розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2022 року, ухвалене суддею Невеніциним Є. В., та постанову Харківського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Яцини В. Б., Бурлаки І. В., Мальованого Ю. М.,

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивачки

ОСОБА_1 у червні 2021 року звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ей Ті Фінанс" (далі - ТОВ "Ей Ті Фінанс"), просила визнати припиненим зобов`язання за іпотечним договором від 29 березня 2017 року № 0709/05/11/07-N, укладеним між Відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк" (далі - ВАТ "Кредитпромбанк") та нею, ОСОБА_1, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Адамовою Л. А., за реєстровим номером 1004, та додатковим договором від 27 липня 2007 року до іпотечного договору від 29 березня 2007 року № 0709/05/11/07-N, укладеним між ВАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_1, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Адамовою Л. А., за реєстровим номером 2674.

Позивачка обґрунтовувала позов тим, що вона та Відкрите акціонерне товариство "Кредитпромбанк" (далі - ВАТ "Кредитпромбанк") 29 березня 2007 року уклали кредитний договір № 0709/05/07-N, згідно з умовами якого їй, ОСОБА_1, банк відкрив невідновлювальну мультивалютну кредитну лінію в іноземній валюті в межах загальної суми 59 213, 00 дол. США строком погашення до 10 березня 2027 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором позивачка та ВАТ "Кредитпромбанк" 29 березня 2007 року уклали іпотечний договір № 0709/05/11/07-N, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Адамовою Л. А., за реєстровим номером 1004, та додатковий договір до іпотечного договору № 0709/05/11/07-N, посвідчений 27 липня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Адамовою Л. А., за реєстровим номером 2674.

Відповідно до умов іпотечного договору предметом іпотеки є однокімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 30, 6 кв. м, житловою площею 17, 6 кв. м, яка належить позивачці на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 29 березня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Адамовою Л. А., за реєстровим номером 1001.

ВАТ "Кредитпромбанк" та Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") 26 червня 2013 року уклали договір відступлення права вимоги за кредитним договором.

ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Ей Ті Фінанс" 11 червня 2018 року уклали договір купівлі-продажу майнових прав № 618/К, зокрема і за кредитним договором від 29 березня 2007 року № 0709/05/07-N.

Також ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Ей Ті Фінанс" 11 червня 2018 року уклали договір відступлення права вимоги за іпотечним договором та додатковим договором до нього.

Позивачка 31 жовтня 2018 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень випадково дізналася про те, що

ТОВ "Ей Ті Фінанс" 05 жовтня 2018 року у порядку позасудового врегулювання на підставі іпотечного застереження відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку" задовольнило забезпечену вимогу за кредитним договором шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

У подальшому на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 19 жовтня 2018 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жамойдою Г. М., за реєстровим номером 1473, іпотечну квартиру відчужено ОСОБА_2 .

Рішенням від 29 липня 2019 року у справі № 638/16569/18 Дзержинський районний суд м. Харкова витребував із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2, що належала ОСОБА_1 .

На виконання цього рішення суду за ОСОБА_1 09 лютого 2021 року зареєстровано право власності на згадану квартиру.

Стверджувала, що договірні відносини між ТОВ "Ей Ті Фінанс" як колишнім кредитором та іпотекодержателем, з однієї сторони, та нею як колишнім боржником та іпотекодавцем, з іншої, є припиненими відповідно до статті 36 Закону України "Про іпотеку" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Проте, 01 червня 2021 року на адресу ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку від ТОВ "Ей Ті Фінанс" надійшла вимога від 24 травня 2021 року № 24/05/21-1 про усунення порушення виконання зобов`язання, погашення заборгованості та попередження про можливе звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимоги.

На переконання позивачки, внаслідок дій стягувача у порядку позасудового врегулювання на підставі іпотечного застереження відповідно до приписів статті 37 Закону України "Про іпотеку" припинені її зобов`язання за кредитним та іпотечними договорами, а також припинено обтяження її квартири. Втім, у вимозі від 24 травня 2021 року № 24/05/21-1 відповідач додатково вимагає від неї сплати грошових коштів у сумі 1 250 210, 18 грн, а у разі несплати цих грошових коштів ТОВ "Ей Ті Фінанс" - попередило ОСОБА_1 про повторне позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки у тридцятиденний строк з дня отримання вимоги шляхом визнання за

ТОВ "Ей Ті Фінанс" права власності на квартиру.

Стислий виклад позиції інших учасників справи

Відповідач позов не визнав. ТОВ "Ей Ті Фінанс" зазначило, що у зв`язку із скасуванням судового рішення про позасудове врегулювання спору товариство нараховувало за увесь час невиконання обов`язку з повернення кредиту відповідну заборгованість і в іншій справі звернулося із позовом про стягнення цієї заборгованості та одночасно, користуючись своїм альтернативним правом, звернулося до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 10 лютого 2022 року Дзержинський районний суд м. Харкова залишив без задоволення позов ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції виснував, що матеріали справи не містять доказів виконання позивачкою кредитного зобов`язання та задоволення вимог іпотекодержателем у зв`язку із набуттям права власності на предмет іпотеки, вимоги щодо припинення зобов`язань за іпотечним договором є безпідставними, відтак позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Постановою від 01 лютого 2023 року Харківський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що на день розгляду цієї справи позивачка повернула собі у власність предмет іпотеки внаслідок порушення відповідачем законом визначеного порядку вчинення правочину з набуття у власність у позасудовому врегулюванні спору про стягнення заборгованості за договором кредиту, тобто сторони було повернуто у попередній стан, що відповідає приписам статті 216 ЦК України та загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, принципам справедливості, добросовісності та розумності.

Суд апеляційної інстанції виснував, що у результаті подвійної реституції та збереження чинності договорів кредиту та іпотеки після відновлення позивачкою права власності на спірну квартиру відповідач також відновив своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки - спірну квартиру, яка належить позивачці, зокрема у передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку" порядку позасудового врегулювання. Тому безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що відповідно до статті 36 Закону України "Про іпотеку" іпотечні зобов`язання позивачки припинилися внаслідок застосування відповідачем позасудового врегулювання, можливість якого в результаті двосторонньої реституції наразі не втрачена.

Апеляційний суд врахував, що матеріали справи не містять належних, допустимих і достатніх доказів того, що позивачка здійснила сплату заборгованості за кредитним договором у строки та у обсязі, визначені умовами договору.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 06 березня 2023 року із застосуванням системи "Електронний суд" направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявниця, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначила як підстави касаційного оскарження цих судових рішень те, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (провадження № 14-121цс21), у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц (провадження № 61-22462св18), від 26 лютого 2019 року у справі № 914/355/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 263/3809/17

(провадження № 61-12912св22), від 17 квітня 2019 року у справі № 204/7148/16-ц (провадження № 61-43694св18), від 16 жовтня 2019 року у справі № 337/7391/13-ц (провадження № 61-26751св18), від 20 листопада 2020 року у справі № 295/795/19

(провадження № 61-12137св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 754/5275/16 (провадження № 61-13148св19), від 11 березня 2021 року у справі № 524/378/17 (провадження № 61-21241св19), від 03 серпня 2022 року у справі № 756/10266/15-ц

(провадження № 61-1710св22), щодо застосування приписів статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку";

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), згідно з якими під час вирішення тотожних спорів суди повинні враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц (провадження № 14-88цс19), у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 910/16461/16, відповідно до яких за належного виконання повністю забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від відповідача до Верховного Суду не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 30 березня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

За правилами частини першої ї статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд у межах доводів та вимог, які стали підставою відкриття касаційного провадження, перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 29 березня 2007 року ВАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_3 уклали кредитний договір № 0709/05/07-N, за умовами якого банк відкриває позичальнику невідновлювальну мультивалютну кредитну лінію в іноземній валюті в межах загальної суми 59 213, 00 дол. США, а позичальник зобов`язується повернути не пізніше 10 березня 2027 року надані кредити на умовах та у порядку, що передбачені цим договором.

Відповідно до підпунктів 2.1.1, 2.1.3 кредитного договору кредитні кошти надаються на купівлю квартири АДРЕСА_2, у сумі 52 800, 00 дол. США; на страхування предмета іпотеки, сплату комісій за касове обслуговування в сумі 6 413, 00 дол. США з терміном повернення не пізніше 10 березня 2027 року.

За договором купівлі-продажу від 29 березня 2007 року ОСОБА_4 за кредитні кошти придбала у власність квартиру АДРЕСА_2 .

Забезпеченням виконання зобов`язань за цим договором є іпотека квартири АДРЕСА_2, а також порука ОСОБА_5 . Позичальник також відповідає перед банком за зобов`язаннями, що випливають з цього договору, усіма коштами, майном, майновими правами, що йому належать на праві власності (пункт 2.6 кредитного договору).

ВАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_4 29 березня 2007 року уклали іпотечний договір, за умовами якого на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 0709/05/07-N ОСОБА_4 надає іпотекодержателю в іпотеку майно - згадану квартиру. У разі порушення іпотекодавцем зобов`язань, передбачених кредитним договором або порушення іпотекодавцем умов цього договору, іпотекодержатель вправі звернути стягнення на майно з метою задоволення вимог, що підлягають задоволенню відповідно до приписів розділу 4 цього договору, на умовах, передбачених цим договором. Заставна вартість майна за згодою сторін складає 340 875, 00 грн, що станом на 29 березня 2007 року складає 67 500, 00 дол. США.

Надалі, ПАТ "Кредитпромбанк" 26 червня 2013 року продало (відступило) права вимоги та передало їх ПАТ "Дельта Банк". За актом приймання-передачі прав вимоги до зазначеного договору передано право вимоги за кредитним договором від 29 березня 2007 року №0709/05/07-N.

ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Ей Ті Фінанс" 11 червня 2018 року уклали договір № 618/К про передачу у власність майнових прав за кредитним договором № 0709/05/07-N, договором іпотеки № 0709/05/11/07-N, договором поруки № 0709/05/П1/07-N, розмір загальної заборгованості становить 431 216, 99 грн.

ОСОБА_1 19 червня 2018 року надано довідку про те, що станом на 10 червня 2018 року заборгованість за кредитним договором склала 10 243, 62 дол. США, з яких заборгованості за сумою кредиту - у розмірі 7 122, 90 дол. США та процентів за користування кредитом - у розмірі 3 120, 72 дол. США.

ТОВ "Ей Ті Фінанс" 05 жовтня 2018 року на підставі іпотечного застереження та відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку" задовольнило вимогу за кредитним договором від 29 березня 2007 року № 07/09/05/07-N у порядку позасудового врегулювання шляхом набуття права власності на предмет іпотеки - належну позивачці на праві власності квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 30, 6 кв. м, житловою площею 17, 6 кв. м.

19 жовтня 2018 року ТОВ "Ей Ті Фінанс" продало ОСОБА_2 за 340 000, 00 грн квартиру АДРЕСА_2 .

Рішенням від 29 липня 2019 року у справі № 638/16569/18 Дзержинський районний суд м. Харкова визнав незаконним та скасував рішення державного реєстратора Харківської обласної філії КП "Центр державної реєстрації" Садківської сільської ради Харківської області Супруна В. В. від 05 жовтня 2018 року, індексний номер 43419912, про державну реєстрацію права власності ТОВ "Ей Ті Фінанс" на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3, що є предметом іпотеки за іпотечним договором від 29 березня 2017 року № 0709/05/11/07-N.

Суд витребував із чужого незаконного володіння у ОСОБА_2 об`єкт нерухомого майна - квартиру за адресою: АДРЕСА_3, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 29 березня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Адамовою Л. А. та зареєстрованого за реєстровим номером 1001.

Постановою від 16 листопада 2022 року Полтавський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ТОВ "Ей Ті Фінанс", а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 липня 2019 року - без змін.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 червня 2021 року у справі № 639/5461/18, яке набрало законної сили, встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 станом на 11 червня 2018 року складає 431 216, 99грн, з яких: 7 122, 90 дол. США (186 167, 08 грн) - заборгованість за сумою кредиту; 3 120, 72 дол. США (81 564, 44 грн) - заборгованість за відсотками; 39 285, 22 грн - пеня, 124 200, 25 грн - штраф.

Право, застосоване судом

Згідно із частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

На забезпечення виконання цих зобов`язань боржник або інша особа може надати, а банк прийняти забезпечення у вигляді застави, поручительства або в іншому вигляді.

Окремим видом застави є іпотека (стаття 575 ЦК України).

Метою іпотеки є надання кредитору додаткового до основного права вимоги звернення стягнення на майно.

Правовий механізм існування іпотеки як окремого інституту в зобов`язальних правовідносинах регулюється спеціальним законом - Законом України "Про іпотеку" (898-15) .

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання (частина перша статті 7 Закону України "Про іпотеку").

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України "Про іпотеку").

Згідно із частиною першою статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України "Про іпотеку").

Отже, способи задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора поділяються на судовий (на підставі рішення суду) та позасудовий (на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя), кожен з яких має власний правовий механізм реалізації.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду на підставі застереження в іпотечному договорі або в окремому договорі, укладеному сторонами в порядку досудового врегулювання.

Підстави для припинення зобов`язання визначені у статтях 598- 609 ЦК України. В частині першій статті 598 ЦК України передбачається, що зобов`язання може бути припинено і з підстав, визначених договором або законом, що свідчить про невичерпність переліку підстав припинення зобов`язання, наведених у ЦК України (435-15) .

Так, Закон України "Про іпотеку" (898-15) як акт цивільного законодавства визначає правові підстави для припинення не тільки іпотеки як додаткового зобов`язання, а й основного зобов`язання, що виникає з кредитного договору.

Частина четверта статті 591 ЦК України містить загальне правило, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписи статті 17, 36 Закону України "Про іпотеку" встановлюють спеціальне правило, яке підлягає переважному застосуванню до спірних правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку" після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 просила визнати припиненими зобов`язання за іпотечним договором та додатковим договором від 27 липня 2007 року до іпотечного договору від 29 березня 2007 року № 0709/05/11/07-N на підставі статті 36 Закону України "Про іпотеку", посилаючись на те, що ТОВ "Ей Ті Фінанс" задовольнило свої вимоги за кредитним договором шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, внаслідок чого основне та акцесорне зобов`язання припинилися.

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову ОСОБА_1 з тих підстав, щовимоги товариства про задоволення вимог іпотекодержателем у зв`язку із набуттям права власності на предмет іпотеки не реалізовані; позивачка повернула собі у власність предмет іпотеки внаслідок порушення відповідачем законного порядку вчинення правочину набуття у власність у позасудовому врегулюванні спору про стягнення заборгованості за договором кредиту, тобто сторони повернуті у попередній стан, що відповідає приписам статті 216 ЦК України та загальним засадам цивільного законодавства (справедливість, добросовісність та розумність).

Верховний Суд погоджується з наведеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій з таких підстав.

У постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (провадження № 14-121цс21) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що частина четверта статті 36 Закону України "Про іпотеку" передбачає недійсність вимог іпотекодержателя, які можуть виникнути до боржника після будь-якого позасудового врегулювання, зокрема після звернення стягнення на предмет іпотеки, а отже, має обмежувальний характер регулювання, тому не може тлумачитися розширено. Із цього випливає неможливість для кредитора вимагати виконання боржником основного зобов`язання в розмірі, який перевищує визначену суб`єктом оціночної діяльності вартість такого предмета іпотеки, якщо кредитор (іпотекодержатель) звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання за цією ціною (оберненням його у свою власність).

Велика Палата Верховного Суду вважала, що, допускаючи можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, законодавець тим самим встановлює правило про те, що після завершення позасудового врегулювання, зокрема стягнення на переданий боржником предмет іпотеки, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки вважається таким, що погашає всі вимоги кредитора до боржника, незалежно від того, чи перевищує вартість предмета іпотеки розмір вимог кредитора.

Отже, з огляду на наведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, у разі якщо виконання кредитного договору забезпечено іпотекою та кредитор реалізував своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки, то після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними у зв`язку з припиненням зобов`язань за кредитним договором внаслідок його виконання.

Під завершенням процедури позасудового врегулювання, якщо звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність іпотекодержателем, потрібно розуміти державну реєстрацію права власності за іпотекодержателем на предмет іпотеки, що є забезпеченням за основним зобов`язанням.

У справі, що переглядається, іпотекодержатель скористався таким правом позасудового врегулювання спору та за обставинами справи 05 жовтня 2018 року на підставі іпотечного застереження та відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку" задовольнив вимогу за кредитним договором від 29 березня 2007 року № 07/09/05/07-N в порядку позасудового врегулювання шляхом набуття права власності на предмет іпотеки - належну позивачці на праві власності квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 30, 6 кв. м, житловою площею 17, 6 кв. м.

Втім, рішенням від 29 липня 2019 року у справі № 638/16569/18 Дзержинський районний суд м. Харкова визнав незаконним та скасував рішення державного реєстратора Харківської обласної філії КП "Центр державної реєстрації" Садківської сільської ради Харківської області Супруна В. В. від 05 жовтня 2018 року, індексний номер 43419912, про державну реєстрацію права власності ТОВ "Ей Ті Фінанс" на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3, що є предметом іпотеки за іпотечним договором від 29 березня 2017 року № 0709/05/11/07-N.

Суд витребував із чужого незаконного володіння у ОСОБА_2 об`єкт нерухомого майна - квартиру за адресою: АДРЕСА_3, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 29 березня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Адамовою Л. А., та зареєстрованого за реєстровим номером 1001.

Отже, суд у справі № 638/16569/18 визнав незаконним позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність іпотекодержателем та скасував рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за товариством, витребував квартиру з чужого незаконного володіння на користь її власника ОСОБА_1 .

