розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_4 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_4 до акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про стягнення безпідставно набутого майна.

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2022 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_4 звернулися до суду із позовом до акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про стягнення безпідставно набутого майна.

Позов мотивовано тим, що позивачі є дітьми ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і вони є його спадкоємцями за законом.

Так, 27 квітня 2007 року ОСОБА_5 та ЗАТ КБ "ПриватБанк" уклали кредитний договір № DNDVGK00000416. Пунктом 7.1 вказаного кредитного договору передбачена сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно із пунктом 6.2 цього договору. Додатковим договором від 28 грудня 2015 року № 2 сторони домовилися викласти пункт 7.1 кредитного договору від 27 квітня 2007 року у новій редакції, також передбачена сплата винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно із пунктом 6.2 цього договору.

Проте, рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2020 року у справі № 202/3490/18 за позовом ОСОБА_5 до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання пункту кредитного договору недійсним було встановлено, що винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, яка передбачена пунктом 7.1 кредитного договору, є платою за послуги, що супроводжують кредит, тому пункт договору, який передбачає її сплату, є нікчемним. Згідно із частиною першою статті 216, частинами першою та третьою статті 1212 ЦК України у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Сплачена ОСОБА_5 на підставі нікчемного пункту 7.1 кредитного договору комісія становить 174 383,96 дол. США і кожен з позивачів, як спадкоємець ОСОБА_5, має право отримати від АТ КБ "ПриватБанк" по 1/3 від цієї суми.

Позивачі посили суд:

- стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 58 127,98 дол. США;

- стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_2 58 127,98 дол. США;

- стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_3 58 127,98 дол. США.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2022 року у складі судді Ткаченко Н. В. позов задоволено.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 58 127,98 дол. США.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_2 58 127,98 дол. США.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_4 58 127,98 дол. США.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, а така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості за кредитом не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку.

Таким чином у позивачів виникли права на грошові кошти, сплачені спадкодавцем ОСОБА_5 у якості винагороди за надання фінансового інструменту.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2022 року скасовано і відмовлено в задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачі обрали спосіб захисту порушеного права у вигляді стягнення безпідставно набутого майна, який є неефективним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

23 січня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 22 серпня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 28 серпня 2023 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В., Сердюк В. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 761/39050/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 465/5475/15-ц, від 08 вересня 2021 року у справі № 761/33621/18 та інших.

В касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що зарахування зустрічних однорідних вимог не є способом судового захисту з яким зацікавлена особа може звернутися до суду, оскільки є способом позасудового припинення зобов`язання за волевиявленням особи шляхом вчинення одностороннього правочину - заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2023 року АТ КБ "ПриватБанк" надіслало відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що 27 квітня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" (правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк") та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір № DNDVGK00000416, відповідно до пункту 1.1 якого банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений в пункті 7.1 цього договору. Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим договором, зазначені у розділі 7 договору (т. 1 а. с. 30-32).

Пунктом 7.1 кредитного договору передбачено обов`язок банку надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 27 квітня 2007 року по 27 квітня 2027 року включно у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 827 197,00 дол. США на наступні цілі: 751 655,00 дол. США на купівлю нерухомості та будівництво, а також на сплату страхових платежів в сумі 75 542,00 дол. США у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 даного договору зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,98 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 даного договору. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 9 739,54 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, винагороди.

Згідно із пунктом 6.2 цього договору при невиконанні позичальником умов, передбачених пунктом 2.2.11 договору, банк зобов`язаний здійснити додатковий моніторинг погашення кредиту по рахунку.

28 грудня 2015 року між ОСОБА_5 та відповідачем був укладений додатковий договір № 2 до вказаного кредитного договору, згідно з яким сторони домовилися викласти пункт 7.1 кредитного договору у новій редакції, а саме: "Банк зобов`язується надати Позичальникові кредитні кошти зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 0,98 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 6.2 даного договору" (т. 1 а. с. 33).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 17 квітня 2021 року, яке видане Київським міським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (т. 1 а. с. 34).

Як відомо з матеріалів спадкової справи № 5/2021, заведеної Васильківською державною нотаріальною конторою, спадкоємцями за законом після померлого ОСОБА_5 є його дочка - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, його син - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 та його син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 (т. 2 а. с. 1-250).

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2020 року у справі № 202/3490/18 за позовом ОСОБА_5 до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання пункту кредитного договору недійсним було встановлено, що винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, яка передбачена пунктом 7.1 кредитного договору № DNDVGK00000416 від 27 квітня 2007 року, є платою за послуги, що супроводжують кредит, тому пункт договору, який передбачає її сплату, є нікчемним (т. 3 а. с. 122-126).

09 березня 2022 року позивачі звернулись до АТ КБ "ПриватБанк" з вимогами про сплату у семиденний строк від дня пред`явлення цих вимог кожному з них по 58 127,98 дол. США, які були отримані відповідачем 09 березня 2022 року, обґрунтувавши їх нікчемністю положень пункту 7.1 кредитного договору від 27 квітня 2007 року № DNDVGK00000416, на виконання яких їх батьком ОСОБА_5 були сплачені банку кошти на загальну суму 174 383,96 дол. США. Вказані вимоги були залишені відповідачем без задоволення (т. 1 а. с. 61-66).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц зазначено: "Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

У відповідності до частин першої-третьої 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положення спірного кредитного договору № PLRPGK0000000002 від 28 травня 2008 року про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частиною четвертою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) , які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок".

