розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Мотузом Олександром Володимировичем, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 березня 2023 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Бондар Я. М., Остапенко В. О.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального закладу спеціалізованої мистецької освіти "Музична школа № 7" Криворізької міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтовано тим, що позивачка працює у Комунальному закладі спеціалізованої мистецької освіти "Музична школа № 7" Криворізької міської ради на посаді викладача по класу фортепіано.

08 листопада 2021 року позивачці повідомлено про необхідність надати документ, який підтверджує, що вона отримала повний курс вакцинації або одну дозу дводобової вакцини від COVID-19.

17 листопада 2021 року наказом Комунального закладу спеціалізованої мистецької освіти "Музична школа № 7" Криворізької міської ради № 146 "Про відсторонення від роботи Альони Левицької", позивачку відсторонено від роботи.

Підставою відсторонення зазначено те, що позивачка не надала документи, що підтверджують факт щеплення проти COVID-19, або медичний висновок про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Позивачка вважає вказаний наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню судом, оскільки відсторонення її від роботи було безпідставним, а підстава для відсторонення, вказана у наказі, не передбачена чинним законодавством. Наказ не містить висновку роботодавця про наявність або відсутність щеплення

у позивачки і, відповідно, не вказує на відмову позивачки здійснити щеплення чи ухилення у його здійсненні.

Таким чином, позивачка вважає, що оскаржуваний наказ від 17 листопада

2021 року № 146 не містить належного обґрунтування та не може вважатись законним.

Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати наказ від 17 листопада 2021 року № 146 "Про відсторонення від роботи Альони Левицької"; поновити її на роботі у Комунальному закладі спеціалізованої мистецької освіти "Музична школа № 7" Криворізької міської ради на посаді викладача по класу фортепіано; стягнути з Комунального закладу спеціалізованої мистецької освіти "Музична школа № 7" Криворізької міської ради на її користь середній заробіток за період відсторонення від роботи за період із 17 листопада 2021 року до 09 березня 2022 року в сумі 57 310,84 грн.

Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 травня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ від 17 листопада 2021 року № 146 "Про відсторонення від роботи Альони Левицької" та поновлено ОСОБА_1 на роботі у Комунальному закладі спеціалізованої мистецької освіти "Музична школа № 7" Криворізької міської ради на посаді викладача по класу фортепіано. Стягнено з Комунального закладу спеціалізованої мистецької освіти "Музична школа № 7" Криворізької міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 17 листопада 2021 року до 09 березня 2022 року

у сумі 57 310,84 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення мотивовано тим, що відсторонення ОСОБА_1 від роботи вчинено із порушенням законодавства, оскільки суду не надано належних та допустимих доказів того, що позивачка, починаючи з 08 листопада 2021 року до моменту відсторонення відмовилася або ухилилася від проходження обов`язкового щеплення та якими доказами (документами) підтверджується факт відмови чи ухилення. Відповідач виніс оскаржуваний наказ про відсторонення на підставі одного лише повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення, яке не створює жодних юридичних наслідків та не засвідчує юридичного факту відмови чи ухилення позивачки від обов`язкового профілактичного щеплення, а також факту ненадання нею медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я. Оскільки право позивачки на працю з відповідною оплатою безпідставно порушене відповідачем, шляхом видання оскаржуваного наказу, тому відповідач зобов`язаний виплатити позивачці невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, розрахунок якої має бути здійснено у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення до дня фактичного допущення до роботи.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 березня 2023 року апеляційну скаргу Комунального закладу спеціалізованої мистецької освіти "Музична школа № 7" Криворізької міської ради задоволено. Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 травня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що роботодавець правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи, наказ про відсторонення від роботи є законним та відповідає "нагальній суспільній необхідності", є пропорційним цій меті, а позивачка не довела, що таке відсторонення було свавільним та безпідставним.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У травні 2023 року ОСОБА_1 через представника - адвоката Мотуза О. В. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 березня 2023 року, в якій просить скасувати оскаржуване судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21. Крім того, у касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення міститься посилання на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначено, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1

частини третьої статті 411 ЦПК України).

У червні 2023 року Комунальний заклад спеціалізованої мистецької освіти "Музична школа № 7" Криворізької міської ради подав до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 178 ЦПК України до відзиву додаються: документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

У частині четвертій статті 395 ЦПК України передбачено, що до відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 43 ЦПК України документи (у тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі

з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС), за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду

з використанням ЄСІТС в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до пункту 16 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року

№ 1845/0/15-21 (далі - Положення), процесуальні документи та докази можуть подаватися до суду в електронній формі, а процесуальні дії - вчинятися

в електронній формі виключно за допомогою ЄСІТС з використанням власного кваліфікованого електронного підпису, прирівняного до власноручного підпису, за винятком випадків, передбачених процесуальним законом.

