1297св22) вказано, що у справі, яка переглядається, позивач звертався за поверненням вкладу і лист банком отримано 13 листопада 2014 року, тобто договір вважається розірваним з урахуванням положення пункту 5 договору, за яким у сторін є право достроково розірвати діючий договір, повідомивши один одного за два дні до дати розірвання договору), а саме - 15 листопада 2014 року. Встановивши, що договір депозиту є розірваними з 15 листопада 2014 року, суди не врахували, що з моменту розірвання цього договору нарахування передбачених договором процентів припиняється, а починаючи з 16 листопада 2014 року права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. За таких обставин суди зробили помилковий висновок про стягнення процентів за період з 16 листопада 2014 року до 01 серпня 2019 року. Крім того, у зв`язку з розірванням договору банківського вкладу з 15 листопада 2014 року за письмовою вимогою вкладника між сторонами припинено правовідносини з цього договору, тому частина п`ята статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" не розповсюджується на спірні правовідносини.

В постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 132/4437/18 (провадження № 61-13187св19) зазначено, що у справі, яка переглядається: - у пункті 16 договору від 12 березня 2010 року № SAMDN01000709783980 (вклад "Депозит VIP") сторони домовилися, що "сторони мають право достроково розірвати цей договір, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору"; - суд першої інстанції встановив, що вимога щодо розблокування депозитних рахунків та повернення суми вкладів і нарахованих відсотків, тобто вимога щодо розірвання договору, була заявлена позивачем в претензії від 14 лютого 2015 року, яку банк отримав 24 лютого 2015 року; - правильним є висновок судів про те, що договір банківського вкладу від 12 березня 2010 року вважається розірваним з 26 лютого 2015 року на письмову вимогу вкладника; - за таких обставин відсутні підстави для стягнення пені по несплаті відсотків по депозиту розмірі 51,63 євро, нарахованих за період з 30 листопада 2018 року (момент звернення із позовом) до 20 червня 2019 року (дата прийняття постанови судом апеляційної інстанції), оскільки у зв`язку з розірванням договору банківського вкладу з 26 лютого 2015 року на письмову вимогу вкладника між сторонами припинено правовідносини з цих договорів, тому частина п`ята статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" не розповсюджується на спірні правовідносини; - у зв`язку з цим суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позовних вимог про стягнення пені по несплаті відсотків за депозитом, нарахованих за період з 30 листопада 2018 року до 20 червня 2019 року.

В постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 175/4055/19 (провадження № 61-11318св20) вказано, що у справі, яка переглядається, 27 червня 2014 року позивач звернувся до ПАТ КБ "Приват Банк" із вимогою про повернення вкладу за договором від 06 липня 2012 року і договір депозиту вважається розірваним з 29 червня 2014 року. Оскільки договір депозиту є розірваними з 29 червня 2014 року, суди не врахували, що з моменту розірвання цього договору нарахування передбачених договором процентів припиняється, а починаючи з 30 червня 2014 року права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Крім того, у зв`язку з розірванням договору банківського вкладу з 29 червня 2014 року за письмовою вимогою вкладника між сторонами припинено правовідносини за цим договором, тому частина п`ята статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" не розповсюджується на спірні правовідносини. Суди наведеного не врахували та зробили помилковий висновок про наявність підстав для часткового задоволення цих позовних вимог.

В постанові Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 757/49837/20-ц (провадження № 61-9052св22) зазначено, що враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини щодо розірвання 22 січня 2019 року договору банківського вкладу від 22 січня 2018 року № SAMDNWFD0071832919501 на підставі заяви позивача від 15 січня 2019 року про повернення банківського вкладу у зв`язку із закінченням строку його дії, стягнення на її користь суми вкладу та нарахованих процентів за період дії договору (по 22 січня 2019 року), а також положення частини другої статті 653 ЦК України, відсутні правові підстави для стягнення пені, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", за період з 23 січня 2019 року по 10 листопада 2020 року (згідно з заявленими позовними вимогами), оскільки договірні відносини між сторонами припинилися за ініціативою позивачки, а з моменту припинення договору банківського вкладу на правовідносини сторін не поширюється дія Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) . Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування положень Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) після припинення у січні 2019 року договірних (споживчих) відносин між сторонами.

У справі, яка переглядається, судами також встановлено, що в пункті 5 договору банківського вкладу від 13 травня 2013 року № SAMDN25000735090610 та в пунктах 10 договорів банківських вкладів від 30 серпня 2013 року №№ SAMDN80000737362420, SAMDN80000737362648, SAMDN80000737362340, SAMDN80000737362588 сторони домовилися, що вони мають право достроково розірвати договір, повідомивши про це один одного за два банківських дні до дати його розірвання.

07 липня 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" отримало заяву ОСОБА_1 від 22 червня 2020 року про направлення їй інформації по вкладам та процентам до виплати за рахунками № 26354619872839; № 26353621652800; № 26353621654712; № 26353621651931; № 26353621653940, повернення вкладів і сплати процентів, нарахованих відповідно до умов договорів, в строк до 30 липня 2020 року.

Вищенаведена заява позивача з вимогою повернути вклади відповідає нормі частини третьої статті 651 ЦК України, згідно з якою у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним.

Встановивши, що 07 липня 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" отримало заяву ОСОБА_1 від 22 червня 2020 року, в якій була заявлена вимога про повернення вкладу з нарахованими процентами, у зв`язку з чим укладені між сторонами договори банківських вкладів вважаються припиненими, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині визнання договорів розірваними, стягнення з відповідача на користь позивача процентів, наведених у розрахунку позивача після 10 липня 2020 року, та пені, оскільки з моменту розірвання (припинення) договору пеня згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" не нараховується, як і припиняється нарахування передбачених договором процентів.

Водночас з огляду на те, що в порушення своїх зобов`язань відповідач тривалий час не виконував вимоги вкладника щодо повернення коштів, у зв`язку з чим в даному випадку права та інтереси позивача забезпечуються статтею 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 трьох процентів річних, передбачених частиною другою вищевказаної статті.

Встановивши, що судом першої інстанції було допущено помилки в обрахуванні процентів, які підлягали стягненню за договором від 13 травня 2013 року № SAMDN25000735090610, оскільки неправильно визначено кількість днів між 13 травня 2013 року до 13 травня 2020 року, а саме 2 191 день замість правильних 2 557 днів, що призвело до наступної помилки в обрахуванні трьох процентів річних у зв`язку з простроченням виконання зобов`язань, враховуючи, що позивач просила стягнути три проценти річних починаючи з 23 липня 2020 року, однак місцевий суд навів розрахунок трьох процентів річних з 11 липня 2020 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про зміну рішення місцевого суду та зменшення розміру стягнутих сум відповідно до розрахунку, наведеного апеляційним судом в судовому рішенні.

Аргументи касаційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" про те, що воно є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року банк уклав з ТОВ "ФК "Філіон" договір про переведення боргу, за яким фінансова компанія стала новим боржником за спірними договорами банківських вкладів, з посиланням на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, за змістом яких: пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) . За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

В постанові від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19 (провадження № 61-1297св22), на яку також послався АТ КБ "ПриватБанк" в касаційній скарзі, Верховний Суд зазначив, що законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. При вступі в договірні відносини кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо). Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не створив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.

В постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19 (провадження № 61-14093св20) та від 14 квітня 2021 року у справі № 757/61159/19-ц (провадження № 61-14467св20), в яких вирішувався спір між вкладниками та АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення грошових коштів, вказано, що доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ "ПриватБанк" є неналежним відповідачем у справі, з посиланням на те, що 17 листопада 2014 року банк уклав з ТОВ "ФК "Фінілон" договір, за яким фінансова компанія стала боржником за спірними договорами банківського вкладу, є безпідставними, оскільки банк не довів, що такий договір було укладено зі згоди вкладника, що було його процесуальним обов`язком відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України. Посилання заявника на те, що зміна боржника у зобов`язанні відбулася належним чином, оскільки від позивача жодних письмових заперечень на адресу банку не надходило, не заслуговують на увагу, оскільки суперечать статті 520 ЦК України, відповідно до якої боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

