Постанова

Іменем України

30 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 404/4843/18

провадження № 61-7780 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду

м. Кіровограда у складі судді Кулінки Л. Д. від 29 червня 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду у складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Голованя А. М., Дьомич Л. М. від 22 лютого 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 і з урахуванням уточненої позовної заяви від 26 листопада

2020 року просила судвстановити безоплатний земельний сервітут без визначення строку проходу проїзду.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 30 березня 2017 року у справі

№ 22-ц/781/216/17 між ними розділено в натурі житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Однак за результатом розподілу домоволодіння створена ситуація, що вона, як власник частини будинку і земельної ділянки, не має можливості користуватися наданими їй воротами для в`їзду автомобіля, доступу до своєї частини будівлі у глибині двору, користуватися виділеною їй земельною ділянкою для повноцінного задоволення житлових потреб.

Вказувала, що після розгляду справи № 22-ц/781/216/17 відповідач самочинно, без погодження з нею, спорудила паркан, яким він відгородився від належних їй хвіртки і воріт до стін його частини будинку, чим повністю перекрив доступ для проїзду на виділену територію.

Позивач зазначала, що у збудованому самочинному паркані відповідач влаштував хвіртку, до якої потрапляє через виділену судом їй хвіртку, а не ворота, якими фактично відрізано до свого особистого користування, тому вбачається не тільки блокування проїзду до помешкання, проходу через виділені судом ворота літ. N, але і його особисте користування виділеною їй ділянкою без її згоди, шляхом потрапляння до своєї хвіртки через належні їй ворота літ. N.

Таким чином, позивач вважала, що вона не може: використовувати як власність ворота літ. N, здійснювати заїзд і проїзд до належного їй помешкання; здійснювати проїзд обслуговуючого транспорту (швидкої допомоги, пожежного і іншого транспорту) у глибину двору на виділену їй ділянку, зображену на схематичному плані червоним кольором і обмежену замкненою лінією; доступу до існуючого дворового колодязю (колонки питну) для забезпечення ремонту і відповідальності за технічний стан дворового водопровідного вводу, колодязя, запірної арматури, пломб, як було визначено технічними умовами влаштування Комунального підприємства "Дніпро-Кіровоград"; облаштування та обслуговування зливної вигрібної ями її двору, як визначено пунктом 2.22 Державних санітарних норм та правилами утримання територій населених місць, затверджених наказом Міністрерства охорони здоров`я від 17 березня 2011року № 45. При цьому, вказувала, що у неї відсутні у будинку туалет і ванна і вона не має технічної можливості їх облаштування у зв`язку з перекриттям проїзду до своєї частини будинку у глибину двору; не має можливості проїзду до свого помешкання, двору, власним автомобілем і зберігання його на належнії їй ділянці. У результаті блокування відповідачем проїзду вона змушена постійно переганяти власний транспорт і добиратися до інших місць стоянки, що створює істотні незручності, порушує і обмежує її право практичного і вигідного користування, комфортного проживання і забезпечення потреб.

З урахуванням місця розташування обох земельних ділянок, за результатом спорудження відповідачем паркану від хвіртки воріт літ. N. до стін розподіленого будинку, доступ до її земельної ділянки з дороги загального користування можливий виключно через земельну ділянку відповідача, що автоматично тягне постійний безоплатний земельний сервітут на право проходу та проїзду до виділеного їй двору на транспортному засобі

з АДРЕСА_1 .

Також позивач зазначала, що вона зверталася до відповідача з відповідним листом - пропозицією добровільного врегулювання питання, а саме встановлення сервітуту, пропонувала встановити земельний сервітут без визначення строку, однак відповіді не отримала, тому змушена звертатися до суду.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити, з урахуванням експертного висновку від 08 січня 2020 року № 1712/19 судової земельно-технічної експертизи про встановлення постійного безоплатного сервітуту.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 29 червня

2022 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 22 лютого 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено та не надано суду належних й допустимих доказів того, що нормальне господарське використання її земельної ділянки неможливе без обтяження сервітутом земельної ділянки відповідача, а також те, що потреби сервітуарія не можуть бути задоволенні будь-яким іншим способом.

При цьому, суд вказав, що наданий позивачем експертний висновок не може бути беззаперечним доказом, оскільки при його виготовленні експертом застосовувалася неактуальна технічна документація до моменту винесення рішення Апеляційним судом Кіровоградської області

від 30 березня 2017 року. Крім того, експертом не досліджувалось питання можливості користування земельною ділянкою без встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту, а також альтернативні шляхи вирішення спору. Земельна ділянка відповідача взагалі не досліджувалась і питання її використання без завдання шкоди відповідачу не вивчалося, в експертному висновку такі висновки не наводилося.

Досліджені в судовому засіданні відеодокази та інші докази також не можна вважати належними та допустимими доказами, оскільки зйомка земельних ділянок здійснена лише з однієї сторони і вказані відеодокази не містять повних та беззаперечних відомостей щодо неможливості

ОСОБА_1 користуватися належної їй земельною ділянкою без встановлення земельного сервітуту.

Суд першої інстанції врахував відповідний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду.

Суд апеляційної інстанції вказав, що потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби у будь-який інший спосіб і дану обставину він має довести у суді відповідними доказами. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив,

що рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 30 березня

2017 року у справі № 22-ц/781/216/17 було проведено розподіл в натурі будинку з господарськими спорудами і земельної ділянки за адресою:

АДРЕСА_1 . Розподіл здійснено згідно з висновку комплексної судової будівельно-технічної експертизи, яка призначалася судом при розподілі справи. При зазначеному варіанті поділу позивач не позбавлена технічної можливості облаштування окремих воріт, колонки водопостачання чи погребу на своїй земельній ділянці без застосування (встановлення сервітуту). Зазначені висновки суду мають обов?язковий, преюдиційний характер при вирішенні цього спору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 29 червня 2022 року, постанову Кропивницького апеляційного суду

від 22 лютого 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2023 року клопотання

ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено

й поновлено цей строк, відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 404/4843/18 з Кіровського районного суду м. Кіровограда. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

23 червня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального й процесуального права, суди неповно з`ясували фактичні обставини справи, належним чином не дослідили подані докази, які доводять відсутність технічної можливості облаштування окремого заїзду, без застосування правил сервітуту.

Вказує, що суди дійшли помилкового висновку про наявність можливості іншого проїзду до її ділянки та житлового будинку у глибині двору, так як не дослідили докази, які вказують, що в умовах ущільненої забудови кварталу, межування її домоволодіння із заболоченим берегом річки (на якому згідно листа управління архітектури відсутні шляхи, проїзди) і її будинку, який є останнім в кварталі, вздовж якого існує природний рівчак стичного водостоку по АДРЕСА_1, тому об`єктивно відсутня можливість влаштування окремого заїзду.

Зазначає, що у створеному самочинному паркані відповідач влаштував власну хвіртку, до якої потрапляє через виділену судовим рішенням у справі

№ 22ц/781/216/17 їй хвіртку, а не новостворені ворота, якими фактично відрізав її від доступу, який був раніше, тому існують факти наявності блокування проїзду до її помешкання, відсутність проходу та неможливість користування виділеними їй судом (знищеними відповідачем) воротами.

Судами не взято до уваги висновок експерта за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи від 08 січня 2020 року № 1712/19.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі

№ 539/1427/16-ц, провадження № 61-4381 св 18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 911/2701/17, провадження № 12-258 гс 18, у постанові Верховного Суду від 29 січня

2020 року у справі № 920/1204/17 та у постанові Верховного Суду

від 12 лютого 2020 року у справі № 628/2855/17, провадження

№ 61-18710 св 19 щодо питання встановлення земельного сервітуту.

