розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2021 року під головуванням судді Свяченої Ю. Б. та постанову Одеського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Одеська міська рада, ОСОБА_4, про знесення самочинного побудованого майна,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив зобов`язати ОСОБА_2 знести самочинну забудову на місці демонтованого металевого гаража інвентарний номер 4/264, яка розташована на прибудинковій території будинку АДРЕСА_1 поряд з металевим гаражем інвентарний номер № 4/265, який розташований на прибудинковій території будинку АДРЕСА_1, за власний рахунок відповідача.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач є власником металевого гаража № НОМЕР_1, який придбав у ОСОБА_5, який був нею встановлений за рішенням № 225 міжвідомчої комісії Приморської райради народних депутатів від 19 вересня 1991 року.

Протягом травня - червня 2018 року ОСОБА_2 здійснила самовільне капітальне будівництво шляхом несанкціонованого демонтажу металевого гаража № НОМЕР_2, який розташований поруч з металевим гаражем позивача № НОМЕР_1, побудувала на його місці кам`яний гараж, що потребує отримання необхідних дозвільних документів на проведення будівельних робіт.

Крім того, самовільно побудований об`єкт розташований на земельній ділянці, яка не відводилась відповідачу для здійснення капітального будівництва і належить територіальній громаді міста Одеси.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 10 грудня 2021 року, яке було залишене без змін постановою Одеського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року, у задоволенні позову відмовив.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач будь-яких доказів, які б доводили факт порушення самочинною забудовою його прав, позивач не надав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Домбровська М. А. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року в якій просив оскаржені судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

Представник заявника зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 19 квітня 2017 року у справі № 354/612/13-ц та у постанові від 19 листопада 2014 року у справі № 6-180цс14, постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 442/302/17 та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року у справі № 201/11086/15-ц.

Аргументом касаційної скарги є також те, що на думку представника заявника місцевий суд, з висновком якого помилково погодився суд апеляційної інстанції, дійшов неправильних висновків про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи. Вказує, що питання, яке було заявлене у клопотанні про призначення експертизи пов`язане із предметом доказування у цій справі.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 23 січня 2023 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 06 квітня 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року, прийнятою за результатами її апеляційного перегляду. Відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року.

Витребував з Приморського районного суду м. Одеси справу № 522/7789/19.

23 лютого 2023 року справа № 522/7789/19 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням міжвідомчої комісії Приморської районної ради народних депутатів № 225 від 19 вересня 1991 року ОСОБА_5 дозволено встановлення збірного металевого гаража, тимчасово, до реконструкції району.

Заявою від 28 жовтня 2014 року ОСОБА_5 передала в користування ОСОБА_1 гараж № НОМЕР_1, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

За договором № 4/265 про надання послуг з прибирання прилеглої до тимчасової конструкції (гаража) території від 01 грудня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та КП ЖКС "Фонтанський", останній прийняв на себе зобов`язання з прибирання прилеглої території металевого гаража, тимчасово встановленого на території будинку АДРЕСА_1, інвентарний номер 4/265, замовником яких є ОСОБА_1 .

Як зазначає позивач для зручності здійснення сплати 01 вересня 2017 року ОСОБА_3 (тесть позивача) та КП ЖКС "Фонтанський" уклали договір № 4/265 про надання послуг з прибирання прилеглої до тимчасової конструкції (гаража) території за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору № 4/264, укладеного 27 березня 2013 року між КП ЖКС "Фонтанський" та ОСОБА_4, останній є користувачем гаража загальною площею 15 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Виконкому Приморської райради народних депутатів № 364 від 06 липня 1978 року.

На підставі заяви ОСОБА_4 від 26 червня 2017 року останній просив переоформити особовий рахунок на гараж за договором № 4/264 від 27 березня 2013 року на ОСОБА_2 .

