ОСОБА_2 - адвоката Дупака Валентина Германовича, на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 11 травня 2022 року у складі судді Стасюка Р. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 13 березня 2023 року у складі колегії суддів: П`єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 07 липня 2014 року між нею та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб. У період шлюбу у них народилася донька - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З 06 січня 2020 року вони не підтримують подружні сімейні стосунки, проживають окремо.

За час перебування у шлюбі ними, як подружжям, за спільні кошти набуто 82/1000 частини блоку без номера, до складу якого входять десять кімнат

із 50 по 59, загальною площею 213,9 кв. м, житловою площею 157,1 кв. м,

у тому числі кімната АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано

за відповідачем.

Позивач посилалася на відповідні норми СК України (2947-14) й вважала, що вказане нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя, так як набуто подружжям у зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти.

Також ними, як подружжям, розпочато будівництво житлового будинку

з мансардою по АДРЕСА_2, будівництво якого здійснюється на земельній ділянці з кадастровим номером 6823982100:02:005:0011. Навколо присадибної ділянки було облаштовано огорожу, пробурена свердловина, придбані будівельні матеріали для завершення будівництва будинку.

Крім того, ОСОБА_2 за час перебування у шлюбі відкривав депозитні рахунки у банках з метою отримання додаткових коштів, які вони планували використати на благоустрій будинку, який будувався. Уважала, що вона має право на 1/2 частину цих коштів, які знаходяться на депозитних рахунках,

із нарахованими процентами.

У подальшому, після відкриття провадження у справі, вона подала до суду заяву про роз`єднання позовних вимог.

Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 07 грудня 2021 року вищевказану заяву задоволено, роз`єднано позовні вимоги ОСОБА_1 . Виділено зі справи № 679/196/20 позов ОСОБА_1

до ОСОБА_2 про визнання за останнім права приватної власності

на незавершений будівництвом житловий будинок з мансардою

в селі Головлі Славутського району Хмельницької області, будівництво якого здійснюється на земельній ділянці з кадастровим номером 6823982100:02:005:0011, облаштований навколо присадибної ділянки паркан, пробурену свердловину та будівельні матеріали, придбані

для завершення будівництва житлового будинку з мансардою в самостійне провадження. Передано роз`єднані матеріали позовної заяви

для здійснення реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду.

У подальшому, вона подала до суду заяву про уточнення позовних вимог, яку було прийнято судом першої інстанції ухвалою від 01 квітня 2022 року.

З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати за нею право приватної власності на 82/1000 частки блоку

без номера, до складу якого входить десять кімнат із 50 по 59, загальною площею 213,9 кв. м, житловою площею 157,1 кв. м, у тому числі кімната

АДРЕСА_1, вартістю 118 164,00 грн;

- визнати за нею право приватної власності на грошові кошти,

що знаходилися на рахунках, відкритих ОСОБА_2, а саме

на: 125 682,51 грн, 3 509,48 доларів США, 1 303,56 Євро;

- стягнути з ОСОБА_2 на її користь указані грошові кошти;

- визнати за ОСОБА_2 право приватної власності на грошові

кошти, які знаходилися на рахунках, відкритих на його ім`я, а саме

на: 243 847,51 грн, 3 509,48 доларів США, 1 303,56 Євро;

- стягнути з ОСОБА_2 на її користь понесені нею судові витрати:

по оплаті судового збору у розмірі 3 897,58 грн, по оплаті проведення судової експертизи у розмірі 8 000,00 грн, на правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області

від 11 травня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 :

- 82/1000 частки блоку без номера, до складу якого входять десять кімнат

із 50 по 59, загальною площею 213,90 кв. м, житловою площею 157,10 кв. м, у тому числі кімната 58 у гуртожитку по АДРЕСА_3 ;

- грошові кошти у розмірі 369 531,02 грн, 7 018,96 доларів США

та 2 607,12 Євро.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на:

- 82/1000 частки блоку без номера, до складу якого входять десять кімнат

із 50 по 59, загальною площею 213,9 кв. м, житловою площею 157,1 кв. м,

у тому числі кімната 58 у гуртожитку по АДРЕСА_3, ринкова вартість 118 164,00 грн;

- грошові кошти у розмірі 125 682,51 грн, 3 509,48 доларів США,

Визнано за ОСОБА_2 право власності на:

- грошові кошти у розмірі 243 847,51 грн, 3 509,48 доларів США,

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти

у розмірі 125 682,51 грн, 3 509,48 доларів США, 1 303,56 Євро.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір, надав оцінку поданим сторонами доказам, висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 09 вересня 2021 року

№ 881/021, складеного суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, на виконання ухвали суду першої інстанції

від 13 серпня 2020 року (далі - висновок судової будівельно-технічної експертизи від 09 вересня 2021 року № 881/021), застосував відповідні норми СК України (2947-14) , ЦК України (435-15) , врахував судову практику Верховного Суду України та Верховного Суду, роз`яснення, надані судам у пунктах 21,

23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) , і вказав про те, що спірне майно та грошові кошти є спільною сумісною власністю подружжя й підлягають поділу

між сторонами.

Презумпцію спільності права власності подружжя на майно (стаття 60 СК України) ОСОБА_2 не спростовано.

Районним судом установлено, що за час перебування у шлюбі ОСОБА_2 відкрив депозитні рахунки в: акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Ощадбанк"), акціонерному товаристві "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - АТ "Укрексімбанк")

та акціонерному товаристві комерційному банку "ПриватБанк" (далі -

АТ КБ "ПриватБанк"). Тому грошові кошти на цих рахунках належать сторонам на праві спільної сумісної власності й підлягають поділу

між ними. Відповідно до інформації, наданої цими банками, розмір грошових коштів на депозитних рахунках, відкритих у них складав:

- в АТ "Укрексімбанк" станом на 06 січня 2020 року на рахунках:

№ НОМЕР_1 - 5 657,12 доларів США;

№ НОМЕР_2 - 67 405,11 грн;

№ НОМЕР_3 - 133 926,60 грн (з урахуванням виплачених процентів після закриття цього рахунку 09 квітня 2020 року);

- в АТ "Ощадбанк" станом на 26 травня 2020 року по вкладам: від 26 грудня 2016 року № 29335222 - 2 607,12 Євро (з урахуванням нарахованих процентів); від 11 серпня 2017 року № 34574422 - 1 361,84 доларів США

(у тому числі з нарахованими процентами);

- в АТ КБ "ПриватБанк" по депозитним договорам: від 30 березня 2016 року № SAMDNWFD0071097189501 на рахунку № НОМЕР_8 -67 961,24 грн; від 27 січня 2017 року № SAMDNWFD0071097189501 на рахунку

№ НОМЕР_4 - 100 238,08 грн.

Районний суд уважав за доцільне поділити майно відповідно до варіанту, запропонованого позивачкою. Вартість майна, що підлягає виділенню

у власність ОСОБА_1, становить: 118 164,00 грн, 125 682,51 грн,

3 509,48 доларів США та 1 303,56 Євро, а вартість майна, що підлягає видiленню ОСОБА_2, становить: 243 847,51 грн, 3 509,48 доларів США,

1 303,56 Євро. При такому поділі майна вартість часток є рівною.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 13 березня 2023 року,

з урахуванням ухвали цього самого суду про виправлення описки

від 11 квітня 2023 року, апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Дупака В. Г., задоволено частково.

Рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 11 травня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

У порядку поділу майна подружжя:

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину

від 82/1000 частки блоку без номера, до складу якого входять десять кімнат із 50 по 59, загальною площею 213,90 кв. м, житловою площею 157,10 кв. м, у тому числі кімната 58 у гуртожитку по

АДРЕСА_3, припинивши право власності ОСОБА_5 на 1/2 частини вказаного майна;

Визнано за ОСОБА_1 право власності на:

- грошові кошти у розмірі 1 303,56 Євро, які знаходяться на вкладному (депозитному) рахунку НОМЕР_5, відкритому

в АТ "Ощадбанк" на ім`я ОСОБА_2 відповідно до договору вкладу

від 26 грудня 2016 року № 29335222;

- грошові кошти у розмірі 680,92 доларів США, які знаходяться

на вкладному (депозитному) рахунку № НОМЕР_6, відкритому в АТ "Ощадбанк" на ім`я ОСОБА_2 відповідно до договору вкладу від 11 серпня 2017 року № 34574422;

- грошові кошти у розмірі 2 828,56 доларів США, які знаходяться на рахунку

№ НОМЕР_1, відкритому в АТ "Укрексімбанк"

на ім`я ОСОБА_2 ;

- грошові кошти у розмірі 33 702,55 грн, які знаходяться на рахунку

№ НОМЕР_7, відкритому в АТ "Укрексімбанк"

на ім`я ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 151 062,96 грн.

У решті позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, надавши правову оцінку поданим сторонами доказам і їх доводам, установивши фактичні обставини справи, вважав,

що судом першої інстанції вірно встановлено, що спірне нерухоме майно набуто сторонами у власність за час їх перебування у зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти, а також, що кошти, які наявні на депозитних рахунках у відповідних банках, відкритих ОСОБА_2, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Указане майно та грошові кошти

є спільним сумісним майном подружжя та підлягають поділу між ними.

