розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник - адвокат Атаманюк Володимир Михайлович, на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 25 червня 2021 року у складі судді Стоцької Л. А. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 30 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Половінкіна Н. Ю., Височанської Н. К., Владичана А. І.,

Описова частина

Історія справи

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2, третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Яблунівської об`єднаної територіальної громади, про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав, встановлення опіки над малолітньою дитиною.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що її рідна сестра ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Під час цього шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дитина - ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла. У день смерті сестри відповідач приніс малолітню ОСОБА_4 до позивачки разом з її особистими речами, залишив дитину у неї і повідомив, що не має можливості виховувати дитину через зайнятість та інші обставини. З того часу ОСОБА_4 проживає у позивачки. Певний час відповідач приїжджав до дочки, але матеріально її не забезпечував. Надалі свою дитину він практично не відвідував та не цікавився її життям. Вона разом зі своїм чоловіком забезпечують всебічний розвиток ОСОБА_4, повністю матеріально утримують її. Ними створені усі умови для проживання дитини, зокрема забезпечено атмосферу любові, взаєморозуміння, злагоди, матеріального благополуччя. Вона є фактичним опікуном дитини з часу її проживання в їхній сім`ї, проте юридично цей статус не оформлений.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила суд:

- відібрати малолітню ОСОБА_4 від батька ОСОБА_2 без позбавлення його батьківських прав;

- встановити опіку над малолітньою ОСОБА_4, яка позбавлена батьківського піклування, та призначити її, ОСОБА_1, опікуном малолітньої дитини.

У грудні 2020 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов до

ОСОБА_1, третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Яблунівської об`єднаної територіальної громади, про відібрання малолітньої дитини.

В обґрунтування зустрічного позову посилався на те, що після смерті дружини

у 2017 року він переїхав разом із своєю донькою до батьків дружини. У вихідні дні він їздив на роботу у Чернівецьку область, оскільки працює там священиком. На початку червня 2020 року він вирішив переїхати з донькою до міста Чернівці, через що у нього почалися непорозуміння з відповідачкою ОСОБА_1 та її батьками. Надалі вони взагалі обмежили його доступ до місця перебування дитини, почали налаштовувати дитину проти нього. Під час проживання його доньки з батьками дружини він брав участь у матеріальному забезпеченні дитини. Вважає, що ОСОБА_1 та її батьки утримують малолітню дитину у себе без належних на те правових підстав.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_2 просив відібрати малолітню дитину ОСОБА_4 у ОСОБА_1 та передати її йому (батькові) за місцем його проживання.

Ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівців від 25 червня

2021 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Яблунівської об`єднаної територіальної громади, про відібрання малолітньої дитини прийнято до спільного розгляду із первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Яблунівської об`єднаної територіальної громади, про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав та встановлення опіки над малолітньою дитиною.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 25 червня

2021 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Відібрано малолітню дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3,

у ОСОБА_1 та передано її батькові ОСОБА_2 за місцем його проживання: АДРЕСА_1 .

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів, які вказували б на наявність беззаперечних підстав для відібрання дитини ОСОБА_4 від її батька ОСОБА_2 без його позбавлення батьківських прав та того, що подальше перебування дитини разом з батьком дійсно суперечитиме інтересам малолітньої ОСОБА_4, створюватиме дитині реальну небезпеку для життя та здоров`я.

Задовольняючи вимоги зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними, а законні підстави перебування малолітньої ОСОБА_4 у ОСОБА_1 відсутні.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 25 червня 2021 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Відібрано малолітню ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, від батька ОСОБА_2 без позбавлення його батьківських прав.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про призначення її опікуном малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відібрання дитини та повернення її батькові відмовлено.

Вирішуючи позов в частині вимог про відібрання малолітньої дитини від тітки та передачу дитини батькові, апеляційний суд виходив з того, що і позивач, і відповідач мають позитивні характеристики, належні умови для проживання дитини. Проте, визначальним у цих правовідносинах є те, що негайне відібрання дитини може негативно позначитися на самій дитині, а тому необхідне вжиття попередніх та поступових заходів. Такі ускладнення пов`язані з тим, що після смерті матері малолітня дитина, якій на той час виповнився один рік і три місяці, увесь час проживала у рідної тітки, яка займається її вихованням, піклуванням, підтриманням здоров`я та матеріальним забезпеченням. Отже, фактично сім`єю для ОСОБА_4 після смерті матері стала сім`я тітки ОСОБА_1, яку, зі слів позивачки за первісним позовом та свідків, дитина називає мамою.

Водночас апеляційний суд встановив, що після смерті дружини, ОСОБА_2 добровільно передав малолітню дитину сестрі померлої дружини, тривалий час доньку не відвідував, що призвело до втрати у малолітньої з батьком емоційного зв`язку.

