розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах якого діє адвокат Кулаков Віталій Вікторович на постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І.,

Матвієнко Ю. О.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року керівник Броварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства "Іванківське лісове господарство" (далі - ДП "Іванківське лісове господарство") звернувся до суду з позовом до Іванківської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області, про визнання незаконним

та скасування розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області, визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Позовну заяву мотивовано тим, що розпорядженням Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 17 травня 2004 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки

у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 загальною площею 1,8279 га.

На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 отримав державний акт серії КВ № 017476 на право власності на зазначену земельну ділянку площею 1,8279 га.

У подальшому розпорядженням Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 31 травня 2008 року затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення частини земельної ділянки площею 0,25 га, що є власністю ОСОБА_1, із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для ведення садівництва.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 247414 щодо земельної ділянки

з кадастровим номером 3222084200:03:003:0003 площею 1,5779 га

та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №247415 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3222084200:03:003:0004 площею 0,25 га.

Позивач зазначав, що спірні земельні ділянки вибули з державної власності всупереч установленого законом порядку, у зв`язку із чим розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 17 травня 2004 року та від 31 травня 2008 року підлягають визнанню недійсними,

а земельні ділянки - витребуванню на користь держави.

На думку керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області

в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП "Іванківське лісове господарство", спірні земельні ділянки передано у власність ОСОБА_1

з порушенням вимог статей 80, 84, 149, 155 ЗК України, статей 7, 8, 17, 28, 23 та пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України, оскільки вони

на час їх відчуження перебували у державній власності, належать до земель лісогосподарського призначення та використовувалися для ведення лісового господарства ДП "Іванківське лісове господарство".

Ураховуючи викладене, керівник Броварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства "Іванківське лісове господарство" просив суд:

визнати незаконними та скасувати розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 17 травня 2004 року № 167 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу земельних ділянок у власність" у частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 та розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 31 травня 2008 року № 588 "Про затвердження проекту землеустрою" щодо зміни цільового призначення частини земельної ділянки площею 0,25 га, що є власністю ОСОБА_1, із земель для ведення особистого селянського господарства

на землі для ведення садівництва;

визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки: серії ЯГ № 247414, виданого 29 жовтня 2008 року на ім`я ОСОБА_1, зареєстрованого у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі від 29 жовтня 2008 року № 010834400027; серії ЯГ № 247415, виданого 29 жовтня 2008 року на ім`я ОСОБА_1, зареєстрованого у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі від 29 жовтня

2008 року № 010834400026;

витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави у особі ДП "Іванківське лісове господарство" земельні ділянки загальною площею 1,8279 га, з кадастровими номерами 3222084200:03:003:0003, 3222084200:03:003:0004.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 16 лютого

2018 року у складі судді Корчкова А. А. у задоволенні позову керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави

в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового

та мисливського господарства, ДП "Іванківське лісове господарство" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами право постійного користування спірними земельними ділянками ДП "Іванківське лісове господарство",

а також не надано достатніх доказів для визнання незаконним

та скасуванням розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 17 травня 2004 року в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки

у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1

та розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 31 травня 2008 року про затвердження проекту землеустрою

та інших позовних вимог, тому наявні правові підстави для відмови

у задоволенні позову.

Справа неодноразово переглядалась судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Короткий зміст постанов судів апеляційної та касаційної інстанцій

Постановою Апеляційного суду Київської області від 24 липня 2018 року апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області залишено без задоволення. Рішення Іванківського районного суду Київської області

від 16 лютого 2018 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірна земельна ділянка

не відноситься до земель, які перебувають у користуванні лісового господарства. Надані у судовому засіданні копії планшетів не відповідають вимогам галузевих нормативних документів, а також положенням

ЛК України. У порушення норм матеріального права проект організації

та розвитку лісового господарства, планшет лісовпорядкування, які надані прокурором та представником ДП "Іванківське лісове господарство",

не містять погоджень з органами землевпорядкування Іванківського району Київської області та територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, тому ці документи не можуть бути взяті до уваги судом як доказ права постійного користування ДП "Іванківське лісове господарство" спірними земельними ділянками, а інші документи лісовпорядкування суду

не надавалися.

Постановою Верховного Суду від 10 червня 2020 року касаційну скаргу прокуратури Київської області задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Київської області від 24 липня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-43289св18).

Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що погоджуючись

з висновками суду першої інстанції про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що проект землеустрою спірної земельної ділянки, затверджений розпорядженням Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 17 травня 2004 року, має всі необхідні погодження дозвільних державних органів щодо відведення спірної земельної ділянки площею 1,8279 га ОСОБА_1, загальна площа земель лісового фонду, користувачем яких є ДП "Іванківське лісове господарство", з 1994 року не змінилася і складає 43 622 га, прокурором не надано документів на підтвердження права ДП "Іванківське лісове господарство" щодо постійного користування спірною земельною ділянкою під лісове господарство. Такі висновки суду ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції належним чином не спростував доводи позивача про те, що спірна земельна ділянка має лісогосподарське призначення,

не перевірив матеріалів лісовпорядкування щодо правового статусу цієї земельної ділянки. Не перевірив та не спростував доводів позивача щодо накладення земельних ділянок з кадастровими номерами 3222084200:03:003:0003 та 3222084200:03:003:0004 на землі лісогосподарського призначення у межах 1 кварталу Жеревського лісництва ДП "Іванківське лісове господарство", посилання на висновок експерта

від 14 серпня 2017 року № 15/17 земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи, про який зазначав прокурор, обґрунтовуючи накладення спірної земельної ділянки на землі лісового фонду.

При цьому суд апеляційної інстанції не вирішив питання про призначення експертизи для встановлення обставин, які потребують спеціальних знань

та мають значення для справи в межа наданих процесуальним законом апеляційному суду повноважень.

Крім того, судове рішення апеляційного суду не містить висновків щодо правомірності відхилення судом першої інстанції як доказів копій витягу

з кримінального провадження, постанови про призначення земельно-технічної експертизи у межах кримінального провадження.

Встановивши, що ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку площею 1,8279 га на підставі розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 17 травня 2004 року, суд апеляційної інстанції не з`ясував і не зазначив у оскаржуваному судовому рішенні, чи з волі власника це майно вибуло з його володіння та чи

є ОСОБА_1 добросовісним набувачем вказаної земельної ділянки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області задоволено. Скасовано рішення Іванківського районного суду Київської області від 16 лютого

2018 року та ухвалено нове судове рішення, яким задоволено позовні вимоги керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП "Іванківське лісове господарство".

Визнано незаконними та скасовано розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 17 травня 2004 року № 167 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу земельних ділянок у власність" у частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 та розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 31 травня 2008 року № 588 "Про затвердження проекту землеустрою" щодо зміни цільового призначення частини земельної ділянки площею 0,25 га, що є власністю ОСОБА_1, із земель для ведення особистого селянського господарства

на землі для ведення садівництва.

Визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки: серії ЯГ № 247414, виданого 29 жовтня 2008 року на ім`я ОСОБА_1, зареєстрованого у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі від 29 жовтня 2008 року № 010834400027; серії ЯГ № 247415, виданого 29 жовтня 2008 року на ім`я ОСОБА_1, зареєстрованого у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі від 29 жовтня

2008 року № 010834400026.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави

у особі ДП "Іванківське лісове господарство" земельні ділянки загальною площею 1,8279 га, з кадастровими номерами 3222084200:03:003:0003, 3222084200:03:003:0004.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що наявними

в матеріалах справи письмовими доказами підтверджується той факт,

що передача у власність ОСОБА_1 земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів

за рахунок земель запасу Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області відбулась з порушенням встановленого чинним законодавством порядку вилучення земельних ділянок та зміни цільового призначення земель, наслідком чого стало порушення прав держави. Також, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що порушене право держави на спірні земельні ділянки підлягає відновленню шляхом повернення цієї ділянки у її власність з витребуванням від останнього набувача.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи

У січні 2022 року до Верховного Суду ОСОБА_2, в інтересах якого

діє адвокат Кулаков В. В., подав касаційну скаргу у якій, посилаючись

на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, зокрема: суд

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14, від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року у справі № 6-377цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18),

від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження

№ 14-140цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 14 листопада 2018 року у справі

№ 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19),від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19), від 15 січня 2020 року у справі

№ 698/119/18 (провадження № 14-350цс19), від 22 січня 2020 року у справі

№ 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21), від 23 листопада 2021 року

у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, на думку ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Кулаков В. В., не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву

за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави,

а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог.

Разом із цим, ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Кулаков В. В. вважає, що позовні вимоги про скасування розпоряджень Іванківської районної державної адміністрації Київської області та витребування майна

не відповідають належному способу захисту.

Зазначає, що ОСОБА_2 не знав та не міг знати про незаконність набуття ОСОБА_1 спірних земельних ділянок, які не були заліснені. При цьому

ДП "Іванківське лісове господарство" відкрито відчужувало приміщення (будинок лісника шляхом приватизації), підписував акт погодження меж земельних ділянок у 2004 році. Самі ж земельні ділянки на час набуття

не були заліснені, знаходились у межах села, до ділянки була дорога,

а на ділянці ніколи не було лісу.

На думку ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Кулаков В. В., суд апеляційної інстанції повинен був враховувати, що більше 15 років відповідачі володіють відкрито цим майном, мають будинок для проживання, який зареєстрований на одній із спірних земельних ділянок

та додаткові приміщення. Крім того на ділянці висаджено майже 15-ти річних дерев, які також мають для ОСОБА_2 значення. І додатково підтверджують відсутність заліснення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із Іванківського районного суду Київської області.

У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 травня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2023 року справу призначено

до розгляду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Розпорядженням Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 17 травня 2004 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів за рахунок земель запасу Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області та передано у власність для ведення особистого селянського господарства вказані земельні ділянки громадянам, зокрема ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,8279 га.

На підставі цього розпорядження ОСОБА_1 отримав державний акт серії КВ № 017476 на право власності на земельну ділянку площею 1,8279 га.

Розпорядженням Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 31 травня 2008 року затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення частини земельної ділянки площею 0,25 га,

що є власністю ОСОБА_1 із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для ведення садівництва.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності серії ЯГ № 247414 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3222084200:03:003:0003, площею 1,5779 га та державний акт на право власності серії ЯГ № 247415 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3222084200:03:003:0004, площею 0,25 га.

Площа земель ДП "Іванківське лісове господарство" в Іванківському районі Київської області складає 43 622 га.

29 грудня 2010 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу будинку по АДРЕСА_1, що розташований на земельній ділянці площею

0,25 га (кадастровий номер 3222084200:03:003:0004).

На підставі договору купівлі-продажу від 29 грудня 2010 року ОСОБА_1 здійснив також відчуження на користь ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1,5779 га (кадастровий номер 3222084200:03:003:0003).

01 жовтня 2021 року експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Бікусом Ю. Ф. складений висновок за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою № 11924/21-41.

Відповідно до вказаного висновку експерта земельні ділянки

з кадастровими номерами 3222084200:03:003:0003, площею 1,5779 га,

та 3222084200:03:003:0004, площею 0,25 га, розташовані в межах земель, право постійного користування якими ДП "Іванківське лісове господарство" посвідчено планшетом № 1 лісовпорядкування 2014 року Жеревського лісництва ДП "Іванківське лісове господарство" та було посвідчено планшетом № 1 лісовпорядкування 1993 року і планшетом № 1 лісовпорядкування 2003 року Жеревського лісництва Іванківського держлісгоспу. Схематичне розташування меж земельних ділянок з кадастровими номерами 3222084200:03:003:0003 та 3222084200:03:003:0004 відносно меж земель ДП "Іванківське лісове господарство" схематично зображено на малюнках 8-14 в дослідницькій частині висновку. Технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки ОСОБА_1 для будівництва

