У березні 2017 року публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк"), назву якого змінено на акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - АТ "Універсал Банк"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відкрите акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - ВАТ "Універсал Банк"), правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк", та ОСОБА_1 17 вересня 2008 року уклали кредитний договір № 128-2008-2742, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 50 000 дол. США зі сплатою 13,95 % річних (підвищена процентна ставка 41,85 %) на строк до 10 вересня 2038 року. У подальшому за згодою сторін внесено зміни до кредитного договору та визначено, що базова процентна ставка становить 8,21 % річних, базова підвищена процентна ставка - 16,21 % річних. Кредитні зобов`язання були забезпечені договором іпотеки від 17 вересня 2008 року, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку ВАТ "Універсал Банк" квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідач не виконала належним чином свої зобов`язання за кредитним договором, тому банк направив досудову вимогу щодо дострокового виконання зобов`язань позичальником за кредитним договором

у повному обсязі. Заборгованість відповідача перед позивачем

на 03 листопада 2016 року становить 50 000 дол. США, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 602,33 дол. США; сума дострокового стягнення за кредитом - 48 205,31 дол. США; відсотки - 1 192,36 дол. США.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 03 грудня 2021 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованість за кредитним договором № 128-2008-2742 у розмірі 50 000 доларів США, що станом на 30 травня 2017 року становить 1 319 389,45 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Універсал Банк" судовий збір

у розмірі 19 190,71 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач належним чином не виконувала обов`язків по поверненню кредиту та сплаті процентів, тому станом на 03 листопада 2016 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 50 000 дол. США, з яких: 602,33 дол. США - заборгованість за кредитом; 48 205,31 дол. США - сума дострокового стягнення за кредитом; 1 192,36 дол. США - відсотки. Оскільки у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за кредитним договором, що свідчить про неналежне виконання останньою умов цього договору, доказів на спростування суми заборгованості відповідачем не надано, то суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено позовні вимоги, які підлягають задоволенню.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 грудня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що факт укладення кредитного договору та порушення умов його виконання підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та не заперечувався відповідачем. Тому суд першої інстанцій правильно встановив, що між сторонами у справі на підставі укладеного договору виникли зобов`язання, за якими позивач надав відповідачу послуги, а позичальник зобов`язалася їх оплатити на визначених умовах та у відповідний строк. Проте у порушення зобов`язань по виплаті кредитних коштів у визначені договором строки відповідач їх належним чином не виконала. Разом з цим, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції не надав оцінки доводам відповідача щодо наявності підстав для застосування наслідків спливу позовної давності.

ОСОБА_1 не виконала своє зобов`язання щодо укладення договору страхування не пізніше 13 грудня 2013 року, що відповідно до

пункту 5.3.9 додаткової угоди від 12 грудня 2013 року до кредитного договору від 17 вересня 2008 року є підставою для настання нового строку виконання основного зобов`язання (всіх грошових зобов`язань), тобто повернення кредиту у повному розмірі. Cтрок виконання основного зобов`язання настав 14 грудня 2013 року, тому останнім днем звернення до суду про

стягнення заборгованості за кредитним договором є 13 грудня 2016 року. ПАТ "Універсал Банк" звернулося до суду з позовом у цій справі у березні 2017 року. У позовній заяві банк не просив поновити йому строк для звернення до суду з указаним позовом та не навів поважних причин пропуску цього строку. Відповідач у суді першої інстанції заявила про застосування позовної давності.

Апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки заборгованість відповідача за кредитним договором існує та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, однак в задоволенні позовних вимог відмовив у повному обсязі з підстав спливу позовної давності.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення задоволено.

Стягнуто з ПАТ "Універсал Банк" на користь ОСОБА_1 у рахунок компенсації сплаченого судового збору 29 073,93 грн.

Додаткова постанова мотивована тим, що ухвалюючи судове рішення про задоволення апеляційної скарги та відмову у задоволенні позову, суд не вирішив питання щодо розподілу між сторонами судового збору за подачу апеляційної скарги. Судовий збір, сплачений відповідачем за подачу апеляційної скарги, підлягає стягненню на її користь з позивача.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи особи, яка їх подала

У касаційних скаргах АТ "Універсал Банк", посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року, залишити в силі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 грудня 2021 року.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження постанови Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 рокупозивач посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ). Вважає, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц, від 14 листопада 2018 року у справі

№ 423/1642/15-ц, від 27 грудня 2019 року у справі № 2-370/10, від 04 березня 2020 року у справі № 202/27421/13-ц, від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, від 14 грудня 2020 року у справі № 756/4157/15-ц,

від 31 березня 2021 року у справі № 766/5115/16-ц, від 13 травня 2021 року у справі № 344/9129/15-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 755/15853/15-ц, від 21 липня 2022 року у справі № 759/14855/18, від 29 серпня 2022 року у справі № 755/7000/19. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не повідомив АТ "Універсал Банк" (представника) про дату, час та місце розгляду справи.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження додаткової постанови Київського апеляційного суду від 20 вересня 2022 рокупозивач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2018 року у справі № 923/631/15, від 23 січня 2020 року у справі

№ 910/20089/17, від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц,

від 14 липня 2021 року у справі № 761/15741/17, від 18 травня 2022 року

у справі № 522/12862/19.

Касаційні скарги мотивовані тим, що апеляційний суд застосував позовну давність усупереч умов кредитного договору та норм матеріального права, неправильно визначив початок перебігу та спливу позовної давності. Апеляційний суд не звернув увагу, що підставами позову про дострокове стягнення заборгованості було невиконання умов кредитного договору та додаткової угоди від 12 грудня 2013 року щодо сплати щомісячних платежів, а не страхування предмету іпотеки. На виконання умов указаної додаткової угоди позичальник з грудня 2013 року до травня 2014 року сплачувала щомісячні платежі (підтверджується наявною у матеріалах справи випискою по рахунку), що свідчить про визнання боржником боргу та, відповідно, переривання позовної давності.

Позовна давність переривається внаслідок вчинення боржником дій, зокрема, здійснення платежів як на оплату основного боргу, так і іншого зобов`язання, визначеного договором. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що згідно з випискою останній платіж по кредиту був здійснений

08 травня 2014 року, тому позовна давність позивачем не пропущена. Апеляційний суд безпідставно вважав початком перебігу позовної давності 14 грудня 2013 року.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на умови додаткової угоди

від 12 грудня 2013 року, погоджені сторонами, якою визначено порядок настання нового терміну виконання зобов`язань у випадку порушення умов договору - направлення вимоги позичальнику, що має бути виконана протягом 60 днів з моменту отримання. Водночас за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина шоста статті 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Умовами кредитного договору передбачено, що зміна строку виконання основного зобов`язання (зокрема, у разі невиконання обов`язку щодо страхування предмета іпотеки) можлива лише після спливу 60 днів після надіслання кредитором вимоги позичальнику. Суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що банк не вимагав дострокового стягнення заборгованості, до моменту пред`явлення позову до суду, вимог про настання нового терміну виконання до подачі позову банк не направляв.

Крім того, предмет іпотеки знаходиться на непідконтрольній Україні території, тому відсутність договору страхування об`єкта іпотеки, розташованого в місті Донецьку, при подальшій сплаті до травня 2014 року щомісячних платежів не може вказувати на перебіг позовної давності з грудня 2013 року.

У суді першої інстанції банк вказав свою адресу листування та адресу свого представника, проте суд апеляційної інстанції не повідомив сторону позивача про розгляд справи (не направлено апеляційної скарги відповідача та судових повісток). При цьому АТ "Універсал Банк" не має зареєстрованого кабінету в підсистемі "Електронний суд". Таким чином, позивач у справі та його представник не були належним чином повідомлені про дату,

час і місце розгляду справи, що суперечить статті 128, частині третій

статті 368 ЦПК України.

Позивач також вказував, що додаткове судове рішення є невід`ємною частиною основного рішення, тому не може існувати без нього. Оскільки постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, то необхідно скасувати і додаткову постанову, якою вирішено питання розподілу судових витрат.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_1 через адвоката Романцову Т. В. подала до Верховного Суду відзив на касаційні скарги, в якому просила постанову та додаткову постанову залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими. Зазначала, що суд апеляційної інстанції правильно застосував позовну давність, перебіг якої почався 14 грудня 2013 року, оскільки позичальник не застрахувала предмет іпотеки в місті Донецьку станом на дату підписання додаткової угоди - 12 грудня 2013 року. Доводи позивача про сплату позичальником платежів з грудня 2013 року до травня 2014 року не підтверджені належними та допустимими доказами. Наданий позивачем розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку. Крім того, банк безпідставно нарахував відсотки після зміни строку кредитування. Позиція позивача щодо необізнаності відносно апеляційного розгляду справи є недостовірною та неправдивою.

Провадження у суді касаційної інстанції

02 вересня 2022 року АТ "Універсал Банк" надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року.

Верховний Суд ухвалою від 07 жовтня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Універсал Банк" на постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року, витребував справу із суду першої інстанції.

19 жовтня 2022 року АТ "Універсал Банк" надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Універсал Банк" на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року.

01 грудня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 17 серпня 2023 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ВАТ "Універсал Банк", правонаступником якого

є ПАТ "Універсал Банк", назву якого змінено на АТ "Універсал Банк", та ОСОБА_1 17 вересня 2008 року уклали кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 50 000 дол. США зі сплатою 13,95 % річних (підвищена процентна ставка 41,85 %) на строк

до 10 вересня 2038 року. У подальшому за згодою сторін внесено зміни до кредитного договору, якими, зокрема, визначено, що базова процентна ставка становить 8,21 % річних, базова підвищена процентна ставка -

16,21 % річних. Банк належним чином виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши відповідачу кредитні кошти на загальну суму 50 000 дол. США, що підтверджується меморіальним ордером.

Кредитні зобов`язання були забезпечені договором іпотеки від 17 вересня 2008 року, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку ВАТ "Універсал Банк" квартиру АДРЕСА_1 .

Позичальник належним чином не виконала своїх обов`язків по поверненню кредиту та сплаті процентів, тому утворилася заборгованість, розмір якої відповідно до наданого банком розрахунку станом на 03 листопада 2016 року становить 50 000 дол, США, з яких: 602,33 дол. США - заборгованість за кредитом; 48 205,31 дол. США - сума дострокового стягнення по кредиту; 1 192,36 дол. США - відсотки.

Відповідач в суді першої інстанції заявила про застосування позовної давності.

Апеляційний суд встановив, що у пункті 5.3.9 додаткової угоди від 12 грудня 2013 року кредитного договору від 17 вересня 2008 року № 128-2008-2742 сторони передбачили зобов`язання позичальника не пізніше дати укладення відповідного договору застави/іпотеки застрахувати або забезпечити страхування предмету іпотеки на користь кредитора в перевіреній та рекомендованій кредитором страховій компанії від настання страхових ризиків на певних умовах. Сторони узгодили, що в разі невиконання або неналежного виконання позичальником зобов`язань, передбачених цим пунктом договору, для сторін настають правові наслідки, зокрема, факт такого невиконання вважається обставиною настання нового терміну (строку) виконання основного зобов`язання (всіх грошових зобов`язань) позичальника, згідно з умовами цього договору.

Апеляційний суд також встановив, що ОСОБА_1 не виконала вказане зобов`язання та не уклала договір страхування предмету іпотеки.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором,

а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення,

в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Суди встановили, що позичальник порушила умови кредитного договору, тому виникла заборгованість перед кредитором, яка відповідно до наданого позивачем розрахунку станом на 03 листопада 2016 року становить

50 000 дол, США, з яких: 602,33 дол. США - заборгованість за кредитом; 48 205,31 дол. США - сума дострокового стягнення по кредиту; 1 192,36 дол. США - відсотки.

Апеляційний суд встановив, що у пункті 5.3.9 додаткової угоди від 12 грудня 2013 року кредитного договору від 17 вересня 2008 року № 128-2008-2742 сторони встановили зобов`язання позичальника не пізніше дати укладення відповідного договору застави/іпотеки застрахувати або забезпечити страхування предмету іпотеки на користь кредитора в перевіреній та рекомендованій кредитором страховій компанії від настання страхових ризиків на певних умовах. Сторони узгодили, що в разі невиконання або неналежного виконання позичальником зобов`язань, передбачених цим пунктом договору, для сторін настають правові наслідки, зокрема, факт такого невиконання вважається обставиною настання нового терміну/строку виконання основного зобов`язання (всіх грошових зобов`язань) позичальника, згідно з умовами цього договору.

