розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Універсал Банк" на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 вересня 2013 року у складі судді Даниленко В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Мостової Г. І., Сушко Л. П.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У березні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позовну заяву мотивовано тим, що 23 жовтня 1993 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який розірвано рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 22 жовтня 2008 року.

Зазначала, що вона та ОСОБА_2 є батьками: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За час перебування у шлюбі вони спільно з ОСОБА_2 придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Позивач вважала, що вказана квартира є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Проте, оскільки з нею проживають їхні діти, то просила суд у порядку поділу майна визнати за нею право власності на 2/3 частини цієї квартири.

З урахуванням вказаного, на підставі вимог статей 70, 71 СК України, ОСОБА_1 просила суд у порядку поділу майна визнати за нею право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1, а за ОСОБА_2 - на 1/3 частину цієї квартири.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04 вересня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено.

У порядку поділу майна визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частки квартири АДРЕСА_1, а за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/3 частку цієї квартири.

Вирішено питання щодо розподіл судових витрат.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира, яка була придбана у період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за сумісні кошти, є об`єктом права спільної сумісної власності, що підлягає поділу між співвласниками цього домоволодіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної та касаційної інстанцій

Постановою Київського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А., апеляційну скаргу акціонерного товариства "Універсал Банк" (далі - АТ "Універсал Банк") задоволено.

Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 серпня 2013 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 19 травня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Київського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року скасовано, справу передано на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року апеляційну скаргу АТ "Універсал Банк" залишено без задоволення, заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 вересня 2013 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 вересня 2013 року ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 522/17048/15-ц (провадження № 61-33246св18), у якому зазначено, що перебування спірного майна в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя, оскільки гарантії іпотекодержателя щодо спірного майна визначені частиною другою статті 23 Закону України "Про іпотеку", згідно з якою особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому ж обсязі і на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року до Верховного Суду, АТ "Універсал Банк", посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 вересня 2013 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтні 2021 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 листопада 2022 року справу призначено судді-доповідачеві Черняк Ю. В., судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Коломієць Г. В., Гулько Б. І., Лідовець Р. А.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2022 року провадження у справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 523/8641/15 (провадження № 61-9085сво21).

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 січня 2023 року у зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у відпустці, пов`язаній з вагітністю та пологами, на підставі службових записок Секретаря Першої судової палати Луспеника Д. Д. справу призначено судді-доповідачеві Лідовцю Р. А., судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Воробйова І. А.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 січня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Лідовцю Р. А., судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Воробйова І. А., Гулько Б. І., Коломієць Г. В.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 липня 2023 року у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Воробйової І. А. справу призначено судді-доповідачеві Лідовцю Р. А., судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Хопта С. Ф.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 липня 2023 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 липня 2023 року заяву про самовідвід судді Хопти С. Ф. задоволено. Справу передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 липня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Лідовцю Р. А., судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Ступак О. В., Гулько Б. І., Коломієць Г. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга АТ "Універсал Банк" мотивована тим, що в порушення вимог частини другої статті 35 ЦПК України Дарницьким районним судом м. Києва не було залучено АТ "Універсал Банк" до участі у справі, тобто судом не встановлено коло осіб, які беруть участь у справі та чиїх прав і обов`язків може зачіпати позовні вимоги та рішення суду.

Зазначає, що позивач навмисно не довела до відома суду про існування іпотечного договору від 31 березня 2008 року, який є забезпеченням належного виконання зобов`язань за генеральним договором про надання кредитних послуг № BL3083 від 31 березня 2008 року, чим ввела суд в оману. Позовна вимога про поділ майна подружжя подана ОСОБА_1 за попередньою домовленістю з ОСОБА_2 з метою уникнення ним відповідальності за кредитним договором.

Ухвалення судового рішення, яке стосується іпотечного майна, у будь-якому випадку стосується прав та обов`язків іпотекодержателя, оскільки безумовно впливає на можливість забезпечення повного і своєчасного виконання іпотекодавцем боргових зобов`язань за кредитним договорм та впливає на можливість банку звернути стягнення на іпотечне майно.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 липня 2020 року в справі № 2-2377/11 (провадження № 61-22503св19), від 09 липня 2020 року в справі № 310/14016/13-ц (провадження № 61-43426св18), від 11 вересня 2019 року в справі № 2-1905/1/2010 (провадження № 61-15857св18), від 14 серпня 2019 року в справі № 500/4169/15-ц (провадження № 61-23162св18), від 10 липня 2019 року в справі № 522/3901/16-ц (провадження № 61-20786св18), (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, АТ "Універсал Банк" просило суд передати справу за вказаним позовом на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Заявник вважає, що наявні суперечності судової практики щодо питання дотримання гарантій іпотекодержателя під час ухвалення рішення, яке стосується іпотечного майна.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 23 жовтня 1993 року до 22 жовтня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі (том 1, а. с. 5).