та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд

та ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1, розроблена приватним підприємством "Регіон" та затверджена розпорядженням Голови Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 17 травня 2004 року № 167, не відповідає за складом

та змістом вимогам нормативно-правових актів та інших актів з питань землеустрою та землекористування, чинних станом на 17 травня 2004 року. Технічна документація із землеустрою щодо перенесення в натуру проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення частини земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для ведення садівництва у межах Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області, розроблена

ФОП ОСОБА_3, не відповідає за складом та змістом вимогам нормативно-правових актів та інших актів питань землеустрою

та землекористування, чинних станом на 26 вересня 2008 року (а. с. 175-202, т. 3).

27 січня 2021 року представник відповідача ОСОБА_2 подав до суду апеляційної інстанції складений на його замовлення висновок експерта Українського незалежного інституту судових експертиз за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 25 січня 2021 року

№ 160/11-2020, згідно якого станом на 2004-2008 роки спірні земельні ділянки не накладалися на землі лісового фонду (а. с.8-29, т. 3).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено,

що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту

зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга

статті 1 Лісового кодексу (далі - ЛК України).

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України (2768-14) , а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).

За основним цільовим призначенням ЗК України (2768-14) передбачає виділення

в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт "е" частини першої статті 19 ЗК України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів

з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт "ґ" частини четвертої

статті 84 ЗК України).

Частиною другою статті 5 ЛК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад

і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства

в частині використання та охорони лісового фонду.

Згідно пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Відповідно до статті 33 ЛК України сільські, селищні, міські ради у сфері лісових відносин на відповідній території: передають у власність, надають

у постійне користування земельні лісові ділянки, що перебувають

у комунальній власності, в межах сіл, селищ, міст і припиняють права користування ними; приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у комунальній власності, в межах сіл, селищ, міст

і припиняють права користування ними; беруть участь у здійсненні заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації наслідків стихійних явищ, лісових пожеж, залучають у встановленому порядку до цих робіт населення, транспортні й інші технічні засоби та обладнання; організовують благоустрій лісових ділянок і культурно-побутове обслуговування відпочиваючих у лісах, що використовуються для цих цілей; встановлюють порядок використання коштів, що виділяються з місцевого бюджету на ведення лісового господарства; вирішують інші питання у сфері лісових відносин відповідно

Відповідно до змісту статті 21 цього Закону та статті 31 ЛК України

до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин віднесено, у тому числі передачу у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення, та припинення права користування ними.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України, до яких, зокрема, належить передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають

у державній власності.

Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях,

не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до частини першої цієї статті зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних

з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України (2768-14) .

Аналогічне положення міститься й у статті 20 ЗК України.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно

до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання

у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення

не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних

і садових ділянках.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються

на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення

і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР

по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування,

а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, висловлених у постановах від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14,

від 25 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року у справі № 6-377цс15.

Згідно зі статтею 12, частиною першою статті 20, частиною першою

статті 122 та частиною третьою статті 149 ЗК України, статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статтею 33 ЛК України сільські ради взагалі не наділені повноваженнями щодо вилучення, зміни цільового призначення і надання у власність земель лісогосподарського призначення державної власності для нелісогосподарських потреб.

Встановивши, що передані у приватну власність ОСОБА_1 земельні ділянки відносяться до категорії земель лісогосподарського призначення,

у встановленому законом порядку не вилучалася у законного користувача - ДП "Іванківсье лісове господарство", суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про незаконність розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 17 травня 2004 року № 167 про передачу спірних земельних ділянок ОСОБА_1, які належать

до земель лісогосподарського призначення, оскільки цільове призначення землі з лісогосподарського на ведення особистого селянського господарства не змінювалось. Разом із цим суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про незаконність розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 31 травня 2008 року № 588 про зміну цільового призначення частини спірної земельної ділянки, оскільки орган місцевого самоврядування прийняв рішення з перевищенням наданих йому законом повноважень.

Суд апеляційної інстанції, встановив, що спірні земельні ділянки є землею лісового фонду та перебували в державній власності до прийняття оскаржуваних рішень й їх передачі ОСОБА_1 .

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд на підставі установлених обставин справи, а також вказаних вище норм матеріального права та статей 19, 84 ЗК України, статті 5 ЛК України дійшов обґрунтованого висновку, що спірні земельні ділянки станом на момент відведення першому власнику відносилися до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалася для ведення лісового господарства

в порядку, визначеному ЛК України, та що Іванківська районна державна адміністрація Київської області не була наділена повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, які перебували в державній власності, враховуючи, що передача у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, відповідно до статті 27 ЛК України, статті 149 ЗК України належить

до виключної компетенції Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин, тоді як жодних дій щодо вилучення чи зміни цільового призначення спірної земельної ділянки Кабінетом Міністрів України не вчинялося, а спірні земельні ділянки вибули із володіння власника - держави поза її волею. Суд правильно вважав, що відповідно до положень статей 122, 149 ЗК України у Іванківської районної державної адміністрації Київської області відсутні повноваження щодо надання у власність громадянам земель лісогосподарського призначення.

Встановлюючи на підставі матеріалів лісовпорядкування, а також ураховуючи висновок судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою № 11924/21-41, складеного експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Бікусом Ю. Ф. від 01 жовтня 2021 року, правовий статус земельної ділянки як такої, що належить

до земель лісогосподарського призначення, суд апеляційної інстанції врахував наведені вище приписи законодавства, отже, заявлений керівником Броварської місцевої прокуратури позов є обґрунтованим.

Верховний Суд вважає, що розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 17 травня 2004 року № 167 та від 31 травня 2008 року № 588 є незаконними такими, що прийняті за відсутності волевиявлення власника - держави.

Відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади означає, що держава як власник волю на відчуження цієї ділянки не виявляла. Суд дійшов правильного висновку, що земля вибула з володіння власника поза його волею - без прийняття ним відповідного рішення.

З огляду на те, що необхідною передумовою виникнення права власності

на земельну ділянку за певних обставин має бути рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, які діють від імені власника, про передання у власність земельної ділянки (такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 31 жовтня 2012 року в справі № 6-53цс12), відсутність у справі такого рішення Кабінету Міністрів України свідчить про відсутність рішення власника про відчуження спірних земельних ділянок. Отже, оскаржувані рішення Іванківської районної державної адміністрації Київської області про передачу у власність ОСОБА_1 спірних земельних ділянок, не є підставою вибуття земельних ділянок із власності держави

в особі Кабінету Міністрів України.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним

(пункт 57 постанови від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження 14-144цс18)).

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Верховний Суд погоджується з тим, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Застосування вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, виключає застосування інших вимога власника про визнання права власності чи інших вимог, спрямованих на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України.

Верховний Суд вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький

за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному в постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14).

При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада

2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у спорах щодо земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсними розпоряджень Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 17 травня 2004 року № 167

та від 31 травня 2008 року № 588, державних актів на право на земельні ділянки, виданих 29 жовтня 2008 року ОСОБА_1 та витребував

у ОСОБА_2 земельні ділянки у державну власність.

При перегляді цієї справи судом апеляційної інстанції були враховані висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10 червня 2020 року,

як це передбачено частиною четвертою статті 263 ЦПК України.

Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що суд порушив норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14, від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року у справі № 6-377цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі

№ 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 30 травня 2018 року

у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), від 07 листопада

2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18),

від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження

№ 14-208цс18), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19),від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19), від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), від 15 вересня 2020 року у справі

№ 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21), від 23 листопада 2021 року

у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), на які заявник посилався у касаційній скарзі, є необґрунтованими, а висновки суду апеляційної інстанції не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.

Аргументи заявника, які спрямовані на необхідність переоцінки доказів

у справі та незгоду із обставинами встановленими судом апеляційної інстанції, підлягають відхиленню з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справах "Пономарьов проти України" повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz

Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишає без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.