розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на ухвалу Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2022 року у складі судді Сухорукова А. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2023 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди у розмірі 64 600,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 18 вересня 2020 року між ним та начальником Енергодарського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_1 укладений договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність № 78/2/1-1 (далі - договір від 18 вересня 2020 року № 78/2/1-1), за умовами якого останній взяв на себе повну відповідальність за забезпечення зберігання автомобіля марки "BMW 325", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

28 грудня 2019 року автомобіль марки "BMW325", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, передано ОСОБА_1 .

За результатами проведеної інвентаризації необоротних активів (протокол від 06 серпня 2021 року) виявлено нестачу автомобіля марки "BMW325" державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Згідно зі звітом від 07 жовтня 2021 року № 95/3 вартість матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від нестачі автомобіля марки "BMW 325", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, станом на 04 жовтня 2021 року 64 600,00 грн.

18 жовтня 2021 року позивач направив ОСОБА_1 пропозицію про добровільне відшкодування збитків у строк до 01 листопада 2021 року.

13 грудня 2021 року Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) отримало заперечення ОСОБА_1 щодо виконання зазначеної пропозиції.

Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути з відповідача у порядку регресу 64 000,00 грн на відшкодування майнової шкоди, завданої нестачею автомобіля марки "BMW 325", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Короткий зміст рішень судів

Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2022 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2023 року, провадження у справі за позовом Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди закрито. Роз`яснено позивачу, що справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Ухвала суду першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, мотивована тим, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки для вирішення справи по суті необхідним є встановлення правомірності дій відповідача під час проходження державної служби, що відповідно до сталої судової практики належить до компетенції адміністративного суду.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У лютому 2023 року Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не звернув увагу на те, що правовідносини між сторонами у справі не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби й не стосуються оскарження дій суб`єкта владних повноважень.

Предметом спору у цій справі є відшкодування шкоди у порядку регресу, тобто правовідносини, які виникли між сторонами є приватно-правовими, а тому спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права: статі 129 Конституції України (254к/96-ВР) , статі 255 ЦПК України (1618-15) , статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, статей 134, 237 Кодексу законів про працю України, статей 1172, 1191 Цивільного кодексу України, статті 80 Закону України "Про державну службу"; неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а, у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року

у справі № 328/29/20, від 04 серпня 2021 року у справі № 208/13/20, від 22 вересня 2021 року у справі № 676/2149/20, від 22 грудня 2021 року

у справі № 658/28/21; недослідження зібраних у справі доказів.

У травні 2023 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Говіна Л. В. у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

З огляду на те, що відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Говіна Л. В., надіслано після настання строку, який визначив Верховний Суд в ухвалі про відкриття касаційного провадження від 04 квітня 2022 року, з клопотанням про поновлення пропущеного процесуального строку не звертався, Верховний Суд залишає такий відзив без розгляду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, третьої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Позивач - Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) є суб`єктом владних повноважень.

Відповідач ОСОБА_1 обіймає посаду начальника Енергодарського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), яка є посадою публічної служби.

18 вересня 2020 року між Південно-Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Дніпро) та ОСОБА_1 укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність № 78/2/1-1, за умовами якого, ОСОБА_1 передано транспортний засіб - автомобіль "BMW 325", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

За результатами проведеної інвентаризації необоротних активів (протокол від 06 серпня 2021 року) виявлено нестачу транспортного засобу - автомобіля марки "BMW 325", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який був переданий відповідачу, як матеріально-відповідальній особі.

Згідно зі звітом експерта від 07 жовтня 2021 року № 95/3 розмір завданого збитку від нестачі автомобіля марки "BMW 325", державний реєстраційний номер НОМЕР_1,становить 64 600,00 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною.

Поняття "суд, встановлений законом" стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви № 29458/04 та № 29465/04).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France)).

У розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.

Наведене дає підстави для висновку про те, що "суд, встановлений законом" охоплює поняття юрисдикції суду, визначеної процесуальним законодавством.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (частина перша статті 125 Конституції України).

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України).

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частинами другою, четвертою, п`ятою статті 46 КАС України передбачено, що позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання; 3) про затримання іноземця або особи без громадянства чи примусове видворення за межі території України; 4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб`єкту владних повноважень законом.

Тобто суб`єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об`єднань, юридичних осіб, які не є суб`єктами владних повноважень, виключно для превентивного судового контролю своєї ж діяльності та у випадках, визначених законом.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства справа з огляду лише на її суб`єктний склад.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин справи.

Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Відповідно предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, виходив з того, що для вирішення спору по суті необхідним є встановлення правомірності дій відповідача під час проходження державної служби, що відноситься до компетенції адміністративного суду.

У касаційній скарзі Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції вказує на те, що звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди у порядку регресу на підставі статей 1172, 1191 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що відшкодування шкоди у порядку регресу відбувається в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, тобто за правилами цивільного судочинства, що унеможливлює звернення з таким позовом до адміністративного суду.

З огляду на зазначене, за своїм суб`єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір у цій справі є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Сам по собі той факт, що майнова шкода, завдана позивачу, - суб`єкту владних повноважень під час проходження відповідачем публічної служби, не змінює правової природи спірних відносин і не перетворює цей спір на публічно-правовий.

Аналогічні правові висновки містяться в постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 328/29/20 (провадження № 61-2521св21), від 22 вересня 2021 року у справі № 676/2149/20 (провадження № 11318св21), на які послався заявник у касаційній скарзі, а також у постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 161/10391/21 (провадження

№ 61-15908св21).

У справі, що переглядається, суди не врахували, що визначення (зміна) предмета, підстав позову у спорі - це право, яке належить позивачу. Натомість установлення обґрунтованості позову - це обов`язок суду, який здійснюється під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_1, Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції просило відшкодувати шкоду у порядку регресу на підставі статей 1172, 1191 ЦК України, вказуючи на те, що правовідносини між сторонами не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, не спрямовані на захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Суд першої інстанції, з яким помилково погодився апеляційний суд, не встановив належним чином правової природи правовідносин, які виникли між учасниками справи, а тому дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі.

Суди попередніх інстанцій помилково застосували правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16, про те, що у випадку вирішення спору щодо зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи.

Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.

Подібні спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

Водночас предметом спору в цій справі є відшкодування шкоди в порядку регресу.

Судам попередніх інстанцій належало встановити наявність правових підстав для застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та залежно від встановлених обставин, ухвалити відповідне судове рішення по суті спору.

Зазначене вказує на нерелевантне застосування судами попередніх інстанцій згаданого висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Ураховуючи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, ухвала Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2022 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2023 року підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Згідно з частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц зазначено, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

З огляду на висновок касаційного суду щодо результатів вирішення касаційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду судом, який ухвалить остаточне рішення по суті вирішення спору.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) задовольнити.

Ухвалу Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2023 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.