розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 червня 2022 року під головуванням судді Бусик О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Савченка С. І., Ігнатченко Н. В., Мережко М. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" про захист прав споживача і стягнення пені за невиконання договору,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом в якому просив суд:

- стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) на користь позивача 3 % пені у розмірі 19 530 доларів США за період з 22 листопада 2019 року до 12 грудня 2019 року за договором від 12 січня 2010 року № SAMVDN26000709080603;

- стягнути з відповідача 3 % пені у розмірі 15 750 доларів США за період з 22 листопада 2019 року до 12 грудня 2019 року за договором від 08 січня 2013 року № SAMVDN80000732022603.

Позов мотивував тим, що 12 січня 2010 року він уклав із ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", договір банківського вкладу № SAMVDN26000709080603, за умовами якого вніс на рахунок банку кошти в розмірі 31 000 доларів США зі сплатою банком 11,5 % річних за користування коштами.

Також, 08 січня 2013 року він уклав із КБ "ПриватБанк" договір банківського вкладу № SАМDN80000732022603, за умовами якого вніс на рахунок банку кошти в розмірі 25 000 доларів США зі сплатою банком 9 % річних за користування коштами.

Вказував, що навесні 2014 року у зв`язку з припиненням функціонування банківських відділень в АР Крим його депозитний рахунок було заблоковано і нарахування процентів припинено.

06 липня 2015 року він направив відповідачу заяву про повернення коштів і нарахованих процентів за обома договорами банківського вкладу.

Дана заява була отримана відповідачем 08 липня 2015 року і залишена без реагування.

01 серпня 2015 року позивач повторно направив заяву про повернення коштів, які відповідач отримав 03 серпня 2015 року, однак кошти позивачу повернуті не були.

Деснянський районний суд м. Києва рішенням від 13 квітня 2016 року та рішенням Апеляційного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року у справі № 754/13058/15-ц встановив факт укладення депозитних договорів і передання ним коштів у розмірі 56 000 доларів США, а також факт невиконання банком його своїх зобов`язань щодо повернення коштів. Верховний Суд постановою від 01 листопада 2019 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року залишив без змін.

Банк відмовився виконувати рішення суду, що набрало законної сили, а тому кошти були стягнуті в примусовому порядку та зараховані на рахунок позивача лише 13 грудня 2019 року.

Посилаючись на те, що позивач як вкладник за договором банківського вкладу є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем він несе відповідальність за неналежне виконання цих послуг у вигляді передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" пені в розмірі 3 % вартості послуг за кожний день прострочення.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Печерський районний суд м. Києва рішенням від 30 червня 2022 року, яке було залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року, у задоволенні позову відмовив.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що встановлена частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" пеня застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача в межах строку дії договірних відносин. З огляду на припинення між сторонами правовідносини за договорами банківського вкладу, частина п`ята статті 10 вказаного Закону на спірні правовідносини не розповсюджується.

При цьому суд виходив з того, що після отримання відповідачем заяви позивача про розірвання депозитних договорів та повернення коштів за обома вкладами з процентами договірні правовідносини за між сторонами вважаються припиненими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дугінов Д. А. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року в якій просив оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

Представник заявника зазначає, що суди попередніх інстанцій при розгляді цієї справи не врахували правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах: від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17; від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15; від 14 січня 2022 року у справі № 712/7740/18; від 22 лютого 2022 року у справі № 757/20428/19; від 22 лютого 2022 року у справі № 757/63364/19; від 26 квітня 2022 року у справі № 539/4098/18; від 08 червня 2022 року у справі № 757/61769/19-ц; від 22 червня 2022 року у справі № 219/6058/18.

Представник заявника зауважує, що твердження банку про те, що договори є розірваними з моменту звернення позивача до банку із заявами про розірвання договорів є безпідставними, адже вони не відповідають вимогам законодавства, а заява ОСОБА_1 не відповідає встановленим вимогам для її оформлення.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 20 січня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував з Печерського районного суду м. Києва справу № 757/48968/20-ц.

23 лютого 2023 року справа № 757/48968/20-ц надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 січня 2010 року ОСОБА_1 і ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Севастополі АРК уклали депозитний договір № SAMVDN26000709080603 "Стандарт", за умовами якого ОСОБА_1 передав банку грошові кошти у розмірі 31 000 доларів США зі сплатою банком 11,5 % річних за користування коштами. Строк вкладу - до 12 лютого 2010 року включно.

08 січня 2013 року ОСОБА_1 і ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Севастополі АРК уклали договір банківського вкладу № SАМDN80000732022603 "Стандарт", за умовами якого ОСОБА_1 передав банку грошові кошти у розмірі 25 000 доларів США зі сплатою банком 9 % річних за користування коштами. Строк вкладу - шість місяців.

Згідно з умовами зазначених депозитних договорів, якщо по закінченню терміну вкладу клієнт не заявив банку про бажання забрати свої кошти, вклад автоматично пролонгується ще на один строк. Відповідно до умов договорів клієнт та банк мають право достроково розірвати договір, повідомивши про це один одного за два банківські дні до дати розірвання договору. Якщо клієнт вимагає розірвати договір, а термін вкладу не закінчився, останньому повертається сума вкладу. За неповний період вкладу відсотки сплачуються за зниженою процентною ставкою.

У зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим навесні 2014 року депозитні рахунки позивача були заблоковані і нарахування процентів припинено.

29 червня 2015 року та 31 липня 2015 року позивач звернувся до відповідача із заявами про дострокове розірвання вищезазначених договорів банківського вкладу, повернення належних йому коштів та сплати відсотків.

Зазначені звернення позивача отримані відповідачем та залишені ним без реагування, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду.

Апеляційний суд м. Києва рішенням від 21 грудня 2016 року, яке залишив без змін Верховний Суд постановою від 01 листопада 2019 року, заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року у справі № 754/13058/15-ц скасував та ухвалив нове, яким позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Стягнув з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором від 12 січня 2010 року № SAMVDN26000709080603 в сумі 36 180,39 доларів США, яка включає вклад 31 000 доларів США, проценти 5 180,39 доларів США, 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання в сумі 20 897,09 грн, а також стягнув заборгованість за договором від 08 січня 2013 року № SАМDN80000732022603в сумі 28 317,81 доларів США, яка включає вклад 25 000 доларів США, проценти 3 317,81 доларів США, 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання в сумі 16 852,52 грн.

Згідно з випискою по рахунку № НОМЕР_1 АТ КБ "ПриватБанк" за 06 грудня 2019 року відбулось списання з рахунку за рішенням у справі № 754/13058/15-ц на користь ОСОБА_1 коштів у розмірі 981 174,18 грн та 769 678,75 грн.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року та постановою Верховного Суду від 01 листопада 2019 року у справі № 754/13058/15-ц встановлено, що відповідно до умов укладених між сторонами депозитних договорів № SAMVDN26000709080603 від 12 січня 2010 року та № SАМDN80000732022603 від 08 січня 2013 року клієнт та банк мають право достроково розірвати договір, повідомивши про це один одного за два банківські дні до дати розірвання договору.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах і в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

За змістом положень статей 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Отже, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку. Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові. Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Згідно із статтями 2, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом, у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.

Із положень статті 1058 ЦК України та статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" випливає, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.

Договір банківського вкладу (депозиту) належить до виплатних договорів за ознакою наявності в банку обов`язку виплатити вкладнику, крім суми вкладу, також і проценти на неї або дохід в іншій формі (статті 1058, 1061 ЦК України).

Частиною першою статті 1075 ЦК України передбачено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 29 червня 2015 року та 31 липня 2015 року позивач звернувся до відповідача із заявами про дострокове розірвання вищезазначених договорів банківського вкладу, повернення належних йому коштів та сплати відсотків.

Отже між сторонами припинилися договірні правовідносини за цими договорами.

Після розірвання договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів після зазначеної дати застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання.

Тобто з моменту розірвання договору банківського вкладу за заявою клієнта на спірні правовідносини не поширюється дія Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , а тому пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону не нараховується.

Наведене також узгоджується із висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21) та постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 321 /404/19-ц, від 08 грудня 2021 року у справі № 757/26746/17-ц, від 21 грудня 2021 року у справі № 369/7118/18-ц, від 16 лютого 2022 року у справі № 757/38605/19-ц де касаційний суд виходив з того, що депозитні договори були достроково розірвані за ініціативою вкладників, а з моменту припинення договору банківського вкладу на правовідносини сторін не поширюється дія Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 липня 2023 року у справі № 175/4639/19 (провадження № 61-11582сво21) також вказував, що з моменту розірвання договору банківського вкладу за заявою клієнта на спірні правовідносини не поширюється дія Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , а тому пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону не нараховується.

З огляду на вищенаведене та враховуючи те, що після отримання відповідачем заяв позивача про розірвання депозитних договорів та повернення коштів за обома вкладами, договірні правовідносини між сторонами за договорами банківського вкладу припинені, а відтак приписи частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" не розповсюджується на спірні правовідносини колегія суддів погоджується із висновками суддів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

Вищенаведеним також спростовуються аргументи касаційної скарги про помилковість тверджень банку про те, що договори не можуть вважатись розірваними з моменту звернення позивача до банку із заявами про розірвання договорів, адже вони не відповідають вимогам законодавства.

Доводи касаційної скарги представника заявника про те, що заяви позивача про повернення коштів не відповідають встановленим вимогам щодо їх оформлення колегія суддів відхиляє з огляду на те, що сам позивач ініціював процедуру розірвання депозитних договорів, подавши відповідні заяви, а одним із способів захисту добросовісної сторони є правовий принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування своїх домагань, якщо його попередня поведінка свідчила про те, що вона дотримується протилежної позиції (принцип естопелю).

Аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій при розгляді цієї справи не врахували правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах: від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17; від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15; від 14 січня 2022 року у справі № 712/7740/18; від 22 лютого 2022 року у справі № 757/20428/19; від 22 лютого 2022 року у справі № 757/63364/19; від 26 квітня 2022 року у справі № 539/4098/18; від 08 червня 2022 року у справі № 757/61769/19-ц; від 22 червня 2022 року у справі № 219/6058/18 колегія суддів відхиляє скільки оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у вказаних постановах.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.