Сторони мають двох дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1, а. с. 6, 7).

За час перебування у шлюбі, а саме 30 березня 2005 року ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 30 березня 2005 року (том 1, а. с. 8).

Зазначена квартира є предметом іпотеки за договором іпотеки, укладеним 31 березня 2008 року між АТ "Універсал Банк" та ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання останнім зобов`язань за кредитним договором.

Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 25 лютого 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 05 лютого 2013 року, у справі № 2-7731/2010 за позовом ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, позовні вимоги Банку задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ "Універсал Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 263 282,38 доларів США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України на 28 липня 2010 року становить 2 078 403,76 грн.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 31 березня 2008 року № BL 3083 шляхом проведення прилюдних торгів звернуто стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 30 березня 2005 року, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації, на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 24 березня 2005 року № 488-С/КІ, яке зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна 01 квітня 2005 року за реєстровим № 44401 в реєстровій книзі № 421-10 (том 1, а. с. 98-103).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга АТ "Універсал Банк" задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У разі відсутності між подружжям шлюбного договору, правовий режим їхнього майна визначається положеннями сімейного законодавства, згідно з яким подружжя не може односторонньо змінювати встановлений законом правовий режим на власний розсуд. Проте подружжя не позбавлене права вчиняти будь-які дії щодо придбаного за час шлюбу майна, у тому числі і поділити його між собою у будь-яких частках. Головним принципом прав подружжя на майно є принцип спільності всього майна, набутого за час шлюбу.

Зазначені висновки узгоджуються також із Рішенням Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року (v017p710-12) у справі № 17-рп/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства "ІКІО" щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України.

У справі, яка переглядається, у разі визначення часток у спільній сумісній власності за рішенням суду за позовом одного із подружжя (співвласника) спільна сумісна власність подружжя припинена шляхом перетворення у спільну часткову власність. Тобто колишнє подружжя залишаються співвласниками майна, що є частковою спільною власністю, право власності до іншої особи не перейшло, а змінено вид спільної власності.

У разі задоволення позову одного з подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, інший з подружжя, який не був стороною договору іпотеки, а надав лише згоду на вчинення договору іпотеки іншим з подружжя, стає співіпотекодавцем. Рішення суду про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, є підставою для внесення до державного реєстру запису про те, що така особа є співіпотекодавцем.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Частиною п`ятою статті 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Стаття 17 Закону України "Про іпотеку" містить перелік підстав припинення іпотеки, який не є вичерпним, але інші підстави, які не зазначені у цьому переліку, у будь-якому випадку мають бути передбачені цим Законом.

Серед підстав припинення іпотеки відсутній юридичний факт визнання права на частку в праві спільної власності на майно, що перебуває у спільній сумісній власності.

Статтею 23 Закону України "Про іпотеку" визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи, зазначені у статті 23 Закону України "Про іпотеку", виникають лише у разі зміни суб`єкта права власності (особи власника). Оскільки внаслідок поділу спільної сумісної власності, як у цій справі, зміни власника (переходу права власності) не відбулося, а спільна сумісна власність трансформувалася у спільну часткову власність тих самих співвласників, тому відсутні підстави для застосування статті 23 Закону України "Про іпотеку".

Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, виник спір між подружжям щодо поділу майна подружжя шляхом визнання права на частку в праві спільної власності на майно, унаслідок чого спільна сумісна власність трансформувалася у спільну часткову із визначенням ідеальних часток. Матеріально-правову і процесуальну заінтересованість у результаті справи мають лише сторони цієї справи.

Отже, іпотекодержатель не може бути у цій справі стороною, зокрема, співвідповідачем.

Разом з тим, іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися нерухомим майном. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна.

Застосування наведених вище норм Закону України "Про іпотеку" (898-15) можливе за умови зміни суб`єктного складу матеріально-правового іпотечного правовідношення. До такого результату призводить припинення права спільної власності на набуте подружжям за час шлюбу майно шляхом його поділу - встановлюється частка кожного у спільному майні.

Верховний Суд зазначає, що хоча визнання права на частку в праві спільної власності на майно, що є предметом іпотеки, як у цій справі, не припиняє права іпотекодержателя, проте він може мати процесуальний інтерес до участі у справі, який може бути реалізований через його залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Зокрема, відповідно до частини другої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі визначення часток у праві спільної сумісної власності чи їх зміни проводиться державна реєстрація таких змін. Цим, наприклад, може бути зумовлений процесуальний інтерес іпотекодержателя як обтяжувача речового права. Такий інтерес може бути зумовлений і необхідністю дотримання принципу добросовісності з боку подружжя при виконанні боргових зобов`язань та поділі майна, що передано в іпотеку.

Зазначене вище дає підстави вважати, що за певних обставин іпотекодержатель може бути залучений до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

У справі за позовом одного з подружжя до іншого з подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, матеріально-правову і процесуальну заінтересованість у результаті справи мають лише сторони цієї справи. Іпотекодержатель залежно від конкретних обставин справи може мати процесуальний інтерес до участі у справі про поділ майна подружжя, який може бути реалізований через його залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (статті 52, 53 ЦПК України). Такими обставинами є, зокрема: існування матеріально-правового зв`язку зі стороною, на боці якої виступає третя особа, при обов`язковій відсутності спору про право з протилежною стороною у справі; можливість виникнення у майбутньому у третьої особи права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Суд залучає іпотекодержателя у справі за позовом одного з подружжя до іншого з подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, за умови, якщо з урахуванням конкретних обставин справи встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки іпотекодержателя.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеної у постанові від 03 липня 2023 року у справі № 523/8641/15 (провадження № 61-9085сво21), до вирішення якої зупинялося касаційне провадження у цій справі.

Судами попередніх інстанцій встановлено та не спростовано матеріалами справи, що квартира АДРЕСА_1, є предметом іпотеки за договором іпотеки, укладеним 31 березня 2008 року між АТ "Універсал Банк" та ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання останнім зобов`язань за кредитним договором (том 1, а. с. 94).

При поданні апеляційної скарги на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 вересня 2013 року АТ "Універсал Банк" подало клопотання про залучення його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог (том 1, а. с. 82).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду з`ясовує питання про склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 березня 2020 року у задоволенні клопотання АТ "Універсал Банк" про залучення його до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, відмовлено, оскільки відповідно до частини третьої статті 352 ЦПК України після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи (том 1, а. с. 119).

Постановою Київського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 з тих підстав, що АТ "Універсал Банк" як іпотекодержателя не було залучено до участі у цій справі.

Передаючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд у своїй постанові від 19 травня 2021 року вказав на те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що рішення суду про поділ майна подружжя впливає на права та обов`язки АТ "Універсал Банк", як іпотекодержателя, у порушення положень статті 367 ЦПК України не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшов передчасних висновків про неможливість вирішення апеляційної скарги по суті з підстав незалучення судом першої інстанції АТ "Універсал Банк" до участі у справі.

Залишаючи без змін рішення районного суду, суд апеляційної інстанції у постанові від 15 вересня 2021 року зазначив, що перебування спірного майна в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя, оскільки гарантії іпотекодержателя щодо спірного майна визначені частиною другою статті 23 Закону України "Про іпотеку".

З урахуванням викладеного Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях дійшли правильного висновку про те, що спірне нерухоме майно є спільним сумісним майном подружжя, оскільки зазначену квартиру сторони набули за час шлюбу. Презумпцію спільності майна подружжя відповідачем не спростовано. При цьому знаходження спірного майна в іпотеці не змінює його правового режиму.

Висновки судів попередніх інстанцій про те, що оскаржувані судові рішення не впливають та не порушують прав іпотекодержателя є правильними, відтак оскаржувані судові рішення відповідають положенням статей 263- 265 ЦПК України та скасуванню не підлягають.

А тому доводи касаційної скарги про те, що оскаржуваними судовими рішеннямм порушено права АТ "Універсал Банк", як іпотекодержателя, є безпідставними, оскільки після поділу спірного майна іпотека не припинилася.

Щодо вирішення клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені заявником аргументи у розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому в задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.

Враховуючи наведене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, вважаючи, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення, які відповідають положенням статей 263- 265 ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість його судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.