розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2018 року у складі судді Петренка В. С. та постанову Одеського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Дришлюка І. А.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "УкрСоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), Комунального підприємства "Реєстрація нерухомості та бізнесу" (далі - КП "Реєстрація нерухомості та бізнесу") про скасування реєстрації права власності банку на квартиру АДРЕСА_1 .

На обґрунтування заявленого позову ОСОБА_1 зазначила, що 03 грудня 2007 року між нею та АКБ СР "Укрсоцбанк", назву якого в подальшому було змінено на ПАТ "Укрсоцбанк", було укладено договір кредиту № 2007/24-24/218, відповідно до умов якого їй надано у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання грошові кошти в сумі 40 000,00 доларів США, кінцевою датою повернення кредиту є 02 грудня 2022 року.

У забезпечення виконання вказаного кредитного договору між нею та АКБ СР "Укрсоцбанк" 03 грудня 2007 року було укладено договір іпотеки, предметом якого є 3-кімнатна квартира, загальною площею 70,7 кв.м, житловою площею 40,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, в якій, окрім неї, зареєстровані та постійно мешкають її неповнолітні діти, а саме: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

05 травня 2018 року їй повідомили, що право власності на вказану квартиру переоформлено на ПАТ "Укрсоцбанк", і вона вже не є власницею квартири, а 08 травня 2018 року з інформаційної довідки із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно їй стало відомо, що 17 квітня 2018 року державним реєстратором КП "Реєстрація нерухомості та бізнесу" Мельник Т. І. на користь ПАТ "Укрсоцбанк" було перереєстровано право власності на квартиру, яка їй належала на праві власності, номер запису: 25849292.

Зазначені дії реєстратора позивачка вважає неправомірними, оскільки будь-якого повідомлення про перереєстрацію права власності їй не надходило, рішення про державну реєстрацію прийнято державним реєстратором без підтвердження фактів укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, без підтвердження завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги кредитора та повідомлення про подальше застосування застереження про позасудовий спосіб задоволення вимог банку, а також без вчинення належних реєстраційних дій щодо нерухомого майна.

Крім того, відповідач фактично позбавив права власності позивача в той час, коли діє заборона на вказані дії, згідно Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд скасувати право власності банку на квартиру АДРЕСА_1, зареєстроване за ПАТ "УкрСоцбанк", номер запису про право власності: 25849292.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 до ПАТ "УкрСоцбанк", КП "Реєстрація нерухомості та бізнесу" задоволено.

Скасовано право власності на квартиру АДРЕСА_1, зареєстроване за ПАТ "УкрСоцбанк", код ЄДРПОУ 00039019, номер запису про право власності: 25849292.

Стягнуто з ПАТ "УкрСоцбанк" на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 352,40 грн.

Стягнуто з КП "Реєстрація нерухомості та бізнесу" на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 352,40 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що іпотекодержателем не дотримані вимоги частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" щодо належного надсилання іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання, що унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.

При цьому, суд першої інстанції послався на те, що положеннями Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) встановлена загальна заборона примусового стягнення такого майна без згоди власника, незалежно від суб`єкта, який здійснює таке стягнення.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ПАТ "УкрСоцбанк" здійснило звернення стягнення на предмет іпотеки поза межами строку позовної давності.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 02 квітня 2019 року заяву ПАТ "Укрсоцбанк" про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2018 року залишено без задоволення.

Не погодившись з заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2018 року, ПАТ "УкрСоцбанк" звернулось з апеляційною скаргою на нього.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року апеляційну скаргу ПАТ "УкрСоцбанк" залишено без задоволення, заочне рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2018 року у цій справі залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

31 грудня 2021 року АТ "Альфа-Банк", яке є правонаступником ПАТ "Укрсоцбанк", через засоби поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

17 травня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2022 року зупинено касаційне провадження у справі № 520/5682/18.

Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі № 520/5682/18.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 03 грудня 2007 року між АКБ СР "Укрсоцбанк", назву якого в подальшому було змінено на ПАТ"Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2007/24-24/218, відповідно до умов якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 40 000,00доларів США зі сплатою 12,5% річних та наступними порядком погашення суми основної заборгованості: з січня 2007 року по листопад 2022 року щомісячно до 10 числа рівними частками по 222,22 доларів США; в грудні 2022 року - 222,62 долари США, з кінцевим терміном повернення 02 грудня 2022 року, на умовах, визначених цим договором.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 03 грудня 2007 року між АКБ СР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір відповідно до умов якого, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за договором кредиту № 2007/24-24/218 від 03 грудня 2007 року, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем, наступне нерухоме майно, а саме: трьохкімнатну квартиру, загальною площею 70,7 кв.м, житловою площею 40,2кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, яка належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідченого Трофімець В. В. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 03 грудня 2007 року за реєстровим № 2579, та зареєстрованому в Державному реєстрі правочинів 03 грудня 2007року за № 2537695.

Відповідно до пункту 4.1. договору іпотеки, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки (пункт 4.1. договору іпотеки).

Пунктом 4.5. договору іпотеки передбачено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі - покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку"; шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати".

Відповідно до пункту 6.2. договору іпотеки усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом, або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача.

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 08травня 2018 року вбачається, що право власності на іпотечну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, було зареєстровано за ПАТ "УкрСоцбанк" шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Реєстрація квартири була здійснена державним реєстратором КП "Реєстрація нерухомості та бізнесу" Мельник Т. І. 17 квітня 2018 року, запис про право власності № 25849292. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 40771516 від 23 квітня 2018 року Мельник Т. І., КП "Реєстрація нерухомості та бізнесу", Одеська область.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не у повному обсязі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо позовних вимог до ПАТ "Укрсоцбанк" Конституцією України (254к/96-ВР) передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) визначено зміст договору, який становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон № 898-IV (898-15) ) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону № 898-IV).

За приписами частини першої статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями статті 37 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" (800-17) (далі - Закон № 800-VI (800-17) ) норми статті 37 Закону № 898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Приписами статті 36 Закону № 898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом № 800-VI (800-17) змін до статті 36 Закону № 898-IV її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (1127-2015-п) (далі - Порядок), який набрав чинності на момент прийняття оскаржуваного рішення, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Із наведеного слідує, що обов`язковою умовою при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечне майно є наявність доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеного в ньому.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) та 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20).

Суди попередніх інстанцій встановили, що належних та допустимих доказів надсилання іпотекодержателем іпотечної вимоги іпотекодавцю щодо усунення порушень кредитного договору та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги матеріали справи не містять.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Разом з тим, 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) (далі - Закон № 1304-VII (1304-18) ), підпуктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Пунктом 4 Закону № 1304-VII (1304-18) передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, Закон № 898-IV (898-15) прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII (1304-18) право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон № 1304-VII (1304-18) ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19).

До схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22). Закон № 1304-VII (1304-18) був чинним на час прийняття державним реєстратором КП "Реєстрація нерухомості та бізнесу" Мельник Т. І. рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 квітня 2018 року, запис про право власності № 25849292 щодо реєстрації права власності на спірну квартиру за ПАТ "УкрСоцбанк".

Іпотекодатель згоди на відчуження предмету іпотеки (спірної квартири) на користь іпотекодержателя не надавав, він постійно проживає у спірній квартирі, доказів належності позивачу на праві власності іншого житла матеріали справи не містять.

При таких обставинах колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що квартира АДРЕСА_1, та використовується як місце постійного проживання позивачем, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) протягом дії Закону № 1304-VII (1304-18) , у тому числі шляхом реєстрації права власності ПАТ "УкрСоцбанк", як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов укладеного 03 грудня 2007 року між нею та АКБ СР "Укрсоцбанк", назву якого в подальшому було змінено на ПАТ "Укрсоцбанк", договору споживчого кредиту № 2007/24-24/218, ураховуючи, що кредит надано кредитною установою - резидентом України в іноземній валюті.