Також вказує, що суди ухвалили судові рішення на припущеннях, без вивчення і дослідження матеріалів справи та поданих доказів, необґрунтовано відхилили заявлені клопотання про витребування, дослідження, огляд доказів за місцем їх знаходження щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та виклику експерта для допиту і дачі пояснень за результатами проведеного ним експертного дослідження неможливості влаштування окремого заїзду для неї, варіантів сервітутних пропозицій.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 30 березня

2017 року у справі № 22-ц/781/216/17 скасовано рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 02 червня 2016 року. Позов

ОСОБА_1 задоволено частково. Розділено в натурі житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 згідно варіанту № 5 таблиці № 8 та варіанту № 2 додатку № 6 висновку експерта

№ 37 комплексної судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної, земельно-технічної експертизи від 30 грудня 2015 року. Виділено у власність ОСОБА_1 26/50 часток в житловому будинку літ. "А" з господарсько-побутовими будівлями і спорудами, розташованому за адресою: АДРЕСА_1, що складається з: приміщення 2-2, 2-5, прибудову літ. "а" приміщення 2-4, прибудову літ.т А1 приміщення 2-3; ворота літ. N. Виділено у власність ОСОБА_2 24/50 частки в житловому будинку літ. "А" з господарсько-побутовими будівлями і спорудами, розташованому за адресою: АДРЕСА_1, що складається з приміщення 1-3, 1-4, прибудову літ. "а" приміщення 1-2; погріб літ.д, погріб літ.Е, колонку питну літ.+. Виділено ОСОБА_1 у власність 1/2частину земельної ділянки кадастровий номер 3510100000:17:108:0045 за адресою АДРЕСА_1, площею 468,86 кв. м за варіантом № 2 додатку № 6 до висновку експерта № 37 від 30 грудня

2015 року, зображену на схематичному плані червоним кольором і обмежену замкненою лінією: 10'-9'-8'-7'-6'-5'-4'-3'-2'-1'-2'-10'. Виділено

ОСОБА_2 у власність 1/2частини земельної ділянки кадастровий номер 3510100000:17:108:0045 за адресою АДРЕСА_1, площею 468,86 кв. м за варіантом № 2 додатку № 6 до висновку експерта № 37 від 30 грудня

2015 року, зображену на схематичному плані синім кольором і обмежену замкненою лінією: 3'-4'-5'-1'-10'-9'-8'-7'-6'-5'-4'-3'-2'-1'-3'. Урешті позовних вимог відмовлено (т.1, а. с. 9-14).

Згідно копії Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3509472712019 від 10 липня 2019 року ОСОБА_2 належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 0,0469 кадастровий номер 3510100000:17:108:0093. Вказані обставини також підтверджуються Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 180364919 від 10 вересня 2019 року

(т. 1, а. с. 173, 176).

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 195370588 від 28 грудня 2019 року

ОСОБА_2 належить на праві приватної власності житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею

32 кв. м та житловою площею 13,3 кв. м (т. 1, а. с.182).

Копією листа ОСОБА_1 підтверджено звернення позивача до відповідача в порядку досудового врегулювання спору з пропозицією встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту на право проходу та проїзду на транспортному засобі з АДРЕСА_1 через земельну ділянку ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 42).

На замовлення ОСОБА_1 була проведена експертиза та складено висновок № 1712/19 судової земельно-технічної експертизи. Ескпертом на розгляд суду пропонується один найбільш раціональний варіант встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці за кадастровим номером 3510100000:17:108:0093 по АДРЕСА_1 . Для можливості обслуговування (встановлення та ремонту запірної арматури -вентиля та лічильника) місця підключення в дворовому колодязі водопроводу до частини житлового будинку,належного ОСОБА_1 та для можливості проїзду автотранспортом, вивезення побутових відходів (вигрібної ями) із земельної ділянки за кадастровим номером 3510100000:17:108:0092 по АДРЕСА_1, пропонується встановити земельний сервітут на земельній ділянці за кадастровим номером 3510100000:17:108:0093

по АДРЕСА_1, площею 44,20 кв. м.В`їзд до земельного сервітуту на земельній ділянці за кадастровим номером 3510100000:17:108:0093 по АДРЕСА_1 пропонується здійснювати через існуючі ворота збоку АДРЕСА_1. Межа земельного сервітуту

