розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укрсиббанк" на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 квітня 2021 року у складі судді Присяжнюк Л. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Киці С. І., Федонюк С. Ю.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року Акціонерне товариство "Укрсиббанк" (далі - АТ "Укрсиббанк", банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 04 березня 2008 року між АТ "Укрсиббанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11440496001, відповідно до умов якого банк надав, а відповідач отримав кредит у розмірі 89 900 доларів США на споживчі цілі строком до 02 березня 2029 року, з погашенням кредиту рівними частинами згідно графіку платежів.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 04 березня 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 11309840000/1, а 05 березня 2015 року з ОСОБА_3 - договір поруки № 260495.

Позивач свої зобов`язання за даним кредитним договором виконав у повному обсязі.

Натомість ОСОБА_5 належним чином умов кредитного договору не виконував, внаслідок чого станом на 23 вересня 2020 року утворилася заборгованість у розмірі 985 916,93 грн, з яких:

- 657 716,52 грн - заборгованість за тілом кредиту, з яких 69 535,24 грн - за простроченими платежами;

- 274 285,07 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом (відповідно до статті 1048 ЦК України);

- 22 725,50 грн - заборгованість за процентами за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін (відповідно до статті 625 ЦК України);

- 5 915,21 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом у період з 24 вересня 2019 року по 29 лютого 2020 року;

- 25 274,63 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за строк з 24 вересня 2019 року по 29 лютого 2020 року.

Посилаючись на викладені обставини, банк просив стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та з ОСОБА_1, ОСОБА_3 вказану заборгованість та понесені судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 квітня 2021 року позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ "Укрсиббанк" заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11309840000 (11440496001) від 04 березня 2008 року у загальному розмірі 89 034,77 грн, з яких: 69 536,24 грн - поточна заборгованість по кредиту станом на 23 вересня 2020 року; 13 583,32 грн - відсотки, нараховані на поточну заборгованість за період з 04 грудня 2017 року по 23 вересня 2020 року; 5 195,21 грн - пеня, нарахована на поточну заборгованість за період з 24 вересня 2019 року по 29 лютого 2020 року.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь АТ "Укрсиббанк" заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11309840000 (11440496001) від 04 березня 2008 року у загальному розмірі 89 034,77 грн, з яких: 69 536,24 грн - поточна заборгованість по кредиту станом на 23 вересня 2020 року, 13 583,32 грн - відсотки, нараховані на поточну заборгованість за період з 04 грудня 2017 року по 23 вересня 2020 року; 5 195,21 грн - пеня, нарахована на поточну заборгованість за період з 24 вересня 2019 року по 29 лютого 2020 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь АТ "Укрсиббанк" витрати по сплаті судового збору по 445,14 грн з кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять відомостей про виконання позивачем вимог частини десятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, та вимог розділу 12 кредитного договору, а саме - доказів надіслання відповідного повідомлення (вимоги) банку про дострокове погашення заборгованості, тому підстави для задоволення позову в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором, відсутні.

У зв`язку із цим суд стягнув з відповідачів лише поточну заборгованість за тілом кредиту у розмірі 69 536,24 грн, яка існувала станом на 23 вересня 2020 року (день проведення розрахунку позивачем), а у вимозі про дострокове погашення всієї суми кредиту суд відмовив у зв`язку з їх передчасністю.

При цьому суд вважав, що оскільки стягненню підлягає лише сума поточної заборгованості за кредитом, то стягненню підлягають лише проценти, нараховані на таку заборгованість у розмірі 13 583,32 грн за період з 04 грудня 2017 року по 23 вересня 2020 року.

Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення 3% річних, передбачених статтею 625 ЦК України, у розмірі 22 725,50 грн, суд виходив з того, що позивач не вправі нараховувати такі проценти, оскільки відносини між сторонами не трансформувалася з договірних в охоронні.

Вирішуючи позов в частині вимог про стягнення пені, суд зазначив, що неустойка у формі пені може нараховуватися лише на основне зобов`язання, а на похідні зобов`язання у вигляді відсотків за користування кредитом пеня нараховуватися не може, оскільки це суперечить її правовій природі.

Тому суд вважав, що стягненню підлягає лише пеня у розмірі 5 915,21 грн, нарахована на тіло кредиту.

Вирішуючи позов в частині вимог до поручителів, суд першої інстанції виходив з того, що обоє поручителів - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 поручилися за зобов`язаннями ОСОБА_1 за окремими договорами поруки, в тому числі за збільшеними процентами за користування позикою, які востаннє переглядалися сторонами 05 березня 2015 року згідно додаткової угоди № 9, тому заборгованість за договором, яка визнана обґрунтованою, підлягає також стягненню з них у солідарному порядку.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, АТ "Укрсиббанк" подало апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року апеляційну скаргу АТ "Укрсиббанк" залишено без задоволення, а заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 квітня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

01 листопада 2021 року АТ "Укрсиббанк" звернулося до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 квітня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Укрсиббанк" та витребувано матеріали цивільної справи.

