розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги Дніпропетровської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Офісу Генерального прокурора, Державної Казначейської служби України на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора України, Національної поліції України, Дніпропетровської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.

В обґрунтування позову посилався на те, що 28 листопада 2014 року відносно нього було складено обвинувальний акт, відповідно до якого 19 квітня 2014 року близько 20:30 год він, керуючи автомобілем "ВАЗ-21099", д.н.з. НОМЕР_1, здійснював рух по автодорозі "Дніпропетровськ-Магдалинівка" зі сторони м. Підгородне у напрямку с. Спаське Новомосковського району Дніпропетровської області та, втративши можливість контролювати рух свого автомобіля, допустив зіткнення із автомобілем "ВАЗ-217030-110-01", д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2, який рухався у зустрічному напрямку. Внаслідок зіткнення транспортних засобів пасажиру автомобіля "ВАЗ-217030-110-01", д.н.з. НОМЕР_2, ОСОБА_3 спричинено тяжкі тілесні ушкодження. За версією органу досудового розслідування позивач, керуючи автомобілем, порушив вимоги пунктів 1.3, 1.5, і 10.1 Правил дорожнього руху України. 27 листопада 2014 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201404044000080 від 20 квітня 2014 року. Після ДТП позивача було госпіталізовано та проведено необхідні першочергові оперативні втручання, а в подальшому - планові операції. Після третьої операції батько позивача - ОСОБА_4 потрапив у лікарню через стрес за стан сина і ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Позивач не зміг попрощатися з батьком, лежавши в безпорадному стані в реанімації після операції. Вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2020 року та постановою Верховного Суду від 23 лютого 2021 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення ним вказаного кримінального правопорушення.

Позивач вказує, що протягом семи років він страждав від незаконного обвинувачення, а своїми незаконними діями службові особи органів попереднього слідства та прокуратури порушували його життєві плани, сталий спосіб життя, що спричиняло душевні страждання та хвилювання. Усього під судом та досудовим слідством позивач перебував з 19 квітня 2014 року по 23 лютого 2021 року (6 років 10 місяців).

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на його користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 000 грн та стягнути судові витрати на правову допомогу у розмірі 39 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2022 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 487 500 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 24 600 грн витрат на правову допомогу, пов`язаних з розглядом даної справи.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок необґрунтованого кримінального переслідування позивачу завдано моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2019 року. ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом в період з 28 листопада 2014 року (дата складання та вручення обвинувального акту) по 23 лютого 2021 року (дата винесення Верховним Судом постанови), що разом складає 74 місяців та 25 дні.Сума відшкодування моральної шкоди підлягає визначенню, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, та підлягає стягненню у розмірі 487 500 грн.

Суд також дійшов висновку про стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 24 600 грн, зазначивши, що такі витрати підтверджуються належними та допустимими доказами, однак розрахунковий час представництва в суді за додатковою угодою до договору про надання правничої допомоги перевищує реальний час такого представництва.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Дніпропетровська обласна прокуратура, Офіс Генерального прокурора, Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області звернулись до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 487 500 грн на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, відмовлено.

Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 9 750 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про спричинення незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратуриморальної шкоди позивачеві. Однак, суд першої інстанції неправильно визначив період перебування позивача під слідством та судом з 28 листопада 2014 року (дата складання та вручення обвинувального акту) по 23 лютого 2021 року (дата прийняття Верховним Судом постанови), тобто 74 місяці, не врахувавши, що останнім днем є день набрання законної сили виправдувальним вироком, який у цій справі набрав законної сили разом з постановленням ухвали Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2020 року про залишення вироку суду без змін. Тому період перебування позивача під слідством і судом становить не 74 місяці, а 66 місяців (з 28 листопада 2014 року по 05 червня 2020 року).

Разом із цим, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягненняморальної шкоди у більшому розмірі, ніж мінімально визначений законом, та встановив такий розмір на рівні 487 500 грн.