В постановах Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 757/64382/17 (провадження № 61-9229св21), від 02 листопада 2021 року у справі № 757/45304/19-ц (провадження № 61-3221св21), від 10 листопада 2021 року у справі № 757/50904/17-ц (провадження № 61-9151св21), від 11 листопада 2021 року у справі № 183/3248/16 (провадження № 61-3971св21), в яких також вирішувався спір між вкладниками та АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення грошових коштів, зазначено, що доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ "ПриватБанк" є неналежним відповідачем у справі, з посиланням на те, що 17 листопада 2014 року банк уклав з ТОВ "ФК "Фінілон" договір, за яким фінансова компанія стала боржником за спірними договорами банківського вкладу, є безпідставними. АТ КБ "ПриватБанк" вказує, що згода кредиторів отримана шляхом їх приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті банку. При цьому відповідно до наданого витягу пунктом 1.1.7.59 Умов та Правил визначено, що згода клієнта отримується за принципом мовчазної згоди (стаття 205 ЦК України). Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Стаття 520 ЦК України передбачає, що у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, третя особа, яка має намір стати боржником. Звідси, боржником або особою, яка висловила намір стати боржником, кредитору може бути запропоновано здійснення заміни боржника, або сам кредитор запропонував здійснити заміну боржника. В будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути наявна тристороння згода: а) боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; б) третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов`язків боржника; в) кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України). Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, в рішенні обґрунтовано вказав, що для кредитора має суттєве значення особа боржника, оскільки від цього залежить забезпечення зобов`язання такими критеріями, як платоспроможність, добросовісність та надійність контрагента. Статтею 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом; правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків; у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням. Натомість із депозитного договору не вбачається, що сторони також керуються згаданими вище Умовами та правилами, а з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Крім того, згідно зі статтею 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу. Статтею 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові; правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом. З огляду на те, що договір між АТ КБ "ПриватБанк" та позивачем укладено у письмовій формі, він містить умови про їх двостороннє волевиявлення, передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до правовідносин сторін у цій справі.

Тому аргументи АТ КБ "ПриватБанк" щодо наявності підстав для залучення ТОВ "ФК "Фінілон" як відповідача в цій справі, є неспроможними, оскільки саме АТ КБ "ПриватБанк" є боржником за договорами банківських вкладів, з приводу виконання умов яких виникли спірні правовідносини, а отже, й належним відповідачем, що відповідає правовій позиції у подібних правовідносинах, викладеній Верховним Судом у вищезгаданих постановах.

Викладені в оскаржуваних судових рішеннях в цій справі висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим висновкам, сформульованим у вищенаведених постановах суду касаційної інстанції, на які послався АТ КБ "ПриватБанк" в касаційній скарзі, так як суди виконали свій обов`язок щодо встановлення належності відповідача й обґрунтованості позову.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), на яку послався представник ОСОБА_1 - адвокат Дугінов Д. А. в касаційній скарзі, зазначено, що строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку. Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові. Сторони за домовленістю можуть визначити порядок здійснення повернення коштів за строковим вкладом - шляхом перерахування на поточний рахунок вкладника, шляхом видачі готівкою через касу банку, або іншим шляхом. Зазначені вище норми не містять обмежень при виборі сторонами такого договору способу виконання зобов`язання з повернення коштів банку перед вкладником. У разі, якщо договором банківського вкладу передбачено повернення вкладу коштів шляхом їх перерахування на поточний рахунок вкладника, із чим погодились обидві сторони, укладаючи такий договір, то після здійснення зазначеної операції правовідносини сторін трансформуються у правовідносини банківського рахунку відповідно до положень частини третьої статті 1058 ЦК України. Така трансформація означає, що вкладник має право отримати готівкою повернуті банком на поточний рахунок кошти за вкладом, але до правовідносин між ними вже не можуть застосовуватись положення договору строкового банківського вкладу у зв`язку з тим, що строк його дії закінчився. Таким чином, з часу перерахування банком вкладу на поточний рахунок клієнта відповідно до умов укладеного між ними договору банк має сплатити проценти за користування цими грошовими коштами у розмірі, визначеному відповідно до вимог статті 1070 ЦК України. Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі трьох процентів від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.

Проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. При цьому висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим висновкам, викладеним у вищезгаданих постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20), на які послався представник ОСОБА_1 - адвокат Дугінов Д. А. в касаційній скарзі.

Інші доводи касаційних скарг зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, рішення суду першої інстанції в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Дугінова Дмитра Андрійовича та акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 червня 2022 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 червня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович