заявник заінтересована особа - -акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", Дніпровська міська рада, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2022 року в складі судді Мащук В. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 липня 2022 року в складі колегії суддів Максюти Ж. І., Свистунової О. В., Деркач Н. М.,

Описова частина

Короткий зміст вимог

У квітні 2021 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі також - АТ КБ "ПриватБанк", заявник), заінтересована особа - Дніпровська міська рада, звернулось до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою.

Заява мотивована тим, що 01 лютого 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк" (як кредитором), та ОСОБА_1 (як позичальником) було укладено кредитний договір № DNK0GА00000072. За цим договором банк надав позичальнику кредит у сумі 22 143,20 доларів США, а останній зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором, але не пізніше 01 лютого 2018 року.

В забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором між цими ж сторонами 01 лютого 2008 року укладено договір іпотеки № DNK0GА00000072, за умовами якого ОСОБА_2 (як іпотекодавцем) банку було передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 (після перейменування - місто Дніпро, далі - м. Дніпро ), яка належала іпотекодавцю на праві власності.

Позичальник не повернув своєчасно кредитору отриманий кредит, проценти та комісію, а також інші витрати відповідно до умов договору, що відображено в розрахунку заборгованості за договором кредиту № DNK0GА00000072. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором позичальник станом на 18 лютого 2021 року має заборгованість у сумі 140 978,35 доларів США, яка складається з: 20 292,38 доларів США - борг за кредитом (тілом кредиту); 28 956,92 доларів США - борг по процентам за користування кредитом; 915,58 доларів США - борг по комісії за користуванням кредитом; 90 813,53 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

У зв`язку з викладеними обставинами у АТ КБ "ПриватБанк" виникло право звернення стягнення на предмет іпотеки. Проте дане право не може бути реалізовано у зв`язку зі смертю іпотекодавця ОСОБА_2 15 травня 2012 року, тому заявник звернувся до суду із даною заявою. АТ КБ "ПриватБанк" просив: визнати спадщину ОСОБА_2, яка складається із права власності на квартиру АДРЕСА_1 (загальною площею 44,1 кв. м, у тому числі житловою - 31,1 кв. м), відумерлою; передати у власність територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради відумерлу спадщину ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2022 року відмовлено в задоволенні заяви АТ КБ "ПриватБанк" про визнання спадщини відумерлою.

Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив із того, що рішення про визнання спадщини відумерлою можливе лише у разі безумовного встановлення таких фактів, що на спадкове майно, яке залишилося після смерті спадкодавця, ніхто зі спадкоємців в силу різних причин не претендує, або спадкоємці фактично чи юридично взагалі відсутні, внаслідок чого (неможливості спадкування) територіальна громада за місцем відкриття спадщини на підставі рішення суду стає законним правонаступником (не спадкоємцем) померлої особи в частині тих прав та обов`язків, які залишилися після її смерті. Однак, судом встановлено, що після смерті спадкодавця (іпотекодавця) ОСОБА_3 наявний спадкоємець за законом першої черги (дочка спадкодавця) - ОСОБА_4, яка звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 липня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, а рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції щодо відсутності належних та достатніх підстав для задоволення заяви АТ КБ "ПриватБанк" за встановлених судом фактичних обставин цієї справи. Крім того, апеляційний суд також вказав, що під час розгляду справи заявник не скористався своїми процесуальними правами та не подавав клопотань про залучення до участі у справі спадкоємця померлого ОСОБА_3 (іпотекодавця) - його дочки ОСОБА_4, з метою повного та об`єктивного встановлення обставин справи; не заявив будь-яких клопотань про витребування доказів, які б доводили факт відумерлості спадщини ОСОБА_3 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2022 року представник АТ КБ "ПриватБанк" - Мусійченко Д. Л. надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 липня 2022 року.

У касаційній скарзі він просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення заяви.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 06 лютого 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 липня 2022 року, та витребував справу з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2022 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 07 липня 2022 року заявник вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 10 червня 2021 року у справі № 750/5549/19, від 31 березня 2021 року у справі № 638/1604/19, від 10 червня 2020 року у справі № 344/9660/17, від 10 вересня 2018 року у справі № 696/126/18, від 08 травня 2019 року у справі № 357/13630/16-ц. Крім того, зазначає, що судами порушено норми процесуального права, а саме не досліджено зібрані у справі докази.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Позиція інших учасників

У встановлений ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2023 року строк відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Фактичні обставини, встановлені судами

01 лютого 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DNK0GА00000072. За цим договором банк зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 22 143,20 доларів США із строком повернення - до 01 лютого 2018 року, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені цим договором.

Відповідно до додатків № 1 та № 2 до кредитного договору сторонами було погоджено загальну вартість кредиту та графік погашення кредиту.

01 лютого 2008 року між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір іпотеки № DNK0GА00000072, відповідно до якого ОСОБА_3 надано в іпотеку банку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, в забезпечення виконання позичальником ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 01 лютого 2008 року № DNK0GА00000072.

Згідно із наданим АТ КБ "ПриватБанк" розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № DNK0GА00000072 від 01 лютого 2008 року станом на 18 лютого 2021 року складає 140 978, 35 доларів США, що еквівалентно 393 3831,68 грн.

Відповідно до свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1, виданого 16 травня 2012 року, ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 56 років, про що в Книзі реєстрації смертей зроблено відповідний актовий запис за № 3384.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 11 червня 2020 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 на праві приватної власності, частка власності 1/1.

10 листопада 2014 року ОСОБА_4, яка є дочкою ОСОБА_3 звернулась до Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1, після смерті батька ОСОБА_3 . У зв`язку із чим 10 листопада 2014 року у нотаріальній конторі щодо майна померлого ОСОБА_3 було заведено спадкову справу № 694/2014.

Відповідно до постанови державного нотаріуса Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Янкової І. В. від 10 листопада 2014 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії, ОСОБА_4 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 у зв`язку з тим, що ОСОБА_4 не прийняла спадщину, та рекомендовано їй звернутися до суду для встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини

01 липня 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" направлені на адресу боржника ОСОБА_1, іпотекодавця ОСОБА_3 претензії кредитора за кредитним договором від 01 лютого 2008 року № DNK0GА00000072.

16 липня 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори з претензією кредитора до спадкоємців померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3, повідомлення про яку в подальшому (16 липня 2020 року та 30 липня 2020 року) були направлені нотаріальною конторою Журавльовій Є. М.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У частині першій статті 2 ЦПК України зазначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК Україна).

Згідно з частиною першою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Статтею 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

За правилами частин першої, третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами.

Частиною першою статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"передбачено, що спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Відумерлою є спадщина, визнана такою на підставі встановлення судом існування (чи не існування) кількох юридичних фактів: факту смерті спадкодавця, відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від спадщини, неприйняття спадкоємцями спадщини чи відмови від її прийняття, дотримання органом місцевого самоврядування відповідної процедури.

У пункті 8 частини другої статті 293 ЦПК України зазначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання спадщини відумерлою.

Суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону (стаття 338 ЦПК України).

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2023 року в справі № 712/14171/21.

Судами установлено, що після смерті ОСОБА_3, який виступав іпотекодавцем за кредитним договором № DNK0GА00000072 від 01 лютого 2008 року, його дочка ОСОБА_4 як спадкоємець першої черги за законом 10 листопада 2014 року звернулася до нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька.

10 листопада 2014 року у Дніпропетровській державній нотаріальній конторі цим щодо майна померлого ОСОБА_3 було заведено спадкову справу № 694/2014.

Відповідно до постанови державного нотаріуса Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Янкової І. В. від 10 листопада 2014 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії, ОСОБА_4 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 у зв`язку з тим, що ОСОБА_4 не прийняла спадщину, та рекомендовано звернутися до суду для встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Отже, суди встановили, що після смерті ОСОБА_3 наявний спадкоємець за законом першої черги (дочка) ОСОБА_4, яка звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

За таких обставин правильним є висновок суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, про відсутність підстав для визнання спадщини ОСОБА_3 відумерлою та передачу відповідного нерухомого майна (квартири) у власність територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради, через наявність спадкоємця першої черги за законом. Така обставина виключає можливість застосування до відповідних правовідносин статті 1277 ЦК України.

