розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Константа" на рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 липня 2021 року у складі судді Луняченка В. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. М., Погорєлової С. О.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Константа" (далі - ОСББ "Константа") про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що звільнення позивачки на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України є незаконним, оскільки вона не є працівником, який безпосередньо обслуговує грошові та товарні цінності, крім того, визначені

у наказі підстави звільнення є надуманими та необґрунтовані.

ОСОБА_1 з урахуванням заяви про зміну предмета і підстави позову просила визнати незаконним та скасувати наказ управляючої ОСББ "Константа" від 16 грудня 2020 року № 2-ВК про звільнення ОСОБА_1

з посади бухгалтера ОСББ "Константа" відповідно до пункту 2 статті 41 КЗпП України; поновити її на посаді бухгалтера ОСББ "Константа"; стягнути з ОСББ "Константа" на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу

з 16 грудня 2020 року до дня винесення рішення, а також судові витрати.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року, позовні вимоги задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ управляючої ОСББ "Константа" від 16 грудня 2020 року № 2-ВК про звільнення ОСОБА_1 з посади бухгалтера ОСББ " Константа" відповідно до пункту 2 статті 41 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді бухгалтера ОСББ "Константа".

Стягнено з ОСББ "Константа" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 грудня 2020 року до дня винесення рішення

у розмірі 29 211,00 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення

ОСОБА_1 на посаді бухгалтера ОСББ "Константа" та стягнення з ОСББ "Константа" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку в розмірі заборгованості за один місяць у сумі 4 173,00 грн.

Визначено порядок виконання рішення суду шляхом роз`яснення, що поновлення ОСОБА_1 на посаді бухгалтера в ОСББ "Константа" означає необхідність негайного поновлення її саме на посаді бухгалтера,

а в разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису, ввівши скорочену посаду, та визначено, що рішення вважається виконаним лише з моменту допуску незаконно звільненої особи до виконання своєї роботи з виданням наказу про поновлення на роботі та виплати всієї суми заборгованості за час вимушеного прогулу.

Визнаючи незаконним та скасовуючи наказ управляючої ОСББ "Константа" від 16 грудня 2020 року № 2-ВК про звільнення ОСОБА_1 з посади бухгалтера ОСББ "Константа" відповідно до пункту 2 статті 41 КЗпП України, поновлюючи ОСОБА_1 на посаді, стягуючи з ОСББ "Константа" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу

з 16 грудня 2020 року до дня винесення рішення у розмірі 29 211,00 грн, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив

з доведеності та обґрунтованості заявлених вимог.

Допускаючи негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягуючи з ОСББ "Константа" на її користь середній заробіток у розмірі заборгованості за один місяць у сумі 4 173,00 грн, суди керувалися вимогами пункту 2 частини першої статті 430 ЦПК України, якою передбачено негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Визначаючи порядок виконання рішення суду шляхом роз`яснення, що поновлення ОСОБА_1 на посаді бухгалтера в ОСББ "Константа" означає необхідність негайного поновлення її саме на посаді бухгалтера,

а у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду, роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису, ввівши скорочену посаду, та визначаючи, що рішення вважається виконаним лише з моменту допуску незаконно звільненої особи до виконання своєї роботи з видачею наказу про поновлення на роботі та виплати всієї суми за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із встановлених у справі обставин скорочення посади бухгалтера в ОСББ "Константа" та необхідності визначення порядку

і строку виконання рішення суду в порядку статті 267 ЦПК України.

Апеляційний суд зазначив, що оскільки позивач здійснив зміну предмета позову шляхом заміни одних позовних вимог іншими без зміни обставин, на яких ґрунтуються вимоги, і зі зміною посилань на норми матеріального чи процесуального права, колегія суддів не знайшла підстав для висновку, що відбулась одночасна зміна і предмета, і підстав позову.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

04 січня 2023 року ОСББ "Константа" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси

від 20 липня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду

від 06 грудня 2022 року; визнати протокольну ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 12 липня 2021 року про задоволення заяви про зміну предмета і підстав позову незаконною і скасувати її; ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про зміну предмета і підстав позову відмовити; направити справу для розгляду первісних позовних вимог до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції всупереч нормам процесуального права прийняв до розгляду заяву про зміну предмета

і підстав позову, подану до суду 06 липня 2021 року під час розгляд справи

в спрощеному порядку, оскільки позивач не дотримав норм частини третьої статті 49 ЦПК України, тому що перше засідання відбулось 14 червня

2021 року. Тобто заява про зміну предмета і підстав позову була подана після першого призначеного судового засідання. Заявник також вказує, що одночасна зміна предмета і підстав позову не допускається. В цьому випадку фактично пред`явлений новий позов, що не ґрунтується на вимогах закону.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Київського районного суду м. Одеси.