Суд прийняв до уваги висновок органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини, згідно з яким визнано доцільним проживання малолітньої разом з тіткою за місцем її проживання, рекомендовано ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_6 у спілкуванні та вихованні малолітньої ОСОБА_4 .

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 щодо призначення її опікуном дитини, апеляційний суд виходив з того, що малолітня ОСОБА_4 не є дитиною-сиротою чи дитиною, позбавленою батьківського піклування, тому стосовно неї неможливо встановити опіку тітки.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині вирішення вимог за первісним позовом про відібрання дитини від батька без позбавлення батьківських прав та в частині вирішення вимог за зустрічним позовом про відібрання дитини у ОСОБА_1 та передання її батькові за місцем його проживання, ОСОБА_2 звернувся до суду з касаційною скаргою.

Постановою Верховного Суду від 12 травня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року в оскарженій частині скасовано.

Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 25 червня

2021 року в частині вимог за первісним позовом ОСОБА_1 про відібрання малолітньої ОСОБА_4 від батька ОСОБА_2 без позбавлення його батьківських прав змінено у мотивувальній частині з викладенням його в редакції цієї постанови.

Справу в частині вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 про відібрання малолітньої дитини ОСОБА_4 у ОСОБА_1 та передання її батькові за місцем його проживання направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та передаючи справу в частині вимог за зустрічним позовом на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції виходив з того, що рішенням виконавчого комітету Яблунівської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області від 07 вересня 2021 року № 2-18/2021, на яке посилався суд апеляційної інстанції, як на висновок органу опіки та піклування, визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 з тіткою ОСОБА_1 без позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 . Разом із цим, суд вказав, що у матеріалах справи відсутній висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Яблунівської об`єднаної територіальної громади щодо відібрання малолітньої дитини ОСОБА_4 від її батька.

При цьому колегія суддів Верховного Суду звернула увагу, що висновок органу опіки та піклування відповідно до частини шостої статті 19 Сімейного кодексу України повинен бути достатньо обґрунтованим та не суперечити інтересам дитини.

Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 30 листопада 2022 року рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 25 червня 2021 року в частині вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 про відібрання малолітньої дитини у ОСОБА_1 та передання її батькові за місцем його проживання залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог за зустрічним позовом, апеляційний вважав правильними висновки суду першої інстанції про те, що батько дитини має переважне право перед тіткою ОСОБА_1 на особисте виховання дитини і спільне проживання із нею.

Також суд зазначив, що у матеріалах справі відсутні докази того, що відібрання малолітньої ОСОБА_4 у тітки ОСОБА_1 суперечить інтересам дитини та передання дитини батькові є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання.

При цьому встановив, що ОСОБА_2 позитивно характеризується, є власником квартири АДРЕСА_2, займає посаду настоятеля в храмі Різдва Христового с. Глибочок Сторожинецького району Чернівецької області, між військовою частиною НОМЕР_1 та ним укладено трудовий договір про роботу за сумісництвом від 29 вересня 2020 року № 2, за яким останній виконує роботу військового священника (капелана).

Разом із тим апеляційний суд не погодився з висновком комісії з питань захисту прав дитини, затвердженим рішенням виконавчого комітету Яблунівської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області від 08 листопада 2022 року № 4-20/2022, зазначивши, що такий висновок є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини.

Узагальнені доводи касаційної скарги

14 квітня 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник - адвокат Атаманюк В. М.,засобами поштового зв`язку звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 25 червня 2021 року і постанову Чернівецького апеляційного суду від 30 листопада 2022 року та ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити, а у задоволенні вимог зустрічного позову - відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

25 травня 2023 року від ОСОБА_2 на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою, витребувано матеріали цивільної справи та зупинено виконання рішення суду першої інстанції в частині вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відібрання малолітньої дитини у ОСОБА_1 та передання її батькові за місцем його проживання, залишеного в цій частині без змін постановою апеляційного суду, до закінчення касаційного провадження у справі.

18 травня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 27 листопада 2007 року виконавчим комітетом Вовчківської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб (актовий запис № 10).

Відповідно до свідоцтва про народження, батьками ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_3, є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла.

Малолітня ОСОБА_4 після смерті матері залишилася проживати і на час розгляду справи судами попередніх інстанцій проживає з рідною тіткою ОСОБА_1 .

Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 13 жовтня 2018 року ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 .

Згідно з довідкою відділу ведення реєстру територіальної громади м. Чернівців від 20 жовтня 2020 року № 22д/9278 у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_2, його мати ОСОБА_7, його донька ОСОБА_4

ОСОБА_2 займає посаду настоятеля в храмі Різдва Христового с. Глибочок Сторожинецького району Чернівецької області.

Між військовою частиною НОМЕР_1 та ОСОБА_2 укладено трудовий договір про роботу за сумісництвом від 29 вересня 2020 року № 2, за яким він виконує роботу військового священника (капелана).

