Постанова

Іменем України

28 червня 2023 року

м. Київ

справа № 761/37167/18

провадження № 61-1410св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - Національний університет оборони України імені Івана Черняховського,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Національного університету оборони України імені Івана Черняховського на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 січня 2022 року в складі судді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року в складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І., у справі за позовом Національного університету оборони України імені Івана Черняховського до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року Національний університет оборони України імені Івана Черняховського звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2,

ОСОБА_3 про виселення.

Позов мотивовано тим, що в 1997 році відповідачі без достатніх правових підстав зайняли кімнату АДРЕСА_1 . Сторони не були пов`язані трудовими відносинами, рішення про вселення у спірну кімнату не приймалося, ордер на вселення не видавався, договір найму не укладався, за місцем проживання відповідачі не зареєстровані. Неправомірне утримання спірної кімнати перешкоджає університету використовувати її за призначенням - для забезпечення працівників та слухачів університету. Керівництво університету повідомляло про необхідність звільнення спірного приміщення у добровільному порядку, але до цього часу відповідачі займану житлову площу не звільнили.

Крім того, позивач вказував на те, що ОСОБА_1 та члени його сім`ї забезпечені за рахунок Міністерства оборони України двокімнатною квартирою за адресою: АДРЕСА_2 .

З урахуванням викладеного Національний університет оборони України імені Івана Черняховського просив виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 з кімнати № 212 гуртожитку Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 без надання іншого житлового приміщення.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 19 січня 2022 року в задоволенні позову Національного університету оборони України імені Івана Черняховського відмовив.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 та члени його сім?ї не можуть бути виселені без надання іншого жилого приміщення, оскільки ОСОБА_1 має загальний стаж військової служби більше 10 років, а саме з 1981 року до 2004 року, а також з 2019 року перебуває на військовій службі. Крім того, ОСОБА_1 та члени його сім?ї перебувають на квартирному обліку.

Київський апеляційний суд постановою від 07 грудня 2022 року апеляційну скаргу Національного університету оборони України імені Івана Черняховського залишив без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 січня 2022 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач і члени його сім`ї не можуть бути виселені без надання іншого житлового приміщення, оскільки ОСОБА_1 разом із членами своєї сім`ї був заселений до спірної кімнати, в якій вони проживають весь час.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

27 січня 2023 року Національний університет оборони України імені Івана Черняховського подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 січня 2022 року і постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції у судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року в справі № 759/4907/18.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули уваги на те, що ОСОБА_1 не проходив військову службу в Академії (яка надавала житло для тимчасового проживання) чи Університеті (який є її правонаступником) та на балансі якого знаходиться спірна житлова площа. У зв`язку з цим відповідач і члени його сім`ї підлягають виселенню з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позову, суди неповно дослідили обставини цієї справи та не надали належної оцінки аргументам позивача. Так, позивач наголошував на тому, що ОСОБА_1 та члени його сім?ї є забезпеченими за рахунок держави квартирою у місті Житомирі.

Проживання відповідачів у спірному житловому приміщенні, яке є державною власністю, без законних на те правових підстав створює Університету перешкоди у використанні житлового фонду за його прямим призначенням - для забезпечення житлом слухачів, ад`юнктів та інших військовослужбовців на період їх навчання чи проходження військової служби в Університеті. У зв`язку з цим порушене право позивача як балансоутримувача спірного житлового приміщення підлягає захисту в порядку, передбаченому статтею 391 ЦК України.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із Шевченківського районного суду міста Києва.

Справа надійшла до Верховного Суду у березні 2023 року.

Доводи інших учасників справи

27 березня 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, який мотивовано законністю і обґрунтованістю ухвалених у справі судових рішень.

Також у відзиві ОСОБА_1 зазначає, що він є полковником запасу у Збройних Силах України з 1981 року до 2004 року, та з 2019 року до 2021 року. У серпні 2021 року відповідач звільнився з посади тимчасово виконуючого обов`язки начальника управління обліку та використання нерухомого майна та земель оборони Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України у запас за станом здоров`я. Стаж роботи у військових структурах становить більше 33 років, з яких військова служба складає понад 25 років та більше 9 років становить стаж у Збройних Силах України. Вказує на те, що він як ветеран військової служби, як учасник бойових дій та особа з інвалідністю 1 групи внаслідок війни має право на пільги та не може бути виселений з житлового приміщення без надання іншого приміщення, або отримання постійного житла.

Також вказує на те, що у спірному житловому приміщенні проживає 26 років на законних підставах. Право на житло та дозвіл на проживання у спірній кімнаті отримав ще у 1997 році.

Щодо доводів позивача про те, що ОСОБА_1 та члени його сім?ї є забезпеченими за рахунок держави квартирою у місті Житомирі зазначає, що у 1991 році йому на сім`ю у складі 4 осіб надано квартиру у АДРЕСА_2 . Однак наказом Міністерства оборони України від 26 грудня 1996 року № 0875 він переведений для подальшого проходження служби до міста Києва, де він та троє членів його сім`ї було поставлено на чергу у Київський гарнізон для отримання житлової площі. Житлом у місті Києві відповідач не забезпечений. Оскільки його син є також військовослужбовець і проходить службу у місті Житомирі, то на нього була переоформлена зазначена квартира.

Вказує на те, що справа, на яку посилається заявник, не є аналогічною, тому постанова суду від 01 квітня 2020 року в справі № 759/4907/18 не може бути застосована до цих правовідносин, оскільки ОСОБА_1 продовжує перебувати на квартирному обліку.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що із січня 1997 року за клопотанням начальника Центрального продовольчого управління тилу Збройних Сил України, полковника ОСОБА_5, перед заступником Міністра оборони України по тилу - начальником тилу Збройних Сил України генерал-полковником ОСОБА_6, скеровано звернення на начальника управління освіти Міністерства оборони про виділення для сім`ї ОСОБА_1, яка складається з чотирьох осіб, кімнати в гуртожитку, та виділено у користування кімнату № НОМЕР_1 у гуртожитку військового містечка НОМЕР_2, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідно до листа начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України полковника ОСОБА_7 від 30 травня 2018 року № 303/4/1073, адресованого начальнику Національного університету оборони України імені Івана Черняховського генерал-лейтенанту ОСОБА_9, головний інженер-заступник начальника Яворівської квартирно-експлуатаційної частини (району), полковник запасу ОСОБА_1 з січня 1997 року разом із сім`єю проживає у гуртожитку Національного університету оборони України імені Івана Черняховського та перебуває на квартирному обліку на отримання житла у м. Києві. Крім того, у вказаному листі начальник Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України полковник ОСОБА_7 просив начальника Національного університету оборони України імені Івана Черняховського генерал-лейтенанта ОСОБА_9 дозволу на укладення з ОСОБА_1 договору піднайму житлового приміщення - кімнати № НОМЕР_1 у гуртожитку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, строком на 5 років.

Однак, відповіді від начальника Національного університету оборони України імені Івана Черняховського генерал-лейтенанта ОСОБА_9 на лист від 30 травня 2018 року № 303/4/1073 ні ОСОБА_1 ні начальник Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України полковник ОСОБА_7 не отримували, тобто договір найму так і не укладався.

Згідно з витягом з наказу Міністра оборони України Генерала армії України ОСОБА_10 від 20 грудня 2004 року № 1153, ОСОБА_1 звільнено у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України із залишенням на квартирному обліку для позачергового отримання житла за рахунок Міністерства оборони України.

Відповідно до довідки від 30 травня 2019 року № 26074, виданої головою житлової комісії гарнізону м. Києва, ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку у ЖК гарнізону м. Києва, категорія пільги "позачерговий".

Відповідно до довідки від 29 січня 2021 року № 370/114, виданої т. в. о. командира військової частини НОМЕР_3 генералом - майором ОСОБА_8, ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 .

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1089 "Про реорганізацію Національної академії оборони України" (1089-2008-п) було проведено реорганізацію Національної академії оборони шляхом її перетворення в Національний університет оборони України.

Згідно з розпорядженням Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації від 22 квітня 2009 року № 360 будинок АДРЕСА_4 використовується як гуртожиток, знаходиться у військовому містечку № НОМЕР_2 (лист Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації № 09/55-5230 від 17 липня 2007 року) та знаходиться на балансі Національної академії оборони України (акт прийому-передачі будівель, споруд і території військового містечка Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України від 09 серпня 2003 року).

До житлового фонду університету відноситься гуртожиток, що розташований за адресою: АДРЕСА_5 . Будівля знаходиться на балансі університету та використовується як гуртожиток для слухачів, власником якого, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 106410203 від 06 грудня 2017 року, є держава в особі Міністерства Оборони України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

За правилами частин першої, другої статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Статтею 124 ЖК України передбачено, що робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до статті 132 ЖК України сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв`язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Статтею 125 ЖК України визначено перелік осіб, які не можуть бути виселені зі службового житла у випадках, передбачених статтею 124 цього кодексу, без надання іншого жилого приміщення. Зокрема, не може бути виселено сім`ї військовослужбовців; осіб, звільнених у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників; осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.

Таким чином, не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, зокрема, сім`ї осіб, які перебували на військовій службі або працювали у системі Збройних Сил України не менш як десять років (стаття 125 ЖК України).

Окрім того, в пункті 20 постанови Пленуму Верхового Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України (5464-10) " судам роз`яснено, що оскільки в силу статті 125 ЖК стаття 125 ЖК України деякі категорії громадян, які проживають у службових жилих приміщеннях, не підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, при розгляді справ про виселення зі службових жилих приміщень необхідно з`ясовувати, чи користуються відповідачі зазначеною пільгою. Зокрема, особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, не менше 10 років, користуються такою пільгою і в тому разі, коли цей стаж переривався.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

"Житло" має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення "житлом", яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що "коли національні органи судової влади дійшли висновку, що вселення не відповідало чинним правовим положенням, вони надали цьому аспекту першочергове значення, жодним чином не врівноваживши його з аргументами заявників, що цей захід покладе на них надмірний тягар. Крім того, жодним чином не було розглянуто такі питання, як те, що з моменту вселення заявників разом із другим заявником до спірного житлового приміщення пройшло дванадцять років; та, що заявники виконали все, що від них вимагалось для належної реєстрації компетентним органом влади їх наймачами та, що протягом усього відповідного періоду вони добросовісно сплачували всі платежі, пов`язані з найманням. Підхід, застосований національним судами, сам по собі є проблематичним, оскільки він призвів до того, що вони не оцінили пропорційність виселення заявників. Із цього приводу суд звертає увагу на аргумент Уряду, що будь-яке право на тимчасове зайняття відповідного житлового приміщення було тісно пов`язане зі статусом військовослужбовця другого заявника та, що це право було втрачено у зв`язку з його звільненням з військової служби. Суд у принципі готовий визнати, що цей аргумент міг бути важливим для вирішення питання щодо пропорційності. Проте його не було включено до обґрунтування національного суду, який ухвалив рішення про виселення. Отже, аргументи Уряду з цього приводу мають бути відхилені. Суд уже констатував порушення статті 8 Конвенції в інших справах, коли у контексті провадження щодо виселення заявники не могли вимагати здійснення оцінки пропорційності такого втручання. Суд не знаходить підстав, щоб дійти іншого висновку у цій справі. Отже, Суд доходить висновку, що було порушення статті 8 Конвенції" (SADOVYAK v. UKRAINE, № 17365/14, § 32-35, ЄСПЛ, від 17 травня 2018 року).

Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування у судовому рішенні фактичних підстав застосування приписів законодавства, навіть якщо формальні вимоги були дотримані, може серед інших чинників братися до уваги при вирішенні питання про те, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується.

Встановивши, що ОСОБА_1 разом із членами своєї сім`ї у січні 1997 року був заселений до спірної кімнати, в якій вони проживають весь час, а також врахувавши, що з 09 квітня 1997 року позивач разом із членами своєї родини перебуває на квартирному обліку у ЖК гарнізону м. Київ, під час проходження служби у гарнізоні житлового приміщення не отримував, службу проходив у Збройних Силах України з 1981 року до 2004 року та з 2019 року до 2021 року, звільнений у запас наказом Міністерства оборони України від 09 липня 2021 року № 272 за підпунктом "б" (за станом здоров`я), суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Висновки судів у цій справі не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 759/4907/18.

Аргументи касаційної скарги висновків судів не спростовують, за своїм змістом зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи стосовно доведеності заявлених позивачем вимог, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 15 серпня 2022 року в справі № 761/17609/18 (провадження № 61-5645св22), від 30 вересня 2020 року в справі № 760/15762/15 (провадження № 61-2622св20), від 06 лютого 2019 року в справі № 753/15273/17 (провадження № 61-48829св18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національного університету оборони України імені Івана Черняховського залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко