Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Гулька Б. І. (суддя-доповідач), суддів: Грушицького А. І., Крата В. І. Луспеника Д. Д., Погрібного С. О. Фаловської І. М., Червинської М. Є., повернуто справу № 607/1662/21-ц (провадження № 61-7239св22) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, служба у справах дітей Микулинецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області про відібрання дитини, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 квітня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 липня 2022 року на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Об`єднана палата зазначила:

"Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що у цій справі відсутній предмет (об`єкт) для розгляду справи об`єднаною палатою, оскільки розгляд справи, в якій відсутній функціонал (компетенційні повноваження) для об`єднаної палати, є судом, який не встановлений законом".

Не можу погодитися із висновками Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Судуз таких мотивів.

1. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року передано справу № 607/1662/21-ц на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

1.1. Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що у справі, яка переглядається, суд вважав правовою підставою задоволення позову про відібрання малолітньої дитини у батька - частину першу статті 162 СК України, фактичною підставою - невиконання відповідачем судового рішення щодо визначення місця проживання дитини з матір`ю.

1.2. Касаційний цивільний суд у складі різних судових колегій неодноразово робив висновок, що невиконання одним з батьків судового рішення щодо визначення місця проживання дитини з іншим з батьків, яке набрало законної сили, відсутність законодавчого врегулювання примусового виконання рішення суду про визначення місця проживання дитини, є підставою для захисту прав позивача у порядку, визначеному статтею 162 СК України.

1.3. Зокрема, подібні висновки зроблені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від: 26 лютого 2020 року у справі № 742/1593/19 (провадження № 61-1317св20), 26 лютого 2020 року у справі № 650/1631/19 (провадження № 61-1480св20), 30 березня 2021 року у справі № 753/24507/18 (провадження № 61-21783св19), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від: 03 травня 2018 року у справі № 350/1258/17 (провадження № 61-15487св18), 01 серпня 2018 року у справі № 592/9104/17-ц (провадження № 61-15619св18), 26 травня 2021 року у справі № 241/638/20 (провадження № 61-2006св21), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 липня 2022 року у справі № 475/431/21 (провадження № 61-2794св22).

1.4. Натомість у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 682/2778/17 (провадження № 61-37919св18) зроблено протилежний висновок та зазначено, що "фактично підставами пред`явленого позову позивач визначила факт невиконання ухваленого рішення суду про визначення місця проживання дитини, що набрало законної сили та підлягало примусовому виконанню. А отже, Верховний Суд визнає безпідставними висновки судів про застосування положень частини першої статті 162 СК України як підстави для відібрання дитини від батька. [… ] За висновком Верховного Суду, фактично позов спрямований не на захист (відновлення) її порушеного права у формі негайного реагування на самочинну зміну місця проживання дитини її батьком, а на забезпечення виконання рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 липня 2017 року про встановлення місця проживання дитини разом з матір`ю. Суд має виходити з того, що виконання судового рішення про визначення місця проживання неповнолітньої дитини відбувається (в разі його примусового виконання) шляхом, в тому числі, відібрання дитини та передачі її на виховання тому із батьків, з яким суд присудив їй проживати. За таких наведених підстав позов про відібрання малолітньої дитини згідно зі змістом чинного сімейного законодавства, безумовно, не підлягає задоволенню. Враховуючи фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, мотиви позивача та визначені нею підстави позову, Верховний Суд переконався у відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, що спрямовані виключно на забезпечення виконання рішення суду, ухваленого у іншій справі".

1.5. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав за необхідне відступити від висновків щодо застосування частини першої статті 162 СК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 682/2778/17 (провадження № 61-37919св18), вважаючи що судом касаційної інстанції по-різному застосовано норми права у подібних правовідносинах.

2. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

3. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

3.1. Тлумачення частини другої статті 403 ЦПК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що єдиною передбаченою законом умовою реалізації права колегії суддів є доходження судом висновку про необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

4. У справі № 607/1662/21-ц та у справі № 682/2778/17 наявні подібні правовідносини, а саме - застосування частини першої статті 162 СК України при вирішенні питання про відібрання малолітньої дитини у батька у зв`язку із невиконання відповідачем судового рішення щодо визначення місця проживання дитини з матір`ю.

5. Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року).