21 грудня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 cерпня 2022 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 553/1501/15-ц (провадження № 14-50цс22).

Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 04 березня 2008 року між АТ "Укрсиббанк" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 11440496001, відповідно до умов якого банк надав, а відповідач отримав кредит у розмірі 89 900 доларів США на споживчі цілі строком до 02 березня 2029 року, з погашенням кредиту рівними частинами згідно графіку платежів.

У подальшому строк кредитування був збільшений до 04 березня 2044 року, на підставі пункту 3 додаткової угоди № 4 від 30 листопада 2009 року до указаного кредитного договору.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 04 березня 2018 року між АТ "Укрсиббанк" та ОСОБА_2 був укладений договір поруки №11309840000/1.

05 березня 2015 року між АТ "Укрсиббанк" та ОСОБА_3 був укладений окремий договір поруки № 260495.

Зізмісту наведених договорів поруки вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 кожен окремо поручився за виконання взятих ОСОБА_1 кредитних зобов'язань.

Звертаючись до суду з позовом, на підтвердження заявлених вимог позивачем надано розрахунок заборгованості у загальному розмірі 985 916,93 грн, з яких:

657 716,52 грн - заборгованість за тілом кредиту, з яких 69 535,24 грн - за простроченими платежами;

274 285,07 грн- заборгованість за договірними процентами згідно статті 1048 ЦК України;

22 725,50 грн- заборгованість за 3% річних згідно статті 625 ЦК України;

5 915,21 грн- пеняза несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом у період з 24 вересня 2019 року по 29 лютого 2020 року;

25 274,63 грн- пеняза несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за строк з 24 вересня 2019 року по 29 лютого 2020 року.

Встановлено, що пунктом 12.1 кредитного договору № 11440496001 від 04 березня 2008 року визначено, що у випадку настання визначених договором обставин та направлення банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 31 (тридцяти одного) календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від банку, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 32 (тридцять другий) календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку, при цьому у випадку неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) в результаті зміни позичальником адреси, без попереднього про це письмового повідомлення банку чи у разі неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) банку з інших підстав протягом 40 (сорока) календарних днів з дати направлення повідомлення (вимоги) банком, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 41 (сорок перший)календарний день з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанцій не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (положення статті 611 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що за кредитним договором не настав термін виконання грошового зобов`язання у повному обсязі, оскільки банк не дотримав установлений порядок дострокового повернення коштів -вимогу про таке повернення не направив.

У зв`язку із цим суди вважали, що задоволенню підлягають лише позовні вимоги в частині стягнення суми боргу за кредитом, строк погашення якої настав (простроченої заборгованості) у розмірі 69 536,24 грн.

Суди попередніх інстанцій керувалися тим, що регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб відбувалося з урахуванням приписів Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

При цьому суди застосували частину десяту статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, яка встановлювала обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

Разом із цим, у справі, яка переглядається, встановлено, що АТ "Укрсиббанк" звернулось до суду з позовом у вересні 2020 року.

Тобто, станом на час виникнення спірних правовідносин (на час звернення з позовом до суду) зазначена редакція частини десятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" втратила чинність.

Суди попередніх інстанцій на зазначене уваги не звернули, у зв`язку із чим зробили передчасний висновок про стягнення лише простроченої заборгованості за кредитом.

Крім того, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій вважали, що стягненню підлягають лише проценти, нараховані на поточну заборгованість за кредитом, а у задоволенні решти вимог про стягнення процентів слід відмовити у зв`язку з їх передчасністю, оскільки вони нараховані за зобов`язаннями, строк погашення яких не настав.

Проте колегія суддів Верховного Суду не може погодитись з такими висновками з наступних підстав.

Згідно з частинами першою, другою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до пункту 1.3.3 кредитного договору № 11440496001, укладеного 04 березня 2008 року між АТ "Укрсиббанк" та ОСОБА_1, сторони дійшли згоди, що нарахування процентів за цим договором здійснюється щомісяця у два етапи за методом "30/360" відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України та чинного законодавства України. Проценти нараховуються на суму кредиту, що надана банком позичальнику і ще не повернута останнім у власність банку відповідно до умов договору.

Таким чином, умовами кредитного договору передбачено нарахування процентів на суму наданого кредиту, яка не повернута позичальником, тобто на залишок кредиту як строкового, так і простроченого.

Щодо нарахування пені, то необхідно зважати на вимоги статей 549, 550, 551 ЦК України, згідно з якими пенею є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання і яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Проценти на неустойку не нараховуються та, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Тобто неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов`язання не буде виконане.

Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верхового Суду від 04 липня 2018 року у справі № 14-154цс18.

Отже, позивач у цій справі має право на стягнення пені, яка нарахована за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами.

Апеляційний суд при апеляційному перегляді справи зазначеного не врахував, дійшовши передчасних висновків по суті судового спору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права.

У частині четвертій статті 411 ЦПК України закріплено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи апеляційному суду необхідно об`єктивно дослідити вказані у цій постанові докази у сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, зокрема розрахунку заборгованості, наданому позивачем, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.