розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 19 січня 2022 року в складі судді Должко С. Р. та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 квітня 2022 року в складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом до Пишненківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, ОСОБА_3, Зіньківської міської ради та просив визнати недійсним заповіт ОСОБА_4, посвідчений Пишненківською сільською радою Зіньківського району Полтавської області 24 січня 2018 року та зареєстрований у спадковому реєстрі 30 січня 2018 року.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 17 липня 2015 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким заповіла йому дві земельні ділянки по 3 га площею кожна, розташовані на території Тарасівської сільської ради Зінківського району Полтавської області.

Оскільки ОСОБА_4 була неписьменною, текст заповіту було написано з її слів сільським головою Удовиченківської сільської ради Зінківського району Полтавської області Силкою М. М. з використанням загальноприйнятих технічних засобів та зачитано вголос в присутності свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Підписано заповіт на прохання заповідача ОСОБА_7 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, у зв`язку з чим він звернувся до Зінківської нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак йому було відмовлено у зв`язку з наявністю заповіту ОСОБА_4 від 24 січня 2018 року, посвідченого секретарем Пишненківської сільської ради Зінківського району Полтавської області Олефір К. І., складеного на користь ОСОБА_3 .

Зважаючи на вік померлої, вона особисто не могла звернутися до Пишненківської сільської ради з метою посвідчення заповіту. Окрім того ОСОБА_4 була неписьменною, тому не могла особисто письмово скласти розпорядження на випадок своєї смерті. З урахуванням наведеного, відсутні підстави вважати, що волевиявлення ОСОБА_4 було вільним і відповідало її волі, тому ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 19 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 11 квітня 2022 року, позов задоволено.

Визнано недійсним заповіт ОСОБА_4, посвідчений Пишненківською сільською радою Зіньківського району Полтавської області 24 січня 2018 року та зареєстрований у спадковому реєстрі 30 січня 2018 року. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з доведеності позовних вимог.

Заповідач, якій на час складання оскаржуваного заповіту виповнилося 84 роки, не могла особисто звернутися в Пишненківську сільську раду із заявою про посвідчення заповіту та не могла скласти розпорядження на випадок своєї смерті, так як була неписьменною. Оскільки волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало її волі, а при посвідченні заповіту нотаріусом були порушені вимог пунктів 1.4, 1.6 розділу III Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5 (z1298-11) , оспорюваний заповіт підлягає визнанню недійсним.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У квітні 2022 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 19 січня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 квітня 2022 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року в справі № 909/743/16, від 07 березня 2018 року в справі № 525/607/17 (провадження № 61-1339св17), від 20 травня 2019 року в справі № 522/904/16-ц, від 10 червня 2019 року в справі № 727/6176/16-ц, від 03 липня 2019 року в справі № 725/2412/15-ц, від 15 серпня 2019 року в справі № 1340/4630/18, від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19), від 12 січня 2021 року в справі № 397/1396/19 (провадження № 61-14040св20), від 01 березня 2021 року в справі № 473/1878/19 (провадження № 61-20469сво19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

У разі скасування оспорюваного заповіту попередній заповіт ОСОБА_4 не поновить автоматично свою дію та не призведе до виникнення у позивача прав на спадкове майно.

Позивач за допомогою належних та допустимих доказів не довів, що ОСОБА_4 була неписьменною.

Полтавський апеляційний суд постановою від 17 серпня 2021 року в справі № 530/1384/19 відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання нікчемним заповіту ОСОБА_4 від 24 січня 2018 року, тим самим підтвердив його відповідність вимогам законодавства.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Зіньківського районного суду Полтавської області.

20 червня 2022 року справа № 530/137/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 17 липня 2015 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений Удовиченківським сільським головою Зіньківського району Полтавської області Силкою М. М., зареєстрований в реєстрі за № 45, згідно з яким заповіла ОСОБА_1 належні їй дві земельні ділянки площею 3 га кожна, розташовані на території Тарасівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У зв`язку з неписьменністю заповідача текст заповіту сільським головою записано з її слів за допомогою комп`ютерної техніки, зачитано вголос свідками ОСОБА_5 та ОСОБА_6, сільським головою. Заповіт на прохання заповідача підписано ОСОБА_7 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

В установлений законом строк ОСОБА_1 звернувся до Зіньківської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, де 21 січня 2019 року його повідомили про неможливість прийняття вказаної заяви у зв`язку із заведенням спадкової справи на майно померлої приватним нотаріусом Зіньківського районного нотаріального округу Москівцем С. В.

З інформації, отриманої зі Спадкового реєстру, стало відомо, що 24 січня 2018 року секретарем Пишненківської сільської ради Зіньківського району посвідчено заповіт ОСОБА_4, яким вона на випадок своєї смерті заповіла усе належне їй майно фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 . Вказаний заповіт підписаний ОСОБА_4 та містить запис про те, що він викладений з її слів секретарем до його підписання і прочитаний заповідачем вголос.

Відповідно до письмових пояснень секретаря Пишненківської сільської ради ОСОБА_8, яка посвідчувала оспорюваний заповіт, при посвідченні заповіту ОСОБА_4 перебувала в будинку для людей похилого віку " Надія", що знаходиться в селі ОСОБА_10, свідків для його посвідчення не запрошувала, однак під час підписання і прочитання нею заповіту були присутні: ОСОБА_11 (головний лікар Пишненківської амбулаторії загальної практики сімейної медицини), ОСОБА_3 (фізична особа-підприємець по наданню інших послуг догляду із забезпеченням проживання), ОСОБА_12 (жителька будинку для людей похилого віку " Надія").

Постановою Полтавського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року у справі № 530/1384/19 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2, до Пишненківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, Зіньківської міської ради Полтавської області про визнання заповіту нікчемним. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позов пред`явлено до неналежних відповідачів. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_4 була неписьменною, що свідчить про оспорюваність заповіту, відтак він в силу вимог частини третьої статті 215 ЦК України не може бути визнаний нікчемним.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно з частиною другою статті 1247 ЦК України заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу, відповідно до якої у разі, якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до пункту 1.4 розділу III Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 3306/05 від 11 листопада 2011 року (в редакції, чинній на момент посвідчення оспорюваного заповіту) (далі - Порядок), якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися в присутності не менш як двох свідків. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути посадова особа органу місцевого самоврядування, яка посвідчує заповіт, спадкоємці за заповітом, члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом, особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Текст заповіту має містити відомості про особи свідків, а саме: прізвище, ім`я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. Аналогічні положення закріплені у статті 1253 ЦК України

Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншим громадянином за правилами, викладеними у пункті 2.6 розділу II цього Порядку.

Згідно пункту 1. 6 розділу III Порядку посадова особа органу місцевого самоврядування при посвідченні заповіту зобов`язана роз`яснити заповідачу зміст статей 1241, 1307 Цивільного кодексу України, про що зазначається у тексті заповіту.

Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту (стаття 1255 ЦК України).

Як вбачається з оспорюваного заповіту від 24 січня 2018 року, він підписаний ОСОБА_4 та містить її власноручний запис про те, що заповіт з її слів викладений секретарем, до його підписання прочитаний нею вголос.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2, на обґрунтування вимог зазначав, що спадкодавець ОСОБА_4 була неписьменною, не могла особисто письмово скласти розпорядження на випадок своєї смерті, тому заповіт від 24 січня 2018 року, складений на користь ОСОБА_3, підлягає визнанню недійсним.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина перша, друга статті 12 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи вимоги про визнання заповіту недійсним, суди не врахували відсутність в матеріалах справи належних та достатніх доказів на спростування належності ОСОБА_4 підпису на оспорюваному заповіті.

Оскільки позивач не виконав свого обов`язку з доведення обґрунтованості заявлених позовних вимог, висновки судів про наявність підстав для визнання недійсним заповіту не відповідають вимогам законності та обґрунтованості судових рішень.

Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю заявлених вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частина друга статті 412 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те що у справі допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.