розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу відділу освіти Немирівської міської ради Вінницької області на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 16 серпня 2022 року в складі судді Андрущак Л. П., постанову Вінницького апеляційного суду від 22 листопада 2022 року в складі колегії суддів Стадника І. М., Войтка Ю. Б., Матківської М. В., ухвалу Вінницького апеляційного суду від 25 листопада 2022 року в складі колегії суддів Стадника І. М., Войтка Ю. Б., Матківської М. В. та додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 06 грудня 2022 року в складі колегії суддів Стадника І. М., Войтка Ю. Б., Матківської М. В.,

Короткий зміст вимог позовної заяви

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відділу освіти Немирівської міської ради Вінницької області, третя особа - Немирівська міська рада Вінницької області, про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 12 червня 2020 року відділом освіти Немирівської міської ради Вінницької області ОСОБА_1 призначено на посаду директора Немирівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1 ім. М. Д. Леонтовича - гімназія" Немирівської міської ради Вінницької області та укладено строковий трудовий договір.

Наказом відповідача від 02 листопада 2020 року № 6-к/тр позивача звільнено з посади директора вказаного навчального закладу

з 05 листопада 2022 року відповідно до пункту 8 частини першої

статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) та

пункту 3.10 розділу V строкового трудового договору від 12 червня

2020 року, відповідно до якого директор може бути звільним з посади, а цей договір розірваний з ініціативи органу управління до закінчення строку його дії у разі порушення вимог статей 30 і 31 Закону України "Про освіту".

Вказувала, що в наказі про звільнення не зазначено характер та зміст дій позивача, що порушили статті 30 і 31 Закону України "Про освіту". Позивач не порушувала умови трудового договору та норми трудового законодавства. Зазначала, що напередодні вручення наказу про звільнення (на усну вимогу відповідача в особі начальника ОСОБА_2 ) 28 жовтня 2020 року надала пояснювальну записку щодо зустрічі в актовій залі навчального закладу з кандидатом на посаду Немирівського міського голови ОСОБА_3 .

Позивач пов`язує звільнення з тим, що 23 жовтня 2020 року в актовій залі відбувалася зустріч із кандидатом на посаду міського голови ОСОБА_3 . При цьому позивач як директор школи у своїх діях не визнавала жодного правопорушення, оскільки 16 жовтня 2020 року така ж зустріч відбувалася з чинним міським головою й водночас кандидатом на цю посаду

ОСОБА_4, що не порушує норм матеріального права. Вважала, що відповідач порушив норми трудового законодавства, а звільнення є незаконним і необґрунтованим, внаслідок чого їй заподіяно моральну шкоду, оскільки вона втратила значну частину свого доходу, змушена була затрачати додаткові зусилля для організації свого життя. Крім цього, таке протиправне звільнення зашкодило діловій репутації позивача.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила: визнати протиправним та скасувати наказ про звільнення; поновити її на роботі; стягнути на її користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, а також відшкодувати моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 16 серпня 2022 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ, виданий відділом освіти Немирівської міської ради Вінницької області від 02 листопада 2020 року

№ 6-к/тр про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Немирівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1 ім. М. Д. Леонтовича - гімназія" Немирівської міської ради Вінницької області.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Немирівського

навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1 ім. М. Д. Леонтовича - гімназія" Немирівської міської ради Вінницької області.

Стягнуто з відділу освіти Немирівської міської ради Вінницької області на користь ОСОБА_1 різницю у заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, за період з 05 листопада 2020 року до 16 серпня

Стягнуто з відділу освіти Немирівської міської ради Вінницької області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Немирівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1 ім. М. Д. Леонтовича - гімназія" Немирівської міської ради Вінницької області та стягнення з відділу освіти Немирівської міської ради Вінницької області на користь ОСОБА_1 різниці у заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, у межах суми платежу за один місяць, допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивача звільнено за відсутності законних підстав та з порушенням визначеного нормами процесуального права порядку, що вказує на обґрунтованість її вимог. Позивача необхідно поновити на посаді директора. Суд також дійшов висновку про необхідність визнання протиправним та скасування наказу

від 02 листопада 2020 року № 6-к/тр про звільнення ОСОБА_1 .

Враховуючи, що позивач була звільнена з посади директора школи, проте продовжувала працювати на посаді учителя української мови та літератури, то на її користь з відділу освіти Немирівської міської ради Вінницької області необхідно стягнути різницю у заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи за період з 05 листопада 2020 року до 16 серпня

2022 року. Суд першої інстанції також вважав за доцільне стягнути на користь позивача моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн, оскільки вона внаслідок незаконного звільнення зазнала моральних страждань, була принижена її честь та гідність, постраждала ділова репутація, вона змушена була звертатися до суду за захистом своїх прав.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 22 листопада 2022 року апеляційну скаргу відділу освіти Немирівської міської ради Вінницької області задоволено частково.

Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 16 серпня 2022 року в частині вимог про стягнення з відділу освіти Немирівської міської ради Вінницької області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу і розміру відшкодування моральної шкоди змінено.

Стягнуто з відділу освіти Немирівської міської ради Вінницької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період часу з 06 листопада 2020 року до 16 серпня 2022 року в розмірі 128 397,43 грн. Суму визначено без вирахування податків та обов`язкових внесків, які підлягають нарахуванню і сплаті під час виплати заробітної плати, проте з урахуванням заробітної плати за виконання нижчеоплачуваної роботи у відповідний період.

Стягнуто з відділу освіти Немирівської міської ради Вінницької області на користь ОСОБА_1 20 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

У решті рішення Немирівського районного суду Вінницької області

від 16 серпня 2022 року залишено без змін.

Стягнуто з відділу освіти Немирівської міської ради Вінницької області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 168 грн, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що в оскаржуваному

наказі не вказано, які вимоги статей 30 та/або 31 Закону України "Про освіту" (2145-19) порушила ОСОБА_1, що стало підставою для її звільнення з посади. Оскаржуваний наказ не містить викладу фактичних обставин як підстави його винесення, тобто суті порушення Закону України "Про освіту" (2145-19) , що кваліфіковано роботодавцем як порушення п. 3.10 розділу V строкового трудового договору, чи посилання на документ (документи), в яких встановлено такі фактичні обставини.

Зібрані у справі докази свідчать про порушення роботодавцем

також порядку застосування дисциплінарних стягнень, передбачених

статтею 149 КЗпП України, відповідно до якої до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення, адже за змістом цієї статті при відібранні пояснень працівникові має бути повідомлено, в чому ж полягає вчинене ним порушення. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що звільнення ОСОБА_1 з посади директора відбулося безпідставно та

з порушенням встановленого законом порядку.

У порушення частини третьої статті 235 КЗпП України суд першої інстанції не вказав конкретну суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а вказав на стягнення різниці заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи за період з 05 листопада 2020 року до 16 серпня 2022 року. Оскільки докази щодо розміру середньої заробітної плати були надані, а суд першої інстанції не встановив конкретного розміру заробітку позивача за виконання нижчеоплачуваної роботі, то колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність зміни судового рішення в цій частині. При цьому апеляційний суд навів розрахунок при задоволенні грошової вимоги, а також норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини в цій частині. Також апеляційний суд дійшов висновку про зменшення розміру моральної шкоди.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 25 листопада 2022 року виправлено описку, допущену у резолютивній частині постанови Вінницького апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, вказавши в абзаці 3, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за період часу з 06 листопада 2020 року до 16 серпня 2022 року становить 128 397,43 грн, розмір відшкодування моральної шкоди в абзаці 4 постанови -

20 000,00 грн, а абзац 6 резолютивної частини викладено в такій редакції: "Стягнути з відділу освіти Немирівської міської ради Вінницької області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 168,00 грн пропорційно до задоволеної частини позовних вимог".

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що під час виготовлення тексту постанови допущено арифметичні помилки й описки в ній, які потребують виправлення.

Додатковою постановою Вінницького апеляційного суду від 06 грудня 2022 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з відділу освіти Немирівської міської ради Вінницької області на користь ОСОБА_1 25 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що представник позивача у письмових поясненнях у справі, поданих до апеляційного суду 15 листопада 2022 року й надісланих цінними листами з описами вкладення іншим учасникам справи, в тому числі й відповідачеві, заявила про орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції - 30 000,00 грн. Стороною позивача про вказані витрати заявлено також усно під час розгляду справи апеляційним судом. Крім того, 28 листопада 2022 року, з дотриманням визначеного частиною восьмою статті 141 Цивільного процесуального кодекс України (далі - ЦПК України (1618-15) ) порядку і строку, представник позивача звернулась до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн. Копія заяви про ухвалення додаткового рішення разом з доданими до неї доказами завчасно направлялася учасникам справи апеляційним судом для надання своїх зауважень чи заперечень.

Зібраними у справі доказами підтверджено вартість витрат позивача на правничу допомогу. Види робіт детально описані в акті, а витрати часу є реальними і погодженими сторонами. Розмір заявлених відповідачем витрат на правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції визначений договором про надання правничої допомоги, що передбачено його вимогами, і це не суперечить закону; розмір витрат співмірний зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), з часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг). Позивач належним чином обґрунтував вказану заяву та надав докази на підтвердження заявленого розміру судових витрат. Апеляційний суд виходив з того, що відшкодування витрат на професійну правничу допомогу слід здійснити пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі відділ освіти Немирівської міської ради Вінницької області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 16 серпня 2022 року, постанову Вінницького апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, ухвалу Вінницького апеляційного суду від 25 листопада 2022 року та додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 06 грудня 2022 року, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Рух справи в суді касаційної інстанції

19 грудня 2022 року відділ освіти Немирівської міської ради Вінницької області надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Немирівського районного суду Вінницької області

від 16 серпня 2022 року, постанову Вінницького апеляційного суду

від 22 листопада 2022 року, ухвалу Вінницького апеляційного суду

від 25 листопада 2022 року та додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 06 грудня 2022 року.

Верховний Суд ухвалою від 15 лютого 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою відділу освіти Немирівської міської ради Вінницької області на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 16 серпня 2022 року, постанову Вінницького апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, ухвалу Вінницького апеляційного суду від 25 листопада 2022 року та додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 06 грудня 2022 року; витребував справу із суду першої інстанції; відмовив у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 22 листопада

2022 року та додаткової постанови Вінницького апеляційного суду

від 06 грудня 2022 року.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скарга

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Вважає, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року

у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі

№ 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц,

від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 552/91/18, від 15 травня 2019 року у справі № 554/9144/17,

від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду

від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, Верховного Суду

від 22 березня 2018 року у справі № 910/9111/17, від 04 грудня 2018 року

у справі № 911/3386/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 910/2170/18,

від 24 січня 2019 року у справі № 910/15944/17, від 19 лютого 2019 року

у справі № 917/1071/18, від 24 липня 2019 року у справі № 359/4316/17,

від 21 серпня 2019 року у справі № 922/2821/18, від 30 березня 2020 року

у справі № 489/7807/18, від 20 травня 2020 року у справі № 754/4355/17,

від 05 жовтня 2020 року у справі № 347/637/18, від 07 жовтня 2020 року

у справі № 465/3586/17, від 08 жовтня 2020 року у справі № 712/22134/12, від 09 жовтня 2020 року у справі № 161/7515/15-ц, від 12 жовтня 2020 року

у справі № 585/2958/17, від 12 жовтня 2020 року у справі № 521/7401/15,

від 13 жовтня 2020 року у справі № 161/4641/17, від 15 жовтня 2020 року

у справі № 157/398/15-ц, від 15 жовтня 2020 року у справі № 759/14004/15-ц, від 20 жовтня 2020 року у справі № 213/112/19, від 20 жовтня 2020 року

у справі № 756/536/19, від 27 жовтня 2020 року у справі № 243/11349/18,

від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 20 січня 2021 року

у справі № 203/2/19, від 24 грудня 2021 року у справі 755/4466/20-ц,

від 03 травня 2022 року у справі № 317/183/19, від 21 листопада 2022 року у справі № 754/16978/21.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції залишив поза увагою вказівку у спірному наказі на підставу звільнення, а саме пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України та пункт 3.10 розділу V строкового трудового договору від 12 червня 2020 року, який відсилає до

статті 31 Закону України "Про освіту", в частині п`ятій якої передбачено заборону керівництву закладів освіти залучати працівників закладів освіти до участі в заходах, організованих політичними партіями (об`єднаннями). Крім того, підставою для видання спірного наказу став висновок відповідної комісії від 23 жовтня 2020 року, в якому чітко зазначено, що порушення позивачем частини п`ятої статті 31 Закону України "Про освіту" полягало у залученні нею 23 жовтня 2022 року працівників навчального закладу до проведення політичної агітації.

Апеляційний суд фактично встановив, з яких причин проведено звільнення позивача з роботи, проте безпідставно визнав таке звільнення незаконним, оскільки неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин. Позивач надала дозвіл на проведення передвиборної агітації політичною партією в приміщенні навчального закладу та залучила працівників школи до такого заходу, чим порушила частину п`яту

статті 31 Закону України "Про освіту" та пункт 3.10 розділу V строкового трудового договору від 12 червня 2020 року, що мало правомірним наслідком застосування до неї дисциплінарної відповідальності у формі звільнення з роботи за пунктом 8 частини першої статті КЗпП України (322-08) , тобто з підстав, передбачених контрактом.

Апеляційний суд помилково зазначив про порушення відповідачем статті 149 КЗпП України, оскільки він відібрав від позивача письмові пояснення. Водночас невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами. Апеляційний суд

незаконно стягнув з відділу освіти Немирівської міської ради Вінницької області середній заробіток за час вимушеного прогулу, оскільки нараховував та виплачував позивачу заробітну плату саме Немирівський навчально-виховний комплекс "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1 ім. М. Д. Леонтовича - гімназія" Немирівської міської ради Вінницької області, який не був залучений відповідачем до справи.

Приймаючи оскаржувану ухвалу від 25 листопада 2022 року, апеляційний суд посилався на допущену ним описку, проте жодної такої описки допущено не було, суд апеляційної інстанції фактично змінив зміст оскаржуваної постанови від 22 листопада 2022 року.

Представник позивача не подала у встановлений судом строк та у визначений процесуальним законом порядок попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести

у зв`язку з розглядом справи. Позивач заявила про стягнення таких витрат у поясненнях, а не у відзиві на апеляційну скаргу. Представник позивача відзив не подавала. Копію заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат від 28 листопада 2022 року представник позивача не направляв відповідачу. Витрати часу на юридичні послуги завищені у декілька раз. Заявлений розмір витрат на правничу допомогу є необґрунтованим через неспівмірність зі складністю справи, наданих послуг та їх необхідністю, досвідом адвоката, часом, витраченим адвокатом, та обсягом наданих послуг.

Позиції інших учасників

ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив, в якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими. Вказувала, що її звільнили всупереч нормам трудового законодавства (щодо порядку та підстав), за порушення, які вона не вчиняла. Комісія відповідача щодо спірного правопорушення була проведена з порушенням норм матеріального права та за відсутності позивача. Апеляційний суд правильно визначив середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду та розмір витрат на правничу допомогу.

Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до запису у трудовій книжці наказом відділу освіти Немирівської міської ради Вінницької області

від 01 листопада 2011 року № 72 ОСОБА_1 переведено на посаду виконуючої обов`язки директора Немирівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1 ім. М. Д. Леонтовича - гімназія" Немирівської районної ради Вінницької області із залишенням педагогічного навантаження з української мови та літератури у цій же школі.

Відповідно до наказу відділу освіти Немирівської міської ради Вінницької області від 31 липня 2012 року № 47 ОСОБА_1 призначено на

посаду директора Немирівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1 ім. М. Д. Леонтовича - гімназія" Немирівської районної ради Вінницької області.

Рішенням Немирівської міської ради від 23 червня 2017 року № 215 Немирівський навчально-виховний комплекс "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1 ім. М. Д. Леонтовича - гімназія" Немирівської районної ради Вінницької області перейменовано на Немирівський навчально-виховний комплекс "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1 ім. М. Д. Леонтовича - гімназія" Немирівської міської ради Вінницької області.

Відділ освіти Немирівської міської ради Вінницької області в особі начальника ОСОБА_2 та ОСОБА_1 12 червня 2020 року уклали строковий трудовий договір, відповідно до якого позивача призначено на посаду директора Немирівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1 ім. М. Д. Леонтовича - гімназія" Немирівської міської ради Вінницької області з 01 липня 2020 року

до 30 червня 2026 року.

На підставі наказу відповідача від 02 листопада 2020 року № 6-к/тр ОСОБА_1 з 05 листопада 2020 року звільнено з посади директора Немирівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1 ім. М. Д. Леонтовича - гімназія" Немирівської міської

ради Вінницької області відповідно до пункту 8 частини першої

статті 36 КЗпП України, пункту 3.10 розділу V строкового трудового договору від 12 червня 2020 року.

Відповідно до пункту 3.10 розділу V строкового трудового договору директор може бути звільнений з посади директора, а цей договір розірваний з ініціативи органу управління до закінчення строку його дії, у разі порушення вимог статей 30 і 31 Закону України "Про освіту".

Суди встановили, що в оскаржуваному наказі про звільнення не вказано, які ж саме вимоги статей 30 та (або) 31 Закону України "Про освіту" (2145-19) порушила ОСОБА_1, що стало підставою для її звільнення з посади. Оскаржуваний наказ не містить викладу фактичних обставин як підстави його винесення, тобто суті недотримання Закону України "Про освіту" (2145-19) , що кваліфіковано роботодавцем як порушення п. 3.10 розділу V строкового трудового договору, чи посилання на документ (документи), в яких встановлено такі фактичні обставини.

Апеляційний суд встановив, що відповідач надав роздруківку з групового чату "Всі працівники НВК #1", де розміщено повідомлення від

ОСОБА_1 такого змісту: "Перепрошую за пізнє повідомлення. Мене саму щойно попросили про зустріч. Тому завтра (у п`ятницю 23.10)

о 9.00 в актовій залі НВК відбудеться зустріч з кандидатом на посаду міського голови ОСОБА_3 та кандидатами у депутати".

У зазначеному повідомленні не вказано про те, що захід організовується будь-якою політичною силою й не названо її. Форма і зміст повідомлення про зустріч є нейтральними й не передбачають обов`язкової участі (залучення до її проведення) працівників закладу освіти.

ОСОБА_1, яка не заперечувала факту надсилання відповідного повідомлення, 28 жовтня 2020 року в письмових поясненнях на ім`я начальника відділу освіти пояснила, що відповідна зустріч з кандидатом на посаду міського голови ОСОБА_3 дійсно мала місце, так само як аналогічна зустріч 16 жовтня 2020 року з чинним міським головою й водночас кандидатом на цю посаду ОСОБА_4, що свідчить про надання кожному із кандидатів рівних прав та можливості участі у виборчому процесі, публічності й відкритості. ОСОБА_1 також пояснила, що не порушувала Закон України "Про освіту" (2145-19) , оскільки в указаному закладі жодна з політичних партій не втручалася в освітню діяльність; не створено осередків політичних партій; жодним чином не залучено здобувачів освіти та працівників закладу до участі в заходах, організованих політичними партіями чи об`єднаннями; не зберігалася, не розповсюджувалася та не розміщувалася жодна символіка політичних партій та кандидатів, а самі зустрічі були добровільними та демократичними.

Наказом начальника відділу освіти ОСОБА_2 від 23 жовтня 2020 року № 166 створено комісію для встановлення можливого факту порушення Закону України "Про освіту" (2145-19) , Закону України "Про повну загальну середню освіту" (463-20) у Немирівському навчально-виховному комплексі "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1 ім. М. Д. Леонтовича - гімназія" Немирівської міської ради Вінницької області, до складу якої увійшли начальник відділу (як голова цієї комісії) і його працівники (як члени комісії).

Цього ж дня, тобто 23 листопада 2020 року комісія дійшла висновку, що

о 09.00 год. в актовій залі Немирівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1 ім. М. Д. Леонтовича - гімназія" Немирівської міської ради Вінницької області проводилась передвиборча агітація політичною партією в особі кандидата в депутати Немирівської міської ради Вінницької області ОСОБА_5 та кандидата на посаду міського голови ОСОБА_3 із залученням працівників закладу освіти, чим директор ОСОБА_1 порушила статтю 31 Закону України "Про освіту" та пункт 3.10 розділу 5 строкового трудового договору.

Встановлено, що ОСОБА_1 не була вислухана комісією й не була ознайомлена з висновком, а її пояснення на ім`я начальника відділу не могли бути враховані у висновку від 23 листопада 2020 року, оскільки відбиралися пізніше - 28 жовтня 2020 року. У висновку не вказано, яких осіб опитувала комісія, які матеріали вона досліджувала, чим підтверджуються висновки, до яких вона дійшла, тощо.

Комісія не з`ясовувала, чи був відповідний захід організований саме політичною партією чи їх об`єднанням, не запитувала відповідну інформацію від керівних органів чи місцевих осередків партії, а відповідач при прийнятті наказу про звільнення обмежився роздруківками з сайту Центральної виборчої комісії про те, що ОСОБА_5 є кандидатом від політичної сили (без зазначення до якої саме ради), а ОСОБА_3 - кандидатом на посаду міського голови.

28 жовтня 2020 року комісія під головуванням начальника відділу освіти провела засідання (протокол № 1), на якому рекомендувала начальнику відділу освіти розірвати строковий трудовий договір від 12 червня 2020 року, укладений з ОСОБА_1 .

Апеляційний суд також встановив, що середня (середньоденна) заробітна плата позивача становить 1 170,84 грн, що підтверджується відповідною довідкою.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача за посадою директора за період з 06 листопада 2020 року до 16 серпня 2022 року становить 524 536,32 грн.

Разом із тим, будучи звільненою з посади директора зазначеного навчального закладу, ОСОБА_1 продовжила роботу в закладі на посаді вчителя української мови та літератури, їй нараховано за цією посадою за період з 05 листопада 2020 року до 17 листопада 2022 року заробітну плату в розмірі 410 507,49 грн. За період з 06 листопада 2020 року до 16 серпня 2022 року ОСОБА_1 нараховано 363 739,06 грн

(8 716,12 грн - за 17 днів листопада 2020 року, 9 477,96 грн - за 12 днів серпня 2022 року, та 345 544,98 грн - за грудень 2020 року - липень 2022 року).

Починаючи з 06 листопада 2020 року і до закінчення навчального 2021 року, ОСОБА_1 працювала також на посаді інженера з охорони праці

(0,5 ставки), за що їй нараховано 32 399,83 грн.

Апеляційний суд також встановив, що представник позивача у письмових поясненнях у справі, поданих до апеляційного суду 15 листопада 2022 року, й надісланих цінними листами з описами вкладення іншим учасникам справи, в тому числі й відповідачеві, заявила про орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу - 30 000,00 грн.

Про те, що стороною позивача понесені судові витрати й буде подано окрему заяву про їх відшкодування, заявлено також усно під час розгляду справи апеляційним судом.

28 листопада 2022 року представник позивача звернулась до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відділу освіти Немирівської міської ради Вінницької області 30 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Копія заяви про ухвалення додаткового рішення разом з доданими до неї доказами завчасно направлялася учасникам справи апеляційним судом для надання своїх зауважень чи заперечень.

Правничу допомогу у суді апеляційної інстанції позивачеві надавала адвокат Грушко Ж. В., яка діяла на підставі договору про надання правової допомоги від 22 вересня 2021 року № LE-03 та ордеру від 12 жовтня

2022 року № 1047443.

Згідно з пунктом 4.4 договору про надання правової допомоги його сторони погодились, що вартість однієї години роботи адвоката в робочий день становить 2 000,00 грн, у неробочий - 3 000,00 грн.

