розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на постанову Запорізького апеляційного суду від 18 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Маловічко С. В.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У жовтні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого

є Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтовано тим, що 17 жовтня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № ZPС0АЕ04153062, за умовами якого ПАТ КБ "ПриватБанк" зобов`язалося надати відповідачу кредит у розмірі 7 878,68 доларів США на термін до 15 жовтня 2010 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами

у строки та порядку, встановленими кредитним договором.

Банком виконав свої зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі,

а відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, у зв`язку з чим, станом на 30 вересня 2015 року має заборгованість за кредитним договором у розмірі 29 219,22 доларів США, з яких: 5 473,20 доларів США - заборгованість за кредитом; 868,63 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 231,25 доларів США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 21 243,68 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також штрафи, відповідно до договору: 11,62 доларів США - штраф (фіксована частина);

1 390,84 доларів США - штраф (процентна складова).

Посилаючись на вказані обставини, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути

з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 17 жовтня

2007 року № ZPС0АЕ04153062 у розмірі 29 219,22 доларів США, що в еквіваленті складає 628 797,51 грн.

Заочним рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 28 січня 2016 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто

з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 17 жовтня 2007 року № ZPC0AE04153062 станом на 30 вересня

2015 року у розмірі 29 207,60 доларів США, яка складається із: заборгованості за кредитом - 5 473,20 доларів США, заборгованості за процентами за користуванням кредитом - 868,63 доларів США, заборгованості за комісією - 231,25 доларів США, пені - 21 243,68 доларів США, а також штрафу (процентної складової) - 1 390,84 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що позичальник взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, що призвело до утворення заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача. Оскільки банком заявлені вимоги про стягнення з відповідача як штрафу у фіксованому розмірі, так і штрафу нарахованого у відсотках від суми заборгованості, що є подвійною відповідальністю боржника, тому вимоги в частині стягнення штрафу

у фіксованому розмірі не підлягають задоволенню.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 18 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 28 січня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ПАТ КБ "ПриватБанк". Стягнуто

з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 17 жовтня 2007 року № ZPС0АЕ04153062 у розмірі 229,21 доларів США. В іншій частині позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що позичальник неналежно виконував умови кредитного договору у зв`язку з чим банк просив стягнути заборгованість з відповідача за період із 17 жовтня 2007 року до 30 вересня

2015 року, проте враховуючи, що останній платіж позичальником здійснено

23 вересня 2008 року, кредитний договір діяв до 15 жовтня 2010 року, до суду із цим позовом банк звернувся лише 11 жовтня 2015 року, тому підлягає стягненню заборгованість за кредитом у розмірі щомісячного платежу за останній місяць дії кредитного договору у межах п`ятирічного строку позовної давності.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У вересні 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 18 серпня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 лютого

2018 року у справі № 639/7829/15, 14 листопада 2018 року у справі № 423/1642/15.

Рух справи у суді касаційної інстанції, позиції інших учасників справи

Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

11 листопада 2021 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 подав до суду відзив на касаційну скаргу,

у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін, посилаючись на те, що вимоги наведені банком

у касаційній скарзі є необґрунтованими та безпідставними.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі № 314/4744/15 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 755/13805/16.

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі № 314/4744/15.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Встановлені судами обставини

17 жовтня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ZPС0АЕ04153062, згідно з умовами якого він отримав кредит у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 7 878,68 доларів США на термін

із 17 жовтня 2007 до 15 жовтня 2010 року включно, на такі цілі: 5 996,02 доларів США - на купівлю автомобіля (споживчі цілі); 6,77 доларів США - для сплати за реєстрацію предмета застави в державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування до пункту 1.2; на сплату страхових платежів за договором страхування ТЗ № ZPС0АЕ04153062; договором особистого страхування

від 17 жовтня 2007 року № ZPС0LK04153062 на строк до 16 жовтня 2008 року

у суму 424,00 доларів США, а також винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 179,88 доларів США, та у розмірі 1 272,01 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та згідно з порядком, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 цього договору, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної винагороди у розмірі 0,14 % від суми виданого кредиту на придбання автомобіля, відсотки за дострокове погашення кредиту, згідно з пунктом 3.10 цього договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно

з пунктом 6.2 цього договору.

Пунктом 2.3.3 кредитного договору передбачено право банку вимагати від позичальника дострокового повернення повної суми заборгованості.

Відповідно до пункту 4.5 договору сторони встановили термін позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, виплати неустойки, пені, штрафів тривалістю 5 років.

Відповідно до пункту 7.1 договору періодом сплати вважати період із 17 до

21 число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується у момент надання кредиту) здійснюється

в такому порядку: щомісяця починаючи з наступного місяця у період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі

229,21 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди.

Останній платіж ОСОБА_1 здійсним 23 вересня 2008 року.

