розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Новоселецька Оксана Анатоліївна, на постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Нежура В. А., Невідома Т. О., Соколова В. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 . У день її смерті відкрилась спадщина, до складу якої увійшов житловий будинок АДРЕСА_1 .

Вона має право на обов`язкову частку у спадщині, оскільки на момент відкриття спадщини після смерті матері вона вже досягла пенсійного віку, тобто була непрацездатною.

Повідомила, що вона постійно проживала разом з матір`ю протягом останніх трьох років до дня її смерті, але не була зареєстрована з нею за однією адресою, тому у лютому 2020 року звернулася до нотаріуса з наміром подати заяву про прийняття спадщини. Однак, таку заяву нотаріус у неї не прийняла, у зв`язку з тим, що свідоцтво про смерть матері, а також всі інші документи, які їй належали, забрала відповідачка. Для підтвердження родинних відносин, а саме того факту, що вона є донькою спадкодавиці, вона надала нотаріусу копію свідоцтва про шлюб та свідоцтва про народження. Між поданими документами для встановлення родинних відносин із спадкодавицею та відомостями Державного реєстру актів цивільного стану нотаріусом було встановлено розбіжності у прізвищі, а саме: у свідоцтві про народження заявниці прізвище матері зазначено " ОСОБА_4", натомість у актовому записі про смерть від 03 січня 2020 року № 10, складеному Бориспільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного етапу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), зазначено прізвище " ОСОБА_5". Тому нотаріус рекомендувала позивачці звернутися до відповідного відділу державної реєстрації актів цивільного стану для встановлення причини розбіжностей. Вона невідкладно звернулась, але через тривалий розгляд заяви Бориспільським міськрайонним відділом ДРАЦС сплив строк для подання заяви про прийняття спадщини.

Вона також звернулася до Українського бюро лінгвістичних експертиз і отримала експертний висновок № 056/1278-т-2 від 15 липня 2020 року, згідно з яким розбіжності в українських записах прізвищ виникли через неврахування їх походження, під впливом російської вимови прізвищ або під графічним впливом записів російською мовою. Експерт кандидат філологічних наук ОСОБА_6, дослідивши подані свідоцтво про народження заявниці, свідоцтво про її одруження, а також копію паспорта ОСОБА_3, дійшов до висновку, що попри розбіжності в документах, прізвища " ОСОБА_7" та " ОСОБА_5" є ідентичними.

Після отримання відмови у внесенні змін до актових записів вона повторно звернулась до нотаріуса з наміром подати заяву про прийняття спадщини, але, оскільки, строк на подання такої заяви закінчився 27 червня 2020 року, нотаріус роз`яснила про необхідність звернутися до суду із позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року, у задоволенні позову про визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини було відмовлено.

З огляду на це вона вирішила обрати інший спосіб для судового захисту своїх прав, а саме - звернутись до суду з позовом про встановлення факту, що має юридичне значення.

Таким чином, встановлення факту необхідно для оформлення її спадкових прав в нотаріальному порядку, у зв`язку з тим, що заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори вона не встигла подати, тому змушена звернутися до суду за захистом своїх прав.

З урахуванням викладених обставин позивачка просила суд встановити факт постійного її проживання разом з матір`ю ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 на день її смерті, що сталася ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, задоволено.

Встановлено факт того, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 постійно проживала разом з матір`ю ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 на день її смерті, що сталася ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2022 року скасовано.

Ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачкою обрано неналежний спосіб захисту, оскільки у справах позовного провадження окрім встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на момент його смерті, повинні бути заявлені вимоги матеріально-правового характеру, зокрема про визнання права на обов`язкову частку у спадщині.

Також суд зазначив, що раніше ОСОБА_1, скориставшись своїм правом, вже зверталася до суду з позовом про надання додаткового строку на прийняття спадщини, чим визнала факт не проживання зі спадкодавицею на момент її смерті за однією адресою.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

08 березня 2023 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Новоселецької О. А. засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржену постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 03 травня 2023 року ОСОБА_2 просить суд зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

31 березня 2023 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 червня 2023 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_8 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 12 березня 1959 року. В графі "мати" зазначена ОСОБА_3

20 жовтня 1979 року ОСОБА_9 та ОСОБА_8 зареєстрували шлюб. Після реєстрації шлюбу прізвище у подружжя " ОСОБА_10", що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 від 20 жовтня 1979 року.

З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 03 січня 2020 року вбачається, що ОСОБА_3, померла ІНФОРМАЦІЯ_1, у віці 91 року у с. Велика Олександрівка Бориспільського району Київської області.

13 лютого 2001 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений секретарем Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області Багаліка Н. І., зареєстрований в реєстрі за № 06, на підставі якого все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде їй належати на день смерті, заповіла дочці ОСОБА_2 .

Після смерті ОСОБА_3 відповідачка ОСОБА_2 звернулась із заявою про відкриття спадкової справи за заповітом до приватного нотаріуса Козій А. В.

Приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Козій А. В. відкрито спадкову справу № 3/2020 після померлої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 .

До складу спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3, входить житловий будинок під АДРЕСА_1, що визнається та не заперечується сторонами у справі.

З листа приватного нотаріуса Козій А. В. № 68/01-16 від 22 липня 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 відмовлено у прийнятті заяви про прийняття спадщини, яка залишилася після смерті матері ОСОБА_3, оскільки остання в нотаріальну контору в установлений законом строк не подала відповідну заяву про прийняття спадщини, а також на момент смерті матері не була зареєстрована за адресою померлої. Рекомендовано заявниці звернутись до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 серпня 2021 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року, у справі № 359/5779/20 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відмовлено.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є пенсіонером за віком. Дана обставина підтверджується копією пенсійного посвідчення серія НОМЕР_4 від 02 квітня 2014 року.

Із акту фактичного проживання Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області № 02-14-4457/Д від 14 грудня 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 з 2017 року по теперішній час фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Допитані у судовому засіданні у суді першої інстанції як свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 підтвердили факт постійного проживання ОСОБА_1 з спадкодавцем ОСОБА_3 на час смерті останньої.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржена постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Переглядаючи справу в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції, зокрема, виходив з того, що позивачкою обрано неналежний спосіб захисту, оскільки у справах позовного провадження окрім встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на момент його смерті, повинні бути заявлені вимоги матеріально-правового характеру, зокрема про визнання права на обов`язкову частку у спадщині.

Колегія суддів Верховного Суду з таким висновком апеляційного суд не погоджується.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.При цьому, позивачка зазначила, що встановлення факту необхідно для оформлення її спадкових прав в нотаріальному порядку.

Встановлено, що між сторонами у справі має місце спір про право щодо спадкового майна, яке залишилось після померлої ОСОБА_13, тому, з огляду на положення частини четвертої статті 315 ЦПК України, ОСОБА_1 підставно звернулась до суду саме в порядку позовного провадження.

За статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Таким чином, спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19-ц (провадження № 61-872св21).

Суд апеляційної інстанції не навів відповідної норми права, яка зобов`язувала б позивача разом із вимогою про встановлення факту, що розглядалась судом у порядку позовного провадження за наявністю спору про право, заявляти вимогу про визнання, зміну чи припинення права, яке пов`язане із встановленням юридичного факту.

При цьому апеляційний суд не врахував, що встановлення факту необхідно позивачці у цій справі для подальшого оформлення її спадкових прав у встановленому законом (нотаріальному) порядку.

При таких обставинах висновок апеляційного суду про неналежний спосіб захисту є помилковим.

Вказане узгоджується із висновками, що містяться у постановах Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 760/5425/17 (провадження № 61-18392св19), від 26 січня 2022 року у справі № 165/2486/19 (провадження № 61-1355св21).

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд, крім того, посилався на те, що своїм попереднім зверненням до суду з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини, позивачка фактично визнала факт непроживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Проте пред`явлення зазначеного позову само по собі не є підставою для відмови у задоволенні позову у цій справі, оскільки, зокрема, саме цими обставинами позивачка обґрунтовувала і позов про надання додаткового строку для прийняття спадщини.

З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції не можна вважати обґрунтованими та такими, що відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав.

У частинах третій, четвертій статті 411 ЦПК України закріплено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які заявник посилається у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановлено у повній мірі фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.