розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення Біляївського районного суду Одеської області у складі судді Бурана В. М. від 28 серпня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду у складі колегії суддів: Дришлюка А. І.,

Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., від 16 лютого 2023 року.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

1. У грудні 2018 року АТ "Державний ощадний банк України" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_9, про звернення стягнення на предмет іпотеки та примусове виселення.

2. На обґрунтування заявлених позовних вимог АТ "Державний ощадний банк України" зазначало, що на підставі кредитного договору №1619-н від 13 червня 2007 року банк надав ОСОБА_9 кредит в сумі 550 000,00 грн, зі сплатою 16,00 % за користування кредитом та зі строком остаточного погашення кредиту не пізніше 13 червня 2017 року.

3. На забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, предметом якого є: житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1, та земельна ділянка площею 0,147 га, кадастровий номер 5121085400:02:002:0114, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, що належать іпотекодавцю на праві приватної власності.

4. 27 грудня 2007 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_9 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору №1619-н від 13 червня 2007 року, якою збільшено розмір наданих кредитних коштів до 883 000,00 грн.

5. Позивач зазначав, що у зв`язку з невиконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 14 липня 2011 року стягнуто солідарно з ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_1 заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії № 1619-н від 13 червня 2007 року у розмірі 1 282 106,49 грн.

6. Крім того, рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 03 березня 2015 року позовні вимоги АТ "Ощадбанк" задоволено в повному обсязі та в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_9 перед ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк" за договором відновлюваної кредитної лінії № 1619 від 13 червня 2007 року у розмірі 2 821 709,11 грн було звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, а саме на: житловий будинок з надвірними спорудами під номером АДРЕСА_1, а також на земельну ділянку площею 0,147 га: під забудову - 0,066 га, площа сільськогосподарських угідь - 0,081 га, з яких рілля - 0,081 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий №5121085400:02:002:0114, які належать на праві власності ОСОБА_1, шляхом продажу ПАТ "Державний ощадний банк України", як іпотекодержателем, від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві в порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку", за ціною, визначеною на підставі звіту про оцінку нерухомого майна, проведеного 18 листопада 2014 року, вказавши початкову ціну реалізації предмета іпотеки у сумі 394 736,00 грн та 142 655,46 грн відповідно.

7. Однак, зазначене судове рішення не виконано у зв`язку з відсутністю у банку оригіналів договорів купівлі-продажу предмету іпотеки.

8. Ураховуючи наведене, АТ "Державний ощадний банк України" просило суд врахунок погашення заборгованості ОСОБА_9 перед ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк" за кредитним договором № 1619-н від 13 червня 2007 року у сумі 2 821 709,11 грн звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на житловий будинок з надвірними спорудами під АДРЕСА_1, та земельну ділянку площею 0,147 га: під одно- та двоповерхову забудову - 0,066 га, площа сільськогосподарських угідь - 0,081 га, з яких рілля - 0,081 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 5121085400:02:002:0114, що належать на праві власності ОСОБА_1, шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження за початковою цінною предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, та виселити зі зняттям з реєстраційного обліку з житлового будинку АДРЕСА_1 : ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_6 .

9. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 02 грудня 2019 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_8, в інтересах якої діє законний представник - ОСОБА_1, а також в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Службу у справах дітей Біляївської районної державної адміністрації Одеської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

10. Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 28 серпня 2020 року закрито провадження у цій справі в частині позовних вимог

АТ "Державний ощадний банк України" про звернення стягнення на предмет іпотеки.

11. У задоволенні позовних вимог АТ "Державний ощадний банк України" в частині примусового виселення відмовлено.

12. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки рішення Біляївського районного суду Одеської області від 03 березня 2015 року, яким вирішено спір між тими самими сторонами про той самий предмет (звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, посвідченим 13 червня 2007 року державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області Зезик В. А. та зареєстрованим у реєстрі за № 2- 3509), наявні підстави для закриття провадження в частині вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі пункту 3 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України.

13. Позовні вимоги про виселення відповідачів зі спірного житлового будинку суд першої інстанції вважав такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на те, що житловий будинок придбаний не за рахунок отриманих кредитних коштів, а позивачем не надано доказів на підтвердження того, що відповідачам надано інше постійне житло.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

14. Постановою Одеського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року апеляційну скаргу АТ "Державний ощадний банк України" задоволено частково.

15. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 28 серпня 2020 року в частині закриття провадження у цій справі щодо позовних вимог АТ "Державний ощадний банк України" про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні цих вимог відмовлено.

16. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

17. Постанова апеляційного суду мотивована помилковістю висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України, для закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, з огляду на відмінність суб`єктного складу у цій справі та справі № 496/355/15-ц.

18. Водночас, з огляду на те, що АТ "Ощадбанк", звернувшись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, який було задоволено заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області

від 03 березня 2015 року, використало наявне у нього право на погашення заборгованості, що виникла у зв`язку з невиконанням умов кредитного договору, та звернуло стягнення на іпотечне майно, відсутні правові підстави для здійснення повторного звернення стягнення на одне і те саме майно з одних і тих самих підстав.

19. В частині вирішення позовних вимог про виселення відповідачів суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо відмови у їх задоволенні, ураховуючи правильно встановлені обставини придбання предмету іпотеки не за отримані кредитні кошти та відсутності доказів на підтвердження того, що відповідачам надано інше постійне житло.

Узагальнені доводи касаційної скарги

20. 06 квітня 2023 року АТ "Державний ощадний банк України" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 28 серпня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ "Державний ощадний банк України".

21. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 645/3013/14-ц, від 18 грудня

2018 року у справі № 355/689/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справі

№ 442/328/19-ц, від 29 вересня 2021 року у справі № 344/12708/19,

від 23 листопада 2022 року у справі № 209/2032/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

22. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що судами попередніх інстанцій не було враховано, що наявність невиконаного судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, оскільки застосування кредитором іншого законного способу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості.

23. Посилається банк на наявність судової практики щодо можливості реалізації іпотекодержателем як судового, так і позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки, які не є взаємовиключними та можуть застосовуватись з урахуванням неефективності застосування одного із них.

24. Зосереджує увагу, що банк не може реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення Біляївського районного суду Одеської області від 03 березня 2015 року, оскільки відсутні покупці на спірний предмет іпотеки, а тому самостійно реалізувати житловий будинок з надвірними спорудами він позбавлений можливості.

25. В частині вирішення судами попередніх інстанцій вимог про виселення відповідачів з предмету іпотеки посилається на те, що іпотекодавець не отримував від банку письмову згоду на реєстрацію в предметі іпотеки інших осіб, у той час як при укладенні договору іпотеки в житловому будинку не були зареєстровані ні іпотекодавець, ні інші особи.

26. Посилається заявник також на те, що реєстрація відповідачів у предметі іпотеки була здійснена з метою унеможливлення виконання зобов`язань за кредитним та іпотечним договорами. Вважає, що судами попередніх інстанцій не враховано наявності у зареєстрованих в предметі іпотеки осіб іншого житла, що, на його думку, свідчить про відсутність порушення їх житлових прав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

27. Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

28. Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2023 року поновлено

АТ "Державний ощадний банк України" строк на касаційне оскарження рішення Біляївського районного суду Одеської області від 28 серпня 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі № 496/5343/18, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

29. 23 травня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

30. Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов

31. Фактичні обставини справи, встановлені судами

32. Відповідно до договору відновлюваної кредитної лінії №1619-н

від 13 червня 2007 року АТ "Державний ощадний банк України" було надано ОСОБА_9 кредит в сумі 550 000,00 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 16 % річних та зі строком остаточного погашення кредиту не пізніше 13 червня 2017 року.

33. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, предметом якого є: житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1, та земельна ділянка, площею 0,147 га, кадастровий номер 5121085400:02:002:0114, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, що належать іпотекодавцю на праві приватної власності.

34. 27 грудня 2007 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_9 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору №1619-н від 13 червня 2007 року, якою збільшено розмір наданих кредитних коштів до 883 000,00 грн.

35. Відповідно до договору про внесення змін № 1 до іпотечного договору, посвідченого 13 червня 2007 року Біляївською державною нотаріальною конторою Одеської області за реєстровим № 2-3509, предмет іпотеки оцінено сторонами в 1 261 500,00 грн.

36. Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області

від 14 липня 2011 року у справі №2-153/11 було задоволено позовні вимоги першого заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк" до ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором та стягнуто солідарно з ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_1 заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії № 1619-н від 13 червня 2007 року у розмірі 1 282 106,49 грн.

37. Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області

від 03 березня 2015 року у справі №496/355/15-ц позовні вимоги

АТ "Ощадбанк" задоволено в повному обсязі та в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_9 перед ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк" за договором відновлюваної кредитної лінії №1619-н від 13 червня 2007 року у розмірі

2 821 709,11 грн було звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, посвідченим 13 червня 2007 року державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області Зезик В. А. та зареєстрованим у реєстрі за №2-3509, а саме на: житловий будинок з надвірними спорудами під номером АДРЕСА_1 область, що належить на праві власності ОСОБА_1, шляхом продажу ПАТ "Державний ощадний банк України", як іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві в порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку", за ціною, визначеною на підставі звіту про оцінку нерухомого майна, проведеного

18 листопада 2014 року, з початковою ціною реалізації предмета іпотеки у сумі 142 655,46 грн.

38. Згідно з довідкою Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області №607 від 28 листопада 2018 року за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровані: ОСОБА_1,

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_6 .

Позиція Верховного Суду

39. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

40. Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

41. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

42. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

43. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

44. У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

45. Під порушенням необхідно розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

46. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

47. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

48. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

49. У статті 525 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

50. Іпотекою є заставою нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

51. Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

52. Згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

53. Частинами першою, третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

54. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

55. Згідно з частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є: 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

56. Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (стаття 17 Закону України "Про іпотеку").

57. Наявність невиконаного судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, оскільки застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості.

58. Здійснення особою (її правонаступником) права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

59. Схожі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду

від 14 квітня 2021 року у справі № 676/8249/18, від 03 травня 2022 року у справі № 569/23762/19, у яких зауважено на помилковості висновків судів попередніх інстанцій, що наявність судового рішення, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки на користь первісного кредитора, позбавляє його правонаступника можливості задовольнити свої вимоги в інший передбачений законом спосіб, за наявності даних про невиконання вказаного судового рішення.

60. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом і щодо захисту прав іпотекодержателя у випадку наявності судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором, а саме, що таке рішення не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16, від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17).

61. З аналізу зазначених вище положень, слідує, що для вирішення питання про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, після ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора/ іпотекодержателя є факт виконання чи невиконання такого рішення, причини та об`єктивна можливість його виконання, а відтак факт наявності порушених прав іпотекодержателя.

62. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки з посиланням на повторне звернення стягнення на одне і те саме майно з одних і тих самих підстав.

63. Як вбачається з матеріалів справи, заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 03 березня 2015 року у справі

№ 496/355/15-ц було задоволено позовні вимоги ПАТ "Державний ощадний банк України" та звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві в порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку".

64. Натомість, звертаючись до суду з позовом у цій справі, АТ "Державний ощадний банк України" зазначало про неможливість виконання заочного рішення Біляївського районного суду Одеської області від 03 березня

2015 року у порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку" та просило звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, що передбачено статтею 39 Закону України "Про іпотеку".

65. Судом апеляційної інстанції не було перевірено факт виконання чи невиконання судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, причин його невиконання та можливості іпотекодержателя реалізувати законне право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, обґрунтованості заявлених до стягнення сум.

66. У цьому контексті колегія суддів також звертає увагу на те, що зміна способу реалізації предмета іпотеки, а саме з порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку" (продаж від власного імені, що по суті відповідає позасудовому способу звернення стягнення на предмет іпотеки), на порядок, передбачений статтею 39 Закону України "Про іпотеку" (продаж з прилюдних торгів), не може відбуватися шляхом зміни способу виконання судового рішення, оскільки фактично є зміною позовних вимог.

67. Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про виселення відповідачів з предмета іпотеки, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що предмет іпотеки придбано не за кредитні кошти і це виключає можливість виселення зареєстрованих у ньому осіб без надання іншого жилого приміщення. Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

68. Частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

69. Відповідно до частини другої статті 109 Житлового кодексу України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене в рішенні суду.

70. Отже, частиною другою статті 109 ЖК України встановлено загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.

71. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.

72. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке придбане не за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини другої статті 39 та/або частини першої статті 40 Закону України "Про іпотеку", так і частини другої статті 109 ЖК України.

73. Особам, яких виселяють із житлового будинку (житлового приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. Водночас за правилами частини другої статті 109 ЖК України постійне житло зазначається в рішенні суду.

74. При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного житлового приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

75. Відповідно частина друга статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення. Зазначений правовий висновок сформульовано у постановах Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16. З таким правовими висновком погодилася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц.

76. Водночас, стаття 109 ЖК України не може беззаперечно використовуватися боржниками проти правомірних вимог кредиторів про виселення у всіх випадках, коли предметом іпотеки виступають житлові приміщення, призначені для постійного або тимчасового проживання, оскільки зазначена правова норма спрямована на регулювання суспільних відносин, коли виселення відбувається з єдиного житла боржника і не може бути застосована, коли боржник має декілька місць, придатних для проживання. У протилежному випадку така поведінка боржника призвела б до порушення меж здійснення цивільних, у тому числі житлових, прав, оскільки при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а також не допускати дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, що передбачено пунктом шостим частини першої статті 3, частинами другою, третьою статті 13 ЦК України.

77. Дія статті 109 ЖК України спрямована на захист житлових прав фізичних осіб, які мають лише єдине місце постійного проживання. Частина друга статті 109 ЖК України не може бути підставою для відмови у виселенні особи, яка має більше одного місця проживання, і не може бути підставою для звуження правомочностей власника.

78. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц.

79. Гарантія надання іншого постійного житлового приміщення поширюється на осіб, для яких житло, з якого вони підлягають виселенню у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки, є єдиним об`єктом житлової нерухомості, що перебуває у їхній власності або користуванні. За наявності в особи у власності іншого (інших) об`єкту житлової нерухомості, яким вона має право безперешкодно користуватись, така особа може підлягати виселенню з іпотечного житла без надання іншого житлового приміщення, оскільки така особа в результаті виселення не стає безхатченком, у неї відсутня потреба у забезпеченні житлом. Отже, відсутні підстави вважати, що на таку особу буде покладено надмірний тягар. Інше тлумачення положень частини другої статті 109 ЖК України допускало б покладення індивідуального надмірного тягаря на іпотекодержателя (нового власника), могло б поставити його у набагато гірше становище порівняно з особою, яка підлягає виселенню, і свідчило про порушення справедливо балансу між правами учасників спору (постанова Верховного Суду

від 08 грудня 2021 року в справі № 209/2032/14-ц).

80. При вирішенні питання застосування частини другої статті 109 ЖК України Верховний Суд наголошував на необхідності встановлення відповідності такого виселення вимогам пропорційності в розумінні положень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, співмірності втручання у право на мирне володіння майном і дотримання справедливого балансу між правом власності позивача на майно та правом користування цим майном відповідачами (постанови Верховного Суду від 16 вересня 2020 року в справі № 442/328/19-ц, від 29 вересня 2021 року у справі № 344/12708/19, від 08 грудня 2021 року в справі №209/2032/14-ц, від 15 лютого 2023 року у справі № 127/7630/20).

81. Принцип пропорційності є одним із основних принципів, яким керується Європейський суд з прав людини при вирішенні спорів, та який передбачає дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

82. Суди попередніх інстанцій на зазначене уваги не звернули, не урахували, що на момент укладення договору іпотеки іпотекодавець не проживав у спірному будинку (в розділі договору з відомостями сторін зазначав іншу адресу місця проживання), більш того стверджував про відсутність прав на предмет іпотеки у інших осіб (пункт 2.1.5 договору іпотеки), умови договору передбачали отримання згоди іпотекодержателя щодо передачі предмета іпотеки в користування іншим особам (пункт 3.1.3 договору іпотеки), та не встановили на якій підставі (чи правомірно) у спірному будинку були зареєстровані відповідачі (у тому числі неповнолітні особи), чи проживають вони фактично у ньому та чи мають вони інше постійне житло.

83. Без встановлення зазначених фактичних обставин неможливо правильно вирішити спір.

84. Ухвалюючи оскаржені судові рішення у справі, яка переглядається в касаційному порядку, суди попередніх інстанцій не визначились із характером спірних правовідносин, не звернули уваги на предмет та підстави позову, не перевірили доводи позивача щодо порушення його прав, як іпотекодержателя, щодо задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки, не встановили чи користуються відповідачі спірним житлом, чи мають вони інше житло, не надали оцінку співмірності втручання у мирне володіння майном і дотримання балансу між правами позивача та відповідачів на спірне майно, у зв`язку із чим дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

85. Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду справи з урахуванням повноваження Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.

86. Відповідно до пункту 1 частин третьої і четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

87. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

88. За викладених обставин, враховуючи, що розгляд позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки по суті здійснював суд апеляційної інстанції, а також з огляду на строк розгляду справи судами, повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.