Зупинено виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 липня 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року

в частині, що не підлягає негайному виконанню.

23 березня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу,

а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Наказом ОСББ "Константа" від 11 квітня 2016 року № 22-К ОСОБА_1 прийнято на роботу до ОСББ "Константа" на посаду бухгалтера.

Наказом управляючої ОСББ "Константа" від 16 грудня 2020 року № 2-ВК ОСОБА_1 звільнено з посади відповідно до пункту 2 статті 41 КЗпП України.

У наказі зазначено, що підставою для звільнення є: відмова від організації роботи з готівкою шляхом збору коштів з населення на управління багатоквартирним будинком на період блокування коштів на розрахункових рахунках в установах банку, що призвело до несвоєчасної сплати податків та заробітної плати працівникам; подання викривлених (недостовірних) даних за формою 1-ДФ за період 1-3 квартали 2020 року; внесення у фінансову та податкову звітність завідомо неправдивих відомостей, а саме, при підписанні усіх звітів до ДПІ та служби статистики з дати прийняття на посаду бухгалтера в даних підписантів (ідентифікаційний код бухгалтера) використано ІПН іншої особи; допущені помилки в платіжних дорученнях, що призвело до списанню коштів не за цільовим призначенням, та відмова від організації повернення платежу; відмова від виставлення рахунків (квитанцій) на здійснення платежів населенню на управління багатоквартирним будинком та інших внесків за листопад 2020 року без попереднього узгодження

з управляючим, головою правління або членами правління.

З наказом від 16 грудня 2020 року № 2-ВК ОСОБА_1 ознайомлена

24 грудня 2020 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Верховний Суд вважає, що є підстави для виходу за межі доводів касаційної скарги, оскільки під час розгляду справи апеляційний суд не врахуваввисновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Припинення трудового договору може мати місце лише з підстав, передбачених законодавством (стаття 3 КЗпП України).

Статтею 5-1 КЗпП України передбачено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення,

а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода

між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (пункт 2 частини першої статті 41 КЗпП України).

Розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов`язкової умови для звільнення працівника; звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з`ясувати: чи становить виконання операцій, пов`язаних

з таким обслуговуванням цінностей основний зміст трудових обов`язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Подібні висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 28 березня

2018 року у справі № 296/3031/16-ц (провадження № 61-364св17) та від

14 серпня 2019 року у справі № 552/4049/16-ц (провадження

№ 61-14646св18).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації,

у випадках, коли: між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до статті 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Верховний Суд зазначає, що для правильного вирішення спору суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, повинен був виконати вимоги підпункту в) пункту 2 частини першої статті 382 ЦПК України, яка зобов`язує суд зазначити у мотивувальній частині свого судового рішення мотиви прийняття чи відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, для того щоб визначити, чи може бути розірвано трудовий договір з позивачкою за пунктом 2 статті 41 КЗпП України суду слід було встановити безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); винну дію працівника.

Залишаючи апеляційну скаргу ОСББ "Константа" без задоволення, апеляційний суд виходи з того, що посада бухгалтера не відноситься до суб`єктів, на яких можливо розповсюдження вимоги пункту 2 статті 41 КЗпП України, при цьому не з?ясував чи становить виконання операцій, пов`язаних

Зважаючи на відсутність у матеріалах справи посадової інструкції позивачки, Верховний Суд не має можливості надати оцінку функціональним обов?язкам ОСОБА_1 згідно з посадою, а тому оскаржуване судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Аргументи заявника про те, що ОСОБА_1 одночасно змінила і предмет,

і підстави позову є безпідставними, оскільки позивачка змінила предмет позову шляхом заміни одних позовних вимог іншими без зміни обставин, на яких ґрунтуються вимоги, і зі зміною посилань на норми матеріального чи процесуального права, що не свідчить про одночасну зміну предмета

і підставу позову.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не повною мірою дослідив обставини справи. Оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, норми матеріального права відповідно до них не застосовані, а суд касаційної інстанції з огляду на свої процесуальні повноваження (стаття 400 ЦПК України) не має можливості усунути ці недоліки, то справа передається на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд

є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.