Відповідно до акта прийняття-передачі наданих послуг № 1 за договором про надання правової допомоги кількість часу, витраченого адвокатом для надання такої допомоги позивачеві під час апеляційного перегляду справи у суді, становить 15 год. Види робіт детально описані в акті.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція),

а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені

у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України вказано, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд при вирішенні касаційної скарги, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Основною ознакою трудових відносин є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина третя статті 21 КЗпП України).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, викладеними у Рішенні від 09 липня 1998 року у справі № 12-рп/98 за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини першої статті 21 КЗпП України (справа про тлумачення терміна "законодавства"), відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір - це індивідуальна угода між працівником і роботодавцем. Шляхом укладення трудового договору з роботодавцем громадяни реалізують свої конституційні права на працю, добровільно вступають у трудові правовідносини, набуваючи конкретних трудових прав і обов`язків. Трудовий договір є основним юридичним фактом, з яким пов`язано виникнення, зміна чи припинення трудових правовідносин.

Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України (322-08) , так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Так, у пункті 8 частини першої статті 36 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

Верховний Суд, зокрема, у постанові від 24 травня 2023 року у справі № 438/552/20 наголошував, що законність звільнення у цій категорії справ повинен довести роботодавець.

Подібні за змістом висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17 та постанові Верховного Суду від 17 лютого 2022 року у справі № 608/1224/20.

Відповідно до пункту 3.10 розділу V строкового трудового договору директор може бути звільнений з посади директора, а цей договір розірваний з ініціативи органу управління до закінчення строку його дії у разі порушення вимог статей 30 і 31 Закону України "Про освіту".

Встановлено, що на підставі наказу відповідача від 02 листопада 2020 року № 6-к/тр ОСОБА_1 з 05 листопада 2020 року звільнено

з посади директора Немирівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1 ім. М. Д. Леонтовича - гімназія" Немирівської міської ради Вінницької області відповідно до пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, пункту 3.10 розділу V строкового трудового договору від 12 червня 2020 року.

В оскаржуваному наказі про звільнення не вказано, які ж саме вимоги статей 30 та (або) 31 Закону України "Про освіту" (2145-19) порушила ОСОБА_1, що стало підставою для її звільнення з посади. Оскаржуваний наказ не містить викладу фактичних обставин як підстави його винесення, тобто суті порушення Закону України "Про освіту" (2145-19) , що кваліфіковано роботодавцем як порушення п. 3.10 розділу V строкового трудового договору чи посилання на документ (документи), в яких встановлено такі фактичні обставини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17 зробила висновок про те, що звільнення працівника на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України з формулюванням причини - невиконання чи неналежне виконання обов`язків, передбачених контрактом, - не може вважатися законним без визначення конкретних умов контракту, які не виконував чи неналежним чином виконував працівник, і без встановлення на підставі належних і допустимих доказів допущених ним конкретних порушень.

Апеляційний суд також встановив, що наказом відповідача від 23 жовтня 2020 року створено комісію, яка цього ж дня (23 жовтня 2020 року) дійшла висновку про порушення позивачем статті 31 Закону України "Про освіту" та пункту 3.10 розділу 5 строкового трудового договору, оскільки в актовій залі Немирівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1 ім. М. Д. Леонтовича - гімназія" Немирівської міської ради Вінницької області проводилась передвиборча агітація політичною партією в особі кандидата в депутати Немирівської міської ради Вінницької області ОСОБА_5 та кандидата на посаду міського голови ОСОБА_3 із залученням працівників закладу освіти.

Комісія під головуванням начальника відділу освіти Немирівської міської ради Вінницької області провела засідання (протокол № 1), на якому рекомендувала начальнику відділу освіти розірвати строковий трудовий договір від 12 червня 2020 року, укладений з ОСОБА_1 .

Відповідно до частини п`ятої статті 31 Закону України "Про освіту" керівництву закладів освіти, органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється залучати працівників закладів освіти до участі в заходах, організованих релігійними організаціями (крім закладів освіти, визначених частиною другою цієї статті) чи політичними партіями (об`єднаннями).

При цьому ОСОБА_1 не була вислухана комісією й не була ознайомлена з висновком від 23 жовтня 2020 року, а її пояснення на ім`я начальника відділу не могли бути враховані, оскільки відбиралися пізніше - 28 жовтня 2020 року. У висновку взагалі не вказано, яких осіб опитувала комісія, які матеріали вона досліджувала, чим підтверджуються висновки, до яких вона дійшла, тощо.

Крім того, комісія не з`ясовувала, чи був відповідний захід організований саме політичною партією чи їх об`єднанням, не запитувала відповідну інформацію від керівних органів чи місцевих осередків партії.

Зазначене свідчить про порушення роботодавцем порядку застосування дисциплінарних стягнень.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 130/2121/20.

Оскільки звільнення позивача відбулося з порушенням установленого законом порядку, а відповідач не довів належними та допустимими доказами законність звільнення, а також наявність фактів, про які зазначено у пункті 3.10 розділу V строкового трудового договору та які пов`язані зі звільненням, то суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення ОСОБА_1

з посади директора вказаної школи та поновлення її на роботі.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) .

Зазначені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2023 року у справі № 683/1256/22.

У разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Встановивши факт незаконного звільнення позивача та поновивши її на роботі, суди дійшли правильних висновків про наявність правових підстав для захисту порушених прав, зокрема, шляхом застосування частини другої статті 235 КЗпП України.

Стягуючи з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу (різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи), апеляційний суд навів обґрунтований розрахунок при задоволенні грошової вимоги та правильно застосував норми матеріального права, тому обґрунтовано змінив рішення суду першої інстанції в цій частині. Апеляційний суд при визначенні вказаних сум навів дані про встановлені судом обставини, що мають значення для вирішення зазначеного питання, а також надав їм юридичну оцінку.

Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зменшуючи розмір стягнутої судом першої інстанції моральної шкоди з 50 000,00 грн до 20 000,00 грн, апеляційний суд навів у рішенні відповідні мотиви, врахував, що позивач була протиправно звільнена з посади керівника закладу освіти, яку обіймала тривалий час, що призвело не лише до порушення її трудових прав і нормальних життєвих зв`язків, ділової репутації, вона була змушена протягом тривалого часу доводити свою невинуватість та відновлювати порушені права. Також апеляційний суд врахував, що позивач продовжувала працювати на іншій, хоча і нижчеоплачуваній посаді, взяв до уваги характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач, характер немайнових втрат, вимушених змін у її життєвих стосунках, час та зусилля, витрачені нею для захисту її прав, та інші встановлені обставини справи, а також враховував засади розумності, виваженості та справедливості.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду в цій частині.

Відповідно до частини першої статті 269 ЦПК України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки.

Положення вказаної статті передбачають можливість після ухвалення судового рішення у справі усунути в ньому помилки технічного (неюридичного) характеру - описки та очевидні арифметичні помилки.

Виходячи із системного аналізу приписів ЦПК України (1618-15) , описка - це зроблена судом механічна (мимовільна, випадкова) граматична помилка в рішенні, яка допущена під час його письмово-вербального викладу (помилка

у правописі, у розділових знаках тощо).

Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер і можуть ускладнити виконання рішення. До таких належать написання прізвищ та імен, адрес, зазначення дат та строків тощо. Особливо це стосується резолютивної частини рішення. У резолютивній частині будь-яка описка має істотне значення, оскільки вона може утруднити виконання рішення.

Таким чином, описка трактується як явна неточність або незрозуміле формулювання. Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні, суд не вправі змінювати зміст судового рішення.

З урахуванням наведеного, вирішення питання про виправлення описки, що стосується істотних обставин або ускладнює виконання рішення, належить до компетенції суду, який ухвалив рішення.

Апеляційний суд правильно з власної ініціативи виправив допущені в резолютивні частині постанови від 22 листопада 2022 року описки, тому доводи касаційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних

з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, друга статті 133 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста

статті 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено

(пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зазначила, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку

є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Як встановив суд апеляційної інстанції, до клопотання про стягнення судових витрат на правничу допомогу сторона позивача надала докази на підтвердження обсягу понесених позивачем витрат та їх розміру.

Представник відповідача звернувся до суду із запереченням щодо стягнення витрат на правову допомогу, зазначав про їх завищений розмір.

З огляду на наявність заперечень відповідача проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, беручи до уваги характер правовідносин

у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що клопотання представника позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції підлягає частковому задоволенню на суму 25 500,00 грн (пропорційно до задоволеної частини позовних вимог).

Колегія суддів погоджується, що зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суди не врахували висновки, викладені у постановах: Великої Палати Верховного Суду

від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року

у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі

№ 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц,

у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду