провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "НІК-ТРАНС ЮГ" на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 11 листопада 2019 року, ухвалене у складі судді Демінської О. І., та постанову Миколаївського апеляційного суду від 3 лютого 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Серебрякової Т. В., Галущенка О. І., Лисенка П. П.,

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НІК-ТРАНС ЮГ" (далі - ТОВ "НІК-ТРАНС ЮГ") про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.

В обґрунтування позову зазначив, що на підставі наказу директора ТОВ "НІК-ТРАНС ЮГ" від 1 червня 2017 року № 51 його прийнято на роботу на посаду водія-експедитора.

У січні 2019 року він, виконуючи посадові обов`язки, здійснював перевезення вантажу (насіння соняшнику) на автомобілі марки "МAN" моделі "TGA 26.460", реєстраційний номер НОМЕР_1, у складі з причепом "Schmitz WF 18", реєстраційний номер НОМЕР_2, які належать директору ТОВ "НІК-ТРАНС ЮГ" ОСОБА_3, а саме: 11 січня 2019 року - з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новоодеський елеватор" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Чорноморська Індустрія"; 14 січня 2019 року - з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерноторгова компанія Прометей" до Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд"; 19 січня 2019 року - з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерноторгова компанія Прометей" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Чорноморська Індустрія".

19 січня 2019 року він під час виконання посадових обов`язків, у зв`язку із технічними несправностями причепу "Schmitz WF 18", реєстраційний номер НОМЕР_2, потрапив у дорожньо-транспортну пригоду (далі - ДТП), а саме під час руху причіп від`єднався від кріплення з автомобілем та, виїхавши на смугу зустрічного руху, допустив зіткнення з легковим автомобілем.

За вказаним фактом СВ Вітовського ВП Корабельного ВП ГУНП в Миколаївській області внесено відомості до ЄРДР за № 12019150230000061 від 20 січня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України.

Після ДТП він продовжував працювати у відповідача, а з 24 січня до 6 лютого 2019 року перебував на лікарняному. У день виходу на роботу - 7 лютого 2019 року - дізнався про звільнення, однак наказ про звільнення та трудову книжку йому видано не було.

Того ж дня під час телефонної розмови із слідчим СВ Вітовського відділення поліції Корабельного ВП ГУНП в Миколаївській області Свириденком М.П., у провадженні якого перебувають матеріали кримінального провадження за фактом ДТП, йому стало відомо про звільнення із займаної посади на підставі наказу № 89 від 2 січня 2019 року за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Вважає звільнення незаконним та таким, що порушує його право на працю, оскільки відповідачем порушено норми та порядок звільнення, передбачені КЗпП України (322-08) .

З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ "НІК-ТРАНС ЮГ" № 89 від 2 січня 2019 року про звільнення його з посади водія-експедитора та поновити його на вказаній посаді.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 11 листопада 2019 року позов задоволено.

Скасовано наказ № 89 від 2 січня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади водія-експедитора ТОВ "НІК-ТРАНС ЮГ" згідно з пунктом 1 частини першої

статті 40 КЗпП України.

Поновлено його на посаді водія-експедитора ТОВ "НІК-ТРАНС ЮГ" з 2 січня 2019 року.

Стягнено з ТОВ "НІК-ТРАНС ЮГ" на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 допущено до негайного виконання.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що перелік підстав для розірвання трудового договору власником або уповноваженим ним органом за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП не передбачає такої підстави як відмова працівника в укладенні договору про повну матеріальну відповідальність.

Відповідачем не спростовано факту знаходження позивача у трудових відносинах з товариством до 6 лютого 2019 року включно.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 3 лютого 2020 року апеляційну скаргу ТОВ "НІК-ТРАНС ЮГ" залишено без задоволення, а рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 11 листопада 2019 року без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідачем не доведено звільнення позивача з додержанням вимог трудового законодавства (пункт 1 частина перша статті 40 КЗпП України), оскільки з наданих відповідачем документів не встановлено, що на підприємстві фактично відбулась ліквідація посади водія-експедитора, виконання трудових обов`язків за якою не вимагало раніше укладення договору про повну матеріальну відповідальність, а також не встановлено, що на підприємстві відбулись зміни в організації праці.

Більш того, доказів, які б належним чином підтверджували факт надання позивачу пропозиції про укладення такого договору та відмову останнього від його укладення, матеріали справи не містять.

Висновки місцевого суду про те, що звільнення позивача із займаної посади є незаконним у зв`язку з відсутністю такої підстави звільнення як відмова працівника укласти договір про повну матеріальну відповідальність, є помилковими, однак не є підставою для скасування судового рішення, оскільки внаслідок ухвалення апеляційним судом нового судового рішення результат по суті не зміниться.

Позивач наказ про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України не отримав (протилежного не встановлено), відомостей про внесення до трудової книжки запису про його звільнення з роботи на підставі такого наказу матеріали справи не містять, тому позивач не пропустив строк звернення до суду з цим позовом, визначений статтею 233 КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

5 березня 2020 року ТОВ "НІК-ТРАНС ЮГ" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 11 листопада 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 3 лютого 2020 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову або передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 11 листопада 2019 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 3 лютого 2020 року заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах пункту 1 частини першої статті 40 та статті 233 КЗпП України.

Також заявник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зазначаючи, що справу розглянуто за його відсутності, суд не дослідив зібрані у справі докази і необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 1 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

1 червня 2017 року ТОВ "НІК-ТРАНС ЮГ" та ОСОБА_1 уклали трудовий договір № 18 і наказом директора ТОВ "НІК-ТРАНС ЮГ" № 51 від 1 червня 2017 року ОСОБА_1 прийнято на роботу з 1 червня 2017 року на посаду водія-експедитора з посадовим окладом 3 250 грн.

Наказом директора ТОВ "НІК-ТРАНС ЮГ" № 89 від 2 січня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади водія-експедитора на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку з відмовою укласти договір про повну матеріальну відповідальність відповідно до статті 135-1 КЗпП України.

Наказом ТОВ "НІК-ТРАНС ЮГ" № 71 від 1 листопада 2018 року у зв`язку з великою кількістю втрат матеріальних цінностей при перевезені вантажів водіями товариства, які виконують функції експедиторів, та вимогами замовників про оплату втраченого вантажу наказано укласти договори про повну матеріальну відповідальність з водіями товариства, які виконують роботи по перевезенню матеріальних цінностей.

Згідно з актом фіксації відмови працівника від укладення договору про повну матеріальну відповідальність № 01 від 2 листопада 2018 року, складеного директором ТОВ "НІК-ТРАНС ЮГ" ОСОБА_3 у присутності бухгалтера товариства ОСОБА_2, юрисконсульта товариства ОСОБА_4, зафіксовано відмову ОСОБА_1 укласти договір про повну матеріальну відповідальність без зазначення мотивів відмови.

Судами також встановлено, що ОСОБА_1 продовжував виконувати посадові обов`язки з перевезення вантажу на автомобілі марки "МAN TGA 26.460", реєстраційний номер НОМЕР_1, у складі з причепом "Schmitz WF 18", реєстраційний номер НОМЕР_2, які належать директору ТОВ ОСОБА_3 .

Виконання ОСОБА_1 посадових обов`язків підтверджується копією товарно-транспортної накладної № 1148/3974 від 11 січня 2019 року, згідно з якою автомобіль марки "МAN TGA 26.460", реєстраційний номер НОМЕР_1, у складі з причепом "Schmitz WF 18", реєстраційний номер НОМЕР_2, що належить ТОВ "НІК-ТРАНС ЮГ" (водій ОСОБА_1 ), завантажувався на ТОВ "Новоодеський елеватор" насінням соняшнику; копією товарно-транспортної накладної № 562584 від 19 січня 2019 року, згідно з якою зазначений автомобіль, (водій ОСОБА_1 ) розвантажувався на ТОВ "Українська Чорноморська Індустрія" 22 січня 2019 року насінням соняшнику; копією товарно-транспортної накладної № 571852 від 11 січня 2019 року, згідно з якою водій ОСОБА_1 на автомобілі марки "МAN TGA 26.460", реєстраційний номер НОМЕР_1, у складі з причепом "Schmitz WF 18", реєстраційний номер НОМЕР_2, що належить ТОВ "НІК-ТРАНС ЮГ", розвантажувався на ТОВ "Українська Чорноморська Індустрія" 13 січня 2019 року насінням соняшнику.

19 січня 2019 року ОСОБА_1, керуючи автомобілем марки "МAN TGA 26.460", реєстраційний номер НОМЕР_1, у складі з причепом "Schmitz WF 18", реєстраційний номер НОМЕР_2, виконуючи посадові обов`язки, потрапив у ДТП через технічні несправності причепу "Schmitz WF 18", реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Після ДТП ОСОБА_1 продовжував працювати, але з 24 січня 2019 року до 6 лютого 2019 року перебував на лікарняному, що підтверджується копією листка непрацездатності серії АДЖ № 124208, виданого 24 січня 2019 року.

У день виходу на роботу - 7 лютого 2019 року - позивач дізнався про звільнення, проте наказ про звільнення та трудову книжку йому видано не було.

Того ж дня під час телефонної розмови із слідчим СВ Вітовського відділення поліції Корабельного ВП ГУНП в Миколаївській області Свириденком М.П., у провадженні якого перебувають матеріали кримінального провадження за фактом ДТП, ОСОБА_1 стало відомо, що наказом ТОВ "НІК-ТРАНС ЮГ" № 89 від 2 січня

2019 року його звільнено з посади водія-експедитора на підставі пункту 1

частини першої статті 40 КЗпП України.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року№ 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Основоположні засади реалізації права на працю визначені положеннями статті 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належно оцінених доказів дійшов обґрунтованого висновку про недоведення відповідачем виконання приписів частини першої статті 40, частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП України та законність звільнення позивача.

Крім того, суди правильно зазначили про недоведеність відповідачем ліквідації на підприємстві посади водія-експедитора, виконання обов`язків за якою не вимагало раніше укладення договору про повну матеріальну відповідальність, та відповідні зміни в організації праці.

Також правильним є висновок судів попередніх інстанцій про звернення позивача з цим позовом в межах строку, визначеного статтею 233 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно з приписами статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 копію наказу про звільнення не отримав, до трудової книжки записи про його звільнення з роботи на підставі такого наказу не внесено і відповідачем протилежне не доведено. Тому строк на звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України, позивачем не пропущений.

Доводи касаційної скарги про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах пункту 1 частини першої статті 40 та статті 233 КЗпП України, суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки заявник, вказуючи зазначену підставу касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, на виконання вимоги пункту 3 частини другої статті 389 не навів належного обґрунтування, щодо застосування якої норми права Верховному Суду потрібно сформулювати висновок із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції відмовив відповідачу у виклику та допиті свідків, чим порушив його право на захист, суд касаційної інстанції також відхиляє.

У статті 79 ЦПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша і п`ята статті 81 ЦПК України).

Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами цього Кодексу

(стаття 90 ЦПК України).

Виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи. У заяві про виклик свідка зазначаються його ім`я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити. В ухвалі про відкриття провадження у справі або в іншій ухвалі, якою суд вирішує питання про виклик свідка, суд попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання чи відмову від давання показань на вимогу суду (частини перша, друга, четверта статті 91 ЦПК України).

Правовий аналіз наведених положень ЦПК України (1618-15) свідчить про те, що передумовою для виклику свідка є суперечливість досліджених доказів або наявність у суду сумнівів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.

Відповідно до положень частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дійшовши висновку про достатність у матеріалах справи доказів неправомірності звільнення позивача із займаної посади, суд обґрунтовано відхилив клопотання про виклик та допит свідків.

Доводи касаційної скарги про розгляд справи судом першої інстанції за відсутності представника відповідача як підставу скасування судових рішень суд касаційної інстанції відхиляє.

Із матеріалів справи встановлено, що ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 27 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду на 24 липня 2019 року, про що сторони повідомлено належним чином.

Розгляд справи 24 липня 2019 року відкладено на 26 вересня 2019 року, про що сторони були належним чином повідомлені.

26 вересня 2019 року ТОВ "НІК-ТРАНС ЮГ" подало заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою директора.

Заяву судом задоволено та відкладено розгляд справи на 9 жовтня 2019 року, однак 9 жовтня 2019 року представник ТОВ "НІК-ТРАНС ЮГ" -

адвокат Драненко В. В. подав до місцевого суду заяву про відкладення розгляду на іншу дату у зв`язку з його зайнятістю в іншому процесі, що стало підставою відкладення розгляду справи на 11 листопада 2019 року.

Представник ТОВ "НІК-ТРАНС ЮГ" - адвокат Драненко В.В. 11 листопада 2019 року подав до Новоодеського районного суду Миколаївської області заяву про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому процесі.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (частина перша

статті 223 ЦПК України).

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі, зокрема, першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними (пункт 2

частини другої статті 223 ЦПК України).

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою (частина третя стаття 223 ЦК України).

Встановивши, що відповідач, представник якого належним чином повідомлений про судове засідання, повторно не з`явився в судове засідання, суд першої інстанції розглянув справу за відсутності такого учасника, що узгоджується з викладеними нормами цивільного процесуального законодавства.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів і містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України"). Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказав.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.