розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Коровяк Богдан Едуардович, на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 08 лютого 2022 року в складі судді Бораковського В. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 15 серпня 2022 року в складі колегії суддів Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О.,

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року Львівська обласна державна адміністрація звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Львівській області), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватний нотаріус Стрийського районного нотаріального округу Львівської області Швед І. В. (далі - приватний нотаріус Швед І. В.), про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру у Львівській області, визнання недійсним договору дарування та зобов`язання повернути земельні ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що 10 листопада 2006 року Дулібська сільська рада Стрийського району Львівської області (далі - Дулібська сільська рада) листом № 02-19 звернулась до Стрийської районної державної адміністрації Львівської області (далі - Стрийська РДА) з проханням вилучити із земель водного фонду Дрогобицького управління водного господарства Львівського обласного виробничого управління водного господарства (далі - Дрогобицьке управління водного господарства) 30,00 га земель (кам`янисті місця без рослинного покрову) і перевести їх у землі запасу вищезазначеної сільської ради. 27 листопада 2006 року вказана вище сільська рада додатково звернулася з клопотанням від 27 листопада 2006 року № 218/02-19 до Стрийської РДА про те, що вона не заперечує проти прийняття на баланс сільської ради земельної ділянки (кам`янисті грунти) площею 8,00 га згідно з актом передачі Дрогобицького управління водного господарства. Розпорядженням голови Стрийської РДА від 28 листопада 2006 року № 862 "Про припинення права користування земельною ділянкою на території Дулібської сільської ради Дрогобицькому управлінню водного господарства Львівського обласного виробничого управління водного господарства" припинено право Дрогобицького управління водного господарства на користування земельною ділянкою площею 8,00 га на території Дулібської сільської ради. Згідно з актом передачі земельної ділянки Дрогобицьке управління водного господарства передало земельну ділянку площею 8,00 га у землі запасу Дулібської сільської ради.

В подальшому наказом ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 20 вересня 2016 року № 13-8864/16-16-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації з землеустрою" ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Дулібської сільської ради (орієнтовний розмір земельної ділянки 1,25 га) із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Наказом ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 13 жовтня 2016 року № 13-9570/16-16-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення" ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано у власність земельну ділянку площею 1,25 га (кадастровий номер 4625382000:02:000:0218) із земель сільськогосподарського призначення (пасовища) державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства на території Дулібської сільської ради.

13 лютого 2017 року ОСОБА_2, на підставі договору дарування № 461, посвідченого приватним нотаріусом Швед І. В., відчужив земельну ділянку площею 1,25 га (кадастровий номер 4625382000:02:000:0218) своїй матері ОСОБА_1 .

В свою чергу, на підставі розпорядження Стрийської РДА від 09 жовтня 2018 року № 812 "Про зміну цільового призначення земельної ділянки з ведення особистого селянського господарства на розміщення об`єктів придорожнього сервісу на території Дулібської сільської ради", земельну ділянку загальною площею 1,25 га (кадастровий номер 4625382000:02:000:0218) переведено із категорії земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства в категорію земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення - для розміщення об`єктів придорожнього сервісу. Після чого ОСОБА_1 здійснила поділ земельної ділянки (кадастровий номер 4625382000:02:000:0218) площею 1,25 га на 3 (три) земельні ділянки, а саме: земельну ділянку площею 0,6153 га - кадастровий номер 4625382000:02:000:0226; земельну ділянку площею 0,1783 га - кадастровий номер 4625382000:02:000:0227; земельну ділянку площею 0,4564 га - кадастровий номер 4625382000:02:000:0228, про що 06 листопада 2018 року внесено відповідні відомості в державному реєстрі речових прав.

Враховуючи те, що земельна ділянка загальною площею 1,25 га, кадастровий номер 4625382000:02:000:0218, яка була надана ОСОБА_2, знаходилась у межах земель водного фонду площею 8,00 га, що були передані Дрогобицьким управлінням водного господарства у землі запасу Дулібської сільської ради без зміни цільового призначення, то її розпорядником в силу частини п`ятої статті 122 ЗК України (у редакції, чинній на момент надання земельної ділянки ОСОБА_2 ) була Львівська обласна державна адміністрація, яка жодних розпорядчих документів щодо надання спірних земельних ділянок у приватну власність не приймала, так само, як не надавала жодного дозволу на зміну цільового призначення із земель водного фонду на землі сільськогосподарського призначення. Отже, ГУ Держгеокадастру у Львівській області, видаючи оскаржувані накази, вийшло за межі своїх повноважень, передбачених статтею 122 ЗК України, відтак земельна ділянка загальною площею 1,25 га (кадастровий номер 4625382000:02:000:0218) вибула поза волею її власника. Львівська обласна державна адміністрація довідалася про незаконне вибуття із власності держави земельної ділянки, площею 1,25 га, кадастровий номер 4625382000:02:000:0218, із депутатського звернення ОСОБА_4 від 05 лютого 2020 року № 5/8-1288/0/1-20 та звернення ОСОБА_3 від 05 травня 2020 року № ЗВГ-48-Ш-1788/20.

У зв`язку з наведеним, позивач просив: визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 20 вересня 2016 року № 13?8864/16-16-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою"; визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 13 жовтня 2016 року № 13-9570/16-16-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення"; визнати недійсним договір дарування від 13 лютого 2017 року № 461, посвідчений приватним нотаріусом Швед І. В.; зобов`язати ОСОБА_1 повернути державі в особі Львівської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,6153 га, кадастровий номер 4625382000:02:000:0226; земельну ділянку площею 0,1783 га, кадастровий номер 4625382000:02:000:0227, земельну ділянку площею 0,4564 га, кадастровий номер 4625382000:02:000:0228, які знаходяться на території Грабовецько-Дулібської сільської ради Стрийського району Львівської області.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх прийняття

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 08 лютого 2022 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 20 вересня 2016 року № 13-8864/16-16-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою".

Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 13 жовтня 2016 року № 13-9570/16-16-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення".

Визнано недійсним договір дарування від 13 лютого 2017 року № 461, що посвідчений приватним нотаріусом Швед І. В.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути державі в особі Львівської обласної державної адміністрації земельні ділянки: площею 0,6153 га, кадастровий номер 4625382000:02:000:0226; площею 0,1783 га, кадастровий номер 4625382000:02:000:0227; площею 0,4564 га, кадастровий номер 4625382000:02:000:0228, які знаходяться на території Грабовецько-Дулібської сільської ради Стрийського району Львівської області.

Стягнено з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 4 204 грн.

Стягнено з ГУ Держгеокадастру у Львівській області в дохід держави судовий збір в сумі 4 204 грн.

Судове рішення мотивоване тим, що ГУ Держгеокдастру у Львівській області розпорядилося землями водного фонду, попри те, що не є розпорядником даної категорії земель, оскільки відповідно до вимог частини п`ятої статті 122 ЗК України, таким розпорядником є Львівська обласна державна адміністрація. При цьому, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (2768-14) (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених статтею 59 цього Кодексу. Відтак, ОСОБА_2 не міг законно набути право приватної власності на спірну земельну ділянку, проте таке стало можливим у результаті прийняття ГУ Держгеокадастру у Львівській області наказів з порушенням норм чинного законодавства.

Постановою Львівського апеляційного суду від 15 серпня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Коровяка Б. Е., залишено без задоволення, а рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 08 лютого 2022 року - без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що вилучення з постійного користування Дрогобицького управління водного господарства земельної ділянки водного фонду площею 8,00 га, в межі якої входять спірні земельні ділянки, і віднесення її до земель запасу Дулібської сільської ради, не вплинуло на зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки, оскільки, перебуваючи у землях запасу, вона і надалі за цільовим призначенням відносилась до земель водного фонду. При цьому подальша зміна цільового призначення вказаної земельної ділянки чи її частини повинна була відбуватись із суворим додержанням вимог ЗК України (2768-14) за рішенням уповноваженого власником органу, однак Львівська обласна державна адміністрація не надавала жодного дозволу на зміну цільового призначення земель водного фонду на землі сільськогосподарського призначення.

Суд першої інстанції правильно взяв до уваги те, що ОСОБА_3 17 березня 2014 року звернувся до Головного управління Держземагентсва у Львівській області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння на території Дулібської сільської ради, яке листом від 20 березня 2014 року № 01-16/3-1124 повідомило його про те, що ця земельна ділянка відноситься до земель водного фонду. Оскільки надання земель водного фонду не належить до повноважень Держземагентсва, то Головне управління Держземагентства у Львівській області відмовило ОСОБА_3 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для сінокосіння.

Окрім цього представник ОСОБА_3 подав до суду клопотання про призначення експертизи. В обґрунтування клопотання посилався на те, що учасниками справи долучено до матеріалів справи два висновки земельно?технічної експертизи, проведені на їх замовлення. З метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи вважав за необхідне призначити судом земельно-технічну експертизу. 15 червня 2021 року ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області призначено у справі земельно-технічну експертизу, однак саме за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 постановою Львівського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року вказану ухвалу суду скасовано.

Таким чином, судом першої інстанції вжито усіх можливих заходів для забезпечення повного та об`єктивного розгляду справи та надано сторонам процесуальну можливість подання до суду всіх доказів у справі.

Як вбачається із висновку експерта від 07 серпня 2020 року № 46/20, судовим експертом проводилась саме земельно-технічна експертиза без дослідження документації із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок на предмет відповідності вимогам нормативно-правових актів, оскільки, як встановлено судом, така документація не розроблялась. Експертиза проводилась на підставі документів, поданих згідно з пунктом 6.1.2 розділу ІІ Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень щодо вирішення питань про належність спірних земельних ділянок до відповідної категорії земель, що охоплюється предметом земельно-технічної експертизи.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважав, що висновок експерта від 07 серпня 2020 року № 46/20 за результатами земельно-технічної експертизи є належним та допустимим доказом у цій справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Коровяк Б. Е., просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України у подібних правовідносинах. Крім того, суд встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів.

Касаційна скарга також мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано висновок експерта № 61/з за результатами проведення земельно?технічної експертизи за зверненням ОСОБА_1 від 17 березня 2021 року. Проте суди безпідставно та незаконно взяли до уваги експертний висновок Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕРБ" (далі - ТОВ "СЕРБ") від 07 серпня 2020 року № 46/20 за результатами земельно?технічної експертизи, виготовлений на замовлення ОСОБА_3, оскільки такий висновок містить порушення щодо кваліфікації судового експерта, тому є недопустимим доказом.

Разом з тим, представник третьої особи звернувся з клопотанням про призначення земельно-технічної експертизи поза межами підготовчого засідання, яке було закрите судом 02 лютого 2021 року, тому постановою апеляційного суду від 13 грудня 2021 року скасовано ухвалу суду першої інстанції від 15 червня 2021 року про призначення вказаної експертизи.

Заявник вважає, що ОСОБА_2 отримав спірну земельну ділянку у власність в порядку, передбаченому законом, а тому набув її у власність правомірно.

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2022 року Львівська обласна державна адміністраціяподала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Вказує, що Велика Палата Верховного Суду у пункті 82 постанови від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 у подібних правовідносинах виснувала, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України (2768-14) є неможливим.

Відтак, доводи касаційної скарги про те, що спірні земельні ділянки не належать до земель водного фонду є необґрунтованими.

Крім того, Львівська обласна державна адміністрація не приймала жодних розпорядчих документів щодо надання спірних земельних ділянок у приватну власність, не надавала жодного дозволу на зміну цільового призначення із земель водного фонду на землі сільськогосподарського призначення, жодних дозволів, висновків, погоджень щодо спірних земельних ділянок. ГУ Держгеокадастру у Львівській області, видаючи оскаржувані накази, вийшло за межі своїх повноважень, передбачених статтею 122 ЗК України.

У листопаді 2022 року ГУ Держгеокадастру у Львівській області подало до Верховного Суду пояснення щодо касаційної скарги.

Зазначає, що проект землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки пройшов погодження відповідно до вимог статті 186?1 ЗК України (2768-14) , тобто відповідає вимогам чинного земельного законодавства, зауважень та пропозицій до останнього не подано, а тому ГУ Держгеокадастру у Львівській області не мало правових підстав для відмови у затвердженні документації із землеустрою та передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_2 .

У листопаді 2022 року ОСОБА_3, в інтересах якого діє адвокат Бочуляк Ю. І., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить закрити касаційне провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки Верховний Суд у своїх постановах вже викладав висновки щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц та інших). Відповідно до висновків Верховного Суду заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України (2768-14) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже і нового володільця.

У грудні 2022 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Коровяк Б. Е., подала до Верховного Суду письмові пояснення на відзив на касаційну скаргу, в яких зазначає, що висновки Верховного Суду, на які посилається ОСОБА_3 у відзиві на касаційну скаргу, були сформовані за результатами розгляду справ, в яких правовідносини не є подібними з цією справою.

У травні 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Коровяк Б. Е., подала до Верховного Суду письмові пояснення до касаційної скарги, в яких вказує на те, що земельні ділянки на момент звернення позивача з позовом знаходилися в межах села Дуліби Стрийського району Львівської області, що підтверджується відповідями на адвокатські запити від 04 травня 2023 року № 4684/427-23 та від 19 квітня 2023 року № 05-04/485. Жодні права позивача не могли бути порушені, а тому у нього відсутнє право вимоги.

Вважає, що Львівська обласна державна адміністрація є неналежним відповідачем у справі.

У травні 2023 року Львівська обласна державна адміністрація подала до Верховного Суду заперечення щодо письмових пояснень до касаційної скарги, в яких зазначає, що відповідно до ЗК України (2768-14) розпорядником земель водного фонду в межах населеного пункту, чи за його межами, є лише обласні державні адміністрації. Отже, первинне правове значення для визначення розпорядника земельної ділянки має не її місцезнаходження, а саме її цільове призначення.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Коровяк Б. Е., у вересні 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

Справа № 456/3861/20 надійшла до Верховного Суду 07 грудня 2022 року.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що сільський голова Дулібської сільської ради 10 листопада 2006 року звернувся з листом до голови Стрийської РДА, з проханням вилучити із земель водного фонду Дрогобицького управління водного господарства 30,00 га земель (кам`янисті місця без рослинного покриву) і перевести їх у землі запасу Дулібської сільської ради. В подальшому, 27 листопада 2006 року сільський голова Дулібської сільської ради Стрийського району Львівської областізвернувся до голови Стрийської РДА з клопотанням, в якому зазначив, що Дулібська сільська рада не заперечує про прийняття на баланс сільської ради земельної ділянки (кам`янисті ґрунти) площею 8,00 га, згідно з актом передачі Дрогобицького управління водного господарства, яка знаходиться за адресою: вулиця Шевченка, 261б, село Дуліби, Стрийський район, Львівська область.

Розпорядженням голови Стрийської РДА від 28 листопада 2006 року № 862 припинено право користування земельною ділянкою площею 8,00 га на території Дулібської сільської ради Дрогобицькому управлінню водного господарства.

Комісією Дулібської сільської ради проведено обстеження земельної ділянки, яка є в користуванні Дрогобицького управління водного господарства, та складено акт передачі земельної ділянки. Згідно з цим актом земельна ділянка має площу 8,00 га, знаходиться поза зоною прибережної захисної смуги, оскільки річка Стрий змінила русло в сторону села Братківців Стрийського району Львівської області, і ця територія може використовуватись згідно соціальної програми розвитку села Дуліби Стрийського району Львівської області, яка спрямована на раціональне використання земель. На підставі викладеного, Дрогобицьке управління водного господарства передало ці землі площею 8,00 га у землі запасу Дулібської сільської ради.

Згідно з листом Держземагенства у Стрийському районі Львівської області від 20 березня 2014 року земельна ділянка, вказана у запиті, не відноситься до сільськогосподарських земель. Також, згідно з листом Держземагенства у Стрийському районі Львівської області від 30 березня 2014 року, адресованого ГУ Держземагенства у Львівській області, Управлінню землеустрою та охорони земель, щодо звернення ОСОБА_3 про надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, повідомлено, що земельна ділянка, що розташована на території Дулібської сільської ради, номер кадастрового кварталу 000 та зони 02, не відноситься до сільськогосподарських земель.

Відповідно до довідки сільського голови Дулібської сільської ради від 21 серпня 2015 року, земельна ділянка площею 1,25 га відводиться із земельної ділянки площею 8,00 га водного фонду, яка в 2008 році була передана згідно з розпорядженням від 08 листопада 2008 року № 862 Дрогобицьким управлінням водного господарства в землі запасу Дулібської сільської ради. Земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту села Дуліби Стрийського району Львівської області і відноситься до земель водного господарства державної форми власності.

Згідно з листом Держгеокадастру у Стрийському районі Львівської області від 17 березня 2016 року земельна ділянка площею 1,25 га, яка знаходиться на території Дулібської сільської ради відноситься до земель водного фонду, оскільки ця земельна ділянка перебувала в постійному користуванні Дрогобицького управління водного господарства. Розпорядженням голови Стрийської РДА від 28 листопада 2006 року № 862 "Про припинення права користування земельною ділянкою на території Дулібської сільської ради Дрогобицькому управлінню водного господарства Львівського обласного виробничого управління водного господарства" вилучено з постійного користування вищезазначеного державного спеціалізованого водного підприємства в землі запасу Дулібської сільської ради земельну ділянку площею 8,00 га, в тому числі земельну ділянку, яка пропонується до відведення ОСОБА_2, площею 1,25 га, без зміни категорії земель.

Згідно з наказом ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 20 вересня 2016 року № 13-8864/16-16-СГ ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Дулібської сільської ради, орієнтований розмір земельної ділянки 1,25 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 13 жовтня 2016 року № 13-9570/16-16-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 1,25 га, в тому числі пасовища площею 1,25 га, кадастровий номер 4625382000:02:000:0218, із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства на території Дулібської сільської ради.

Згідно з договором дарування земельної ділянки від 13 лютого 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Швед І. В., зареєстрованого в реєстрі за № 461, ОСОБА_2 безоплатно передав у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 4625382000:02:000:0218, загальною площею 1,25 га, що знаходиться за адресою: Дулібська сільська рада, Стрийський район, Львівська область, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна земельні ділянки: площею 0,4564 га, кадастровий номер 4625382000:02:000:0228; площею 0,6153 га, кадастровий номер 4625382000:02:000:0226, площею 0,1783 га, кадастровий номер 4625382000:02:000:0227, належить на праві приватної власності ОСОБА_1, на підставі договору дарування, виданого 13 лютого 2017 року приватним нотаріусом Швед І. В.

В подальшому, розпорядженням голови Стрийської РДА від 09 жовтня 2018 року № 812 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у разі зміни її цільового призначення на земельну ділянку, загальною площею 1,25 га, кадастровий номер 4625382000:02:000:0218, для розміщення об`єктів придорожнього сервісу на території Дулібської сільської ради ОСОБА_1 . Переведено земельну ділянку, загальною площею 1,25 га, кадастровий номер 4625382000:02:000:0218, для розміщення об`єктів придорожнього сервісу на території Дулібської сільської ради із категорії земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства в категорію земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення - для розміщення об`єктів придорожнього сервісу.

Відповідно до висновку експерта від 07 серпня 2020 року № 46/20 земельні ділянки з кадастровими номерами 4625382000:02:000:0226, 4625382000:02:000:0227, 4625382000:02:000:0228 знаходяться в межах земельної ділянки площею 8,00 га, яка згідно з розпорядженням голови Стрийської РДА від 28 листопада 2006 року № 862 вилучена з постійного користування Дрогобицького управління водного господарства і передана в землі запасу Дулібської сільської ради. Земельна ділянка площею 8,00 га, яка згідно з розпорядженням голови Стрийської РДА від 28 листопада 2006 року № 862 вилучена з постійного користування Дрогобицького управління водного господарства і передана в землі запасу Дулібської сільської ради за основним цільовим призначенням належала до категорії: "Землі водного фонду". Земельна ділянка, площею 1,25 га, кадастровий номер 4625382000:02:000:0218, до моменту її формування в порядку, визначеному статтею 79-1 ЗК України (до моменту присвоєння кадастрового номеру, визначення меж земельної ділянки та її реєстрації), що була надана ОСОБА_2 згідно з наказом, виданим ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 13 жовтня 2016 року № 13?9570/16-СГ, яка у подальшому була поділена на земельні ділянки з кадастровими номерами: 4625382000:02:000:0226, 4625382000:02:000:0227, 4625382000:02:000:0228, за основним цільовим призначенням належала до категорії: "Землі водного фонду" (т. 1, а. с. 116-133).

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ГУ Держгеокдастру у Львівській області розпорядилося землями водного фонду, попри те, що не є розпорядником даної категорії земель, оскільки відповідно до вимог частини п`ятої статті 122 ЗК України, таким розпорядником є Львівська обласна державна адміністрація. При цьому, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (2768-14) (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених статтею 59 цього Кодексу. Відтак, ОСОБА_2 не міг законно набути право приватної власності на спірну земельну ділянку, проте таке стало можливим у результаті прийняття ГУ Держгеокадастру у Львівській області наказів, з порушенням норм чинного законодавства.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Відповідно до частин першої-другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про охорону земель" об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Статтями 19, 20 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оспорюваних наказів) передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, землі сільськогосподарського призначення й землі водного фонду. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Згідно з пунктом "а" статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оспорюваних наказів) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Отже, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об`єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.

Згідно зі статтею 60 ЗК України та статтею 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених ВК України. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає: території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями; прибережні території - складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів; скелі, інші гірські утворення.

Відповідно до статті 61 ЗК України, статті 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434 (z1470-04) в редакції, чинній на час прийняття оспорюваних наказів (наказ втратив чинність на підставі наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 12 червня 2017 року № 217 (z0800-17) ), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 (486-96-п) (далі - Порядок № 486), з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, у тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 54 Закону України "Про землеустрій".

Отже, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється спеціальний порядок надання й використання.

Прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони, визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойми, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Отже, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку № 486. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц.

Відповідно до статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Статтею 59 ЗК України визначено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів).

Цією ж статтею установлено вичерпний перелік видів функціонального використання земель водного фонду, для яких їх можуть передавати в користування громадян органи місцевого самоврядування та виконавчої влади.

Зокрема, землі водного фонду можуть передаватись в користування лише для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

Враховуючи викладене, чинним законодавством передбачено лише один випадок, коли землі водного фонду можуть передаватись у приватну власність, та п`ять випадків, коли їх може бути передано в користування.

Можливість передачі у приватну власність земель водного фонду для ведення особистого селянського господарства або для розміщення об`єктів придорожнього сервісу законом не передбачена.

Згідно з частиною третьою статті 122 ЗК України районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Згідно з частиною п`ятою статі 122 ЗК України (2768-14) обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Відповідно до частини п`ятої статті 149 ЗК України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті.

Згідно з частиною шостою статті 149 ЗК України передбачено, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 372/4156/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 372/4153/18.

Відповідно до частин другої, третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що спірні земельні ділянки, розпорядником яких є Львівська обласна державна адміністрація, та враховуючи їх приналежність до категорії земель водного фонду, не могли передаватись у приватну власність громадян, оскільки належать до земель, на яких діє обмежений режим використання, дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскаржувані накази ГУ Держгеокадастру у Львівський області прийнято всупереч вимогам ЗК України (2768-14) та ВК України з огляду на те, що на їх підставі відбулась незаконна передача земель водного фонду. Суди попередніх інстанцій, правильно визначившись з характером правовідносин, встановивши факт належності спірних земельних ділянок до земель водного фонду, обґрунтовано виходили з того, що порушене право має бути захищено у спосіб повернення спірної земельної ділянки у власність держави в особі Львівської обласної державної адміністрації.

Встановлені судами обставини про те, що ГУ Держгеокадастру у Львівській області розпорядилося спірними земельними ділянками поза межами своїх повноважень та оспорювані земельні ділянки відносяться до категорії земель водного фонду, ОСОБА_1 та її представником не спростовані.

Доводи касаційної скарги про те, що відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування норм статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України у подібних правовідносинах є безпідставними, оскільки у правовідносинахщодо передачі земель водного фонду у приватну власність громадян практика Верховного Суду є усталеною. Так, висновки щодо застосування вказаних норм права містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 372/4154/18, від 22 червня 2022 року у справі № 317/1168/20.

Крім того, суди попередніх інстанцій, встановивши, що ОСОБА_2 безоплатно передав у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 4625382000:02:000:0218, загальною площею 1,25 га, що знаходиться за адресою: Дулібська сільська рада, Стрийський район, Львівська область, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, про що між сторонами укладений договір дарування земельної ділянки від 13 лютого 2017 року, а накази ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 20 вересня 2016 року № 13-8864/16-16-СГ та від 13 жовтня 2016 року № 13?9570/16-16-СГ, прийняті з порушенням норм чинного законодавства, дійшли обґрунтованого висновку про визнання недійсним договору дарування від 13 лютого 2017 року № 461.

Доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно взяли до уваги експертний висновок ТОВ "СЕРБ" від 07 серпня 2020 року № 46/20 за результатами земельно-технічної експертизи, виготовленої на замовлення ОСОБА_3, колегією суддів не приймаються з огляду на наступне.

Відповідно до статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Стаття 106 ЦПК України передбачає, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що експертний висновок ТОВ "СЕРБ" від 07 серпня 2020 року № 46/20 за результатами земельно-технічної експертизи виготовлений на замовлення ОСОБА_3, який є третьою особою, яка не заявляла самостійні вимоги щодо предмета спору у справі.

17 березня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Держземагентсва у Львівській області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння на території Дулібської сільської ради, яке листом від 20 березня 2014 року № 01?16/3-1124 повідомило його про те, що ця земельна ділянка відноситься до земель водного фонду. Оскільки надання земель водного фонду не належить до повноважень Держземагенства, ОСОБА_3 було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для сінокосіння.

При цьому, з огляду на матеріали справи, представник ОСОБА_3 подав до суду клопотання про призначення експертизи. В обґрунтування клопотання посилався на те, що учасниками справи долучено до матеріалів справи два висновки земельно-технічної експертизи, які зроблені на їх замовлення. З метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи вважав за необхідне призначити та провести судову земельно-технічну експертизу на підставі ухвали суду. 15 червня 2021 року ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області призначено у справі земельно-технічну експертизу, однак за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 постановою Львівського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року зазначену ухвалу суду скасовано.

Отже, судом першої інстанції вжито усіх можливих заходів для забезпечення повного та об`єктивного розгляду справи та надано сторонам процесуальну можливість подання до суду всіх доказів у справі.

Відповідно до пункту 7.1 розділу ІІ наказу Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 "Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень" (z0705-98) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (надалі - Інструкція) основними завданнями експертизи з питань землеустрою є: визначення відповідності розробленої документації із землеустрою та її затвердження вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування; визначення відповідності зміни цільового призначення земельних ділянок та її затвердження вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування; визначення відповідності фактичного землекористування правовстановлювальним документам, документації із землеустрою на земельні ділянки та нормативно-правовим актам; визначення відповідності виконаної нормативної грошової оцінки земель вимогам нормативно-правових актів.

Згідно з пунктом 7.3 розділу ІІ Інструкції для вирішення питань експертизи з питань землеустрою експерту необхідно надати оригінали або завірені якісні копії відповідної правовстановлювальної документації та документації із землеустрою на земельні ділянки.

Відповідно до експертного висновку ТОВ "СЕРБ" від 07 серпня 2020 року № 46/20 судовим експертом проводилась саме земельно-технічна експертиза без дослідження документації із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок на предмет відповідності вимогам нормативно-правових актів, оскільки як встановлено судом, така не розроблялась. У зв`язку із тим, що предметом дослідження експертизи були не документація із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок та її відповідність вимогам нормативно-правових актів, така експертиза проводилась на підставі документів, поданих згідно з пунктом 6.1.2. розділу ІІ Інструкції щодо вирішення питань про належність спірних земельних ділянок до відповідної категорії земель, що охоплюється предметом земельно-технічної експертизи, та зроблено висновок про приналежність спірних земельних ділянок до земель водного фонду.

Таким чином, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи правомірно врахували вказаний експертний висновок, який є належним та допустимим доказом у цій справі.

Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновок експерта від 17 березня 2021 року № 61/з за результатами проведення земельно-технічної експертизи за зверненням ОСОБА_1 є необґрунтованими з огляду на таке.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 на ухвалу суду першої інстанції від 15 червня 2021 року про призначення експертизи заявниця зазначала, що питання, які відповідно до цієї ухвали суду були постановлені для вирішення експерту та питання, на які надано відповідь у експертному висновку ТОВ "СЕРБ" від 07 серпня 2020 року № 46/20, виконаного на замовлення ОСОБА_3 та долученого позивачем до позовної заяви, є аналогічними питаннями. Також зазначала, що ОСОБА_3 в суді не заявляв про те, що обставини, встановлені вказаним експертним висновком викликають сумніви щодо їх правильності.

Крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не зазначала про неповноту дослідження обставин справи, а саме, що висновок експерта від 17 березня 2021 року № 61/з за результатами проведення земельно-технічної експертизи за зверненням ОСОБА_1 судом першої інстанції не був оцінений.

Разом з тим, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у цій справі, дослідив висновок експерта від 17 березня 2021 року № 61/з за результатами проведення земельно-технічної експертизи за зверненням ОСОБА_1 та в сукупності з іншими наданими доказами зазначив про недоведеність останньою того, що земельна ділянка відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства та неналежність до категорії земель водного фонду. Отже, ОСОБА_1 доводи позовної заяви не спростувала.

При цьому судом враховано, що у висновку експерта від 17 березня 2021 року № 61/з за результатами проведення земельно-технічної експертизи за зверненням ОСОБА_1 зазначено, що встановити чи знаходяться земельні ділянки з кадастровими номерами 4625382000:02:000:0226, 4625382000:02:000:0227, 4625382000:02:000:0228 в межах земельної ділянки площею 8,00 га, яка згідно з розпорядженням голови Стрийської РДА від 28 листопада 2006 року № 862 вилучена з постійного користування Дрогобицького управління водного господарства і передана в землі запасу Дулібської сільської ради, не видається за можливе у зв`язку з відсутністю інформації про конфігурацію та межі вище зазначеної земельної ділянки, та що питання №№ 2, 3 не входять до кола питань, які вирішуються земельно?технічною експертизою, а відносяться до компетенції судового експерта з правом проведення експертиз з питань землеустрою за спеціальністю 10.20 "Дослідження з питань землеустрою".

Отже, зазначений висновок експерта не є належним доказом на спростування доводів позивача.

Таким чином, доводи ОСОБА_1 про те, що висновок експерта від 17 березня 2021 року № 61/з за результатами проведення земельно-технічної експертизи за її зверненням не оцінено судами, не заслуговують на увагу.

Слід зазначити, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) ).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі ""East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

У даному випадку, порушення вищезазначених критеріїв судами не встановлено, втручання у право особи на мирне володіння своїм майном є законним, переслідує легітимну мету та є пропорційним.

Повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом державної влади, переслідує легітимну мету, яка полягає в контролі за використанням майна відповідно до загальних інтересів, зокрема, щоб його використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель водного фонду України.

Відповідач не позбавлений права на компенсацію збитків, зокрема на підставі статті 661 ЦК України або статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , за наявності правових підстав за умови дослідження судами поведінки особи під час набуття такого майна, наявності прямих заборон у законодавстві на набуття майна у власність, обізнаності особи про це та інших факторів.

Таким чином, оскаржувані судові рішення містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень наведено дані про встановлені обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також надано оцінку всім доказам.

При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності

від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди першої інстанції та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Щодо клопотання ОСОБА_3, в інтересах якого діє адвокат Бочуляк Ю. І., про закриття касаційного провадження у справі

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якого діє адвокат Бочуляк Ю. І., заявив клопотання, в якому просить закрити касаційне провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки Верховний Суд у своїх постановах вже викладав висновки щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц). Відповідно до висновків Верховного Суду заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України (2768-14) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже і нового володільця.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Разом із цим, касаційна скарга ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Коровяк Б. Е., містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Таким чином, вивчивши клопотання про закриття касаційного провадження у цій справі, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для закриття касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки відповідним доводам, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, необхідно було дати правову оцінку під час касаційного перегляду справи.