розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Магдалинівської селищної ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2022 року у складі судді Ковальчук Т. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Канурної О. Д., Космачевської Т. В., Халаджи О. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому, уточнивши позовні вимоги, просив визначити йому додатковий строк для подання ним до нотаріальних органів заяви про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, терміном в три місяці з часу набрання рішенням суду законної сили.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4, після смерті якого відкрилася спадщина. Спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_4 є позивач, а також інші сини спадкодавця, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак нотаріус відмовив йому у вчиненні нотаріальних дій через пропуск визначеного законом строку для прийняття спадщини.

Зазначав, що у встановлений законом шестимісячний строк не звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, оскільки вважав, що фактично вступив в управління та володіння спадковим майном свого батька, адже доглядав за домогосподарством та мешкає в будинку спадкодавця, тому прийняв спадщину.

У зв`язку з цим позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 09 листопада 2022 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є недоведеними, оскільки позивач не надав достатніх і належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини та не довів наявності об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали би йому подати заяву про прийняття спадщини після смерті батька у встановлений законом строк. Посилання позивача в позовній заяві, про те що він фактично прийняв спадщину, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи. Позивач достовірно знав про час і місце відкриття спадщини, однак ніяких дій щодо прийняття спадщини протягом чотирнадцяти років не вчиняв. Вказана бездіяльність позивача вважається відмовою від спадщини.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Дніпровський апеляційний суд постановою від 12 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2022 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував судове рішення тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Зокрема, суд виходив з того, що позивач достовірно знав про час і місце відкриття спадщини, однак ніяких дій щодо прийняття спадщини протягом чотирнадцяти років не вчиняв. Ця бездіяльність позивача вважається відмовою від спадщини. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У травні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 та постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 04 серпня 2020 року у справі № 237/5365/16, від 07 липня 2021 року у справі № 646/5250/18.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що позивач хоча і зареєстрований за іншою адресою, ніж померлий ОСОБА_4, однак проживав у будинку спадкодавця до дня його смерті. Водночас відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем. Позивач не звернувся в шестимісячний строк до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, оскільки вважав, що проживання зі спадкодавцем надає йому право на прийняття спадщини в будь-який час.

У липні 2023 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

У липні 2023 року ОСОБА_1 подав письмову заяву щодо відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

27 червня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_4 на праві власності належали житловий будинок на АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 3,440 га.

З довідки, виданої виконавчим комітетом Казначеївської сільської ради Магдалинівського (нині Новомосковського) району Дніпропетровської області від 23 серпня 2012 року № 357, відомо, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, дійсно був зареєстрований і постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 з 05 червня 1987 року до дня смерті. Склад сім`ї на момент смерті: дружина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрована з 05 червня 1987 року; син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрований з 05 червня 1987 року.

Державний нотаріус Магдалинівської державної нотаріальної контори листом від 28 жовтня 2019 року № 1271/02-14 відмовив ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальних дій у зв`язку із пропуском строку на звернення із заявою про прийняття спадщини.

Заочним рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2012 року у справі № 423/2673/12, яке набрало законної сили 15 червня 2022 року, за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після померлого батька, ОСОБА_6, визнано право власності на земельну ділянку (пай № НОМЕР_2 ) площею 3,440 га.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Для вирішення питання про те, чи є позивач таким, що прийняв спадщину відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, визначальним є встановлення факту постійного проживання позивача на момент відкриття спадщини зі спадкодавцем.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Отже, статтями 1268 та 1269 ЦК України презюмується, що в разі коли спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, то він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не заявив про відмову від неї протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу.

Тобто дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, чітко визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статтях 1269, 1270 ЦК України.

За загальними нормами про спадкування, право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Таким чином, поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Норми частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, у тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

При цьому суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини немає.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 381/4482/16-ц (провадження № 61-12844св18).

Звертаючись до суду із заявою про визначення додаткового строку для подання заяви на прийняття спадщини, позивач як на підставу поважності причин пропуску строку посилався на те, що у встановлений законом шестимісячний строк він не звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, оскільки вважав, що фактично вступив в управління та володіння спадковим майном свого батька, адже доглядав за домогосподарством та мешкав у будинку спадкодавця, тобто прийняв спадщину.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що обставини, на які посилався позивач, не є поважними (пов`язаними з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій) причинами пропуску строку для прийняття спадщини (більше 14 років). У зв`язку з цим суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для надання додаткового строку для прийняття спадщини. При цьому суди встановили, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на час відкриття спадщини він дійсно проживав із спадкодавцем.

З огляду на наведене безпідставними є доводи скарги про те, що суди дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позову про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не входить до компетенції Верховного Суду.