У статтях 12, 81 ЦПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Ураховуючи вищезазначене, суди першої та апеляційної інстанцій, оцінивши належним чином надані докази та встановивши фактичні обставини у справі, обґрунтовано відмовили у задоволенні заяви АТ КБ "ПриватБанк".

Щодо відхилення доводів касаційної скарги.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 10 червня 2021 року у справі № 750/5549/19, від 31 березня 2021 року у справі № 638/1604/19, від 10 червня 2020 року у справі № 344/9660/17, від 10 вересня 2018 року у справі № 696/126/18, від 08 травня 2019 року у справі № 357/13630/16-ц, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі № 750/5549/19 Верховий Суд, залишаючи без змін судові рішення (про задоволення позову Чернігівської міської ради про визнання спадщини відумерлою), погодився із судами, що оскільки відсутні дані про наявність спадкоємців ОСОБА_2 та врахувавши те, що ОСОБА_1 судовими рішеннями відмовлено у встановленні факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем, тобто фактично відмовлено у визнанні його спадкоємцем четвертої черги, тому суди обґрунтовано вважали, що спадкоємці у померлої ОСОБА_2 відсутні.

У справі № 638/1604/19 Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду (про залишення заяви Харківської міської ради про визнання спадщини відумерлою без розгляду) та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції (про задоволення заяви Харківської міської ради про визнання спадщини відумерлою), виходив із такого. На час звернення до суду із заявою у Харківської міської ради були наявні правові підстави, передбачені статтею 1277 ЦК України, для визнання спадщини ОСОБА_2 відумерлою, оскільки у ОСОБА_1 відсутні докази того, що він відноситься до кола спадкоємців четвертої черги (стаття 1264 ЦК України). А інших доказів ним ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано. Таким чином, спору про право цивільне, як помилково вважав суд апеляційної інстанції, у цій справі немає, так як ОСОБА_1 на час звернення Харківської міської ради до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою не довів факту родинних відносин з померлою ОСОБА_2, а, отже, він не є тією особою, у якої можуть бути претензії до спірного майна.

У справі № 344/9660/17 Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення (про задоволення первісного позову Івано-Франківської міської ради про визнання спадщини відумерлою), вказав, зокрема, таке. Установивши, що спадкоємці ОСОБА_2 за заповітом і за законом відсутні, спадщина після смерті ОСОБА_2 на належне йому майно - квартиру АДРЕСА_1, не прийнята, з часу відкриття цієї спадщини сплив один рік, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання вказаної квартири відумерлою спадщиною та передання її у власність територіальної громади м. Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради.

У справі № 696/126/18 Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення (про задоволення заяви заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Кам`янської міської ради Черкаської області про визнання спадщини відумерлою), виходив із такого. Установивши, що спадкоємці померлого за заповітом та за законом відсутні, суд першої інстанції задовольнив заяву заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури, визнав зазначений будинок відумерлою спадщиною та передав її територіальній громаді м. Кам`янка Черкаської області. Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у ОСОБА_4 права на спадкування за законом, оскільки вона не належить до кола спадкоємців померлого ІНФОРМАЦІЯ_3, а сам по собі факт її звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не дає підстав вважати її спадкоємцем. Крім того, ОСОБА_4 не надала належних та допустимих доказів того, що вона може вважатись спадкоємцем за законом, оскільки не довела, що постійно проживала з ОСОБА_5 та вела з ним спільне господарство.

У справі № 357/13630/16-ц та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Зокрема, у наведеній справі - визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Отже, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається, не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постанові, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, предмет позову та встановлені фактичні обставини.

Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваних судових рішень. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та встановили всі обставини у справі на підставі недостатніх доказів, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.

Інші аргументи касаційної скарги заявника є ідентичними доводам його апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку і його висновки є достатньо аргументованими. У зв`язку із цим Верховний Суд вважає, що відсутні підстави повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Проаналізувавши зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа "Пономарьов проти України", рішення від 03 квітня 2008 року).

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за їх межі судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначили норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.