За таких встановлених обставин немає підстав вважати, що процедура позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки завершена, та товариство за рахунок предмета іпотеки задовольнило свої вимоги за основним зобов`язанням.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 569/13956/17

(провадження № 61-39654св18) та від 17 лютого 2021 року у справі № 520/472/17 (провадження № 61-7371св19), від 27 квітня 2023 року у справі № 209/4577/21 (провадження № 61-11324св22).

З огляду на те, що суд у справі № 638/16569/18 визнав незаконною процедуру позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність іпотекодержателем та скасував рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за товариством, витребував квартиру з чужого незаконного володіння на користь її власника ОСОБА_1, суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі правильно керувалися тим, що основне зобов`язання не є припиненим, тому немає підстав для припинення іпотеки та стягнення коштів.

З цих підстав доводи ОСОБА_1 про те, що зобов`язання за кредитним договором та договором іпотеки є припиненими, оскільки банк реалізував своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, є необґрунтованими.

У справі, що переглядається, незаконність набуття ТОВ "Ей Ті Фінанс" права власності на предмет іпотеки встановлена рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 липня 2019 року у справі № 638/16569/18, яке набрало законної сили.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальною засадою цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

У постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (провадження № 14-121цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що норми законодавства, які містять принципи цивільних правовідносин, спрямовують учасників цивільного обороту діяти добросовісно, у межах законодавства та договору, намагаючись використовувати свої права до того ступеня, щоб не порушити права іншої особи.

Зазначені принципи у кредитних правовідносинах можуть знаходити прояв у відповідальному ставленні кредитора до контролю за виконанням боржником своїх зобов`язань з метою недопущення виникнення такої заборгованості, яка буде непропорційною та непосильною для боржника і поставить його в довгострокову залежність від кредитора, та в добросовісному виконанні боржником своїх зобов`язань з повернення отриманих коштів відповідно до умов договору з метою недопущення настання неплатоспроможності кредитора за своїм зобов`язанням.

Порушення цього балансу добросовісної поведінки учасників кредитних правовідносин та встановлення судами недобросовісної поведінки може мати наслідком відмову в захисті порушеного права або покладання зобов`язань для відновлення права, порушеного недобросовісною поведінкою.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) міститься висновок про те, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) базується на римській правовій максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Верховний Суд, оцінивши поведінку ОСОБА_1, врахував, що спочатку в одному спорі позивачка наголошувала на тому, що позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки є незаконним, просила витребувати квартиру із чужого незаконного володіння, та такі вимоги задоволено судом, а потім в іншому ініційованому нею спорі зазначила, що банк набув право власності на спірну квартиру, тому зобов`язання за іпотечним договором припинилося. Верховний Суд наголошує, що незаконність набуття іпотекодержателем у власність предмета іпотеки виключає оцінку як завершеного такого позасудового врегулювання й, відтак, припинення зобов`язань за кредитним договором та договором іпотеки у порядку частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку", оскільки задоволення вимог за основним зобов`язання не відбулося.

З урахуванням обставин справи, що переглядається, висновки судів першої та апеляційної інстанції не суперечать правовим висновкам щодо застосування приписів статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку", викладеним у наведених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

Верховний Суд наголошує, що висновки, викладені в згаданих у касаційній скарзі постановах, сформульовано у справах, фактичні обставини яких є відмінними від обставин справи, що переглядається.

У цій справі позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки не було завершене, оскільки за позовом ОСОБА_1 суд визнав незаконною процедуру позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність іпотекодержателем та скасував рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за товариством, витребував квартиру з чужого незаконного володіння на користь її власника ОСОБА_1 .

Натомість у справах, на правові висновки у яких заявник посилається у касаційній скарзі, позасудове врегулювання спору було завершене.

Щодо відповідності оскаржуваних судових рішень правовим висновкам Верховного Суду про те, що за належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18), від 27 березня 2019 року у справі

№ 711/4556/16-ц (провадження № 14-88цс19), постанова Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 910/16461/16)), то рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не суперечать зазначеним правовим висновкам, адже позивачка не довела під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, що вона належно виконала повністю забезпечене іпотекою основне зобов`язання за кредитним договором. Тож такі доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають. Інші доводи заявниці спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України", заява № 3236/03).

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням відсутності повноважень у суду касаційної інстанції встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення не суперечать наведеним у касаційній скарзі правовим висновкам Верховного Суду.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141, 142 ЦПК України.

У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У цій справі Верховний Суд зробив висновок про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін, а тому підстав для розподілу судових витрат немає. Судові витрати, понесені заявницею під час касаційного перегляду справи, покладаються на неї.