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно із частиною п`ятою статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Отже, позивачі, як спадкоємці позичальника звернулися до банку із вимогами про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - пункту 7.1 кредитного договору № DNDVGK00000416 від 27 квітня 2007 року. Вказані вимоги банк залишив без задоволення.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вказав, що позивачі обрали спосіб захисту порушеного права у вигляді стягнення безпідставно набутого майна, який є неефективним. Позивачі, як спадкоємці ОСОБА_5 мають право на зарахування сум, які були сплачені за нікчемним пунктом кредитного договору в рахунок погашення заборгованості за цим кредитним договором.

Законодавство не передбачає, що може бути лише один ефективний та належний спосіб захисту інтересу та/або порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ("Chahal v. The United Kingdom", заява № 22414/93, п. 145) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (дивитись рішення ЄСПЛ від 05 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України" ("Afanasyev v. Ukraine", заява № 38722/02), п. 75)).

Є безпідставним обмеження осіб у способах захисту їх прав шляхом оцінки різної міри їх ефективності, якщо вони всі так чи інакше призводять до бажаного результату - відновлення порушеного права та/або захисту законного інтересу. Власник майна в жодному разі не може бути обмежений в абсолютному праві вимагати визнання недійсним будь-якого правочину, який стосується його майна.

Частина третя статті 16 ЦК України визначає виключні випадки, за яких суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи, такої підстави для відмови у захисті цивільного права та інтересу особи, як обрання позивачем неефективного способу захисту, не містить жодна норма права. Більш того, частина друга статті 16 ЦК України прямо уповноважує суд захистити цивільне право або інтерес іншим способом, окрім перелічених у цій статті, який (1) встановлений договором, (2) встановлений законом (що кореспондує частині першій статті 5 ЦПК України) чи (3) встановлений судом у визначених законом випадках (чому відповідає частина друга статті 5 ЦПК України).

Спосіб захисту, про який позивач просить суд, визначається предметом позову - матеріально-правовій вимозі позивача до відповідача, щодо якої позивач звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів. Така матеріально правова вимога може бути словесно сформульована позивачем у довільний спосіб, але саме завдання суду полягає в тому, щоб розтлумачити про який саме спосіб захист просить позивач:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Таким чином, розглядаючи спір, суд не обмежений у застосуванні принципу jura novit curia як у дослідженні підстав позову, так і у тлумаченні його предмету. Якщо позивач хоче повернути майно, то він хоче саме повернути майно незалежно від словесного вираження своєї вимоги, якщо ж позивач хоче отримати кошти, то він хоче отримати саме кошти, не дивлячись чи він просить зобов`язати відповідача їх сплатити чи просить стягнути кошти з відповідача. Суд лише повинен розтлумачити чи такі вимоги є, до прикладу, вимогами про відновлення становища, яке існувало до порушення, чи вимогами про примусове виконання обов`язку в натурі та правильно викласти резолютивну частину судового рішення так, щоб воно було виконуваним.

Відповідно до статті 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Право на зарахування зустрічних однорідних вимог має кожна із сторін цього спору, про що вона має подати відповідну заяву.

Відомості про подання такої заяви однією зі сторін зобов`язання в матеріалах справи відсутні.

Суд апеляційної інстанції, не констатуючи відсутність у позивачів власне самого права на кошти, сплачені спадкодавцем в рахунок виконання нікчемного правочину, не вказав, із якою конкретно позовною вимогою позивачі вправі звернутися в суд, враховуючи, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину у виді стягнення сплачених коштів визнана апеляційним судом неефективною.

У постанові від 31 травня 2023 року в справі № 464/1961/20 (провадження № 61-9031св22) Верховний Суд відхилив як безпідставні аргументи касаційної скарги про те, що ефективним способом захисту прав позивача є саме вимога про зобов`язання банку перерахувати існуючу заборгованість, оскільки такий спосіб захисту прав можливий лише у випадку існування між сторонами кредитних зобов`язань, тоді як у справі, що переглядається, встановлено, що зобов`язання між сторонами припинені у зв`язку із належним виконанням їх позичальником. За таких обставин обраний позивачем спосіб захисту щодо зобов`язання банку повернути незаконно стягнуті кошти Верховний Суд вважав належним та ефективним, оскільки захистити свої права у інший спосіб позичальник позбавлений можливості.

Відповідно до вказаного, важливе значення для правильного вирішення таких спорів має з`ясування питання про те, чи продовжують існувати зобов`язання між сторонами та який дійсний розмір грошових вимог сторін, в тому числі вимог, обов`язок щодо сплати яких не припинився за спливом позовної давності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

За обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи судом апеляційної інстанції не встановлені, оскаржуване судове рішення не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.