на земельній ділянці за кадастровим номером 3510100000:17:108:0093

по АДРЕСА_1 ому обмежена поворотними точками "1-2-3-4-5-6-7-8-9-1", - межа проходить по ламаній лінії довжиною відрізків (м) 1,31+3,06+3,50+3,70+0,98+3,77+3,00+3,49

(у графічному додатку 3 заштрихованого червоним на тлі синього штрихування). Перелік будівельних робіт, які необхідно здійснити для можливості проїзду за варіантом встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці за кадастровим номером 3510100000:17:108:0093

по АДРЕСА_1 ому наступний: демонтаж металевого профілю з оцинкованої сталі; демонтаж бетонного фундаменту; засипка ґрунтом траншеї та пазух. Вартість ремонтно-будівельних робіт, які необхідно здійснити для можливості проїзду за варіантом встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці за кадастровим номером 3510100000:17:108:0093 по АДРЕСА_1, складає 337,00 грн. У свою чергу, вартість будівельних робіт по влаштуванню частини такої огорожі з металевого профілю з оцинкованої сталі на бетонному фундаменті, що необхідно демонтувати для можливості проїзду за варіантом встановлення земельного сервітуту на

земельній ділянці за кадастровим номером 3510100000:17:108:0093

по АДРЕСА_1 становить 2 302,00 грн (т. 1, а.с. 185-202).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) застосування судами норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду;

2) суди не дослідили зібрані у справі докази; 3) суди необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів

(пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої

або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права

і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання

про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи

чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної

в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України (254к/96-ВР) , законів України, міжнародних договорів, згода

на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 ЦК України).

Стаття 98 ЗК України визначає право земельного сервітуту як право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Стаття 99 ЗК України визначає перелік, який не є вичерпним, земельних сервітутів, встановлення яких можуть вимагати власники або землекористувачі земельних ділянок.

Статтею 100 ЗК України встановлено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

За правилами статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Положеннями статті 403 ЦК України передбачено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном, а збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

Аналіз наведених положень цивільного і земельного законодавства України дає підстави для висновку, що земельний сервітут може бути встановлений судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості між цією особою та власником (володільцем) земельної ділянки.

У пункті 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) роз`яснено, що види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Отже, встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати: що правове регулювання дій щодо встановлення сервітуту має здійснюватися виключно між власником (володільцем) земельної ділянки та особою, яка має намір нею користуватися, а тому необхідно визначити суб`єктний склад спірних правовідносин відповідно до частини другої статті 402, частини другої

статті 404 ЦК України (правовий висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справі № 642/3165/17 (провадження № 61-14776св18); що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб, тобто якщо власник земельної ділянки відмовляється укласти угоду про встановлення земельного сервітуту або сторони не можуть дійти згоди про його умови (правовий висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 351/1146/16-ц (провадження № 61-16854св18).

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази

за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили

і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

Верховний Суд погоджується з висновком судів про те, що позивачем не доведено та не надано суду належних й допустимих доказів того, що нормальне господарське використання її земельної ділянки неможливе без обтяження сервітутом земельної ділянки відповідача, а також те, що потреби сервітуарія не можуть бути задоволенні будь-яким іншим способом.

Суд вірно послався на те, що рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 30 березня 2017 року у справі № 22-ц/781/216/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ житлового будинку та земельної ділянки в натурі було проведено розподіл в натурі будинку з господарськими спорудами і земельної ділянки за адресою:

АДРЕСА_1 . Розподіл здійснено згідно з висновку комплексної судової будівельно-технічної експертизи, яка призначалася судом при розподілі справи. При зазначеному варіанті поділу позивач не позбавлена технічної можливості облаштування окремих воріт, колонки водопостачання чи погребу на своїй земельній ділянці без застосування (встановлення сервітуту).

У зазначеному судовому рішенні детально досліджувалися доводи позивачки в обох справах - ОСОБА_1 щодо доступу до погреба та водопровідної колонки, вільного доступу до подвір`я через ворота. У вказаній цивільній справі було призначено і проведено кілька судових експертиз, у тому числі повторних, як за клопотанням позивачки, так і за клопотанням відповідача. Апеляційним судом кожен висновок експертизи було оцінено. Суд, зокрема, зазначив, що доводи ОСОБА_1 про неможливість розташувати ще одні ворота для в`їзду на її земельну ділянку спростовуються висновками, викладеними у дослідницькій частині висновку експерта від 30 грудня 2015 року № 37, а також схемою варіантів поділу земельної ділянки, де зазначено місце розташування воріт.

Також апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 не позбавлена технічної можливості облаштування окремих воріт, колонки водопостачання та погребу на своїй земельній ділянці (т. 1, а. с. 9-14).

Основною конституційною засадою судочинства, серед іншого, є обов`язковість судового рішення (пункт 9 частини другої

статті 129 Конституції України), що є однією із важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У Рішенні від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України "Про виконавче провадження") Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина,

а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захисту; набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018); невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави

(пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року

№ 18-рп/2012).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

З урахуванням наведеного Верховний Суд зазначає, що позивачка не надала і в матеріалах справи відсутні докази виконання наведеного вище судового рішення, яке підлягало примусовому виконанню.

При цьому, по суті, не погоджуючись із зазначеним вище судовим рішенням, не приводячи його до виконання, ОСОБА_1 вже через пару місяців ініціювала новий судовий процес про встановлення земельного сервітуту, який є предметом перегляду Верховним Судом. Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 чітко вбачається, що нею наводяться ті самі аргументи і мотиви, які нею зазначалися при апеляційному перегляді справи

№ 22-ц/781/216/17. Зазначене вказує на те, що ОСОБА_1 обрала позапроцесуальний спосіб, по суті, оскарження рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 30 березня 2017 року у справі

№ 22-ц/781/216/17.

Підтвердженням цього є і те, на що вірно звернув увагу апеляційний суд, зазначивши, що наданий позивачем експертний висновок від 08 січня

2020 року № 1712/19 судової земельно-технічної експертизи про встановлення постійного безоплатного сервітуту не може бути беззаперечним доказом у справі, оскільки при його виготовленні експертом застосовувалася неактуальна технічна документація до моменту ухвалення рішення Апеляційним судом Кіровоградської області від 30 березня

2017 року. Крім того, експертом не досліджувалось питання можливості користування земельною ділянкою без встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту, а також альтернативні шляхи вирішення спору. Земельна ділянка відповідача взагалі не досліджувалась і питання її використання без завдання шкоди відповідачу не вивчалося, в експертному висновку такі висновки не наводилося.

Зі змісту позовної заяви і доводів позивачки чітко вбачається, що виконувати наведене вище рішення апеляційного суду вона наміру не має, так як з ним не погоджується, оспорює висновки експертизи, які судом взяті за основу ухвалення рішення суду. Разом з тим, з урахуванням наведеного вище, а також частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Зазначене підтверджує, що відсутні підстави для встановлення земельного сервітуту, так як задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання є можливість задовольнити такі потреби в інший спосіб.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач виконав наведене вище рішення апеляційного суду всупереч його висновкам та висновкам проведеної експертизи, взятої судом на основу рішення, не є підставою для пред`явлення нового позову зі зміненими мотивами і предметом, оспорюючи, по суті, висновки преюдиційного рішення суду, а є підставою для застосування інших заходів впливу до відповідача, у разі доведення цього, передбачених чинним законодавством.

Судові рішення судів попередніх інстанцій узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду у цій категорії справ, а посилання заявника касаційної скарги на відповідну судову практику Верховного Суду колегія суддів відхиляє, оскільки у справах встановлені інші фактичні обставини та різне доказування.

Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України суди попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надали оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень в оскаржуваній частині,

оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються

на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої

статті 409 ЦПК України).

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених

статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань

(частини перша та друга статті 410 ЦПК України).

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення

та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом

не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 29 червня

2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 22 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець