розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Тарасенко Ігор Вікторович, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року у складі судді Шевченко Т. М. та постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2022 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М.,

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суд з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Друга київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Азарова Н. І., про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3, після смерті якої відкрилась спадщина на спадкове майно, яке складається з квартири АДРЕСА_1 та банківського рахунку.

ОСОБА_3 за життя потребувала стороннього догляду, яким її ніхто не забезпечував, тому вона з 1988 року до 2003 року перебуваючи у фактичних шлюбних відносинах з племінником ОСОБА_3 та маючи з ним спільну дочку - ОСОБА_4, проживали всі разом з ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 .

У періоди з 2006 року до 2010 року, та з січня 2012 року до липня 2017 року вона сама проживала з ОСОБА_3, постійно піклувалась про неї, доглядала за нею, купувала ліки, речі побутового вжитку, продукти харчування, сплачувала комунальні послуги, за необхідністю викликала швидку, а після смерті ОСОБА_3 займалася організацією її поховання та сплатою послуг за це.

24 липня 2017 року вона звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Азарової Н. І., якою заведено спадкову справу щодо майна померлої ОСОБА_3, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину їй відмовлено, оскільки відсутні документи, що підтверджують родинні відносини зі спадкодавцем.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1, посилаючись на статтю 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ), статтю 1264 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), просила суд встановити факт її проживання однією сім`єю разом з померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 з 2012 року до дня її смерті, тобто не менше п`яти років до часу відкриття спадщини.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження ведення з ОСОБА_3 спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла за адресою: АДРЕСА_2, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування зазначеним житлом.

Отже, матеріали справи не містять доказів ведення позивачем із ОСОБА_3 спільного господарства, спільного побуту, наявності взаємних прав і обов`язків, тобто усталених відносин, які притаманні сім`ї, у зв`язку з чим відсутні підстави для встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 27 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що позивачем не надано суду і судом не встановлено доказів на підтвердження факту постійного спільного її проживання з ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1, не встановлено і обставин, що вони були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки.

Сам по собі факт підтримки позивачем за життя ОСОБА_3, що підтвердили допитані судом першої інстанції свідки, у тому числі факти виклику швидкої допомоги, випадки сплати комунальних послуг, а згодом участь позивача у витратах пов`язаних з похованням, не свідчать про спільне проживання однією сім`єю протягом п`ятирічного строку до дня відкриття спадщини, тому встановлені обставини не є підставою для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Тарасенко І. В., на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2022 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19), від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц (провадження № 61-28377св18), від 10 вересня 2020 року у справі № 369/3338/17 (провадження № 61-15677св19), від 07 грудня 2020 року у справі № 295/14208/18 (провадження № 61-12879св20), від 20 січня 2021 року у справі № 178/90/18-ц (провадження № 61-12353св20), від 22 червня 2021 року у справі № 554/1251/20 (провадження № 61-572св21), а також зазначає про порушення судами норм процесуального права, зокрема не дослідження зібраних у справі доказів (пункти 1 та 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам на підтвердження факту ведення ОСОБА_1 з ОСОБА_3 спільного господарства, наявності спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Тарасенко І. В., на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2022 року залишено без руху для усунення недоліків.

У вересні 2022 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2022 рокупоновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 27 січня 2022 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Тарасенко І. В., на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2022 року і витребувано із Голосіївського районного суду міста Києва цивільну справу № 752/13394/20.

У жовтні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Судаков В. В., на касаційну скаргу, в якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також заявлений очікуваний розмір судових витрат на правничу допомогу.

У грудні 2022 року до Верховного Суду надійшло клопотання про розподілу судових витрат, стягнення витрат на правничу допомогу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3, що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданого 07 липня 2017 року відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

Згідно з довідкою про поховання померлого громадянина на кладовищі м. Києва від 26 липня 2017 року ОСОБА_1 здійснила поховання померлої ОСОБА_3

24 липня 2017 року за заявою ОСОБА_1 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Азаровою Н. І. відкрито спадкову справу № 7/2017 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Азарової Н. І. від 16 липня 2018 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3, оскільки ОСОБА_1 не надано документи, що підтверджують факт родинних відносин та інших відносин зі спадкодавцем, а також не надано оригіналу документу, що підтверджує право власності ОСОБА_3 на спадкове майно.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Тарасенко І. В., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Відповідно до статей 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Статтею 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є ведення зі спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов`язків.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 554/14633/15-ц (провадження № 61-9952св18), від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц (провадження № 61-43735св18), від 28 травня 2021 року у справі № 182/653/17 (провадження № 61-11815св20) та інших.

Таким чином, у зазначеній справі підлягали встановленню, як факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю разом із спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини, так і тривалість такого проживання - щонайменше п`ять років.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, не спростовано матеріалами справи та позивачем те, що ОСОБА_3 з 30 червня 1981 року до дня смерті була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва (т. 2, а. с. 14).

При цьому, місце проживання ОСОБА_1 з 14 березня 2014 року зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 (т. 2, а. с. 5).

Отже, жодних доказів проживання однією сім`єю разом зі спадкодавцем ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2, не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини ОСОБА_1 не надала, а також не встановлено і обставин, що вони були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки.

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належним чином оцінивши письмові докази, показання свідків та пояснення учасників справи, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 протягом п`яти років на момент відкриття спадщини у квартирі АДРЕСА_1, визнавши, що відносини ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не носили характер сімейних у розумінні статті 3 СК України та не були пов`язані зі спільним побутом, веденням спільного господарства, бюджету, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків.

Суди також дійшли правильних висновків про відсутність обставин, які за диспозицією статті 1264 ЦК України дають підстави вважати позивача спадкоємцем четвертої черги.

Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані, та не суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги ідентичні доводам апеляційної скарги та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Щодо вирішення клопотання про розподіл судових витрат

Частиною першою статті 270 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати;

4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з положеннями пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (5076-17) , про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

Відповідно до пункту 4 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Види адвокатської діяльності визначені у статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається у такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України)

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При цьому для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

Правничу допомогу на стадії касаційного розгляду справи № 752/13394/20 ОСОБА_2 надавав адвокат Судаков В. В., який діяв на підставі договору на надання правничої допомоги в цивільній справі від 28 жовтня 2022 року та ордеру від 28 жовтня 2022 року серії ВН № 1007773. Зокрема, 07 листопада 2022 року через засоби поштового зв`язку адвокат ОСОБА_2 - Судаков В. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2022 року, доводи якого було врахована судом касаційної інстанції при перегляді справи у касаційному порядку.

У відзиві на касаційну скаргу адвокат ОСОБА_2 - Судаков В. В. зазначив, що на підставі договору про надання правничої допомоги у цій справі очікуваний розмір витрат на правничу допомогу складає 10 000,00 грн. Клопотання про розподіл судових витрат із доказами буде заявлено до завершення касаційного перегляду справи. Відзив надісланий всім учасникам справи.

У грудні 2022 року до Верховного Суду надійшло клопотання про розподіл судових витрат, стягнення витрат на правничу допомогу на підставі договору на надання правничої допомоги в цивільній справі від 28 жовтня 2022 року, ордеру від 28 жовтня 2022 року серії ВН № 1007773, детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом від 22 листопада 2022 року та квитанції до прибуткового касового ордера від 18 листопада 2022 року № 261 відповідачу надана правнича допомога у підготовці та подачі відзиву на касаційну скаргу, включаючи аналіз матеріалів справи, збір та аналіз судової практики. Клопотання надіслано всім учасникам процесу і від ОСОБА_1 заперечень не надійшло.

До клопотання про розподіл судових витрат, стягнення витрат на правничу допомогу адвокат ОСОБА_2 - Судаков В. В. додав договір на надання правничої допомоги в цивільній справі від 28 жовтня 2022 року, ордер від 28 жовтня 2022 року серії ВН № 1007773, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом від 22 листопада 2022 року та квитанцію до прибуткового касового ордера від 18 листопада 2022 року № 261, що підтверджує понесені витрати на суму 10 000,00 грн.

Ураховуючи наведене, вирішуючи питання про розподіл витрат, понесених ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу на стадії касаційного розгляду, взявши до уваги умови договору на надання правничої допомоги в цивільній справі від 28 жовтня 2022 року та детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом від 22 листопада 2022 року, обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, підтверджених належними та допустимими доказами, колегія суддів дійшла висновку про те, що визначений відповідачем розмір витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді касаційної інстанції є обґрунтованим та необхідний у контексті обставин цієї справи.

Враховуючи складність справи, необхідність надання адвокатом відповідача послуг під час розгляду справи у суді касаційної інстанції за касаційною скаргою позивача та їх характер, розгляд справи у суді касаційної інстанції, а також необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, пов`язаність цих витрат із розглядом справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення із позивача на користь відповідача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу на стадії касаційного розгляду цієї справи.