Зі змісту службової характеристики командира військової частини НОМЕР_1 від 20 листопада 2020 року та характеристики митрополиту Чернівецько-Буковинської Єпархії Української православної церкви України вбачається, що ОСОБА_2 характеризується позитивно.

Відповідно до довідки дошкільного навчального закладу № 38 м. Чернівці від 02 жовтня 2020 року № 36 дитина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, знаходиться в електронній черзі на влаштування до закладу.

Рішенням виконавчого комітету Яблунівської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області від 08 листопада 2022 року № 4-20/2022 затверджено висновок комісії з питань захисту прав дитини щодо розв`язання спору у справі № 347/1924/20 (провадження № 22-ц/822/492/22) за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відібрання малолітньої дитини ОСОБА_4 у ОСОБА_1 та передання її батькові за місцем його проживання, призначено батькові ОСОБА_2 зустрічі із дитиною ОСОБА_4 у кожну середу і п`ятницю із 14 до 16 години на території домогосподарства де на даний час проживає дитина (с. Текуча пр. Баня), встановлено вільний графік спілкування та безперешкодні телефонні розмови ОСОБА_2 з малолітньою дочкою, які не будуть порушувати режиму навчання чи сну дитини.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 25 червня 2021 року в частині вирішення вимог за первісним позовом ОСОБА_1 набрало законної сили (з урахуванням змін, внесених постановою Верховного Суду від 12 травня 2022 року), вказані позовні вимоги не були предметом апеляційного розгляду при ухваленні постанови Чернівецького апеляційного суду від 30 листопада 2022 року, а тому рішення суду першої інстанції у вказаній частині не є предметом касаційного перегляду.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).

Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").

У частині сьомій статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України (254к/96-ВР) , Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення у справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України").

Отже, при розгляді справ, в тому числі і щодо місця проживання дитини, суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до частини першої статті 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає (частина четверта статті 29 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 163 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.

Дитина не може бути повернута одному з батьків, коли існує загроза їй або умови проживання з цим з батьків є небезпечними для її життя, здоров`я і морального виховання (постанова Верховного Суду від 09 вересня 2020 року в справі № 400/936/18).

У справі, яка переглядається, спір виник між батьком дитини ОСОБА_2 та тіткою дитини ОСОБА_1 щодо відібрання малолітньої дитини ОСОБА_4 та передання її батькові.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_2 є батьком малолітньої ОСОБА_4, мати останньої померла, а тому позивач за зустрічним позовом дійсно має переважне право, в тому числі і перед тіткою дитини, на особисте виховання дитини та на спільне проживання з нею.

Підставою для відходу від цього принципу є виключно встановлення факту, що сім`я дитини у складі ОСОБА_2, є особливо непридатною, неблагополучною, існує загроза дитині, умови проживання є небезпечними для її життя, здоров`я і морального виховання, тобто проживання дитини з батьком не відповідало б її інтересам.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

ОСОБА_1 не надала суду достатніх доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не створив для дитини належних умов для виховання та розвитку, а проживання дитини з ним може реально завдати шкоди її здоров`ю та/або життю, та суперечить її інтересам.

Разом із тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2, займає посаду настоятеля в храмі Різдва Христового с. Глибочок Сторожинецького району Чернівецької області, між військовою частиною НОМЕР_1 та ОСОБА_2 укладено трудовий договір про роботу за сумісництвом від 29 вересня 2020 року № 2, за яким виконує роботу військового священника (капелана), характеризується позитивно.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що апеляційний суд правильно не прийняв до уваги висновок Органу опіки та піклування виконавчого комітету Яблунівської об`єднаної територіальної громади, оскільки він є недостатньо обґрунтованим.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відібрання малолітньої дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, у ОСОБА_1 та передання її батькові.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Посилання заявниці на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії", заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 25 червня 2021 року в частині вирішення вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 та постанову Чернівецького апеляційного суду від 30 листопада 2022 року - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2023 року зупинено виконання рішення суду Першотравневого районного суду м. Чернівців від 25 червня 2021 року в частині вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2, залишеного в цій частині без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 30 листопада 2022 року, до закінчення касаційного провадження у справі, то виконання зазначеного рішення на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник- адвокат Атаманюк Володимир Михайлович, залишити без задоволення.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 25 червня 2021 року в частині вирішення вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Яблунівської об`єднаної територіальної громади, про відібрання малолітньої дитини та постанову Чернівецького апеляційного суду від 30 листопада 2022 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення суду Першотравневого районного суду м. Чернівців від 25 червня 2021 року в частині вирішення вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відібрання малолітньої дитини ОСОБА_4 у ОСОБА_1, залишеного без змін в цій частині постановою Чернівецького апеляційного суду від 30 листопада 2022 року.