При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, а Державна казначейська служба України не є стороною спірних правовідносин.

Крім того, прийнявши до уваги заперечення відповідачів, апеляційний суд зазначив, що відшкодування понесених позивачем витрат на правничу допомогу у сумі 39 000 грн не відповідає критеріям розумності, співмірності, у зв`язку із чим підлягає зменшенню до 20 000 грн, а стягненню підлягає сума у розмірі 9 750 грн, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

13 січня 2023 року Дніпропетровська обласна прокуратура засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, в якій, з урахуванням уточнень, просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині задоволених позовних вимог до Дніпропетровської обласної прокуратури та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі; змінити оскаржувану постанову в частині розміру стягнення на користь позивача відшкодування моральної шкоди шляхом зменшення суми такого відшкодування.

19 січня 2023 року Офіс Генерального прокурора засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині задоволених позовних вимог до Офісу Генерального прокурора та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі; змінити оскаржувану постанову в частині розміру стягнення на користь позивача відшкодування моральної шкоди шляхом зменшення суми такого відшкодування.

23 січня 2023 року Державна Казначейська служба України засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

23 січня 2023 року Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області засобами поштового зв`язкузвернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційні скарги мотивовані тим, що оскаржуване судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

16 лютого 2023 року та 16 березня 2023 року на адресу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду через засоби поштового зв`язку від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бут Н. В. надійшов відзив на касаційні скарги, в якому заявник просить оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора, витребувано матеріали цивільної справи та зупинено виконання постанови апеляційного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Дніпропетровської обласної прокуратури.

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної Казначейської служби України.

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області.

07 лютого 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 19 квітня 2014 року близько 20:30 год відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів "ВАЗ-21099", д.н.з. НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_1 та "ВАЗ-217030-110-01", д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2 .

Внаслідок зіткнення транспортних засобів пасажиру автомобіля "ВАЗ-217030-110-01", д.н.з. НОМЕР_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, згідно висновку судово-медичного експерта № 3132-е від 18 серпня 2014 року, спричинені тілесні ушкодження у вигляді рубців на обличчі, що є наслідками загоєння скальпованої рани та забійних ран, значних розмірів, помітних, значно виражених і які самі по собі протягом часу або під впливом нехірургічних методів лікування не зникають і суттєво не змінять своїх характеристик, тобто являються без хірургічного втручання невиправними.

28 листопада 2014 року відносно ОСОБА_1 складено та вручено обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201404044000080 від 20 квітня 2014 року за обвинуваченням у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2015 року № 175/5286/14-к зазначений обвинувальний акт повернуто прокурору Дніпропетровського району Дніпропетровської області для усунення недоліків.

У подальшому, 26 лютого 2015 року, обвинувальний акт після усунення недоліків знову направлено до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.

Згідного з указаним обвинувальним актом ОСОБА_1, керуючи автомобілем, порушив вимоги пунктів 1.3, 1.5, і 10.1 Правил дорожнього руху України, які встановлюють: - п.1.3 - "Учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху, а також бути взаємно ввічливими"; - п.1.5 - "Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків"; - п.10.1 - "Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен впевнитись, що це буде безпечним та не створить перешкод чи небезпеки іншим учасникам руху".

Вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2019 року у справі № 175/777/15 ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 286 КК України та виправдано на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2020 року вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2019 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 23 лютого 2021 року вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2020 року залишено без змін.

Відповідно до довідки КЗ "Дніпропетровська ШМКЛ" ДОР № 9/149 від 27 червня 2014 року в ДТП, яка мала місце 19 квітня 2014 року, ОСОБА_1 отримав значні тілесні ушкодження та цього ж дня був доставлений у тяжкому стані до КЗ "Дніпропетровська ШМКЛ" ДОР ШМД з клінічним діагнозом: політравма, закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, закритий осколковий перелом обох стегнових кісток зі зміщенням відламків, закритий осколковий перелом обох кісток с/з і н/з лівої гомілки зі зміщенням, закритий двосторонній перелом нижньої щелепи, забійно-рвана рана лівого колінного суглобу, забої та садини верхніх та нижніх кінцівок, травматологічний шок другого ступеня. Хворий негайно госпіталізований у відділення анастезіології та інтенсивної терапії (реанімаційна), йому було проведено ряд оперативних втручань та 22 квітня 2014 року був переведений з відділення анастезіології та інтенсивної терапії до травматологічного відділення. 14 травня 2014 року та 22 травня 2014 року ОСОБА_1 були проведені повторні оперативні втручання, а 09 червня 2014 року він був виписаний зі стаціонару для амбулаторного долікування.

З 18 червня 2014 року по 01 липня 2014 року ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному (реабілітаційному) лікуванні в травматологічному відділенні КЗ "Дніпропетровська ШМКЛ" ДОР, а з 13 квітня 2021 року по 27 квітня 2021 року перебував на стаціонарному лікуванні у травматологічному відділенні КП "Новомосковська ЦРЛІЛ".

З 06 серпня 2014 року ОСОБА_1 встановлено першу Б групу інвалідності, з 15 травня 2019 року третю групу інвалідності та з 01 червня 2021 року також третю групу інвалідності.

Згідно з довідкою КП "Новомосковська ЦРЛ інтенсивного лікування" № 342 від 27 квітня 2021 року ОСОБА_1 встановлено діагноз: наслідки політравми 2014 року, стійкий больовий синдром, зрощений перелом правого стегна і лівої гомілки в БІМОС, порушення функції опори і ходи вираженого ступеню; потребує планову операцію.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди

Відповідно до частин першої, другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Статтею 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" № 266/94 ВР від 01 грудня 1994 року (далі - Закон № 266/94 ВР) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність" (2135-12) , "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" (3341-12) та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду(пункт 1 частини першої статті 2 Закону № 266/94 ВР).

Положеннями статті 3 Закону № 266/94 ВР передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону № 266/94 ВР).

Статтею 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто вказаним Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Ухвалюючи рішення у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 81, 89 ЦПК України, встановив, що ОСОБА_1 зазнав моральних втрат внаслідок незаконного перебування під слідством та судом в період з 28 листопада 2014 року (дата складання та вручення обвинувального акту) по 05 червня 2020 року (дата вступу в законну силу виправдувального вироку), тобто 66 місяців, дійшовши обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди.

Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 487 500 грн, тобто у більшому розмірі, ніж мінімально визначений законом, суд апеляційної інстанції врахував всі чинники та обставини, передбачені положеннями статті 23 ЦК України, а саме: обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, пов`язаних із перебуванням позивача під слідством та судом, обмеження вільного пересування, які в сукупності безумовно свідчать про наявність душевних хвилювань, що зумовили порушення, в тому числі, звичного способу життя, призвели до погіршення життєвих зв`язків та ділової репутації, стосунків із соціальним оточенням, у результаті чого ухвалив законне судове рішення, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційних скарг, щодо завищення стягнутого розміру відшкодування моральної шкоди є безпідставними, оскільки її розмір визначено з урахуванням встановлених у справі обставин та вимог закону.

Доводи касаційних скарг про неврахування висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Щодо відшкодування витрат за надання правової допомоги

Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша, друга статті 141 ЦПК України).

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого

2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру

з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

За змістом частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюються судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Урахувавши докази на підтвердження надання правничої допомоги, складність справи та виконаних адвокатом робіт, ціну позову, реального часу, необхідного для виконання таких послуг, прийнявши заперечення відповідачів Офісу Генерального прокурора України та Головного Управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо завищеного розміру суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката за отримані позивачем послуги, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про зменшення понесеної ОСОБА_1 суми судових витрат на професійну правничу допомогу до 20 000 грн та стягнення таких витрат у розмірі 9 750 грн пропорційно задоволеним позовним вимогам.