Станом на 30 вересня 2015 року заборгованість за кредитним договором становить- 29 219,22 доларів США, з яких: 5 473,20 доларів США - заборгованість за кредитом; 868,63 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 231,25 доларів США -комісія за користування кредитом;

21 243,68 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором, а також штрафи, відповідно до договору, - 11,62 доларів США (фіксована частина), - 1 390,84 доларів США (процентна складова).

У заяві про перегляд заочного рішення та в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив застосувати позовну давність до позовних вимог банку.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором,

а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Така правова позиція відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду

з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо) (стаття 266 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається

у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (стаття 264 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі,

є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Отже, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

У зобов`язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що позичальник неналежним чином виконував умови кредитного договору у зв`язку з чим виникла заборгованість, тому вимоги банку про стягнення заборгованості є обґрунтованими, водночас оскільки сторони передбачили сплату кредиту щомісячними платежами, визначивши строк виконання основного зобов`язання до 15 жовтня 2010 року та позовну давність тривалістю п`ять років, то з 16 жовтня 2010 року у кредитора виникло право на звернення до суду із позовом для захисту своїх порушених прав, проте банк звернувся із цим позовом до відповідача лише 11 жовтня 2015 року, тому заборгованість підлягає стягненню у межах п`ятирічного строку позовної давності, а саме щомісячний платіж у розмірі 229,21 доларів США.

Верховний Суд погоджується, що за встановленими у цій справі обставинами строк повернення кредитів настав 15 жовтня 2010 року (сплив строку кредитування), тому саме з цього часу протягом п`яти років у позивача виникло право звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав за кредитним договором, проте з позовом банк звернувся до суду лише 11 жовтня 2015 року, тож враховуючи, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати кожного місяця, то у межах п`ятирічного строку позовної давності заборгованість підлягає стягненню останній щомісячний платіж за жовтень 2015 року.

Також Верховний Суд погоджується, що звернення у березні 2013 року до суду із позовом до позичальника про звернення стягнення на предмет застави не перервало позовну давність за вимогою до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, перебіг якої розпочався 16 жовтня

У своїй касаційній скарзі заявник вказує, що суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 639/7829/15, 14 листопада 2018 року у справі № 423/1642/15.

Оскільки врахуванню підлягають висновки у справах у подібних правовідносинах, Верховний Суд аналізує наведені заявником як приклади на предмет подібності рішення Верховного Суду до обставин розглядуваної справи.

Критерії оцінки відносин на предмет подібності сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у справі № 233/2021/19. За такими критеріями суд касаційної інстанції визначає подібність правовідносин з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами

й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

У справі № 639/7829/15 Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення вимог про стягнення з позичальниці заборгованості за кредитом, оскільки позов ТОВ "ОТП Факторинг Україна" пред`явлено у межах строку позовної давності, проте скасував рішення попередніх інстанцій в частині вимог до поручителя та направив в цій частині справу на новий розгляд.

Отже, у справі № 639/7829/15 наведеній заявником у касаційній скарзі як приклад неоднакового застосування норм права, встановлені інші фактичні обставини ніж

у справі, яка переглядається у касаційному порядку.

У справі № 423/1642/15 Верховний Суд вирішуючи спір про стягнення заборгованості за кредитним договором скасував рішення апеляційного суду про відмову у задоволенні позову та залишив в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, оскільки звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки або про стягнення боргу спрямовані на захист права кредитора на належне виконання боржником основного зобов`язання, тому подання позову про стягнення заборгованості за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки переривають позовну давність за вимогами до позичальника (іпотекодавця).

Враховуючи, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 червня

2023 року у справі № 755/13805/16 для забезпечення єдності судової практики щодо застосування позовної давності до основної та додаткової вимог відступила від протилежного висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року у справі № 423/1642/15 (про те, що подання позову про звернення стягнення на предмет іпотеки перериває позовну давність за вимогою про стягнення заборгованості за основним зобов`язанням), то саме ці актуальні правові висновки підлягають застосуванню у розглядуваній справі.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/13805/16 сформулювала висновок, згідно з яким потрібно розмежовувати вимоги про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Переривання загальної позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов`язанням не перериває перебігу загальної позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки і навпаки (близький за змістом висновок див. у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

у постановах від 26 січня 2022 року у справі № 442/7773/17, від 28 вересня

2022 року у справі № 754/16764/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2021 року у справі

№ 201/15310/16, від 30 червня 2022 року у справі № 947/25785/19, від 19 жовтня 2022 року у справі № 712/19272/12, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року у справі

№ 205/2480/19, від 02 листопада 2022 року у справі № 344/19567/19, від 01 лютого 2023 року у справі № 522/9497/14).

З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваного судового рішення правових висновків, викладених у зазначених постановах Верховного Суду України (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), є необґрунтованими.

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені

в рішенні суду апеляційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що судом порушені норми матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.