розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2020 року у складі судді Притули Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року у складі колегії суддів: Оніщук М. І.,Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2015 року заступник прокурора Шевченківського району міста Києва звернувся до суду з позовом до Київської міської ради, ОСОБА_2 про визнання недійсним і скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Позов обґрунтований тим, що земельна ділянка площею 0,0801 га, кадастровий номер 8000000000:91:099:0023, яка розташована на АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка), знаходиться в центральній історичній частині міста, археологічному заповіднику, на землях природного-заповідного фонду, охоронюваній зоні.

Рішенням Київської міської ради від 19 лютого 2009 року № 115/1170 "Про передачу земельної ділянки громадянці ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" (далі - рішення № 115/1170) затверджено проєкт відведення земельної ділянки та передано її у користування ОСОБА_2 .

Згідно з договором оренди земельної ділянки від 20 липня 2009 року (далі - спірний договір) Київська міська рада передала, а ОСОБА_2 прийняла в оренду земельну ділянку строком на 25 років.

Передання Київською міською радою земельної ділянки ОСОБА_2 проведено з порушенням вимог закону, оскільки не було дотримано відповідної процедури, зокрема не проведено обов`язкової державної експертизи проєкту відведення земельної ділянки, не розроблено та не затверджено містобудівну документацію, а саме детальний план території.

З урахуванням уточнених вимог від 23 грудня 2016 року керівник Київської місцевої прокуратури № 10, який діє в інтересах територіальної громади міста Києва,просив визнати незаконним та скасувати рішення № 115/1170, визнати спірний договір недійсним. Судові витрати покласти на відповідачів.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Суди переглядали справу неодноразово.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2015 року в позові відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 18 листопада 2015 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним та скасовано рішення № 115/1170. Визнано недійсним спірний договір.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2015 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 18 листопада 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи судові рішення, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ виходила з того, що у матеріалах справи є копія кадастрової справи № 7501 "Про передачу земельної ділянки громадянці ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1", до якої включено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2, розроблений Комунальним підприємством "Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі" (далі - проєкт відведення) з урахуванням статей 93, 116, 124 ЗК України на підставі позитивних погоджувальних документів відповідних уповноважених містобудівних, архітектурних, проектних, охоронюваних, погоджувальних організацій.

Проєкт відведення погоджено з Державною службою з питань національної культурної спадщини, Головним управлінням охорони культурної спадщини, Інститутом археології Національної академії наук України, який розглянув питання про можливість надання ОСОБА_2 земельної ділянки під забудову. Після проведення археологічної розвідки та вивчення архівних матеріалів встановив застереження про неможливість проведення будь-яких земельних робіт без обов`язкового археологічного нагляду. Це спростовує висновки апеляційного суду щодо передачі ОСОБА_2 земельної ділянки без проведення археологічної розвідки.

Оскаржуване в касаційному порядку рішення суду апеляційної інстанції не має вказівки на норму права, на підставі якої суд дійшов висновків, що передання земельної ділянки, яка має особливий статус пам`ятки історії та культури, приватній особі під забудову без археологічного дослідження цієї земельної ділянки, є порушенням норм закону.

Суд касаційної інстанції зазначив про права та інтереси ОСОБА_1 на земельну ділянку як власника споруди, що на ній розташована, і як титульного володільця земельної ділянки.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 30 листопада 2016 року ОСОБА_1 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_2 на підставі пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку з її смертю.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2020 року, яке залишено без змін постановоюКиївського апеляційного суду від 19 травня 2021 року, у позові відмовлено.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що згідно з листом Головного управління охорони культурної спадщини від 23 серпня 2007 року № 6378 воно не заперечує проти відведення ОСОБА_2 земельної ділянки. У матеріалах справи є лист Державної служби з питань національної культурної спадщини від 30 серпня 2007 року № 22-2160/35, згідно з яким Управління охорони пам`яток історії, культури та історичного середовища й Інститут археології Національної академії наук України погоджують проєкт відведення.

У квітні 2009 року виконана перевірка та прийомка вишукувальних геодезичних робіт щодо укладення договору оренди земельної ділянки, яка передається громадянці ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, про що був складений відповідний акт, в якому вказано, що технічна документація зі складання договору оренди земельної ділянки виконана "добре".

У матеріалах справи є копія кадастрової справи № 7501 "Про передачу земельної ділянки громадянці ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1", до якої включено проєкт відведення, розроблений з урахуванням статей 93, 116, 124 ЗК України на підставі позитивних погоджувальних документів відповідних уповноважених організацій.

Проєкт відведення погоджено з Державною службою з питань національної культурної спадщини, Головним управлінням охорони культурної спадщини, Інститутом археології Національної академії наук України, який встановив застереження про неможливість проведення будь-яких земельних робіт без обов`язкового археологічного нагляду.

Тобто, Київська міська рададотрималась вимог законодавства під час передання земельної ділянки у користування ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2021 року перший заступник керівника Київської міської прокуратури направив поштовим зв`язком до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року, просив їх скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що земельна ділянка належить до земель природно-заповідного фонду та історико-культурного призначення.

Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема застосування частини сьомої статті 123 ЗК України та статей 9, 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", які передбачають, що обов`язковій державній експертизі підлягають проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Проведення обов`язкової державної експертизи може підтверджуватись лише відповідним висновком, який відсутній у матеріалах справи.

Суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Київська міська рада передала в оренду особливо цінну земельну ділянку, на якій заборонено будівництво.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. У задоволенні клопотання першого заступника керівника Київської міської прокуратури про участь у судовому засіданні відмовлено.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктами 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням № 115/1170 затверджено проєкт відведення та передано ОСОБА_2 земельну ділянку у довгострокову оренду на 25 років за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

20 липня 2009 року між Київською міською радою та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки терміном на 25 років.

04 грудня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір суборенди земельної ділянки, за умовами якого ОСОБА_1 отримала в суборенду земельну ділянку строком до 20 липня 2034 року.

На підставі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 грудня 2010 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок, який розташований на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкова справа щодо майна ОСОБА_2 не заводилась. Суд не встановив її спадкоємців.

Згідно з висновком Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації земельна ділянка знаходиться в центральному історичному ареалі міста, археологічному заповіднику, археологічній охоронній зоні та зоні охоронюваного ландшафту.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша, друга статті 2 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Згідно з частиною третьою статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас на позови прокурора поширюються загальні вимоги процесуального законодавства щодо пред`явлення позову, зокрема позовна заява за формою та змістом, повинна містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін, а також зміст позовних вимог (пункти 2, 4 частини третьої статті 175 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є виключним правом позивача, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який суд реалізує під час розгляду справи.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду, від 17 квітня 2018 року у справі№ 523/9076/16-ц.

Визначення позивачем у справі складу сторін (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову у зв`язку з неналежним суб`єктним складом сторін.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19, провадження № 61-6983св20, від 17 травня 2021 року у справі № 309/2340/15-ц, провадження № 61-16776св20.

У справі, що переглядається, прокурор звернувся до суду у зв`язку з неправомірністю надання в користування ОСОБА_2 земельної ділянки на АДРЕСА_1, яка у подальшому передана у користування ОСОБА_1 .

У 2010 році ОСОБА_1 на підставі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 грудня 2010 року у справі №2-18178/10 набула у власність житловий будинок, який розташований на вказаній земельній ділянці.

У 2014 році прокурор звертався з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1, про внесення змін до договору оренди земельної ділянки з огляду на зміни законодавства щодо збільшення розміру орендної плати. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 травня 2017 року у справі № 761/32623/14-ц позов прокурора задоволено.

У цій справі суд встановив, що фактичним користувачем земельної ділянки згідно з договором суборенди від 04 грудня 2012 року, погодженим із Київською міською радою, є ОСОБА_1 .

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року у справі, що переглядається закрито провадження в частині позовних вимог до ОСОБА_2 на підставі пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України за відсутності правонаступників.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про оренду землі" (у редакції на час смерті ОСОБА_2 ) право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи-орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців, а в разі їх відмови чи відсутності таких спадкоємців - до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі, якщо це не суперечить вимогам Земельного кодексу України (2768-14) та цього Закону.

Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 31 вказаного Закону договір оренди землі припиняється в разі смерті фізичної особи-орендаря та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки.

Згідно з матеріалами справи ОСОБА_1 не відмовлялась від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки після смерті ОСОБА_2, продовжує користуватись земельною ділянкою.

Верховний Суд зазначає, що під час першого розгляду цієї справи ОСОБА_1 не була залучена до участі, проте рішення № 115/1170 і спірний договір стосуються її прав та інтересів як власника житлового будинку та належного користувача земельної ділянки, на що вказував також і суд касаційної інстанції, направивши справу на новий розгляд.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 14 вересня 2016 року вказав, що суд першої інстанції повинен був належно визначити коло осіб, які мають брати участь у розгляді справи та відповідно до частини четвертої статті 10 (роз`яснення учасникам їх прав), статті 33 (залучення співвідповідачів) ЦПК України (1618-15) вирішити питання щодо залучення ОСОБА_1 до участі у її розгляді.

Процесуальний закон не передбачає право особи самостійно вступати у справу як відповідач.

Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 30 листопада 2016 року ОСОБА_1 за її заявою залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Прокурор під час нового розгляду не звернув увагу на висновки суду касаційної інстанції, викладені в ухвалі від 14 вересня 2016 року, не визначив ОСОБА_1 як співвідповідача (відповідача) за заявленими вимогами. Водночас за відсутності відповідної заяви позивача про залучення до участі у справі співвідповідача (відповідача) ОСОБА_1, суд не міг змінити її процесуальний статус з третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на співвідповідача.

Незалучення ОСОБА_1 до участі у справі як співвідповідача (відповідача) позбавляє її права на вчинення процесуальних дій, які передбачені законом лише для відповідача, зокрема, подання відзиву на позовну заяву, зустрічного позову, заяви про застосування позовної давності тощо.

Ураховуючи неналежність суб`єктного складу відповідачів за заявленою прокурором вимогою про визнання недійсним і скасування рішення № 115/1170, визнання недійсним спірного договору, оскаржувані судові рішення не можна вважати такими, що ухвалені з дотриманням норм процесуального права, отже, не є законними і справедливими.

З огляду на вказане оскаржувані судові рішення підлягають зміні, шляхом викладення мотивів відмови у позові в редакції цієї постанови.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, зміну оскаржуваних судових рішень шляхом викладення їх мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.