Таким чином, у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ПАТ "УкрСоцбанк".

Разом із тим, посилання судів на сплив позовної давності щодо повернення кредиту на час звернення банку до державного реєстратора є помилковими з наступних підстав.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами статті 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Наслідки спливу позовної давності визначаються статті 267 ЦК України.

Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право судового захисту, тобто здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про те, що ПАТ "Укрсоцбанк" звернулося поза межами позовної давності, оскільки позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тоді як ПАТ "Укрсоцбанк" реалізувало своє право на задоволення кредиторських вимог у позасудовому порядку.

При цьому сплив позовної давності не свідчить про відсутність заборгованості за кредитним договором. Такі наслідки для кредитора застосовується у разі звернення його до суду із відповідним позовом, однак звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося у позасудовому порядку на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається відповідне застереження в іпотечному договорі.

При таких обставинах Верховний Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про порушення вимог глави 19 ЦК України (435-15) , оскільки вони ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права. Умовами договору іпотеки не встановлено строків, у межах яких іпотекодержатель може задовольнити свої вимоги за рахунок предмета в позасудовому порядку.

Слід зазначити, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (стаття 3 Закону України "Про іпотеку").

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 березня 2019 у справі № 520/17304/15-ц, у ЦК України (435-15) та Законі України "Про іпотеку" (898-15) відсутня така підстава для припинення іпотеки як сплив позовної давності за вимогами кредитора за основним зобов`язанням. У цій справі Велика Палата Верховного Суду відхилила довід позивачки про відсутність у кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з пропуском позовної давності.

Строк дії іпотечного договору сторонами у справі, що розглядається, не встановлено, а основне зобов`язання не припинилося.

У зв`язку з цим, колегія суддів вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2018 року та постанови Одеського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року посилання на пропуск ПАТ"УкрСоцбанк" строку позовної давності.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до КП"Реєстрація нерухомості та бізнесу"

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Результат аналізу статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) . За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 зробила висновок, що позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зазначено, що належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивача виник з ПАТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є з АТ "Альфа-Банк", щодо предмета іпотеки, а тому КП "Реєстрація нерухомості та бізнесу" є неналежним відповідачем у цій справі. Проте суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували та дійшли помилкового висновку про задоволення вимог, пред`явлених до державного реєстратора, хоча за обставинами цієї справи у задоволенні вимог до нього належало відмовити через їх пред`явлення до неналежного відповідача.

Згідно з частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

У зв`язку з наведеним оскаржувані судові рішення в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до КП "Реєстрація нерухомості та бізнесу" підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цих вимог.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Встановлено, що позивачкою ОСОБА_1 за подання позову сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року, зокрема, стягнуто з ПАТ "УкрСоцбанк" на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 352,40 грн. та з КП "Реєстрація нерухомості та бізнесу" на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 352,40 грн.

Оскільки касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до КП "Реєстрація нерухомості та бізнесу" з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у вказаній частині, тому необхідно також скасувати заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду, в частині стягнення з КП "Реєстрація нерухомості та бізнесу" на користь ОСОБА_1 витрат по сплаті судового збору у розмірі 352,40 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" задовольнити частково.

Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Реєстрація нерухомості та бізнесу" про скасування права власності на квартиру АДРЕСА_1, зареєстроване за Публічним акціонерним товариством "УкрСоцбанк", номер запису про право власності: 25849292, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.

Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "УкрСоцбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк", про скасування права власності на квартиру АДРЕСА_1, зареєстроване за ПАТ "УкрСоцбанк", номер запису про право власності: 25849292, змінити, виключивши з їх мотивувальних частин посилання на пропуск Публічним акціонерним товариством "УкрСоцбанк" строку позовної давності при позасудовому зверненні стягнення на предмет іпотеки.

Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року в частині стягнення з Комунального підприємства "Реєстрація нерухомості та бізнесу" на користь ОСОБА_1 витрат по сплаті судового збору у розмірі 352,40 грн скасувати.