розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Циганковою Ілоною Ігорівною, на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 серпня 2022 року в складі судді Хіневича В. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 березня 2023 року в складі колегії суддів Пікуля В. П., Одринської Т. В., Панченка О. О.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з позовом про розірвання шлюбу.

Позов мотивував тим, що шлюб між сторонами зареєстровано 14 серпня 1993 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кобеляцького районного управління юстиції Полтавської області. Проте, сім`я остаточно розпалася й існує лише формально, спільне господарство сторони не ведуть, а примирення неможливе.

Просив суд ухвалити рішення, яким розірвати шлюб між сторонами (актовий запис № 75 від 14 серпня 1993 року).

У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 з зустрічною позовною заявою про поділ майна подружжя.

Позов мотивувала тим, що в період шлюбу сторони набули у власність нерухоме майно, до складу якого, зокрема, входить: квартира АДРЕСА_1 та 29/50 часток у праві спільної власності на адміністративно-побутове приміщення № 44 за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 167,1 м?.

Зазначала, що має право на 1/2 частку в праві спільної сумісної власності на майно, придбане подружжям у період зареєстрованого шлюбу, в зв`язку з чим просила суд ухвалити рішення, яким:

визнати перелічене нерухоме майно об`єктами права спільної сумісної власності подружжя;

поділити вказане майно між подружжям, визнавши за ОСОБА_2 право власності на квартиру, а за ОСОБА_1 - частку в праві спільної власності на адміністративно-побутове приміщення;

стягнути з ОСОБА_1 3 650 грн як компенсацію різниці між вартістю часток сторін в спільному сумісному майні.

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з позовом про поділ спільного майна подружжя.

Позов мотивував тим, що за час спільного проживання в шлюбі сторони придбали 29/50 частин адміністративно-побутового приміщення АДРЕСА_3 (зареєстровано за ОСОБА_1 ) та 1/3 частку в праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_4 (зареєстровано за ОСОБА_2 ). Вважає, що саме це і лише це нерухоме майно підлягає розподілу між сторонами як спільна сумісна власність.

Що стосується квартири АДРЕСА_5, то ОСОБА_1 зазначив, що є її одноосібним власником на підставі свідоцтва про право власності, виданого 29 вересня 2014 року, й уважав, що ця квартира не підлягає розподілу між сторонами. Вказував, що за договорами дарування від 17 червня 2004 року та 10 березня 2006 року отримав у дар 18/75 та частки в праві спільної власності на житловий будинок з господарськими будівлями, що розташований по АДРЕСА_6 . У подальшому вказаний об`єкт нерухомості був знесений, а на місці старого будинку побудований новий багатоквартирний будинок, у якому він отримав квартиру АДРЕСА_7 .

ОСОБА_1 просив суд ухвалити рішення, яким:

визнати об`єктами права спільної сумісної власності подружжя 29/50 часток у праві спільної власності на адміністративно-побутове приміщення АДРЕСА_3 та 1/3 частку в праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_4 (вимога залишена без розгляду за заявою ОСОБА_1 на підставі ухвали суду від 05 листопада 2020 року);

визнати за кожним з подружжя по 29/100 часток у праві спільної власності на адміністративно-побутове приміщення та 1/6 частку в праві спільної власності на квартиру, припинивши право власності сторін на вказане майно в тому обсязі, що існувало до поділу майна подружжя.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 січня 2021 року об`єднано в одне провадження цивільну справу № 524/2518/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя зі справою № 537/3260/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Присвоєно справі № 524/2518/20.

Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 08 лютого 2021 року об`єднану цивільну справу № 524/2518/20 направлено до Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області для розгляду по суті за територіальною підсудністю.

Рішенням від 09 серпня 2022 року Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області:

задовольнив позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу;

розірвав шлюб, зареєстрований 14 серпня 1993 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Кобеляцького районного управління юстиції Полтавської області, актовий запис №75, прізвище ОСОБА_2 після розірвання шлюбу залишив " ОСОБА_3";

стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн;

зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задовольнив частково;

визнав об`єктом спільної сумісної власності подружжя 29/50 часток у праві спільної власності на адміністративно-побутове приміщення №44, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ;

у задоволенні іншої частини вимог зустрічного позову відмовив;

стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 840,80 грн;

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя відмовив.

Постановою від 16 березня 2023 року Полтавський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 серпня 2022 року - без змін.

Свої рішення суди мотивували тим, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, оскільки побудова сімейних відносин повинна здійснюватися на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, та не може будуватись на примушуванні сторони до формального знаходження в зареєстрованому шлюбі.

Суди зазначили, що за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до спільного майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування такої презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Суди встановили, що:

до майна, набутого подружжям за час шлюбу та яке, відповідно, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, належить 29/50 часток у праві спільної власності на адміністративно-побутове приміщення АДРЕСА_3 . Суди вказали, що сторони не заперечували проти поширення правового режиму спільної сумісної власності на вказане нерухоме майно та доказів на спростування презумпції спільності набутого за час шлюбу майна не подавали;

1/3 частка в праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_4 набута ОСОБА_2 у порядку приватизації, а тому в силу положень статті 57 СК України не підлягає поділу між подружжям;

квартира АДРЕСА_5 за висновком судів не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, так як фактично набута ОСОБА_1 в особисту власність (як заміна знесеного забудовником домоволодіння, частку у праві спільної власності на яке мав ОСОБА_1 на підставі договорів дарування).

Апеляційний суд зазначив, що позивач за первісним позовом отримав у власність квартиру АДРЕСА_5, повна вартість якої становить 373 290 грн, оплативши за неї згідно договору комісії 90 000 грн. Оскільки приватний будинок, частка в праві власності на який належала ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності, фізично знищений, а на його місці збудований багатоквартирний будинок, то різниця вартості квартири між реальною та фактичною сумою її оплати (373 290,00 грн - 90 000,00 грн) становить вартість належного ОСОБА_1 майна.

Оскільки ОСОБА_1 набув спірну квартиру у власність, у тому числі, й за кошти, які належали йому особисто (а саме за рахунок нерухомого майна, переданого йому в дар), то суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про те, що вимога ОСОБА_2 про визнання квартири АДРЕСА_5 спільною сумісною власністю подружжя не підлягає задоволенню.

Аргументи учасників справи

У травні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на вказані судові рішення та просила їх скасувати в частині відмови у визнанні квартири АДРЕСА_5 спільною сумісною власністю подружжя як прийняту з неправильним застосуванням норм матеріального права, й змінити рішення суду першої інстанції шляхом визнання вказаного об`єкта нерухомого майна спільним майном подружжя та виділення сторонам по частці в праві спільної власності на цю квартиру.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 не спростував презумпцію спільності права власності на майно, набуте в шлюбі. Вказує, що відповідач не надав доказів набуття спірної квартири у власність саме за рахунок належних йому часток у праві спільної власності на домоволодіння, яке було розташоване за тією ж адресою. Зазначає, що суди не надали належної оцінки договору комісії № 9 від 24 вересня 2013 року, який є правовою підставою для набуття квартири у власність. Акцентує увагу на тому, що ОСОБА_1 під час шлюбу на виконання договору комісії сплатив 90 000 грн та не довів, що це його особисті кошти.

У липні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду підписаний представником відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив мотивував тим, що саме по собі набуття квартири в період шлюбу не свідчить про поширення на неї права спільної сумісної власності подружжя. Наполягає на тому, що набув квартиру у власність за рахунок належного йому на підставі договорів дарування майна, а також внесених особистих коштів. Вказує, що на відміну від ОСОБА_2 спірна квартира є його єдиним житлом. Посилається також на те, що ОСОБА_2 не довела факт збільшення вартості належного позивачу майна в період шлюбу за рахунок спільних трудових чи грошових затрат подружжя.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

При перегляді в касаційному порядку судових рішень суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою від 12 травня 2023 року Верховний Суд касаційну скаргу залишив без руху та надав відповідачці строк на усунення недоліків.

На виконання ухвали Верховного Суду про залишення касаційної скарги без руху ОСОБА_2 доплатила судовий збір та подала уточнену касаційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказані судові рішення, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження, та зазначає, що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 травня 2023 року в справі № 344/5528/22, від 11 квітня 2019 року в справі № 339/116/16-ц.

Ухвалою від 19 червня 2023 року Верховний Суд:

касаційну скаргу в частині посилання на постанову Верховного Суду від 18 травня 2023 року в справі № 344/5528/22 як на підставу касаційного оскарження повернув особі, яка її подала;

відкрив касаційне провадження в частині посилання на постанову Верховного Суду від 11 квітня 2019 року в справі № 339/116/16-ц як на підставу касаційного оскарження;

витребував з Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області справу № 524/2518/20;

у задоволенні клопотання про зупинення виконання оскаржених судових рішень відмовив.

У липні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Аналіз доводів та вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що судові рішення оскаржуються в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання квартири АДРЕСА_5 спільною сумісною власністю подружжя. В іншій частині судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються та Верховним Судом не переглядаються.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб 14 серпня 1993 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Кобеляцького районного управління юстиції Полтавської області.

Згідно з договором дарування від 17 червня 2004 року ОСОБА_1 прийняв у дар від ОСОБА_5 18/75 часток у праві спільної власності на житловий будинок АДРЕСА_6 .

Згідно з договором дарування від 09 березня 2006 року ОСОБА_1 прийняв у дар від ОСОБА_6 1/4 частку в праві спільної власності на житловий будинку АДРЕСА_6 .

24 вересня 2013 року ПАТ "Крюківбудтехмонтаж" в особі директора Хасаєва Н. І. (комісіонер) та ОСОБА_1 (комітент) уклали договір комісії № 9, за умовами якого комісіонер зобов`язався за дорученням комітента за плату вчинити один або кілька правочинів (угод) від свого імені за рахунок комітента з метою отримання комітентом права власності на квартиру АДРЕСА_8 .

У договорі комісії зазначено, що вартість квартири складає 373 290 грн.

У пункті 3.1 договору передбачено, що комітент забезпечує комісіонера грошовими коштами, які необхідні для забезпечення отримання у власність квартири, у розмірі 90 000 грн протягом 3-х днів після підписання договору. Компенсація будь-яких витрат комісіонера при виконанні доручення входить в суму винагороди та не підлягає компенсації з боку комітента.

Відповідно до акту прийому-передачі квартири від 05 вересня 2014 року комісіонер ПАТ "Крюківбудтехмонтаж" в особі директора Хасаєва Н. І. передав, а комітент ОСОБА_1 прийняв квартиру АДРЕСА_5, який передано в експлуатацію згідно декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ПТ 143142300099 від 18 серпня 2014 року. Сторони свої зобов`язання за договором комісії №9 від 24 вересня 2013 року виконали повністю, претензій один до одного не мають.

Згідно з довідкою №222, виданою директором ПАТ "Крюківбудтехмонтаж" Хасаєвим Н. І. 04 вересня 2014 року, ОСОБА_1 приймав участь в інвестуванні будівництва квартири АДРЕСА_1, згідно договору комісії №9 від 24 вересня 2013 року, за яку він розрахувався повністю. Заборгованість відсутня.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Тлумачення положень частини першої статті 57 СК України свідчить, що придбане в шлюбі за відплатним договором майно може бути визнане особистою приватною власністю одного з подружжя лише в тому випадку, якщо придбання цього майна відбулося виключно за особисті кошти одного з подружжя.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (частина друга статті 70 СК України).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2019 року в справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що: "за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Презумція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. У справі, яка переглядається, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно не спростована. Факт поширення правового режиму спільного сумісного майна подружжя, зокрема, на придбане в період шлюбу нежитлове приміщення та проведену під час шлюбу реконструкцію цієї будівлі за спільні кошти подружжя, ОСОБА_5 під час розгляду справи не спростував. Суди попередніх інстанцій дали належну оцінку усім доводам і доказам ОСОБА_5, на які він посилався, спростовуючи презумпцію спільності цього майна та, з урахуванням встановлених обставин і доказів, які підтверджують спільність набутого під час шлюбу майна, недоведення факту придбання цього майна за особисті кошти ОСОБА_5, в тому числі проведення за власні кошти реконструкції нежитлового приміщення, яке істотно збільшилось у площі і вартості, прийняте в експлуатацію і зареєстроване за ОСОБА_5 під час перебування у шлюбі, дійшли обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні заявленого ним зустрічного позову".

У справі, яка переглядається:

суди встановили, що квартира АДРЕСА_5 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 у вересні 2014 року, тобто, в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі. Правовою підставою набуття квартири у власність ОСОБА_1 є договір комісії № 9 від 24 вересня 2013 року, за умовами якого ПАТ "Крюківбудтехмонтаж" зобов`язалося за дорученням ОСОБА_1 за плату вчинити один або кілька правочинів (угод) від свого імені за рахунок комітента з метою отримання комітентом права власності на квартиру АДРЕСА_8 . Сторони також погодили, що вартість квартири складає 373 290 грн, а сума грошових коштів, необхідних для забезпечення отримання у власність ОСОБА_1 квартири, складає 90 000 грн, які були сплачені ОСОБА_1 протягом трьох днів з моменту укладення договору;

при відмові в задоволенні позову про визнання вказаної квартири спільною сумісною власністю суд першої інстанції виходив із того, що вона надана ОСОБА_1 взамін належної йому частки в праві власності на домоволодіння, яке раніше знаходилось за адресою: АДРЕСА_6 . Апеляційний суд уважав, що оскільки належне ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності майно було знищене для подальшої побудови багатоквартирного будинку, то різниця між вартістю квартири та фактичною сумою її оплати (373 290 грн - 90 000 грн) становить вартість належного позивачу за первісним позовом майна. Оскільки спірна квартира була отримана ОСОБА_1, у тому числі, й за кошти, які належали йому особисто, то апеляційний суд уважав відсутніми підстави для визнання спірної квартири спільною сумісною власністю сторін;

апеляційний суд не врахував, що договір комісії не містить даних про знесення домоволодіння по АДРЕСА_6, частка в праві спільної власності на яке належала ОСОБА_1, та не мотивував свій висновок про те, що вартість цього майна була врахована забудовником при визначенні вартості придбаної відповідачем квартири, а також не зазначив, із чого виходив, вважаючи вказану обставину встановленою, крім посилання на погодження сторонами в договорі комісії такої ціни за квартиру, яка відрізняється від її ринкової вартості. Суд не звернув увагу, що з урахуванням положень статті 627 ЦК України про свободу договору визначення сторонами його умов (зокрема, в частині ціни) не свідчить про існування між ними будь-яких інших правовідносин, окрім тих, які безпосередньо врегульовані договором;

суд апеляційної інстанції не досліджував питання походження коштів у сумі 90 000 грн, сплачених ОСОБА_1 за договором комісії під час перебування у шлюбі з позивачкою, в зв`язку з чим при визначенні правового режиму нерухомого майна обґрунтував свій висновок припущеннями, не встановивши обставину, яка має значення для правильного вирішення спору. Крім того, суд не звернув увагу на те, що навіть за умови доведення факту придбання квартири частково за рахунок належного особисто ОСОБА_1 майна така обставина не дає підстав уважати квартиру особистою приватною власністю відповідача;

оскільки апеляційний суд не встановив, що спірна квартира була придбана виключно за особисті кошти ОСОБА_1, висновок суду про те, що вказане нерухоме майно не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, є передчасним.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Заявлену у прохальній частині касаційної скарги вимогу про здійснення виділення кожній зі сторін спору частки в праві спільної власності на квартиру колегія суддів не оцінює, оскільки такі позовні вимоги в суді першої інстанції не пред`являлись.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, без урахування висновків щодо їх застосування, на які є посилання в касаційній скарзі, та без установлення обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду в оскарженій частині - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.