За договором № 4/264 про надання послуг з прибирання прилеглої до тимчасової конструкції (гаражу) території від 26 червня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та КП ЖКС "Фонтанський", остання прийняла на себе зобов`язання з прибирання прилеглої території тимчасової конструкції (гаража), тимчасово встановленого на території будинку АДРЕСА_1, інвентарний номер 4/264, замовником яких є ОСОБА_2 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин четвертої, сьомої статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина сьома статті 376 ЦК України).

З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.

Отже, за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України, статті 3 ЦПК України, згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 цього Кодексу).

Аналогічна правова позиція неодноразово була підтримана Верховним Судом, зокрема у постановах: від 10 квітня 2019 року у справі № 127/27333/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 369/8107/15-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 685/1537/17-ц, від 10 червня 2020 року у справі № 127/11492/16-ц і від 27 січня 2021 року у справі № 308/8116/13-ц.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частина шоста статті 81 ЦПК України встановлює, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справ, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України, а саме: якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; якщо така забудова порушує права інших осіб; якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

Розглядаючи позови про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості відповідно до вимог статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та положень частини сьомої статті 376 ЦК України, суди мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об`єкта та чи відмовляється ця особа від такої перебудови.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Вважаючи, що ОСОБА_2 здійснила самовільне капітальне будівництво шляхом несанкціонованого демонтажу металевого гаража № НОМЕР_2, який розташований поруч з металевим гаражем позивача № НОМЕР_1, побудувала на місці демонтованого гаража кам`яний гараж, без дозвільних документів на проведення будівельних, позивач звернувся до суду з позовом про зобов`язання знести самочинне будівництво.

Суди встановили, що позивач не являється власником чи користувачем земельної ділянки, яка межує з ділянкою забудови, він не довів, що спірне на його думку, будівництво порушує його права, як користувача сусіднього гаража, не навів доказів в обґрунтування захисту своїх прав у такий спосіб як знесення, будь-які приписи щодо усунення порушень, як і відмова відповідача від перебудови об`єкта в матеріалах справи відсутні.

Отже, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки ОСОБА_1 не довів порушення його прав самочинною забудовою, а захисту в судовому порядку з підстав, передбачених статтею 376 ЦК України, підлягає лише дійсне порушене право.

Таким чином, підсумовуючи вищенаведене Верховний Суд зазначає, що позивач, всупереч положень статей 76, 81, 89 ЦПК України під час розгляду справи не надав доказів порушення або існування порушення його прав діями відповідача.

Аргументи касаційної скарги представника заявника про те, що суди попередніх інстанцій не врахували правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 19 квітня 2017 року у справі № 354/612/13-ц, у постанові від 19 листопада 2014 року у справі № 6-180цс14, постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 442/302/17 та ухвалі Вищого спеціального суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року у справі № 201/11086/15-ц колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

У постановах Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року у справі № 6-180цс14 та від 19 квітня 2017 року у справі № 354/612/13-ц викладено правовий висновок про те, що за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 442/302/17 зазначено, що аналіз частин третьої та четвертої статті 376 ЦК України, дає підстави для висновку, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить. Встановивши, що самочинна забудова, здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети цій особі, суди повинні з`ясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб, а в разі зведення забудови на наданій земельній ділянці - чи не здійснено таку забудову з відхиленням від проекту або будівельних норм і правил, чиї права порушено такою забудовою.

Таким чином висновки судів попередніх інстанцій наведеним представником заявника висновкам касаційного суду не суперечать.

Посилання в касаційній скарзі про неврахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року у справі № 201/11086/15-ц, не заслуговують на увагу так як вказане судове рішення не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні частини четвертої статті 263 ЦПК України і не є підставою для касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Аргументи касаційної скарги про те, що місцевий суд, з висновком якого помилково погодився суд апеляційної інстанції, дійшов неправильних висновків про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи колегія суддів відхиляє, адже як правильно вказував апеляційний суд відповіді на питання чи є спірний об`єкт капітальним не впливає на вирішення спору про знесення об`єкта самочинного будівництва, оскільки такі обставини не є істотними для задоволення вимог позивача.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.