розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив стягнути з відповідача на його користь борг за договором позики у розмірі 1 152 097,20 грн.

На обґрунтування позову зазначав, що 20 листопада 2012 року уклав з ОСОБА_2 договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Новомиколаївського районного нотаріального округу Запорізької області Моргуновим О. В. за реєстровим № 874, за умовами якого передав у власність позичальнику грошові кошти у сумі 100 000 грн, а позичальник зобов`язалася повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів та сплатити 40% річних за користування ними. В разі девальвації протягом строку дії цього договору національної грошової одиниці України позичальник зобов`язується повернути суму грошових коштів еквівалентну 12 500 доларів США за офіційним курсом Національного Банку України на день платежу.

Згідно пункту 5 договору позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику зі сплатою належних процентів за користування коштами на першу вимогу позикодавця.

Листом від 06 травня 2019 року ОСОБА_2 повідомила його про скорочення строку дії договору позики з 01 червня 2019 року.

25 травня 2019 року він направив відповідь на вказаний лист, у якому не заперечував проти закінчення строку дії договору та повідомив відповідача про необхідність повернення йому грошових коштів, отриманих у борг, і відсотків за користування ними. У зв'язку з неповерненням заборгованості за договором позики 09 липня 2019 року на адресу ОСОБА_2 був направлений лист-вимога щодо повернення суми позики та нарахованих відсотків, який також залишився без виконання.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 липня 2020 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики у розмірі 1 152 097,20 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог. Відповідач не виконала своє зобов'язання з повернення боргу за договором позики, вказаний договір є чинним, в установленому законом порядку недійсним не визнаний.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що в матеріалах справи відсутній оригінал розписки боржника. ОСОБА_2 заперечує факт передачі їй грошових коштів за укладеним договором позики. Спірний договір не містить усіх істотних умов: конкретного зазначення про передачу ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 100 000 грн ОСОБА_2, умов отримання позичальником у борг грошових коштів із зазначенням дати й місця здійснення їх передачі, зобов`язання їх повернути та конкретні дати повернення.

Оскільки позивач не довів факт укладення спірного договору позики та не надав докази отримання відповідачем його листа-вимоги про повернення коштів за договором, у задоволенні позову слід відмовити.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року та залишити в силі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 липня 2020 року.

На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року в справі № 755/15648/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також вказував на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 договору позики ОСОБА_2 отримала грошові кошти до підписання цього договору. Також відповідач своїм підписом на договорі посвідчила той факт, що позикодавець виконав належним чином до підписання договору зобов'язання зі сплати на її користь суми позики, а також ту обставину, що у неї немає претензій та зауважень до позикодавця, пов'язаних з розрахунком за цим договором.

Видача позичальником розписки позикодавцю є правом позичальника після отримання суми позики, а не його обов'язком, факт передачі позики фіксується шляхом підписання відповідного договору.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.

14 квітня 2022 року справа № 202/6772/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2023 рокусправу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 20 листопада 2012 року ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) уклали договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Новомиколаївського районного нотаріального району Запорізької області Моргуновим О. В., реєстровий № 874. За умовами вказаного договору позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у сумі 100 000 грн, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів та сплатити 40 % річних за користування ними під час остаточного розрахунку за весь період фактичного користування позиченими коштами.

Згідно з пунктом 3 договору в разі девальвації протягом строку дії цього договору національної грошової одиниці України позичальник зобов`язується повернути суму грошей у гривнях еквівалентну 12 500 доларам США за офіційним курсом Національного Банку України на день платежу.

Грошові кошти, які є предметом цього договору, передані позикодавцем та одержані позичальником до підписання цього договору (пункт 2 договору позики).

Відповідно до пункту 5 договору позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) зі сплатою належних з нього процентів за користування грошовими коштами на першу вимогу позикодавця.

Позикодавець зобов`язується на вимогу позичальника підписати зміни до цього договору позики, пов`язані з скороченням строку його дії (пункт 11 договору).

Згідно пункту 16 договору позики цей договір складено та нотаріально посвідчено у двох примірниках, один з яких зберігається у справах приватного нотаріуса, а другий, виконаний на спеціальному бланку, видається позикодавцю, який зобов'язується після повного виконання позичальником зобов'язання за цим договором передати цей примірник позичальнику з відміткою про одержання грошей, а у випадку неможливості повернення боргового документа - вказати про це у розписці, яку він повинен видати позичальнику відповідно до вимог статті 545 ЦК України.

У договорі позики ОСОБА_2 своїм підписом посвідчила той факт, що позикодавець до підписання цього договору належним чином виконав зобов'язання зі сплати на її користь суми позики, встановленої пунктом 1 договору, а також ту обставину, що в неї немає претензій та зауважень до позикодавця, пов'язаних з розрахунками за цим договором.

Вказаний договір у встановленому законом порядку недійсним не визнавався.

Листом від 06 травня 2019 року відповідач повідомила позивача щодо скорочення дії строку договору позики до 01 червня 2019 року.

Згідно відповіді ОСОБА_1 від 25 травня 2019 року він не заперечував проти закінчення дії договору, зазначав, що згідно пункту 14 зміни і доповнення до договору вносяться шляхом укладання нотаріально посвідченого додаткового договору. Також вказав на необхідність повернення боргу за договором позики та відсотків за користування грошовими коштами до 01 липня 2019 року.

09 липня 2019 року ОСОБА_1 направив на адресу ОСОБА_2 лист-вимогу про повернення боргу за договором позики до 25 липня 2019 року на банківські реквізити, додані до листа-вимоги.

На момент звернення до суду з позовом ОСОБА_2 борг за договором позики не повернула.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з недоведеності позовних вимог. ОСОБА_1 не надав суду оригінал розписки позичальника про отримання ним грошових коштів у борг, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передачі грошових коштів.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною другою статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

В той же час, положення ЦК України (435-15) не передбачають обов`язкового складення позичальником розписки на підтвердження отримання грошових коштів за письмовим нотаріально посвідченим договором позики.

Встановивши, що між сторонами 20 листопада 2012 року укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 до його підписання отримала у борг грошові кошти у розмірі 100 000 грн зі сплатою відсотків у розмірі 40 % річних, однак не виконала свої зобов`язання з повернення боргу після звернення до неї позикодавця з листом-вимогою, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, адже доказів непідписання нею цього договору або неотримання позики відповідач не надала.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи те, що апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову апеляційного суду й залишає в силі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 липня 2020 року.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга задоволена, скасована постанова апеляційного суду та залишене в силі рішення суду першої інстанції, сплачений ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 19 210 грн підлягає стягненню з ОСОБА_2 на його користь.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року скасувати, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 липня 2020 року залишити в силі.