розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2022 року у складі судді Ткач М. М. та постанову Київського апеляційного суду від 17 травня 2023 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Ратнікової В. М., Ящук Т. І.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 19 грудня 2006 року нею було знято з депозитного рахунку № НОМЕР_1 кошти у сумі 321 838 грн, а 25 грудня 2006 року з іншого депозитного рахунку № НОМЕР_2 - 693 691 доларів США. Вказані кошти було передано на зберігання ОСОБА_5 у сейфі його робочого кабінету. Доступ до цих коштів мала лише вона та ОСОБА_5 .

Вказувала, що у серпні 2007 року ОСОБА_2 звернувся до неї з проханням позичити кошти, а саме 100 тис. доларів США, на що вона погодилася та повідомила, що її кошти можна отримати через ОСОБА_5, якого вона попередить про ці обставини та надасть усні розпорядження щодо видачі коштів.

21 серпня 2007 року у приміщенні банку "Траст-Капітал" ОСОБА_2 було отримано грошові кошти у сумі 100 тис. доларів США, які їй належать. Факт отримання зазначених коштів підтверджується, зокрема, розпискою від 21 серпня 2007 року за підписом ОСОБА_2

06 травня 2021 року нею було направлено ОСОБА_2 претензію щодо повернення коштів у розмірі 100 тис. доларів США, яку останній отримав 12 травня 2021 року. Проте вказана претензія залишилася без реагування.

Позивачка зазначала, що раніше рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 09 грудня 2020 року у справі № 756/10597/19 встановлено, що ОСОБА_2 отримав грошові кошти у розмірі 100 тис. доларів США у приміщенні закрито акціонерного товариства "АКБ "Траст Капітал", а тому цей факт не підлягає доказуванню у силу вимог статті 82 ЦПК України. Указаним рішенням суду встановлено, що ОСОБА_2 того самого дня вказані грошові кошти передав ОСОБА_3 . Таким чином, відповідачі, переслідуючи спільну мету та маючи спільний умисел, заволоділи належними їй грошовими коштами. При цьому, роль кожного із них не має значення. З огляду на викладене та враховуючи те, що доказів щодо розподілу безпідставно набутих коштів відповідачами при розгляді справи № 756/10597/19 суду не надано, то відповідачі відповідають перед нею як солідарні боржники, як в частині повернення коштів, так і в частині сплати відсотків за користування ними.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд на підставі статті 1212 ЦК України стягнути на її користь з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у солідарному порядку безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 100 тис. доларів США, а також на підставі частини другої статті 625 ЦК України три процента річних за користування безпідставно набутими грошовими коштами у розмірі 41 391,78 доларів США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2022 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що преюдиційним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 09 грудня 2020 року у справі № 756/10597/19 встановлено, що у сейфі ОСОБА_5 зберігалися грошові кошти як ОСОБА_1, так і ОСОБА_3 ОСОБА_1 не довела, що грошові кошти у розмірі 100 тис. доларів США, які 21 серпня 2007 року отримав ОСОБА_2,належали саме їй, а наявна у неї письмова розписка від 21 серпня 2007 року ОСОБА_2 не доводить вказаних обставин.

Суд послався на відповідні правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

Отже, позивачка належними та допустимими доказами не довела, що саме її грошові кошти були передані ОСОБА_2, що виключає, відповідно, безпідставність набуття відповідачами спірних грошових коштів. З цих підстав не підлягає задоволенню й похідна вимога про стягнення трьох процентів річних за користування безпідставно набути грошовими коштами.

Щодо застосування строку позовної давності, заявленого ОСОБА_3, то такий строк застосовується лише до обґрунтованого позову, що у цій справі не встановлено.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 17 травня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - залишено без задоволення. Рішення Оболонського районного суду від 04 жовтня 2022 року залишено без змін.

Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також зазначив, що на підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_6 надала до суду: копію розписки наступного змісту: "Я, ОСОБА_2, взяв у банку 100 (сто) тисяч доларів США. 10:30, 21.08.2007. ОСОБА_2 . Підпис"; роздруковану з Єдиного державного реєстру судових рішень копію рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 грудня 2020 року у справі № 756/10597/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ; виписку по рахунку ОСОБА_6 за грудень 2006 року. Отже, з наданих позивачкою доказів неможливо встановити, які саме правовідносини виникли між сторонами, з яких підстав та чиї саме кошти були отримані ОСОБА_2 21 серпня 2007 року, а з тексту розписки цього не вбачається. Сама по собі виписка по рахунку позивачки, а також її твердження про перебування належних їй коштів у ОСОБА_5 на зберіганні не підтверджують отримання ОСОБА_2 саме її коштів та безпідставність такого отримання. Крім того, саме посилання позивачка на отримання коштів відповідачем без належної правової підстави суперечить її позиції, що вказані кошти були надані у позику.

Твердження позивачки про те, що збереження нею розписки протягом тривалого часу свідчить, що вказані грошові кошти не були відповідачам подаровані, а вона розраховувала на їх повернення, не є підставою для стягнення з відповідачів коштів, оскільки такі твердження ґрунтуються на припущеннях.

Посилання позивачки на те, що судом не була з`ясована правова природа отримання відповідачем значної суми коштів, не є підставою для скасування рішення суду, оскільки з наданої позивачем копії розписки не вбачається, що грошові кошти були отримані саме від ОСОБА_1 або належали їй.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали зОболонського районного суду м. Києва. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2023 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих коштів, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 травня 2023 року призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили обставини справи, не врахували, що суд, розглядаючи справу № 756/10597/19 та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні її позову, виходив із того, що розписка надана ОСОБА_2 не є борговим документом, а позивачкою не доведено, що спірні кошти належали саме їй. Ці обставини є преюдиційними. Отже, з урахуванням викладеного у позивачки залишився єдиний спосіб захисту - звернення до суду із позовом про стягнення безпідставно набутих коштів, а, враховуючи преюдиційні обставини справи № 756/10597/19, їй необхідно було довести лише те, що підстав для отримання коштів у ОСОБА_2 не було та те, що ці кошти належали саме їй. Позивачка надала суду всі необхідні докази, які підтверджують позовні вимоги, проте суди безпідставно не взяли їх до уваги. Судами не встановлена правова природа отримання ОСОБА_2 коштів від позивачки, а наявність або відсутність правової підстави для отримання відповідачами коштів має суттєве значення у цій справі. Позивачка довела, що грошові кошти, які зберігалися у сейфі ОСОБА_5, належали саме їй, так як вона зняла їх зі своїх депозитних рахунків, а ОСОБА_3 доказів належності їй вказаних коштів суду не надала. Суди не звернули уваги на те, що тривале зберігання письмової розписки ОСОБА_2 свідчить про її актуальність для позивачки.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 - на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Доводи позивачки зводяться до заперечення встановлених судами обставин з одночасним тлумаченням власного викладення обставин, а також до переоцінки доказів у справі. Висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається позивачка у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, а тому не підлягають застосуванню. Враховуючи відсутність допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, наявні правові підстави для закриття касаційного провадження. У зв`язку з цим просить касаційне провадження закрити.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21 серпня 2007 року ОСОБА_2 написано розписку наступного змісту: "Я, ОСОБА_2, взяв у банку 100 (сто) тисяч доларів США. 10:30, 21.08.2007. ОСОБА_2 . Підпис" (а. с. 8).

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 09 грудня 2020 року у справі № 756/10597/19, що набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Вказане рішення суду в апеляційному порядку не оскаржувалося.

06 травня 2021 року представником ОСОБА_1 було підготовлено та направлено вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про повернення грошових коштів у розмірі 100 тис. доларів США, які були отримані ОСОБА_2 за розпискою від 21 серпня 2007 року. Зазначено, що у разі ігнорування цієї вимоги, представник позивачки буде змушений звернутися з позовом до суду про стягнення таких коштів, відсотків за їх користування, а також штрафних санкцій (а. с. 14-20).

31 травня 2021 року представником ОСОБА_2 на зазначену вище вимогу представника ОСОБА_1 було повідомлено, що боргових відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 немає і не було, а тому жодної заборгованості немає. Також зазначалося, що Оболонським районним судом м. Києва під час розгляду справи № 756/10597/19 про стягнення боргу за договором позики вже досліджувалося питання походження розписки, наданої ОСОБА_2, про отримання ним 21 серпня 2007 року грошових коштів у розмірі 100 тис. доларів США та наявності боргових зобов`язань між ними. За результатами розгляду вказаної справи ухвалено рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 . Враховуючи викладене, вимога є незаконною, а відтак задоволенню не підлягає (а. с. 22-23).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Звертаючись із цим позовом до суду, позивачка просила стягнути з відповідачів на її користь кошти у розмірі 100 тис. доларів США, як безпідставно набуте майно на підставі статті 1212 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

За змістом статті 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, провадження № 14-32цс19, від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, провадження № 14-175цс21).

Предметом регулювання глави 83 ЦК України (435-15) є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, провадження № 12-182гс18).

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, - яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, - та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12гс21).

Положення частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого отримання.

Наявність між сторонами договору, який є нікчемним або який визнано недійсним, виключає можливість стягнення переданих на його виконання коштів на підставі статті 1212 ЦК України. У тому разі, якщо договір між сторонами не був укладений, тобто немає правової підстави для передання коштів у момент такого передання, до правовідносин застосовується стаття 1212 ЦК України.

У особи виникає зобов`язання повернути отримане майно, зокрема, грошові кошти, згідно зі статтею 1212 ЦПК України, як безпідставно набуте, якщо особа отримала їх без правової підстави, за відсутності договірних правовідносин щодо цього майна.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 495/2442/16-ц, провадження № 61-15428св19.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13, провадження № 14-400цс19).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

На підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_6 надала суду: копію розписки наступного змісту: "Я, ОСОБА_2, взяв у банку 100 (сто) тисяч доларів США. 10:30, 21.08.2007. ОСОБА_2 . Підпис"; роздруковану з Єдиного державного реєстру судових рішень копію рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 грудня 2020 року у справі № 756/10597/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ; виписку по рахунку ОСОБА_6 за грудень 2006 року.

З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що з наданих позивачкою доказів неможливо встановити, які саме правовідносини виникли між сторонами, з яких підстав та чиї саме кошти були отримані ОСОБА_2 21 серпня 2007 року. Сама по собі виписка по рахунку позивачки, а також її твердження про перебування належних їй коштів у ОСОБА_5 на зберіганні не підтверджують отримання ОСОБА_2 саме її коштів й, відповідно, безпідставність отримання ним цих коштів.

Зазначеним спростовуються доводи касаційної скарги у відповідній частині.

Крім того, посилання ОСОБА_6 на отримання ОСОБА_2 коштів без належної правової підстави суперечить її доводам про те, що вказані кошти були надані йому у позику.

Твердження касаційної скарги про те, що ОСОБА_3 не довела, що у сейфі ОСОБА_5 також знаходилися на зберіганні її кошти є безпідставними, так як у силу статей 12, 81 ЦПК України саме позивачка має довести свої позовні вимоги.

Доводи касаційної скарги про те, що збереження позивачкою розписки протягом тривалого часу свідчить, що вказані грошові кошти не були відповідачам подаровані, а вона розраховувала на їх повернення, не є підставою для стягнення з відповідачів коштів, оскільки, як вірно зазначив апеляційний суд, такі твердження позивачки ґрунтуються на припущеннях.

Посилання касаційної скарги на те, що судом не була з`ясована правова природа отримання відповідачем значної суми коштів, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки з наданої позивачкою копії розписки не вбачається, що грошові кошти були отримані саме від неї або належали їй.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а в основному зводяться до незгоди із висновками судів.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо закриття касаційного провадження

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 - про закриття касаційного провадження, яке викладено у відзиві на касаційну скаргу, слід відмовити, оскільки суд касаційної інстанції не знаходить для цього процесуальних підстав.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.