розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - на постанову Полтавського апеляційного суду від 31 січня 2023 року у складі колегії суддів: Хіль Л. М.,Дорош А. І., Пилипчук Л. І.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 09 листопада 2020 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого він передав відповідачу у позику 60 тис. доларів США, які останній зобов'язався повернути до 30 квітня 2021 року. Факт отримання відповідачем від нього вказаних коштів підтверджується умовами укладеного між ними договором позики від 09 листопада 2020 року.

ОСОБА_2 свої зобов`язання за договором позики не виконав, борг не повернув, а тому він вимушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти за договором позики від 09 листопада 2020 року у гривні, які складатимуть еквівалент за офіційним курсом Національного банку України на дату ухвалення судового рішення 60 тис. доларів США, а також 318,67 доларів США - процентів річних.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 08 жовтня 2021 року у складі судді Даниленко Т. П. позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу за договором позики від 09 листопада 2020 року в розмірі 1 579 884 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму процентів річних, нарахованих за договором позики від 09 листопада 2020 року, у розмірі 8 391,03 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач, як позичальник, належним чином взяті на себе зобов`язання за договором позики від 09 листопада 2020 року не виконав, унаслідок чого утворилася заборгованість за цим договором, яка підлягає стягненню з останнього, а саме основна сума позики у розмірі 60 тис. доларів США, що еквівалентно 1 579 884 грн, а також процентів річних у розмірі 381,67 доларів США, що еквівалентно 8 391,03 грн.

Додатковим рішенням Харківського районного суду Харківської області від 20 грудня 2021 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 - про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 тис. грн, а також суму судового збору за подання позовної заяви у розмірі 11 350 грн.

Додаткове рішення районного суду мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені повністю, а понесенні ним судові витрати на професійну правничу допомогу підтвердженні належними та допустимими письмовими доказами, які відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача у розмірі 10 тис. грн із заявлених 163 400 тис. грн, виходячи із критеріїв реальності наданих адвокатом послуг, співмірності та справедливості. При цьому суд зазначив, що відповідачем заперечень щодо розміру заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу не надано. Крім того, позивачем за подання позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 11 350 грн, які відповідно до статті 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 04 січня 2022 року поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення Харківського районного суду Харківської області від 08 жовтня 2021 року. Відкрито апеляційне провадження у вищевказаній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 08 жовтня 2021 року.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 21 січня 2022 року справу призначено до розгляду на 23 червня 2022 року.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 25 березня 2022 року № 14/0/9-22 "Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 11 січня 2023 року справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 08 жовтня 2021 року прийнято до свого провадження та призначено її розгляд на 31 січня 2023 року.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 31 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 08 жовтня 2021 року залишено без змін.

Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також вказав, що ОСОБА_2 свої зобов`язання за договором позики належним чином не виконав, кошти позивачу, як позикодавцю, не повернув, а тому утворилась заборгованість за цим договором, яка підлягає стягненню з нього. При цьому відповідачем не спростовано наданий позивачем розрахунок суми процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України та умов договору. Посилання ОСОБА_2 на відсутність доказів, які б підтверджували факт передачі йому вказаних коштів, є безпідставними, оскільки спростовуються умовами договору позики від 09 листопада 2020 року, в якому зазначено, що, підписавши вказаний договір, сторони підтвердили передачу позикодавцем позичальнику суму позики у повному обсязі.

Апеляційний суд послався на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Отже, додаткове рішення Харківського районного суду Харківської області від 20 грудня 2021 року в апеляційному порядку не оскаржувалося, а тому перегляду в касаційному порядку не підлягає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової

палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Харківського районного суду Харківської області. У задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - про зупинення дії судового рішення до закінчення його перегляд у касаційному порядку відмовлено.

У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - мотивована тим, що при розгляді апеляційної скарги суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, зокрема, не розглянув клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, допустив до участі у справі лише представників позивача, не повідомив відповідача про можливість участі у розгляді справи дистанційно згідно з ухвалою апеляційного суду від 26 січня 2023 року. У зв`язку з цим відповідач був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права, хоча він бажав особисто надати суду пояснення, але був позбавлений права бути почутим. Крім того, апеляційний суд не врахував, що між відповідачем та позивачем не досягнуто всіх істотних умов договору позики. Жодних коштів від позивача відповідач не отримував.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 - на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, в якому зазначено, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, а доводи касаційно скарги - безпідставними. Відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. Реалізація права учасника процесу на відкладення судового засідання не покладає на суд безумовного обов`язку задоволення відповідного клопотання, оскільки це є правом, а не обов`язком суду. Представник відповідача мав можливість приймати участь у розгляді справи в режимі відеоконференції із використанням власних технічних засобів, проте таким правом не скористався.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судом установлено, що 09 листопада 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого позивач передав відповідачу в позику 60 тис. доларів США, які останній зобов`язався повернути до 30 квітня 2021 року (а. с. 7, 8). Пунктом 1.3. цього договору визначено, що підписанням цього договору сторони підтверджують передання позикодавцем позичальнику суми позики в повному обсязі. У випадку неповернення позики у визначений договором строк, відповідно до статті 625 ЦК України сторони встановлюють 0,1 процентів річних за користування чужими грошовими коштами, що нараховуються від дня одержання позики до дня її повернення (пункт 3.2. договору).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (частина перша статті 207 ЦК України).

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду України у постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16 та Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, і його умов.

Такий правовий висновок щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року (провадження № 6-63цс13) від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 11 листопада 2015 року (провадження № 6-1967цс15) та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про наявність між сторонами правовідносин, які випливають із договору позики. ОСОБА_2, як позичальник, взяті на себе зобов`язання за договором позики, укладеним 09 листопада 2020 року з ОСОБА_1, не виконав, унаслідок чого утворилася заборгованість за цим договором, яка підлягає стягненню з відповідача разом з процентами, які передбачені умовами договору позики. При цьому розмір зазначеної заборгованості відповідає умовам договору та вимогам закону.

Таким чином, апеляційний суд, з`ясувавши фактичні обставини справи відповідно до вимог ЦПК України (1618-15) , установивши справжню правову природу правовідносин сторін, якими підтверджено правовідносини позики, факт передання відповідачу в позику коштів, його зобов`язання повернути кошти, їх розмір, спростувавши при цьому доводи відповідача щодо безгрошовості договору позики, дійшов правильного висновку про задоволення позову. Цим самим спростовуються доводи касаційної скарги у відповідній частині.

Доводи касаційної скарги про те, апеляційний суд розглянув справу без участі відповідача та його захисника - адвоката Мишастого А. О., хоча останнім було подано клопотання про відкладення розгляду справи, не заслуговують на увагу, так як про дату, час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, проте у судове засідання не з`явився, а адвокат Мишастий А. О. мав можливість подати клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції, проте таким правом не скористався.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд дав належну правову оцінку неявки сторони відповідача.

Верховний Суд на доводи касаційної скарги з посиланням на відповідні рішення Європейського суду з прав людини про те, що відповідач не був судом вислуханим і почутим зазначає таке.

Заявник касаційної скарги апелює до вказаних висновків Європейського суду з прав людини, але, при цьому, жодним чином не звертає увагу на те, що сторона відповідача завжди належним чином повідомлялася про дату, час і місце судового розгляду, справа у судах розглядалася майже два з половиною роки, протягом якого відповідачу були забезпечені реальні змагальні процедури, якими він не скористався, а намагається лише перешкодити належній судовій процедурі.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на його законність не впливає.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.