Під час розгляду справи відповідачем заявлено клопотання про застосування позовної давності.

На підставі викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що, звернувшись до суду з позовом у цій справі у березні 2017 року, банк пропустив позовну давність, яка спливла 13 грудня 2016 року, оскільки ОСОБА_1 не виконала своє зобов`язання щодо укладення договору страхування (не пізніше 13 грудня 2013 року), що відповідно до

пункту 5.3.9 додаткової угоди від 12 грудня 2013 року до кредитного договору від 17 вересня 2008 року є підставою для настання нового строку виконання основного зобов`язання, тобто повернення кредиту у повному розмірі.

Разом із тим, колегія суддів не може погодитись із вказаним висновком апеляційного суду з огляду на наступне.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття "позовна" має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії "право на позов у матеріальному сенсі" (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права. Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Враховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки

(стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята

статті 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (рішення ЄСПЛ у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою (вказаний висновок викладено

у постанові Верховного Суду від 01 лютого 2023 року у справі

№ 522/9497/14-ц).

Разом із тим статтею 264 ЦК України закріплені підстави переривання позовної давності. Зокрема, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову

є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін

у справі, якщо у них є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.

Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 28 вересня

2022 року у справі № 725/1282/14-ц.

Заперечуючи проти заяви відповідача про застосування позовної давності, банк вказував на її переривання внаслідок сплати боржником заборгованості за кредитним договором після 13 грудня 2013 року, що свідчить про пропуск строку, визначеного статтею 257 ЦК України. На підтвердження вказаних обставин позивач подав до суду виписку по особовому рахунку ОСОБА_1 за період з 17 вересня 2008 року до 08 жовтня 2021 року. При цьому кредитор вказував, що з указаної виписки вбачається сплата позичальником коштів, зокрема у період з грудня 2013 року до травня 2014 року (останній платіж по кредиту у був здійснений 08 травня 2014 року).

У мотивувальній частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої

статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Проте апеляційний суд не взяв до уваги вказані доводи позивача та не спростував їх, не перевірив наявну у матеріалах справи виписку по особовому рахунку ОСОБА_1 за період з 17 вересня 2008 року до 08 жовтня 2021 року.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 вчиняла дії, які можуть свідчити про переривання позовної давності відповідно до статті 264 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку, що банк звернувся до суду із вказаним позовом з пропуском строків позовної давності до всієї заборгованості за кредитним договором.

Верховний Суд неодноразово висловлював висновки щодо переривання позовної давності внаслідок здійснення боржником платежу з метою погашення кредитної заборгованості до спливу строку звернення до суду (вчинення дій, що свідчать про визнання свого боргу), що підтверджується постановами від 10 листопада 2022 року у справі № 338/208/20, від 12 липня 2023 року у справі № 755/12807/19.

Крім того, апеляційний суд залишив поза увагою, що сторони у кредитному договорі від 17 вересня 2008 року, з урахуванням внесених змін додатковою угодою від 12 грудня 2013 року, погодили підстави дострокового настання строку виконання основного зобов`язання та дії учасників кредитного зобов`язання за умови порушення зазначеного зобов`язання.

Так, відповідно до пункту 5.2.4 кредитного договору від 17 вересня 2008 року, з урахуванням внесених змін додатковою угодою від 12 грудня 2013 року, сторони погодили, що відповідно до чинного законодавства (зокрема, статей 525 та 611 ЦК України), у випадку настання будь-якої із нижчезазначених обставин (зокрема, невиконання позичальником / поручителем / заставодавцем / іпотекодавцем будь-яких зобов`язань страхувальника, передбачених чинним законодавством України про страхування та договором страхування предмета застави / іпотеки, переданого кредитору у забезпечення виконання зобов`язань позичальника за цим договором) вважається, що настав новий термін / строк виконання основного зобов`язання (всіх грошових вимог) позичальника за цим договором з дня одержання позичальником повідомлення / вимоги кредитора (щодо встановлення нового терміну / строку виконання основного зобов`язання позичальника). Позичальник зобов`язаний виконати вимогу кредитора протягом 60 календарних днів з дня одержання повідомлення / вимоги кредитора про виконання у новий термін / строк основного зобов`язання (всіх грошових зобов`язань) позичальника за цим договором.

Отже, сторони у справі погодили можливість настання нового строку виконання основного зобов`язання саме з дня одержання позичальником повідомлення (вимоги) кредитора (щодо встановлення нового терміну (строку) виконання основного зобов`язання позичальника).

Проте апеляційний суд не звернув уваги на вказані умови кредитного договору та не встановив, чи направив позивач відповідачу вимогу щодо встановлення нового терміну (строку) виконання основного зобов`язання позичальника, а також чи отримав боржник вказану вимогу.

Разом з тим встановлення цих обставин має істотне значення для визначення початку перебігу позовної давності та вирішення спору по суті, оскільки саме з фактом отримання позичальником повідомлення (вимоги) кредитора пов`язано встановлення нового терміну (строку) виконання основного зобов`язання.

За таких обставин ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення не можна вважати законним та обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню.

При цьому відсутні підстави для залишення в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вказаним судом не вирішено спір з урахуванням поданої відповідачем заяви про застосування позовної давності. Суд першої інстанції взагалі не вирішив питання застосування позовної давності до спірних правовідносин, залишив поза увагою доводи сторін у цій частині та докази, надані на їх підтвердження.

Водночас Верховний Суд у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 522/10356/16 виклав правову позицію, що "якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя статті 264 ЦК України). Тобто, позовна давність може перериватися внаслідок вчинення боржником дій, зокрема, здійснення платежів як на оплату основного боргу, так і іншого зобов`язання, визначеного договором".

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати вказане, всебічно, повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи (зокрема, чи направив позивач відповідачу вимогу щодо встановлення нового строку виконання основного зобов`язання позичальника, а також чи отримав боржник вказану вимогу), перевірити викладені сторонами доводи, об`єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду (зокрема, які підтверджують (спростовують) розмір кредитної заборгованості (її складові) та початок перебігу, переривання, спливу позовної давності, дослідити графік погашення кредитної заборгованості та встановити, чи передбачають умови кредитного договору виконання зобов`язання частинами або у вигляді періодичних платежів, чи свідчить оплата боржником чергового платежу про визнання лише певної частини боргу (або всієї заборгованості), чи наявні правові підстави для застосування позовної давності та в якій частині), встановити період прострочення та обставини щодо переривання позовної давності, а за результатом вирішення спору ухвалити обґрунтоване і законне судове рішення відповідно до вимог законодавства.

Встановлення зазначених обставин має істотне значення для правильного вирішення спору, зокрема, визначенні дійсної заборгованості за кредитним договором з урахуванням його умов, часу сплати кредитної заборгованості та її розміру, а також поданої відповідачем заяви про застосування позовної давності.

Разом із тим, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами, збирати нові докази та давати їм оцінку, а суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За частинами першою, п`ятою статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

Тобто, додаткове рішення суду, ухвалене у порядку статті 270 ЦПК України є невід`ємною частиною основного рішення у справі по суті спору, та не може існувати окремо від нього.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 липня

2021 року у справі № 761/15741/17.

Оскільки наявні правові підстави для скасування постанови апеляційного суду, то додаткова постанова, якою вирішено питання розподілу судових витрат, також підлягає скасуванню відповідно до норм процесуального права, оскільки вона не може існувати окремо від основного рішення у справі по суті спору.

Доводи, наведені у позовній заяві, апеляційній та касаційних скаргах, підлягають перевірці, оскільки судові процедури повинні бути справедливими.

Разом з тим безпідставним є посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не повідомив АТ "Універсал Банк" та його представника про дату, час та місце розгляду справи, оскільки копія ухвали про відкриття апеляційного провадження та судові повістки - повідомлення були надіслані на офіційні електронні адреси позивача та його представника (том 2 а. с. 160, 162, 164, 165, 169, 170), які стороною позивача вказані як адреси для листування (том 1 а. с. 232, том 2 а. с. 33, 37, 55, 87, 121, 124). Крім того, представник позивача електронною поштою неодноразово звертався до суду з клопотаннями (заявами) (том 2 а. с. 9, 33, 37, 121).

Частиною шостою статті 128 ЦПК України визначено, що судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

З наведеного можна зробити висновок, що суд апеляційної інстанції виконав обов`язок щодо повідомлення позивача (його представника) про розгляд справи.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд

є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

З огляду на те, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.