Разом із цим, вимоги про визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 не заявляла, а тому суд першої інстанції порушив принцип диспозитивності цивільного процесу та вийшов за межі заявлених вимог (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

ОСОБА_2 не доведено належними та допустимими доказами факт набуття нерухомого майна за його особисті кошти. Тобто не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно (стаття 60 СК України), що є його процесуальним обов`язком.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги щодо розміру доходу ОСОБА_1, оскільки майно, набуте подружжям

за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності навіть якщо один з подружжя не мав самостійного заробітку (доходу).

Виходячи із принципу рівності часток подружжя у спільному майні, суд уважав, що спірне нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя й підлягає поділу. При цьому підлягає поділу шляхом визнання

за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину грошових коштів,

які знаходяться на депозитних рахунках в АТ "Ощадбанк"

та в АТ "Укрексімбанк" (1 303,56 Євро, 680,92 доларів США, 2 828,56 доларів США, 33 702,55 грн).

Крім того, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути

1/2 частину грошових коштів, які перебували на депозитних рахунках, відкритих в АТ КБ "ПриватБанк" та АТ "Укрексімбанк", й були зняті відповідачем після припинення шлюбних відносин між сторонами, у розмірі 151 062,06 грн ((133 926,60+67 961,24+100 238,08):2)).

Апеляційним судом застосовано відповідні норми СК України (2947-14) , ЦК України (435-15) , враховано відповідні правові позиції Верховного Суду України

та Верховного Суду, а також, роз`яснення, надані судам у пунктах 21, 23,

24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) .

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та позовних вимог ОСОБА_1, суд змінив розподіл судових витрат, визначивши його пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Пославшись на частину десяту статті 141 ЦПК України, суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю у судових витратах у розмірі 14 316,71 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2023 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Дупак В. Г., просить рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 11 травня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 13 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник, у змісті уточненої касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,

а саме: застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного

у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім цього, вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування інших норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга містить також посилання про те, що відповідач та його представник домовилися про сплату за надання професійної правничої допомоги 30 000,00 грн.

ОСОБА_1 судові рішення судів попередніх інстанцій у касаційному порядку не оскаржила.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Дупака В. Г., на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 11 травня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 13 березня 2023 року залишено без руху, надано строк на усунення її недоліків.

У наданий судом строк заявник надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Дупака В. Г., про зупинення виконання постанови Хмельницького апеляційного суду від 13 березня 2023 року. Надіслано учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга, з урахуванням її уточненої редакції, мотивована тим,

що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору не врахували відповідну судову практику Верховного Суду, не з`ясували обсяг спільно нажитого майна, джерело та час придбання цього майна, час припинення спільного ведення господарства, а також не надали належної правової оцінки поданим сторонами доказам і їх доводам, не навели мотиви їх відхилення.

Апеляційний суд не взяв до уваги надані відповідачем докази

на підтвердження наявності у відповідача значної суми коштів до моменту укладення шлюбу з позивачем і не врахував, що кошти, розміщені

на депозитних рахунках ОСОБА_2 у різних банках, є його особистою приватною власністю. Натомість, позивач не надала належних доказів

на підтвердження того, що кошти були нажиті сторонами за час шлюбу.

ОСОБА_2 за свої особисті кошти придбав 21 квітня 2017 року спірну кімнату у гуртожитку, так як позивач не працювала, не мала власного доходу та майна. Вважає, що відповідачем спростована презумпція спільності права власності подружжя на грошові кошти, які були покладені ним на відповідні депозитні рахунки, та за які була придбана спірна кімната у гуртожитку. Доказів на спростування цих обставин позивачем не надано.

Посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо розгляду уточненої позовної заяви від 01 квітня 2020 року,

яка не була зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі (далі - ЄСІТС), клопотання представника позивача про витребування доказів, поданого з порушенням вимог, форми та строку його подання (стаття 84 ЦПК України), а також клопотання представника позивача про призначення відповідної експертизи, яке подане

з порушенням строку його подання (частини третя та п`ята статті 177 ЦПК України) і не зареєстроване в ЄСІТС. Указані порушення апеляційним судом не усунуто.

Вважає, що правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах відсутній.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_1, - адвоката Романової Н. І., в якому вказується, що постанова суду апеляційної інстанції є законною

та обґрунтованою, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу -

без задоволення.

Зазначає, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги представника відповідача, вони не спростовують презумпцію спільної сумісної власності подружжя, не доводять факту належності ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності грошових коштів,

факту придбання у зареєстрованому шлюбу кімнати гуртожитку за його особисті кошти.

Апеляційним судом не порушені права відповідача тим, що розглянуто справу за його відсутності, оскільки він був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, а його заява про відкладення розгляду справи була безпідставною.

Посилається на те, що визначений відповідачем розмір судових витрат

на професійну правничу допомогу є неспівмірним і завищеним. У разі прийняття судом касаційної інстанції рішення про задоволення/часткове задоволення касаційної скарги, просить зменшити розмір указаних витрат до реальної, співмірної суми.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі

з 07 липня 2014 року (а. с. 6, т. 1), який розірвано рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 11 березня 2020 року у справі

№ 679/121/20 (а. с. 51-53, т. 3).

Від шлюбу вони мають дочку - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 7, т. 1).

За час шлюбу подружжям набуто наступне майно: 82/1000 частки блоку

без номера, до складу якого входять десять кімнат із 50 по 59, загальною площею 213,9 кв. м, житловою площею 157,1 кв. м, у тому числі кімната

АДРЕСА_1, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав

на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 196312189 від 15 січня 2020 року

(а. с. 8, т. 1; а. с. 2-3, т. 2).

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи

від 09 вересня 2021 року № 881/021 (а. с. 106-125, т. 2), складеного суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем

ОСОБА_4, на виконання ухвали суду першої інстанції від 13 серпня 2020 року, ринкова вартість 82/1000 частини житлового блоку без номера, до складу якого входять десять кімнат із 50 по 59, загальною площею

213,9 кв. м, житловою площею 157,1 кв. м, у тому числі кімната 58

у гуртожитку по АДРЕСА_3, становить 118 164,00 грн.

За інформацією АТ "Укрексімбанк" від 01 червня 2020 року

№ 0700300/12533-20 на ім`я ОСОБА_2 01 червня 2019 року відкрито депозитний рахунок:

- № НОМЕР_7, сума коштів на якому становить станом на 06 січня 2020 року 67 405,11 грн, відсотки з 01 червня 2019 року по 06 січня 2020 року нараховано у розмірі 4 040,70 грн;

- № НОМЕР_1 - 5 657,12 доларів США

(відсотки за період із 01 червня 2019 року по 06 січня 2020 року -

207,12 доларів США);

- № НОМЕР_3 - 117 917,59 грн (відсотки за період

із 01 червня 2019 року по 06 січня 2020 року - 9 349,85 грн), який закрито

08 квітня 2020 року, і відсотки в розмірі 16 001,01 грн виплачені при закритті (а. с. 63, т. 1).

Згідно з інформацією АТ "Ощадбанк" від 29 травня 2020 року

№ 46-13/4313/4571 на ім`я ОСОБА_2 відкрито:

- 26 грудня 2016 року рахунок № НОМЕР_5, залишок коштів на рахунку станом на 26 травня 2020 року становить

- 11 серпня 2017 року рахунок № НОМЕР_6, залишок коштів на рахунку станом на 26 травня 2020 року становить

1 362,84 доларів США (а. с. 65-66, т. 1).

Відповідно до повідомлення АТ КБ "ПриватБанк" від 27 липня 2020 року

№ 20.1.0.0.0/7-20200521/2142 на ім`я ОСОБА_2 були відкриті:

- за договором від 30 березня 2016 року № SAMDNWFD0071097189501 рахунок № НОМЕР_8, сума депозиту 41 000,00 грн;

- за договором від 27 січня 2017 року № SAMDNWFD0071462253501 рахунок № 26351632309434, сума депозиту 70 000,00 грн.

Залишок коштів на депозитних рахунках станом на 24 травня 2020 року - 0,00 грн (а. с. 75-76, т. 1).

Кошти в сумі 67 961,24 грн із рахунку № НОМЕР_8 повернуті вкладнику 09 квітня 2020 року, а кошти в сумі 100 238,08 грн із рахунку

№ НОМЕР_4 повернуті 03 лютого 2020 року (а. с. 77-80, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Дупака В. Г., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального

та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків

не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон

або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,

яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги

такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,

який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, спір стосується поділу спільного майна подружжя.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи,

які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один

із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17

та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року

у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте

у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу

є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність

у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту

(постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року

у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, провадження № 14-67цс20 (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19 (пункт 63)).

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права

на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить

їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю

між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

Як роз`яснено судам у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) , вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих,

які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані

чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу

на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто;

речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі,

а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна,

за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені

з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження

чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя

і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно

або його вартість враховується при поділі.

При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 (v0011700-07) "Про практику застосування судами законодавства

при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" судам роз`яснено,

що грошові кошти (вклади), внесені у банківські установи за договорами банківського вкладу (депозиту) за рахунок заробітної плати, пенсії, стипендії, інших доходів подружжя, незалежно від їх виду та від того, на чиє ім`я з подружжя вони внесені, відповідно до статті 61 СК України, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною першою статті 71 СК України передбачено, що майно,

яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться

між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Указаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року у справі № 754/3132/16-ц (провадження № 61-5956св22).

Із системного аналізу норм статей 57, 60, 61, 63, 65, 70 СК України випливає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування

не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша

статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку

як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення

або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами встановлено,

що за час перебування у шлюбі сторонами, як подружжям, за спільні кошти набуто 82/1000 частини блоку без номера, до складу якого входять десять кімнат із 50 по 59, загальною площею 213,9 кв. м, житловою площею

157,1 кв. м, у тому числі кімната 58 у гуртожитку по

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції

і частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, виходив із того, що спірне нерухоме майно набуто сторонами у зареєстрованому шлюбі

й воно є спільною сумісною власністю подружжя, тому підлягає поділу між ними.

Таким чином, апеляційний суд зробив вірні висновки про визнання

за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину від 82/1000 частки спірного нерухомого майна, припинивши право власності ОСОБА_2

на цю частину.

ОСОБА_2 не довів належними та допустимими доказами, що придбав кімнату у гуртожитку за особисті грошові кошти.

Посилання касаційної скарги у цій частині зводяться до припущень заявника й спростовуються вищенаведеними нормами матеріального права, доказами у справі, а тому відхиляються Верховним Судом. При цьому суду заборонено ухвалювати рішення на припущеннях (частина шоста

статті 81 ЦПК України).

Вирішуючи питання, чи підлягають поділу грошові кошти, які знаходяться

на відповідних депозитних рахунках, відкритих ОСОБА_2

в АТ "Укрексімбанк", АТ "Ощадбанк" та АТ КБ "ПриватБанк" (01 червня

2019 року, 26 грудня 2016 року, 11 серпня 2017 року, 30 березня 2016 року, 27 січня 2017 року) за час перебування у шлюбі з ОСОБА_1, апеляційний суд виходив із того, що такі кошти є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягають поділу між ними. Апеляційний суд уважав за можливе визнати за ОСОБА_1 право власності

на 1/2 частину грошових коштів, які знаходяться на відповідних депозитних рахунках в АТ "Ощадбанк" та в АТ "Укрексімбанк" (1 303,56 Євро,

680,92 доларів США, 2 828,56 доларів США, 33 702,55 грн).

Разом із цим, суд установив, що після припинення шлюбних відносин

між сторонами ОСОБА_2 зняв кошти з відповідних

депозитних рахунків, відкритих в АТ КБ "ПриватБанк" та АТ "Укрексімбанк", тому з останнього на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути

1/2 частину таких грошових коштів у розмірі 151 062,06 грн ((133926,60+67961,24+100238,08):2)).

З урахуванням вищенаведених норм права, правових позицій Верховного Суду та конкретних фактичних обставин справи, апеляційний суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідачем, у свою чергу, не надано доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя на спірне нерухоме майно та грошові кошти.

Із цих підстав Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги

у відповідній частині.

Висновки суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору узгоджуються

з судовою практикою Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними, а тому відповідні доводи касаційної скарги, у тому числі щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, є необґрунтованими. Судова практика у цій категорії справ є сталою та сформованою, а відмінність залежить лише

від доказування.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з ухваленим судовим рішенням, прот, вони спростовуються матеріалами справи, наведеними нормами права, а тому відхиляються Верховним Судом.

Верховний Суд уважає безпідставними посилання касаційної скарги

про порушення судами норм процесуального права. При цьому апеляційний суд надав належну правову оцінку цим самим доводам відповідача, навів обґрунтовані мотиви їх відхилення у своїй постанові.

Таким чином, висновки апеляційного суду у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону,

які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, судом касаційної інстанції не встановлено.

Судове рішення є правильним по суті й законним, а тому не може бути скасоване з формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України).

Наведені в обґрунтування касаційної скарги доводи в цілому є ідентичними аргументам, викладеним в апеляційній скарзі, їм уже надавалася оцінка судом, а тому вони не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення

та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи

(див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" ("Pronina v. Ukraine") від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.