Позов обґрунтовано тим, що 08 березня 2022 року між ним та ОСОБА_2 було укладено у простій письмовій формі договір купівлі-продажу автомобіля, за умовами якого відповідач зобов`язалася передати йому у власність автомобіль марки Ford Focus C-Max, 2000 року виготовлення, номер кузова НОМЕР_1, об`єм двигуна 1 596 куб. см, реєстраційний номер НОМЕР_2, належний їй на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3, виданого 17 січня 2019 року територіальним сервісним центром Міністерства внутрішніх справ України № 0743, а він зобов`язався прийняти це майно і сплатити за нього 2 800 доларів США, які відповідач отримала від нього до оформлення цього договору, що підтверджується письмовою розпискою.

Відповідач не зняла автомобіль з обліку для реалізації, а після укладення договору передала йому автомобіль і сторони домовилися посвідчити цей договір нотаріально не пізніше 01 липня 2022 року, однак відповідач уникає явки до нотаріуса та свідомо ухиляється від його нотаріального посвідчення.

З часу придбання автомобіля він добросовісно користувався ним та витратив 16 909 грн на його ремонт.

21 серпня 2022 року зазначений автомобіль було тимчасово затримано працівниками поліції у зв`язку з арештом майна боржника ОСОБА_2, накладеним 05 серпня 2022 року приватним виконавцем Пирогою С. С. Після цього відповідач повідомила йому про те, що отримала від приватного виконавця постанову про опис та арешт її майна від 02 вересня 2022 року.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати дійсним договір купівлі-продажу автомобіля Ford Focus C-Max, 2000 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, об`єм двигуна 1 596 куб. см, реєстраційний номер НОМЕР_2 та визнати за ним право власності на вказаний автомобіль і зняти з нього арешт.

Рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 11 листопада 2022 року в задоволенні позову відмовлено. Скасовано накладений ухвалою Ратнівського районного суду Волинської області від 06 жовтня 2022 року захід забезпечення позову у вигляді зупинення продажу автомобіля Ford Focus C-Max, 2000 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, об`єм двигуна 1 596 куб. см, реєстраційний номер НОМЕР_2, арештованого в межах виконавчого провадження № 69567565 за виданим Ратнівським районним судом Волинської області 09 березня 2022 року виконавчим листом № 166/1531/21.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що правове регулювання відносин, пов`язаних із купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ) з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Закону України "Про дорожній рух" (3353-12) та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 (1388-98-п) (далі - Порядок № 1388), які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки відповідних договорів.

Статтею 220 ЦК України визначено правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, однак згідно із зазначеною нормою ЦК України (435-15) суд може визнати дійсною лише угоду, яка за законом підлягала нотаріальному посвідченню, але сторони уклали її без додержання цієї форми, і одна зі сторін виконала її повністю або частково, а друга ухиляється від нотаріального оформлення укладеної нею угоди. Для угод купівлі-продажу автомобілів нотаріальне оформлення не є обов`язковим. Сторони договору мали можливість здійснити перереєстрацію автомобіля з використанням інших, передбачених Порядком № 1388 способів реєстрації, зокрема шляхом особистої явки до органу реєстрації транспортних засобів. Суд не може підміняти орган, уповноважений здійснювати державну реєстрацію права власності на транспортний засіб і перебирати на себе повноваження, які законодавством віднесені до компетенції цих органів.

Сторони, насамперед позивач, проявивши розумну обачність, не маючи перешкод у доступі до законодавства, могли і повинні були знати про наслідки укладення договору купівлі-продажу без перереєстрації автомобіля на нового власника, тому несуть ризик настання таких наслідків.

Постановою Волинського апеляційного суду від 12 січня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Панасюка І. І. залишено без задоволення, а рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 11 листопада 2022 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

01 лютого 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Панасюк І. І. засобами електронного зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 11 листопада 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 12 січня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ), представник ОСОБА_1 - адвокат Панасюк І. І. вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених:

- у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, за змістом яких державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує вже набуте особою право власності;

- у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2019 року у справі № 585/2843/17 про те, що набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти;

- у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року у справі № 399/590/17, аналіз якої свідчить про те, що переважним способом правового регулювання договірних цивільних відносин в Україні є їх саморегулювання, яке здійснюється безпосередньо учасниками таких відносин як членами громадянського суспільства з урахуванням їхніх інтересів;

- у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 753/11009/19, в якій зазначено, що істотне значення для оцінки умов укладеного договору має врахування соціально-економічних умов, за яких відбулося досягнення домовленостей між сторонами;

- у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 травня 2022 року у справі № 756/15123/18, про те, що договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків;

- у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022 року у справі № 589/1343/20, в якій вказано, що договір купівлі-продажу автомобіля підлягає визнанню дійсним в судовому порядку лише у разі його укладення у письмовій формі без дотримання вимог щодо нотаріального посвідчення такого договору;

- у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 щодо питання тлумачення поведінки сторін на стадії укладення договору.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ратнівського районного суду Волинської області.

17 лютого 2023 року матеріали справи № 166/817/22 в електронному вигляді надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 ОСОБА_2 є власником автомобіля марки Ford Focus C-Max, 2000 року виготовлення, номер кузова НОМЕР_1, об`єм двигуна 1 596 куб. см, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

08 березня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено у простій письмовій формі договір купівлі-продажу автомобіля, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язалася передати ОСОБА_1 у власність автомобіль за ціною 2 800 доларів США та з`явитися до нотаріуса не пізніше 01 липня 2022 року для нотаріальної посвідчення цього договору.

У пункті 4.4 цього договору зазначено, що договір є укладеним з моменту нотаріального посвідчення, що має бути проведено нотаріусом в присутності сторін не пізніше 01 липня 2022 року.

Згідно з пунктом 4.7 договору купівлі-продажу автомобіля від 08 березня 2022 року покупець зобов`язується у десятиденний строк після нотаріального посвідчення цього договору здійснити державну реєстрацію автомобіля в територіальному сервісному центрі Міністерства внутрішніх справ України згідно з Порядком № 1388.

Наданою 08 березня 2022 року розпискою ОСОБА_2 підтвердила факт отримання від ОСОБА_1 2 800 доларів США за вищевказаним договором та передачу нею ОСОБА_1 ключів і реєстраційних документів на автомобіль.

Рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 24 січня 2022 року у справі № 166/1531/21 частково задоволено позов АТ "Кредобанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ "Кредобанк" 124 103,50 грн заборгованості за кредитним договором від 28 серпня 2019 року № CL-216450 та 2 270 грн судового збору.

Постановою приватного виконавця Пироги С. С. від 05 серпня 2022 року у виконавчому провадженні № 69567565 накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_2, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів - 13 510,85 грн.

21 серпня 2022 року вказаний автомобіль було оглянуто й тимчасово затримано працівниками поліції у зв`язку з його розшуком, а 02 вересня 2022 року приватним виконавцем Пирогою С. С. винесено постанову про опис та арешт майна боржника.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Частинами першою, третьою статті 334 ЦК України передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першої статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина перша статті 639 ЦК України).

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Правове регулювання відносин, пов`язаних із купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України (435-15) з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Закону України "Про дорожній рух" (3353-12) , Закону України "Про автомобільний транспорт" (2344-14) , Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200 (1200-2009-п) (далі - Порядок № 1200), та Порядку № 1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки відповідних договорів.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 34 Закону України "Про дорожній рух" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, а також відсутності будь-яких обтяжень, у тому числі за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків. Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників. Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення. Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України.

Згідно з частинами четвертою, шостою статті 19 Закону України "Про автомобільний транспорт" при державній реєстрації легкових автомобілів у реєстраційних документах роблять відмітку щодо їх призначення згідно з документами виробника (легковий, таксі, спеціалізований санітарний автомобіль екстреної медичної допомоги, автомобіль інкасації, броньований, обладнаний спеціальними світловими і звуковими сигнальними пристроями тощо). Порядок державної реєстрації транспортних засобів визначає Кабінет Міністрів України.

Абзацами четвертим, шостим пункту 12 Порядку № 1200 передбачено, що оформлення на товарних біржах договорів купівлі-продажу транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, здійснюється з використанням облікованих відповідно у територіальному органі з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ України і Держпродспоживслужбі бланків біржових угод. Оформлення договорів купівлі-продажу транспортних засобів може проводитися в територіальному органі з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ України.

Абзацом першим пункту 8 Порядку № 1388 встановлено, що державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність, для юридичних осіб - організаційно-розпорядчий документ про проведення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів та видана юридичною особою довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Не допускаються до державної реєстрації транспортні засоби з правим розташуванням керма (за винятком транспортних засобів, які були зареєстровані в підрозділах Державтоінспекції до набрання чинності Законом України "Про дорожній рух" (3353-12) ).

Також пунктом 8 Порядку № 1388 визначено перелік документів, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів і є підставою для їх реєстрації за новим власником. Такими документами є, зокрема, оформлені в установленому порядку договори, укладені на товарних біржах на зареєстрованих в уповноваженому органі Міністерства внутрішніх справ України бланках; укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах Міністерства внутрішніх справ України та центрах надання адміністративних послуг у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; митна декларація на бланку єдиного адміністративного документа на паперовому носії або електронна митна декларація, або видане органом доходів і зборів посвідчення про реєстрацію в уповноважених органах Міністерства внутрішніх справ України транспортних засобів чи їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери.

Відповідно до абзацу першого пункту 33 Поряду № 1388 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, перереєстрація транспортних засобів проводиться в разі отримання свідоцтва про реєстрацію замість утраченого або непридатного для користування, зміни їх власників, місця реєстрації або найменування власників - юридичних осіб (крім зміни найменування юридичної особи у зв`язку із зміною типу акціонерного товариства або у зв`язку з перетворенням акціонерного товариства в інше господарське товариство), місця проживання або прізвища, власного імені, по батькові (за наявності) фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, а також у разі заміни номерних знаків, отримання чи перезакріплення індивідуальних номерних знаків, зміни кольору, переобладнання транспортного засобу чи заміни кузова, інших складових частин, що мають ідентифікаційні номери.

Отже, законодавцем визначений спеціальний порядок відчуження та набуття права власності на транспортні засоби, який невід`ємно пов`язаний з обов`язковою реєстрацією власником придбаного транспортного засобу у відповідних органах. Продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).

Верховний Суд у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 662/397/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 761/18330/15-ц, від 17 жовтня 2019 року у справі № 380/11122/16, від 27 грудня 2019 року у справі № 607/14107/17, від 02 квітня 2020 року у справі № 301/1434/18, від 23 вересня 2020 року у справі № 161/16800/15-ц виклав такі правові висновки.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За правилами цієї статті позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Позивачем за вимогами про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред`явлення позову).

Отже, враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.

Відповідно до статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з частиною першою статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Нормами матеріального законодавства передбачена можливість визнавати у судовому порядку нікчемні договори дійсними, зокрема на підставі частини другої статті 220 ЦК України.

За правилами частини другої статті 220 ЦК України у випадку, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Зазначена частина друга статті 220 ЦК України застосовується до правовідносин у разі, коли сторони вчинили правочин у встановленій законом письмовій формі, зміст якого відповідав волі сторін, які дійшовши згоди щодо усіх істотних умов договору, виконали такий договір повністю чи частково, і лише не було дотримано вимоги про нотаріальне посвідчення такого договору через ухилення однієї сторони договору.

У постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1288цс17 викладено правовий висновок про те, що однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

У постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 305/1468/16-ц зазначено про те, що визнання дійсним договору (конвалідація) на підставі частини другої статті 220 ЦК України допускається тільки для нікчемних правочинів (тобто для яких недотримання письмової форми пов`язується саме з відсутністю нотаріального посвідчення і це зумовлює їх нікчемність). Згідно з частиною другою статті 220 ЦК України конвалідація можлива за наявності таких умов: досягнення між сторонами згоди щодо усіх істотних умов договору; наявність письмових доказів досягнення домовленості щодо всіх істотних умов договору; повне або часткове виконання договору; ухилення однією зі сторін від його нотаріального посвідчення.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що для угод купівлі-продажу автомобілів нотаріальне оформлення не є обов`язковим. Законодавцем визначений спеціальний порядок відчуження та набуття права власності на транспортні засоби, який невід`ємно пов`язаний з обов`язковою реєстрацією власником придбаного транспортного засобу у відповідних органах. Тому сторони мали можливість здійснити перереєстрацію спірного автомобіля з використанням інших, передбачених Порядком № 1388, способів реєстрації, зокрема шляхом особистої явки до органу реєстрації транспортних засобів. При цьому суд не може підміняти орган, уповноважений здійснювати державну реєстрацію права власності на транспортний засіб і перебирати на себе повноваження, які законодавством віднесені до компетенції цих органів.

Оскільки суд може визнати дійсною лише угоду, яка за законом підлягала нотаріальному посвідченню, і сторони не дотрималися умов укладеного між ними договору щодо його нотаріального посвідчення, то суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав, передбачених частиною другою статті 220 ЦК України, для визнання договору купівлі-продажу автомобіля від 08 березня 2022 року дійсним.

Крім того, сторони не дотрималися умов укладеного між ними договору купівлі-продажу автомобіля щодо його державної реєстрації в територіальному сервісному центрі Міністерства внутрішніх справ України згідно з Порядком № 1388. За таких обставин, оскільки спірний автомобіль не було знято з обліку в уповноваженому органі Міністерства внутрішніх справ України та він зареєстрований за ОСОБА_2, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позову, так як продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт). Тому сам по собі договір купівлі-продажу автомобіля, укладений 08 березня 2022 рокуу простій письмовій формі, умови якого сторонами не виконано, не може бути підставою для набуття позивачем права власності на вказаний автомобіль.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76- 78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2019 року у справі № 585/2843/17, від 02 листопада 2022 року у справі № 589/1343/20, від 12 травня 2022 року у справі № 756/15123/18, у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року у справі № 399/590/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 753/11009/19, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17 зазначено, що у статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" наведено визначення державної реєстрації як офіційного визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, тому ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації не можна.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 викладено правовий висновок про те, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою без наявності чинного правовстановлюючого документа на підтвердження такого права не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2019 року у справі № 585/2843/17, в якій предметом спору було визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку та зобов`язання відповідача знести паркан з металевого профілю на металевих стовпах, збудований на цій земельній ділянці, вказано, що набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

За змістом постанови від 22 січня 2020 року у справі № 399/590/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову фізичної особи до Товариства з обмеженою відповідальністю "Верес" про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки та витребування земельної ділянки. При цьому, здійснивши тлумачення умов договору оренди землі, укладеного між сторонами, Верховний Суд вважав, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що передбачена пунктом 11.4 можливість розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку за письмовим повідомленням орендаря належить виключно орендарю.

У постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 753/11009/19 за позовом Приватного акціонерного товариства "Фармацевтична фірма "Дарниця" до Особа_1, Особа_2 про стягнення заборгованості за укладеним договором та трьох відсотків річних відповідно до положень статті 625 ЦК України Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про необхідність задоволення позову. В цій справі Верховний Суд виходив з того, що погоджуючи умови договору, сторони домовилися, що валютою боргу є "умовні одиниці", а валютою платежу - національна валюта. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що зміст договору купівлі-продажу, соціально-економічні умови, що існували в державі в момент його укладення, усталена практика цивільного обороту, в якому було запроваджено і широко застосовано різні правові механізми, спрямовані на захист та врахування інтересів кредитора у грошовому зобов`язанні в умовах надмірної інфляції.

У постанові від 12 травня 2022 року у справі № 756/15123/18 за позовом Особа_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія", Особа_2, третя особа - Особа_3, про визнання договору купівлі-продажу недійсним та застосування наслідків недійсності правочину Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати застосування в своїх відносинах юридично-значимих повідомлень (зокрема, порядок надсилання, визначати, коли повідомлення вважатиметься отриманим); суди не врахували, що належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору.

За змістом постанови від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") до Особа_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В цій справі Верховний Суд виходив з того, що відповідач з метою отримання банківських послуг звернувся до позивача та, підписавши відповідну анкету-заяву про приєднання до умов і правил надання банківських послуг, отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Однак додані до позовної заяви витяг з тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та умови та правила надання банківських послуг взагалі не містять підпису відповідача, а інформація про паспорт споживчого кредиту у анкеті-заяві від 19 жовтня 2018 року відсутня. Тому Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважав, що у цьому конкретному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" у період - з часу виникнення спірних правовідносин (19 жовтня 2018 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (10 березня 2020 року), тобто банк міг додати до позовної заяви витяг з тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з умов та правил надання банківських послуг в цьому банку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила надання банківських послуг в АТ КБ "ПриватБанк", відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ "ПриватБанк" через їх мінливий характер не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із Особа_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Таким чином, у наведених справах спірні правовідносини не були пов`язані з купівлею-продажем транспортних засобів і в них Верховний Суд не викладав правових висновків щодо застосування відповідних положень Закону України "Про дорожній рух" (3353-12) , Порядку № 1200 та Порядку № 1388. На відміну від вищевказаних справ, в цій справі суди відмовили в задоволенні позову у зв`язку з тим, що суд може визнати дійсною лише угоду, яка за законом підлягала нотаріальному посвідченню, але сторони уклали її без додержання цієї форми, і одна зі сторін виконала її повністю або частково, а друга ухиляється від нотаріального оформлення укладеної нею угоди. Для угод купівлі-продажу автомобілів нотаріальне оформлення не є обов`язковим. Сторони не здійснили перереєстрацію спірного автомобіля у спосіб, передбачений Порядком № 1388, а суд не може підміняти орган, уповноважений здійснювати державну реєстрацію права власності на транспортний засіб, і перебирати на себе повноваження, які законодавством віднесені до компетенції цих органів.

Крім того, вищенаведені висновки судів попередніх інстанцій в цій справі про відмову в задоволенні позову не суперечать правовим висновкам, викладеним у згаданих постановах, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022 року у справі № 589/1343/20, про те, що договір купівлі-продажу автомобіля підлягає визнанню дійсним в судовому порядку лише у разі його укладення у письмовій формі без дотримання вимог щодо нотаріального посвідчення такого договору, так як у вказаній справі Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні позову Особа_1 до Особа_2, третя особа - Особа_3, про визнання договору купівлі-продажу автомобіля дійсним та стягнення компенсації вартості 1/2 частини автомобіля. При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виходив з того, що належного оформлення у письмовій формі договору купівлі-продажу автомобіля не відбулося і відповідач не мав наміру його укладати та оформлювати право власності на автомобіль.

Отже, висновки щодо застосування норм права, які містяться у вищезгаданих постановах суду касаційної інстанції, на які послався заявник в касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, обставини, встановлені судами в цій справі, суттєво відрізняються від обставин, встановлених у справах № 925/1121/17, № 916/675/15, № 911/3594/17, № 585/2843/17, № 399/590/17, № 753/11009/19, № 756/15123/18, № 393/126/20, № 589/1343/20.

Таким чином, заявлена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не знайшла свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, тобто є необґрунтованою.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.