У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "ОТП Банк" (далі - АТ "ОТП Банк") про захист прав споживача, у якому просив стягнути з банку 34 511 435,11 грн, з яких: 242 089,50 грн інфляційних нарахувань, 126 045,61 грн - 3 % річних та 34 143 300 грн пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".

Позовні вимоги мотивовані тим, що 05 вересня 2019 року він уклав із відповідачем договір про надання банківських послуг шляхом приєднання за заявою-анкетою про надання банківських послуг, за яким йому було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 . Станом на 14 листопада 2019 року на поточному рахунку позивача обліковувалась сума у розмірі 3 215 911, 92 грн. У період з 15 по 19 листопада 2019 року позивач через електронну платіжну систему "ОТР SMART" подав банку три платіжні доручення № 14 від 15 листопада 2019 року на суму 1 495 000,00 грн, № 15 від 18 листопада 2019 року на суму 1 400 000,00 грн та № 16 від 19 листопада 2019 року на суму 320 000,00 грн, а всього на загальну суму 3 215 000,00 грн. Переказ коштів повинен був здійснюватися на поточний рахунок іншої особи ( ОСОБА_2 ), відкритий у цьому ж банку, з призначенням платежів: оплата об`єктів нерухомості за попереднім договором купівлі-продажу від 11 жовтня 2019 року. Банк указані платіжні доручення не виконав та відхилив їх, про що в системі "ОТР SMART" з`явилось відповідне повідомлення, яким пропонувалось за отриманням більш детальної інформації звернутися до довідкового центру банку. У подальшому позивачу стало відомо, що кошти на його поточному рахунку арештовано і рахунок заблоковано, а причини та правові підстави щодо таких обмежень права розпорядження рахунком або про ініціативу арешту банк тривалий час не повідомляв і ігнорував звернення ОСОБА_1 .

Позивач указував на те, що у березні 2020 року він звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до АТ "ОТП Банк" про захист прав споживача (справа № 754/2880/20), рішенням якого від 05 серпня 2020, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року його вимоги були задоволені частково. 12 березня 2021 року на виконання указаних судових рішень у справі № 754/2880/20 банк перерахував з поточного рахунку позивача на поточний рахунок ОСОБА_2 суму в розмірі 3 215 000,00 грн без стягнення плати за виконання цього переказу.

Посилаючись на викладені обставини, а також стверджуючи про порушення відповідачем його прав на належну якість банківської послуги, передбаченої Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , позивач просив стягнути з банку на свою користь інфляційні нарахування в розмірі 242 089,50 грн та 3 % річних в сумі 126 045,61 грн на підставі частини другої статті 625 ЦК України за період з 22 березня 2020 року до 11 березня 2021 року, а також стягнути пеню на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за весь період невиконання переказу коштів з поточного рахунку позивача на поточний рахунок ОСОБА_2 : з 22 березня 2020 року до 11 березня 21 року в розмірі 34 143 300,00 грн. А всього позивач просив стягнути з відповідача 34 511 435,11 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 17 червня 2022 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з АТ "ОТП Банк" на користь ОСОБА_1 інфляційні нарахування в розмірі 242 089,50 грн, 3% річних в розмірі 126 045,61 грн, пеню на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за період з 22 березня 2020 року по 11 березня 2021 року в розмірі 22 344 250 грн та 11 350,00 грн судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення із відповідача інфляційних нарахувань, трьох відсотків річних та частково задовольняючи вимоги про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", виходив із того, що ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 04 листопада 2019 року у справі № 757/58268/19-к (провадження № 1-кс-51808/2019) не підлягала прийняттю банком до виконання, оскільки була отримана простим поштовим відправленням, що суперечить вимогам пункту 9.1 Глави 9 Інструкції про безготівкові рахунки України в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (z0377-04) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за № 377/8976 (z0377-04) (далі - Інструкція № 22), яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що обмеження права позивача на розпорядження рахунком та невиконання платіжних доручень, поданих до банку у період з 15 до 19 листопада 2019 року було протиправним.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року апеляційну скаргу АТ "ОТП Банк" задоволено. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 червня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не доведено наявності у діях АТ "ОТП Банк" ознак протиправності та порушення банківських правил та звичаїв ділового обороту. З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для покладення на АТ "ОТП Банк" відповідальності згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України та відповідальності у вигляді стягнення пені згідно з приписами частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року, у якій просить скасувати зазначене судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року в справі № 523/5177/15-ц, від 089 вересня 2020 року в справі № 752/3012/15-ц, від 24 листопада 2021 року в справі № 521/3445/15-ц, від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме справу розглянуто за його відсутності, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У травні 2023 року на електронну та поштову адресу Верховного Суду від АТ "ОТП Банк" надійшли відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1, у яких заявник просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін. Зазначає, що доводи позивача про неналежне його повідомлення про розгляд справи в суді апеляційної інстанції є безпідставні, оскільки матеріалами справи підтверджено, що позивач та його представник були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання в суді апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 15 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 745/4352/21 з Деснянського районного суду м. Києва.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 29 червня 2023 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 05 вересня 2019 року ОСОБА_1 уклав із АТ "ОТП Банк" договір про надання банківських послуг, за яким позивачу, як клієнту, було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_2, валюта рахунка - гривня. Укладення договору відбулось шляхом підписання сторонами заяви-анкети про надання банківських послуг АТ "ОТП Банк" № 005/001833/19 від 05 вересня 2019 року.

Підписавши заяву-анкету, клієнт ОСОБА_1 погодився (акцептував) та визнав невід`ємними частинами заяви-анкети типові договори, правила та тарифи АТ "ОТП Банк": договір про відкриття та обслуговування банківського рахунка в іноземній та національній валюті для фізичних осіб (публічний), Правила користування рахунками АТ "ОТП Банк" (публічні), договір про надання послуг дистанційного обслуговування засобами системи ОТР SMART (публічний) і Типові тарифи АТ "ОТП Банк".

Станом на 15 листопада 2019 року на поточному рахунку позивача обліковувалися його власні коши в сумі 3 215 911,92 грн.

Крім того, позивачем було активовано послугу дистанційного онлайн обслуговування клієнта засобами системи ОТР SMART АТ "ОТП Банк". Відповідно до тарифів АТ "ОТП Банк" на обслуговування у системі ОТР SMART (додаток № 1 до рішення Тарифного комітету № 21 від 13 травня 2019 року) тариф на перекази в мережі АТ "ОТП Банк" на рахунок іншої особи, не встановлено (тобто такий переказ не тарифікується, комісія не стягується, вартість банківської послуги не визначено).

У період 15-19 листопада 2019 року позивачем через систему ОТР SMART, із урахуванням встановленого ліміту переказів не більше як 1 500 000,00 грн на день, було подано до банку три платіжних доручення про переказ коштів на користь ОСОБА_2 (поточний рахунок № НОМЕР_3 в АТ "ОТП Банк" Банк", із призначенням платежу - за нерухоме майно згідно попереднього-договору купівлі-продажу нерухомості від 11 жовтня 2019 року, а саме: № 14 від 15 листопада 2019 року на суму 1 495 000,00 грн, яке прийнято відповідачем 15 листопада 2019 року; № 15 від 18 листопада 2019 року на суму 1 400 0090,00 грн, яке прийнято відповідачем 18 листопада 2019 року та № 16 від 19 листопада 2019 року на суму 320 000,00 грн, яке прийнято відповідачем 19 листопада 2019 року.

Всього позивачем було подано три платіжних доручення на перерахування грошових коштів на загальну суму 3 215 000,00 грн з його поточного рахунку, відкритого в АТ "ОТП Банк", (здійснення видаткових банківських операцій) на поточний рахунок ОСОБА_2, відкритий також в АТ "ОТП Банк", тобто здійснення переказу в межах одного банку (внутрішньобанківський переказ).

Указані розпорядження банком виконані не були і грошові кошти за ними не перераховані.

Відмову у виконанні вказаних розпоряджень клієнта мотивовано тим, що 14 листопада 2019 року на адресу банку простою кореспонденцією надійшла ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 04 листопада 2019 року у справі № 757/58268/19 (провадження № 1-кс-51808/2019) про накладення арешту на грошові кошти позивача на його поточному рахунку № НОМЕР_2 в АТ "ОТП Банк". Отриману ухвалу відповідач прийняв до виконання та того ж дня, 14 листопада 2019 року, банк наклав арешт на рахунок ОСОБА_1, у зв`язку з чим виконання платіжних доручень було неможливим і у здійсненні грошових переказів позивачу було відмовлено.

28 травня 2020 року банк направив запит до Печерського районного суду м. Києва, у відповідь на який суд листом від 09 червня 2020 року повідомив, що ухвала від 04 листопада 2019 року щодо арешту коштів ОСОБА_1 слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва не постановлювалася та до будь-яких установ та організацій на виконання не направлялася.

Після отримання вказаного листа банком було знято арешт із рахунку позивача, про що останнього повідомлено листом від 17 червня 2020 року за № 68-3-68-3-1-68-3-2/9492.

Суд також установив, що з огляду на невиконання вказаних платіжних доручень, у березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва із позовом до АТ "ОТП Банк" у справі № 754/2880/20, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо блокування банківського рахунка ОСОБА_1, відмови у здійсненні переказу та ненадання своєчасно інформації стосовно підстав блокування, а також про зобов`язання відповідача здійснити протягом трьох днів з дня набрання законної сили рішенням суду переказ коштів у сумі 3 215 000,00 грн з рахунку позивача на рахунок ОСОБА_2 без стягнення плати за виконання цього переказу.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 05 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року, вказані позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання вказаних судових рішень у справі № 754/2880/20 банк 12 березня 2021 року здійснив переказ коштів в сумі 3 215 000,00 грн з рахунку позивача на рахунок ОСОБА_2 без стягнення плати за виконання цього переказу.

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 754/2880/20 на підставі заяви ОСОБА_1 про відмову від позову постановлені у цій справі судові рішення визнано нечинними, прийнято відмову позивача від позову та закрито провадження у справі.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення нор процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Підставою заявлених позовних вимог у цій справі ОСОБА_1 зазначив неправомірне невиконання банком у встановлений законом строк трьох платіжних доручень на загальну суму 3 215 000,00 грн поданих до АТ "ОТП Банк" в період з 15 по 19 листопада 2019 року.

Відповідно до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України).

У частині другій статті 627 ЦК України передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до преамбули Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

У статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Отже, Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) врегульовані договірні відносини за участі споживача.

Частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.

У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.

Отже, пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання особою, яка є виконавцем чи надає споживачу послуги.

Частиною першою статті 1075 ЦК України передбачено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).

У період з 15-19 листопада 2019 року позивачем через систему ОТР SMART, із урахуванням встановленого ліміту переказів не більше як 1 500 000,00 грн на день, було подано до банку три платіжних доручення про переказ коштів на користь ОСОБА_2 (поточний рахунок № НОМЕР_3 в АТ "ОТП Банк" Банк", із призначенням платежу - за нерухоме майно згідно попереднього-договору купівлі-продажу нерухомості від 11 жовтня 2019 року, а саме: № 14 від 15 листопада 2019 року на суму 1 495 000,00 грн, яке прийнято відповідачем 15 листопада 2019 року; № 15 від 18 листопада 2019 року на суму 1 400 0090,00 грн, яке прийнято відповідачем 18 листопада 2019 року та № 16 від 19 листопада 2019 року на суму 320 000,00 грн, яке прийнято відповідачем 19 листопада 2019 року.

Отже, 19 листопада 2019 року між сторонами припинилися договірні правовідносини за договором банківського рахунку.

Тобто з моменту розірвання договору банківського рахунку за заявою клієнта не поширюється дія Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону не нараховується.

Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).

Після розірвання договору банківського рахунку між сторонами не існує споживчих правовідносин.

Як установлено судом, ОСОБА_1, звертаючись до суду з позовом, просив стягнути з відповідача пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", у той час як договір банківського рахунку було розірвано 19 листопада 2019 року за його власною ініціативою.

Оскільки між ОСОБА_1 та банком з 19 листопада 2019 року припинено правовідносини за договором банківського рахунку, то частина п`ята статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" не розповсюджується на спірні правовідносини.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені за вищевказаними договорами банківських рахунків, на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".

Після розірвання договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів після зазначеної дати застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

Протиправність відмови банку у виконанні платіжних доручень позивача мотивована, зокрема, посиланням на положення частини першої статті 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та пункту 9.1 Глави 9 Інструкції № 22, з огляду на те, що доставлена до АТ "ОТП Банк" простим поштовим відправленням ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 04 листопада 2019 року у справі № 757/58268/19-к (провадження № 1-кс-51808/2019) не підлягала виконанню банком.

Установлено, що отримана банком ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 04 листопада 2019 року у справі № 757/58268/19-к (провадження № 1-кс-51808/2019) мала усі необхідні реквізити виконавчого документу. Відомостей про те, що вказана ухвала слідчим суддею не постановлювалася і на виконання до будь-яких установ та організацій не направлялася, у АТ "ОТП Банк" станом на дату її отримання не було.

З огляду на ту обставину, що станом на 15 листопада 2019 року на поточному рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_4, відкритому в АТ "ОТП Банк", облікувався арешт, накладений згідно з ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 04 листопада 2019 у справі № 757/58268/19-к (провадження № 1-кс-51808/2019), виконання платіжних доручень, які позивач подав до банку в період з 15 до 19 листопада 2019 року було неможливим, у зв`язку з чим вони були правомірно повернуті без виконання.

Отже, платіжні доручення, які не були прийняті банком до виконання та були повернуті, не могли бути виконані і в подальшому після встановлення того, що ухвала слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва від 04 листопада 2019 року у справі № 757/58268/19-к (провадження № 1-кс-51808/2019) не постановлювалася і на виконання до будь-яких установ не направлялася. Після зняття банком арешту з рахунку, позивач нових платіжних доручень на перерахування грошових коштів до банку не надсилав, будь-яких розпоряджень як клієнт банку про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком банку не направляв.

Отже, ураховуючи вищезазначене, правильними є висновки апеляційного суду про те, що не можна кваліфікувати дії банку як неналежне виконання покладених на нього зобов`язань та прострочення виконання грошового зобов`язання.

Оскільки під час накладення арешту на поточний рахунок позивача та повернення платіжних доручень, поданих у період з 15 по 19 листопада 2019 року, банк діяв правомірно, тому правильними є висновки апеляційного суду про відсутність підстав для покладення на АТ "ОТП Банк" відповідальності згідно з положеннями частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних за період з 20 листопада 2019 року по 11 березня 2021 року.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Висновки апеляційного суду не суперечать правовим позиціям Верховного Суду України, які викладені у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

Перевіряючи доводи ОСОБА_1 про порушення апеляційним судом його права на участь в судовому засіданні особисто, Верховний Суд визнає їх необґрунтованими, оскільки представник позивача був повідомлений про розгляд справи на 19 квітня 2023 року, що підтверджується поданим ним клопотанням про відкладення судового розгляду справи, призначеного на вказану дату, при цьому без мотивів причини неможливості з`явитися у судове засідання та без надання відповідних доказів на підтвердження цього.

Частиною 1 статті 64 ЦПК України передбачено, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальна права та обов`язки.

Отже, повідомлення представника позивача про судове засідання, призначене на 19 квітня 2023 року, свідчить й про повідомлення позивача про розгляд справи, та не позбавляло можливості позивача взяти участь у розгляді справи особисто або через свого представника.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.