За правилом частини сьомої статті 43 ЦПК України у разі подання до суду документів в електронній формі учасник справи зобов`язаний надати доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів. Наведе правило також визначено пунктом 29 Положення.

На підтвердження факту направлення копії відзиву ОСОБА_1 та її представнику ОСОБА_2 заявник надав суду скріншот його електронної скриньки про направлення копій відзиву з яких неможливо встановити на які електронні адреси надсилалися, тож суд такий доказ не визнає належним та таким, що доводить виконання вимог частини сьомої статті 43 ЦПК України.

Згідно із частиною четвертою статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Оскільки Комунальний заклад спеціалізованої мистецької освіти "Музична школа № 7" Криворізької міської ради не додав належних доказів направлення позивачці та її представнику копії відзиву на касаційну скаргу, то такий відзив не може бути прийнятий судом касаційної інстанції до розгляду та підлягає поверненню заявнику.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Встановлені судами обставини

ОСОБА_1 працює викладачем по класу фортепіано у Комунальному закладі спеціалізованої мистецької освіти "Музична школа № 7" Криворізької міської ради.

Відповідно до розкладу уроків у Комунальному закладі спеціалізованої мистецької освіти "Музична школа № 7" Криворізької міської ради, із вересня 2021 року ОСОБА_1 щоденно, з п`ятниці по суботу, проводить індивідуальні та гуртові заняття з учнями (із 13 год 00 хв до 19 год 30 хв).

Згідно із статутом Комунального закладу спеціалізованої мистецької освіти "Музична школа № 7" Криворізької міської ради музична школа є юридичною особою, безпосереднє керівництво закладом здійснює його директор, який серед іншого призначає та звільняє з посади заступників директора, педагогічних та інших працівників закладу, визначає їх функціональні обов`язки, видає накази та розпорядження в межах своєї компетенції і контролює їх виконання, сприяє створенню безпечних умов навчання та праці учасників освітнього процесу

(пункти 3.3 та 3.6).

Керівником Комунального закладу спеціалізованої мистецької освіти "Музична школа № 7" Криворізької міської ради, на час виникнення спірних правовідносин

08 листопада 2021 року до Комунального закладу спеціалізованої мистецької освіти "Музична школа № 7" Криворізької міської ради надійшло повідомлення щодо посилення карантинних обмежень.

08 листопада 2021 року ОСОБА_1 вручено повідомлення № 174 "Про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19", в якому роз`яснено, що

з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення від COVID-19 обов`язкове для працівників цього закладу та запропоновано надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 596. Попереджено, що у разі не надання одного із зазначених документів, 26 листопада 2021 року позивачку буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, на підставі

статті 46 КЗпП та статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", визначено наслідки відсторонення, а саме не врахування періоду відсторонення від роботи до страхового стажу для пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, до стажу, що дає право на щорічні відпустки.

Позивачка отримала вказане попередження 08 листопада 2021 року, що підтверджено її підписом та записом в попередженні, згідно з яким вона висловила незгоду із вказаним.

17 листопада 2021 року Комунальним закладом спеціалізованої мистецької освіти "Музична школа № 7" Криворізької міської ради складено акт про відмову ОСОБА_4 надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти Covid-19, підписане заступником директора Максименко В., завідуючою фортепіанним відділом ОСОБА_5, головою профспілки Івановою В. У цьому акті засвідчено факт, що директор запропонувала позивачці надати документи про обов`язкове профілактичне щеплення проти Covid-19 або медичний висновок про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби Covid-19 на підставі листа повідомлення від 08 листопада 2021 року № 174. Позивачка повідомила про відмову від вакцинації та надання документів або довідки. Позивачку проінформовано про наслідки відмови від ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення проти Covid-19 та відсторонення від роботи без збереження заробітної плати.

17 листопада 2021 року Комунальним закладом спеціалізованої мистецької освіти "Музична школа № 7" Криворізької міської ради видано наказ № 146 "Про відсторонення від роботи Альони Левицької", згідно з якого, на підставі статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", наказу Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 (z1306-21) та пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (1236-2020-п) , зважаючи на те, що позивачка повідомлена про необхідність надання документу, який підтвердить про щеплення проти гострої респіраторної хвороби Covid-19 або абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби Covid-19, але до адміністрації закладу такі документи не надійшли. ОСОБА_1, викладача по класу фортепіано відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 17 листопада

2021 року, на час відсутності документів, що підтверджують щеплення проти гострої респіраторної хвороби Covid-19 або медичний висновок про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої распіраторної хвороби Covid-19. Із вказаним наказом позивачка ознайомлена, підписала його та вказала про незгоду з наказом.

Правове обґрунтування

Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону "Про захист населення від інфекційних хвороб" (1645-14)

Частиною шостою статті 12 Закону "Про захист населення від інфекційних хвороб" (далі Закон № 1645-ІІІ (1645-14) ) передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.

Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (див.: пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Щодо відсторонення від роботи працівниці, яка не пройшла обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу

і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" (далі - Закон № 2801-XII (2801-12) ) громадяни України зобов`язані

у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я. Закон № 1645-ІІІ (1645-14) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб

у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів

і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу

є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє

частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони

і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше

частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (267-2015-п) (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90 (90-2020-п) ), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом,

є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 (1096-2021-п) доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України,

частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України "Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення" (4004-12) (далі - Закон № 4004-XII (4004-12) ) та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом МОЗ від 14 квітня

1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців

у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених

у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень

в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897 (z1159-11) .

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року справі

№ 130/3548/21 наголосила на тому, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII (4004-12) . Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 (1096-2021-п) передбачено, що відсторонення працівників

у межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу".

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України

з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (див.: пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Щодо законності ненарахування працівниці заробітної плати впродовж строку відсторонення від роботи

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

У зв`язку із викладеним, у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити насамперед із норм КЗпП України (322-08) , умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного

з останньою трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати (див.: пункт 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Чи переслідувало втручання у право позивачки на повагу до її приватного життя легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Наказом МОЗ від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ "Особливо небезпечні інфекційні хвороби" пунктом 39, де зазначено COVID-19.

11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

Постановою від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (далі - Постанова № 211) Кабінет Міністрів України

у межах усієї території України встановив карантин на період із 12 березня

до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників). Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215 (215-2020-п)

"Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 (211-2020-п) " назву і текст Постанови № 211 викладено у новій редакції.

У подальшому, з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 (392-2020-п) , від 22 липня 2020 року № 641 (641-2020-п) , від 09 грудня 2020 року № 1236 (1236-2020-п) , від 17 лютого 2021 року № 104 (104-2021-п) , від 21 квітня 2021 року № 405 (405-2021-п) , від 16 квітня 2021 року № 611,

від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня

2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928, від 23 грудня 2022 року № 1423, від 25 квітня

2023 року № 383 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу - до

30 червня 2023 року). Наведені постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію

в державі та її окремих регіонах.

24 грудня 2020 року МОЗ видало наказ № 3018, яким затвердило "Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках" (далі - Дорожня карта).

Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

Дорожня карта в первинній її редакції передбачала, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп, проте наказом МОЗ від 27 жовтня 2021 року

№ 2362 абзац про добровільність цієї вакцинації було виключено.

Поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме: для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети (див.: пункт 13 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені

у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, щодо законності проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, правомірності відсторонення від роботи працівниці, яка не пройшла обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, Верховний Суд під час вирішення цієї справи не вважає за необхідне окремо наводити мотиви цих обставин, які

є ідентичними у всіх справах розглядуваної категорії.

Щодо пропорційності втручання у приватне життя

За відсутності індивідуалізуючих ознак конкретного спору, відповідно до

пункту 14.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року

у справі № 130/3548/21, розглядаючи цю категорію справ, суд повинен оцінювати виключно питання пропорційності описаного втручання у приватне життя позивачки.

Критерії оцінки пропорційності Велика Палата Верховного Суду сформулювала

у пункті 14.9 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21. Зокрема, потрібно враховувати такі обставини:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Застосовуючи наведені критерії оцінки пропорційності втручання у приватне життя позивачки, Верховний Суд враховує, що у справі, яка переглядається, встановлено, що позивачка працює викладачем по класу фортепіано у Комунальному закладі спеціалізованої мистецької освіти "Музична школа № 7" Криворізької міської ради та належить до працівників, які підлягають обов`язковому профілактичному щепленню від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Комунальним закладом спеціалізованої мистецької освіти "Музична школа № 7" Криворізької міської ради 17 листопада 2021 року видано наказ № 146 "Про відсторонення від роботи Альони Левицької", яким викладача по класу фортепіано ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 17 листопада 2021 року на час відсутності документів, що підтверджують щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 або медичний висновок про абсолютні протипоказання до вакцинації, без збереження заробітної плати.

Наказ про відсторонення позивачки від роботи видано на підставі статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ, наказу Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 (z1306-21) та пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (1236-2020-п) .

Держава зобов`язана здійснити ефективні заходи - зокрема, правове регулювання та відповідну адміністративну практику - з метою захисту людини і суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19. Через поширення хвороби під загрозою опинилося життя і здоров`я людей, фундаментальні конституційні цінності.

Під час протидії пандемії право на життя і право на охорону здоров`я є найбільш тісно пов`язаними. Відповідно до частини першої статті 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя. Згідно з частиною першою статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Зв`язок між цими конституційними правами полягає в тому, що недостатні, несвоєчасні та неефективні заходи держави у сфері охорони здоров`я в умовах пандемії можуть означати безпосереднє посягання на право кожної людини на життя.

Аналізуючи зазначені вимоги законодавства та враховуючи, що ОСОБА_1 як викладач по класу фортепіано контактує з дітьми дошкільного віку, їхніми батьками, іншими працівниками цього закладу, що підвищує ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяння його подальшому поширенню, а іншу форму організації роботи (зокрема дистанційну або надомну) відповідач організувати позивачці не може, тому Комунальним закладом спеціалізованої мистецької освіти "Музична школа № 7" Криворізької міської ради правомірно прийнято рішення про тимчасове відсторонення позивачки від роботи.

З огляду на те, що за позивачкою на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення позивачкою причин, що зумовили її відсторонення від роботи та після її допуску до роботи, отже, Верховний Суд не встановив порушення права позивачки на працю, передбачене у статті 43 Конституції України.

У постанові від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20 Верховний Суд наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню так, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Отже, на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Застосовуючи стандарт переваги більш вагомих доказів, суд першої інстанції,

з яким погодився апеляційний суд, зробив обґрунтований та цілком очевидний висновок, що принцип пропорційності втручання у право позивачки на повагу до її приватного життя не було порушено в результаті відсторонення її від роботи

у зв`язку з непроходженням обов`язкового профілактичного щеплення від

COVID-19 до моменту, коли буде усунуто причини такого відсторонення.

За обставинами справи, що переглядається, загроза створення небезпеки оточуючим діями позивачки (її бездіяльністю) переважає над метою обмеження втручання у право на повагу до її приватного життя.

Тож позивачка мала розуміти, що не отримавши щеплення проти COVID-19 вона наражала на небезпеку не лише себе, а й створювала загрозу для життя та здоров`я дітей, їхніх батьків та працівників закладу спеціалізованої мистецької освіти.

У цій справі позивачкою не доведено, а судом не встановлено обставин, які

б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивачки від роботи становило непропорційне втручання у її приватне життя.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, керувався тим, що держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, у тому числі й самих дітей. Право позивачки на працю у позашкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивачка відмовилася від обов`язкового щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), Верховний Суд погоджується, що відсторонення позивачки відбулося правомірно, підставно та у порядку, передбаченому законодавством, оскільки характер виконуваної позивачкою роботи передбачає безпосередні соціальні контакти з дітьми на робочому місці,

а тому відсутність вакцинації у позивачки проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих.

Об`єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, Верховний Суд виснував, що таке індивідуальне обмеження,

а саме: тимчасове відсторонення невакцинованого працівника, відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19.

У спорі, що розглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права на працю протиставляється загальному праву (інтересу) інших працівників, які провели щеплення, з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я, що, крім іншого, гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

У своїй касаційній скарзі заявник вказує, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) сформувала правові висновки щодо застосування статті 46 КЗпП України, пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб"

в частині застосування відсторонення працівника від роботи у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Оскільки оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає цим правовим висновкам, тому доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваного судового рішення правових висновків, викладених у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), є необґрунтованими.

Також заявниця у касаційній скарзі вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо судове рішення оскаржується

з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

За правилом пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд

є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Тобто обов`язковою умовою застосування положень пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є визначення та наведення заявником підстав касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України.

Оскільки Верховний Суд констатує, що наведені представником ОСОБА_1 адвокатом Мотузом О. В. підстави касаційного оскарження судового рішення, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України не підтверджені, відповідно, суд касаційної інстанції не враховує доводи представника заявниці щодо недослідження (неналежного дослідження) доказів, як підставу касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються

з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані, з якими погоджується й суд касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційним судом не встановлено. Отже доводи представника заявниці, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження.

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені

в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушені норми матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін.