провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Цюпка Олександр Віталійович, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2019 року, ухвалене у складі судді Шевченко Т.М., та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2020 року,прийняту колегією у складі суддів: Журби С.О., Писаної Т.М., Приходька К.П.,

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк") про захист прав споживача.

В обґрунтування позову зазначив, що є власником карток міжнародних платіжних систем "MasterСard" та "VISA", емітував які АТ "ОТП Банк".

27 листопада 2018 року передав, а відповідач прийняв заяву про опротестування восьми транзакцій за вказаними картами, кожна з яких по 5 000 доларів США.

Відповідач листом від 21 грудня 2018 року надав відповідь, в якій повідомив, що відповідальним підрозділом банку проведено перевірку ситуації, за результатами якої сформовано запит в банк-еквайр.

За наслідками проведеної перевірки була опротестована 1 транзакція за карткою системи "VISA" та повернуто 5 000 доларів США.

Про опротестування інших семи транзакцій за карткою системи "MasterСard" з боку банку-еквайра надійшли відповіді про відмову у поверненні коштів за такими транзакціями.

У лютому 2019 року позивач подав відповідачу заяви про врегулювання спору шляхом арбітражу за заявами, але банк не передав такі заяви через захищений канал міжнародної платіжної системи "MasterСard" для подальшого врегулювання спірних транзакцій.

Натомість відповідач листами повідомив, що за результатами проведеного розслідування послуги за сімома транзакціями надані в повному обсязі; рекомендовано звернутися до правоохоронних органів.

Отримані ним листи не пояснюють причин відмови у передачі заяв через захищений канал міжнародної платіжної системи "MasterСard" для подальшого врегулювання спірних транзакцій через арбітраж платіжної системи. За таких умов, на думку позивача, претензійна робота по опротестуванню семи транзакцій за карткою "MasterСard" не була виконана банком у повному обсязі, у зв`язку з чим йому завдано збитків, які полягають у втраті грошових коштів в сумі 35 000 доларів США.

Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив стягнути з відповідача на свою користь 35 000 доларів США та 9 600 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивачем не доведено обставин, які б свідчили як про наявність будь-яких неправомірних дій з боку банку, так і про те, що шкода позивачу завдана саме з вини відповідача.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для покладення обов`язку з відшкодування спричиненої позивачу шкоди на відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

16 березня 2020 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Цюпка О. В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2020 року скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 23 січня 2020 року заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі № 910/22347/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також підставою касаційного оскарження судових рішень заявник визначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах норм права, пов`язаних з відшкодуванням шкоди особі у зв`язку із неналежним виконанням банком-емітентом обов`язків, визначених правилами міжнародної платіжної системи "MasterСard Chargeback Guide MasterCard" (Керівництво по зворотних платежах). Вказує, що відсутній висновок щодо передачі спору про оскарження транзакції на вирішення до арбітражного комітету платіжної системи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 8 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 є клієнтом банку, що підтверджується заявою-анкетою про надання банківських послуг АТ "ОТП Банк" № 077/980/040896389/17 від 11 травня 2017 року, яка є договором приєднання до публічного договору про видачу та обслуговування міжнародних платіжних пластикових карток та Правил користування карткою, що розміщена на офіційному сайті АТ "ОТП Банк".

У користуванні позивача знаходились банківські картки міжнародної платіжної системи "MasterСard" № НОМЕР_1 та міжнародної платіжної системи "Visa" № НОМЕР_2, емітентом яких є АТ "ОТП Банк".

В ході користування зазначеними банківськими картками позивачем здійснено транзакції, перелік яких наведено у позовній заяві, що в подальшому були визначені позивачем як спірні. Цільове призначення зазначених транзакцій - поповнення особового рахунку в обліковому записі, який був створений позивачем на веб-сайті з метою отримання доступу до торгівлі на міжнародних фінансових ринках.

27 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявами про опротестування зазначених операцій шляхом застосування банком процедури "Chargeback" (поворотний платіж) в порядку, визначеному правилами міжнародних платіжних систем "MasterСard" та "Visa", оскільки вважав їх спірними.

Вказані заяви про опротестування транзакцій були прийняті відділенням АТ "ОТП Банк" "Фалеєвське" та повідомлено позивача листом № 514-02/97 від 21 грудня 2018 року про формування запиту до банку-еквайра щодо розгляду таких заяв.

За наслідками розгляду вказаних заяв міжнародною платіжною системою "Visa" за карткою № НОМЕР_2 повернуто один платіж від 10 жовтня 2018 року у розмірі 5 000 доларів США, а міжнародною платіжною системою "MasterСard" за карткою № НОМЕР_1 у задоволенні семи вищевказаних заяв клієнта відмовлено, посилаючись на відсутність складу спірності транзакцій, оскільки послуга по переказу коштів відповідала опису та була надана якісно; платіжна система "MasterСard" повідомила про відсутність грошових коштів на особовому рахунку, який обліковувався на веб-сайті.

ОСОБА_1 не погодився з прийнятим рішенням міжнародної платіжної системи "MasterСard" і подав 18 лютого 2019 року до АТ "ОТП Банк" заяву про врегулювання спору за допомогою арбітражу.

Відповідач листом № 401-01/63 від 27 лютого 2019 року та листом № 514-1/169/1 від 18 березня 2018 року повідомив позивача про здійснення всіх необхідних дій для розслідування ситуації, що склалася, та повернення коштів; роз`яснено щодо відповідальності позивача за всі операції, здійснені в мережі інтернет, з використанням реквізитів банківської картки; рекомендовано звернутись до правоохоронних органів у встановленому законом порядку.

Звертаючись з цим позовом, ОСОБА_1 зазначав, що претензійна робота по опротестуванню транзакцій за карткою "MasterСard" № НОМЕР_1 не була виконана відповідачем у повному обсязі, як передбачено правилами "MasterСard"; внаслідок неналежного виконання відповідачем обов`язку щодо ведення претензійної роботи за спірними транзакціями за карткою МПС "MasterСard" № НОМЕР_1 на суму 35 000 доларів США йому завдано збитків, що полягають у втраті грошових коштів у зазначеній сумі.

Позиції Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року№ 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши додержання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з Положенням про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженим постановою Правління Національного банку України 5 листопада 2014 року № 705 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Положення), банк має право здійснювати емісію електронних платіжних засобів та/або еквайринг на підставі внутрішньобанківських правил, розроблених відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України і правил платіжних систем.

Згідно з пунктом 15 розділу ІІ Положення електронний платіжний засіб має містити обов`язкові реквізити, які дають змогу ідентифікувати платіжну систему та емітента. Платіжна організація має право в правилах платіжної системи встановити додаткові реквізити електронного платіжного засобу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 підписано заяву-анкету про надання банківських послуг АТ "ОТП Банк" № 077/980/040896389/17 від 11 травня 2017 року, згідно з якою клієнт підтверджує, що він особисто отримав свій примірник заяви-анкети; з умовами договору, Правилами та Тарифами банку, які розміщені на офіційному сайті банку, ознайомлений, приймає та погоджується з їх положеннями.

Пунктом 4.5.9 договору визначено, що держатель протягом дії договору несе відповідальність (приймає на себе зобов`язання повністю відшкодувати банку витрати) за всі операції, здійснені з використанням реквізитів картки в мережі інтернет, які в результаті оспорювання не підлягають поверненню через платіжну систему.

Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 23.1 статті 23 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що платіжне доручення може бути відкликане ініціатором переказу в будь-який час до списання суми коштів з його рахунка шляхом подання до банку, що обслуговує цього ініціатора, документа на відкликання. Платіжна вимога на примусове списання коштів може бути відкликана стягувачем у будь-який час до списання коштів з рахунка платника шляхом подання до банку, що обслуговує цього стягувача, документа на відкликання.

Згідно з пунктом 32.3 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банки зобов`язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 цього Закону.

Відповідно до пункту 33.2 статті 33 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ. Платник має відшкодувати банку або іншій установі -учаснику платіжної системи шкоду, заподіяну внаслідок такої невідповідності інформації.

Судами також встановлено, що ОСОБА_1 протягом тривалого періоду з власної волі ініційовано платежі за допомогою використання реквізитів платіжної картки.

Пунктом 9.2 статті 9 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що платіжна система (крім внутрішньобанківської платіжної системи) діє відповідно до правил, установлених платіжною організацією відповідної платіжної системи. Внутрішньобанківська платіжна система діє відповідно до внутрішніх документів банку. Діяльність платіжної системи має відповідати вимогам законодавства України.

"Chargeback" (поворотний платіж) - це встановлена в банківських правовідносинах процедура опротестування транзакції банком-емітентом з метою захисту прав платника, при якій сума платежу безакцептно списується з одержувача (банку-еквайра) і повертається платнику, після чого обов`язок доведення істинності транзакції покладається на одержувача. Технологія повернення платежу використовується в системах взаєморозрахунків з пластикових карт. Поворотний платіж може бути оскаржений шляхом виставлення повторної фінансової вимоги (second presentment, representment), в даній процедурі з одного боку виступає одержувач і банк-еквайєр, з іншого банк-емітент і платник (власник картки). Процедура, регламентована платіжними системами "Visa" і "MasterCard", в тому числі, має тимчасове обмеження, а також мінімальну суму транзакції для подачі заяви. Для того, щоб оскаржити платіж платник (власник картки) звертається в банк-емітент з письмовою заявою із зазначенням номеру картки, дати, суми транзакції, відомостей про одержувача коштів із обов`язковим наданням вагомих доказів для опротестування транзакції як несанкціонованої, шахрайської чи помилкової. Далі банк-емітент проводить розслідування і в разі правоти заявника списує з карткового рахунку одержувача опротестовану суму платежу і повертає її платнику. Істотним при даній процедурі є те, що правила процедури "Chargeback" дають можливість саме банку-емітенту (відповідачу) самостійно вирішувати, в якому випадку опротестування є правомірним і вимагає розгляду, а в якому ні.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність абовідсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Положеннями статей 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи викладене суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі доказів, які містяться у матеріалах справи, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 свідомо, розуміючи значення своїх дій та можливість настання від них наслідків, самостійно ініціював всі оскаржувані ним транзакції; не довів обставин, які б давали підстави вважати, що саме спірні транзакції є несанкціонованими, помилковими чи шахрайськими; АТ "ОТП Банк", як банком емітентом, міжнародною платіжною системою "MasterCard", а також банком- еквайром, яким прийнято платежі, виконано належним чином та в повному обсязі доручення клієнта.

Також суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що підставою застосування процедури "Chargeback" є, в тому числі, ненадання якісних послуг клієнту або якщо послуга не відповідає опису, проте платіжною системою підтверджено своїми рішеннями належне та фактичне виконання транзакцій, що також підтверджується виписками банку-еквайру, з яких судами встановлено, що кошти були зараховані в повному обсязі на рахунок отримувача - торгівельного майданчика "unitmarkets"; відповідач оцінював безперспективність подальшого оскарження рішень платіжної системи та неможливість повернення коштів, оскільки із виписок, наданих банком-еквайром, вбачалось, що на рахунку "unitmarkets" зазначені грошові кошти вже не обліковувались, оскільки були списані з рахунку. Проведення подальшого оскарження рішення платіжної системи за допомогою арбітражу є платною послугою (250 доларів США за одну спірну транзакцію), однак клієнт не виявив бажання компенсувати банку понесені в майбутньому витрати, тому у банку були відсутні підстави подальшого оскарження рішень платіжної системи за допомогою арбітражу, оскільки застосування банком опротестування процедури "Chargeback" є його правом, а не обов`язком, та можливе виключно під час проведення в системах взаєморозрахунків з пластикових карт до завершення виконання транзакції.

Доводи касаційної скарги про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі № 910/22347/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), не заслуговують на увагу з таких підстав.

Верховний Суд у постанові від 17 липня 2018 року у справі № 910/22347/15 виклав висновок про те, що наявність всіх складових елементів, які утворюють склад правопорушення, є доведеною, тому є підставою для притягнення відповідача до цивільної відповідальності, оскільки допущено порушення умов договору еквайрінгу, а саме: порушено порядок проведення операцій з розрахунків за платіжними картками при застосуванні функції "ручного вводу" за відсутності власника картки, присутність якого є обов`язковою, що відповідно до пункту 9.2. договору свідчить про недійсність таких операцій (протиправна поведінка), внаслідок чого з банку (з позивача) платіжними системами були списані грошові кошти за спірними операціями (причинно-наслідковий зв`язок).

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 17 липня 2018 року у справі № 910/22347/15, не релевантні до спірних правовідносин та не обов`язкові для застосування у справі, що переглядається.

Посилання у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах норм права, пов`язаних з відшкодуванням шкоди особі у зв`язку із неналежним виконанням банком-емітентом обов`язків, визначених правилами міжнародної платіжної системи "MasterСard Chargeback Guide MasterCard" (Керівництво по зворотних платежах), суд касаційної інстанції також відхиляє.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у тих випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом викладення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах норм права, пов`язаних з відшкодуванням шкоди особі у зв`язку із неналежним виконанням банком-емітентом обов`язків, визначених правилами міжнародної платіжної системи "MasterСard Chargeback Guide MasterCard" (Керівництво по зворотних платежах).

Зазначені доводи заявника відхиляються касаційним судом з огляду на те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені за результатами оцінки у сукупності всіх доказів та обставин справи. Водночас, як свідчить характер доводів заявника, останні фактично зводяться до незгоди із наданою судом оцінкою обставин справи та вказують на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 400 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги стосуються переоцінки письмових доказів і обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України"). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.