Постанова

Іменем України

07 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 569/12839/22

провадження № 61-8680св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 17 лютого 2023 року у складі судді

Першко О. О. та постанову Рівненського апеляційного суду від 11 травня 2023 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Майданіка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Державної казначейська служба України про відшкодування майнової шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і отримує пенсію по інвалідності як особа з інвалідністю

ІІІ групи відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Рішенням Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року (v102p710-21) № 1-р(II)2021

у справі № 3-333/2018 (4498/18) визнано такою, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України "Про статус

і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII (76-19) щодо уповноваження Верховною радою України Кабінету Міністрів України визначити своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання,

і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи" також вказаним рішенням Конституційного суду України встановлено, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону України "Про статус

і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону

у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII (76-19) .

Вказує, що йому завдано майнову шкоду у вигляді недоотриманої пенсії, яку він міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене застосуванням до нього визнаного неконституційним правового акта.

Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України на його користь 401 951,39 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, у вигляді недоотриманих пенсійних виплат за період із 01 січня 2015 року до 30 червня

2021 року включно.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 17 лютого 2023 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 закрито. Роз`яснено позивачу, що розгляд вказаної справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Ухвала мотивована тим, що оскільки предметом спору є майнова шкода, розмір якої позивач визначає розміром недоотриманої пенсії, передбаченої

частиною третьою статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", такий спір

є публічно-правовим, який виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися

у порядку адміністративного судочинства.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 11 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 17 лютого 2023 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що спір

у справі, яка переглядається, є публічно-правовим, тому цей спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 17 лютого 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 11 травня 2023 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема про необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

від 05 вересня 2019 року у справі № 686/6775/18, та застосованого судами першої та апеляційної інстанцій, і взяти за основу правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 751/6859/21.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Встановлені судами обставини

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та отримує пенсію по інвалідності як особа

з інвалідністю ІІІ групи відповідно до статті 54 Закону України "Про статус

і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

При визначенні питання належності спору до юрисдикції суду, постає два питання: по-перше, чи підлягає спір вирішенню судами, тобто чи є він юридичним в розумінні статті 124 Конституції України, якщо так, то до юрисдикції якого суду належить вирішення такого спору.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями належності справ до цивільної юрисдикції є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів

у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

У пункті 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

У пункті 4 рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2021 від 07 квітня

2021 року у справі № 3-333/2018(4498/18) вказано, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьоїстатті 54 цього закону у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII (76-19) .

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року у справі № 400/4436/20 (адміністративне провадження № К/9901/5280/21) вказано, що: "ОСОБА_1 у позовній заяві зазначив, що майнова шкода була йому завдана законом, який було визнано неконституційним, у розмірі 17 150,00 грн у вигляді недоотриманої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій у 2017, 2018 та 2019 роках, який він би реально міг одержати, якби окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України (2456-17) не діяло на момент виплати йому цієї щорічної разової грошової допомоги. […] Отже, предметом спору є стягнення збитків у вигляді недоотриманої частини щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, які мали бути нараховані та виплачені позивачу в 2017, 2018 та 2019 роках як учаснику бойових дій. Із огляду на вказане можна зробити висновок, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується права позивача на отримання соціальної виплати - щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій. Спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання соціальних виплат,

є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися

у порядку адміністративного судочинства. Схожі за своєю суттю висновки та підходи до вирішення питання юрисдикції застосувала Велика Палата Верховного Суду у справах № 757/63985/16 (постанова від 04 березня 2020 року),

№ 0520/17342/18 (постанова від 09 лютого 2021 року), № 0686/23445/17 (постанова від 05 червня 2019 року)".

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У справі, що переглядається, ОСОБА_1, звертаючись до суду із позовом, посилався на те, що йому завдано шкоду дією закону, який визнано неконституційним. Предметом спору є відшкодування шкоди, розмір якої дорівнює розміру недоотриманої пенсії, передбаченої частиною третьою статті 54 Закону № 796-ХII, тобто вирішення цього спору по суті буде залежати від правомірності нарахування та виплати позивачу недоотриманої пенсії.

Відповідачем за такими вимогами є держава Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області - суб`єкта владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, тобто уповноважений здійснювати нарахування і виплату пенсії позивачу. Тобто виходячи з підстав та предмета позову між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу нарахування та виплати пенсії позивачу, а отже, такий спір повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Подібний висновок щодо юрисдикції спору викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 750/1668/17 (провадження

№ 14-599цс18) та від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19), Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 295/17385/21 (провадження № 61-11824св22), від 01 червня 2023 року у справі № 295/17382/21 (провадження № 61-3255св23).

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, закриваючи провадження у справі, виходив із того, що предметом спору є майнова шкода, розмір якої дорівнює розміру недоотриманої пенсії, передбаченої частиною третьою статті 54 Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", тому вирішення цього спору по суті буде залежати від правомірності нарахування та виплати позивачу недоотриманої пенсії, а такі правовідносини за своїм змістом є публічно-правовими та ґрунтуються на нормах публічного права, а отже мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Верховний Суд погоджується, що предметом спору є майнова шкода, розмір якої позивач визначає розміром недоотриманої пенсії, передбаченої частиною третьою статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а оскільки спір щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсій та інших соціальних виплат, є публічно-правовим, який виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому такий спір підлягає розгляду за правилами адміністративної юрисдикції.

Щодо доводів касаційної скарги про неврахування висновку Верховного Суду

У касаційній скарзі заявник посилається на необхідність відступлення

від висновку викладеного у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 686/6775/18, та застосованого судами першої та апеляційної інстанцій, і взяти за основу правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 751/6859/21.

Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Верховний Суд наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги з підстави, визначеної у пункті 2 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник має навести належне обґрунтування існування такої підстави. Таке обґрунтування не повинно зводитися до формального непогодження із встановленими судами першої та апеляційної інстанцій фактичними обставинами справи. Подаючи касаційну скаргу з підстав існування потреби відступити від певного актуального правового висновку, викладеного Верховним Судом, заявник повинен навести, у чому саме полягає така потреба, обґрунтувавши існуванням певної правової проблеми під час застосування вже сформованого правового висновку, від якого заявник просить відступити Верховний Суд.

Для перегляду судом касаційної інстанції певного правового висновку потрібне існування сукупності підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього правового висновку щодо певного питання правозастосування на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усуненням суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією "живого права" (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права.

Втім заявник аргументує необхідність відступлення від висновку, викладеного

у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 686/6775/18 тим, що предметом цього позову є відшкодування майнової шкоди від держави за невиконання державою свого позитивного матеріального та процесуального обов`язку згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції основних прав людини і основоположних свобод, що кардинально відрізняється від спору щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення,надання, одержання соціальних виплат, які є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень. Однак в розумінні приписів частини четвертої статті 403 ЦПК України такі доводи не є тими обставинами, що переконливо доводять необхідність відступлення від згаданого висновку Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

Верховний Суд дійшов переконання, що підстава касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій, зазначена у касаційній скарзі, а саме необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, не підтвердилася, оскільки належним чином не обґрунтована заявником.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені

в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій і не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 17 лютого 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 11 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний