Позов мотивований тим, що 10 травня 2017 року ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області наказом № 1791-сг передано безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,6 га за межами населеного пункту на території Соймівської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області для ведення особистого селянського господарства. У подальшому ОСОБА_1 зареєстрував право власності на зазначену земельну ділянку в Державному реєстру речових прав на нерухому майно. 18 січня 2008 року рішеннями Лазівської сільської ради № 27, № 29 Тячівського району Закарпатської області затверджено технічну документацію про передачу у власність громадянам ОСОБА_2 і ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 про безоплатну передачу у власність земельних ділянок площами 0,0681 га та 0,8862 га для ведення особистого селянського господарства. На підставі цих рішень зазначеним особам видано 23 березня 2009 року державний акт на право власності на земельні ділянки серія ЯЕ № 463157.

11 березня 2016 року держаний реєстратор Тячівського районного управління юстиції Пацкан В. С. здійснив державну реєстрацію права власності зазначених земельних ділянок кадастрові номери 2124484001:06:006:0007; 2124484001:006:0006 за зазначеними особами. Позивач вважав, що право власності на земельну ділянку, яка одержана у власність на підставі наказу ГУ Держгеокадастру № 1791-сг від 10 травня 2017 року порушує положення пункту "б" частини першої статті 121 ЗК України, частини третьої статті 116 ЗК України, оскільки виходячи зі змісту частини четвертої статті 116 ЗК України передача земельних ділянок у власність безоплатно у межах норм, визначених ЗК України (2768-14) , проводиться один раз за кожним видом користування навіть якщо земельна ділянка отримана у власність вдруге за сукупністю площ є різницею між гранично можливою та раніше отриманою у власність.

Позивач вважав, що ОСОБА_1 не мав права на повторну безоплатну приватизацію земельної ділянки, не зважаючи на те, що сукупна площа одержаних ним у власність земельних ділянок за рішеннями Лазівської сільської ради і органу Держгеокадастру не перевищує 2,0 га. Позивач вважає, що ОСОБА_1 не повідомив в орган Держгеокадастру про те, що він раніше отримував у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства з комунальної власності Лазівської сільської ради. По цьому факту внесено відомості до ЄРДР СВ Міжгірським ВП № 2 Хустського ВП ГУНП в Закарпатській області. У кримінальному провадженні № 12020075110000099 від 01 грудня 2020 року призначено судову почеркознавчу експертизу, для ствердження того, що документи, які сформовані в технічній документації земельних ділянок у селі Лази, - підписувались від імені ОСОБА_1 . Тому є підстави вважати, що ОСОБА_1 було відомо про наявність у нього на праві власності земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

25 липня 2019 року ОСОБА_1 передав земельну ділянку, що є предметом спору на користь Фермерського господарства "Під полами", яка в подальшому була відчужена на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 05 серпня 2020 року.

Оскільки ОСОБА_1 безпідставно набув право власності на вказану земельну ділянку, згідно із статтями 387, 388 ЦК України, вона підлягає витребуванню від нього.

Позивач обґрунтовував захист і представництво інтересів держави суспільним інтересом, повернення в державну власність земельної ділянки, яка була набута незаконно, що відповідає критерію правомірного втручання в право мирного володіння майном заради суспільного блага і отримання земельної ділянки іншими громадянами. Позивач також вважає, що орган Держгеокадастру не може здійснити захист інтересів держави, бо порушив вимоги земельного законодавства, а також не має повноважень для відміни оскаржуваного наказу з посиланням на висновок Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18.

Вважав, що не пропустив строки звернення до суду із позовом, оскільки виявив порушення законодавства ОСОБА_1 24 січня 2020 року шляхом моніторингу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Окрім цього, прокуратура 27 січня 2020 року зверталась до Господарського суду Закарпатської області в інтересах держави до ФГ "Під полами" і ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області про скасування наказу № 1791-сг від 10 травня 2017 року, тому строк позовної давності на час провадження справи господарського судочинства перервався зверненням прокурора до суду, не зважаючи на те, що в подальшому суд встановив помилковість правил підвідомчості. Натомість цей суд питання застосування строків давності не вирішував.

Керівник Хустської окружної прокуратури в інтересах держави просив:

визнати недійсним та скасувати наказ Держгеокадастру в Закарпатській області № 1791-сг від 10 травня 2017 року "Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки без зміни цільового призначення", яким ОСОБА_1 передано безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,6 га (кадастровий номер 2122487400:001:0052), що знаходиться за межами населеного пункту на території Соймівської сільської ради Міжгірського (на даний час Хустського району) Закарпатської області;

витребувати земельну ділянку від ОСОБА_1 на користь держави.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 17 січня 2022 року в задоволенні позову прокурора відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

згідно з рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 05 травня 2020 року в справі № 307/849/20, яке набрало законної сили 05 червня 2020 року, задоволено позов ОСОБА_1, визнано неправомірними і скасовано рішення Лазівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 18 січня 2008 року № 27, № 29 в частині надання у власність ОСОБА_1 земельних ділянок по АДРЕСА_1 площею 0,8862 га і 0,0681 га для ведення особистого селянського господарства;

вказаним рішенням встановлено такі обставини: ОСОБА_1 не писав заяву в Лазівську сільську раду про надання йому земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства. Зазначену заяву писала його дружина ОСОБА_2, уродженка і мешканка села Лази, отримавши за договором дарування від 10 квітня 1989 року у власність від бабусі ОСОБА_3 житловий будинок у АДРЕСА_1 . Відповідач Лазівська сільська рада зазначений позов та його обґрунтування визнала повністю, а саме щодо помилкового зазначення в рішенні про приватизацію земельної ділянки ОСОБА_1 . За змістом цього ж рішення ОСОБА_1 з 1992 року не проживає в селі Лази Тячівського району і з цього часу мешкає в селі Сойми Міжгірського (на цей час Хустського) району та обґрунтовував позов і захист свого права з метою перешкодити використати своє право на безоплатне отримання земельної ділянки в іншому населеному пункті;

позивач не довів з огляду на встановлені судом обставини порушення норм земельного законодавства;

фактично ОСОБА_1 отримав у власність земельну ділянку безоплатно за рішенням державного органу (органу Держгеокадастру) для ведення особистого селянського господарства тільки один раз у межах норм, передбачених законом;

посилання позивача на рішення Лазівської сільської ради про одержання ним у власність спільно з дружиною ОСОБА_2 земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства раніше (до видання наказу № 1791-сг від 10 травня 2017 року і надання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Соймівської сільської ради) фактично на час розгляду справи не стосується ОСОБА_1 . Це підтверджено рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

прокурор не спростував встановлені обставини в загальному порядку. Прокурор в позові та процесуальних заявах посилався на обставини і докази, які встановлюються органом досудового розслідування в кримінальному провадженні, а саме про те, що ОСОБА_1 підписував заяви та документи про надання йому у власність земельних ділянок із земель комунальної власності Лазівської сільської ради. Натомість належних і допустимих доказів про це не надав.

суд першої інстанції вказав, що є неналежним доказом висновок експерта № СЕ-19/107-21/71-ПЧ від 29 січня 2021 року Закарпатського НДЕКЦ, який наданий прокурором з матеріалів досудового розслідування кримінального провадження ЄРДР № 12020075110000099 від 01 грудня 2020 року, оскільки цей доказ з кримінального провадження не встановлений вироком суду в кримінальному провадженні або ж ухвалою суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності, які б набрали законної сили. Висновок експерта не стверджує про те, що ОСОБА_1 підписував документи для отримання у власність земельні ділянки на території Лазівської сільської ради. Окрім цього, позивач не виконав обов`язку, передбаченого в частині першій статті 82 ЦПК України, для застосування судом положень статті 82 частини шостої ЦПК України (1618-15) , тобто в справу подано не належний, не допустимий та недостовірний доказ, який не підтверджує обставини, зазначені в позові у відповідній частині його обгрунтування.

суд першої інстанції відхилив посилання прокурора на висновок Верховного Суду України в постанові від 24 червня 2015 року в справі № 6-228цс14. Адже цей висновок зроблено за інших, відмінних обставин від установлених судом обставин цивільного провадження. За змістом цього висновку право на збільшення земельної ділянки в межах норм встановлених в статті 121 ЗК України для ведення особистого селянського господарства мають лише ті громадяни, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі 0,6 га відповідно до положень ЗК України (2768-14) від 18 грудня 1990 року;

позивач не довів належними і допустимими доказами позовні вимоги відповідно до положень статті 82 ЦПК України, а відповідачі поданими доказами послідовними запереченнями та обґрунтуваннями спростували позов повністю;

позивач заявив позов до суду в інтересах держави, будучи достовірно обізнаним про те, що внаслідок адміністративно-територіальної реформи в Україні, зміни законодавства, утворення об`єднаних територіальних громад, спірна земельна ділянка знаходиться на території Міжгірської селищної ради, тобто на території, що не є державною власністю, а вважається комунальною власністю. ОСОБА_1 відповідно до положень земельного законодавства отримав у власність земельну ділянку, що є предметом спору, тобто правомірно і мирно володіє цим майном,а тому позбавлення його права власності буде свавільним, не відповідатиме меті земельного законодавства, та закону "Про особисте селянське господарство" (742-15) порушуватиме конституційне право громадянина, передбачене статтями 13, 14 Конституції. Тому захисту підлягає саме право ОСОБА_1 на земельну ділянку, отриману ним у власність у встановленому законом порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 30 березня 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури задоволено частково.

Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 17 січня 2022 року змінено у мотивувальній частині, виклавши його в редакції постанови апеляційного суду.

Резолютивну частину рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 17 січня 2022 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено неправомірність рішення Лазівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 18 січня 2008 року № 27, № 29 в частині надання у власність ОСОБА_1 земельних ділянок по АДРЕСА_1 площею 0,8862 га і 0,0681 га для ведення особистого селянського господарства, і таке рішення сільської ради в судовому порядку скасоване. Обставини, які встановлені судовим рішенням у справі № 307/849/20, прокурором не спростовані.

у поданому позові прокурор також вказує, що ОСОБА_1 при зверненні до органу Держгеокадастру повідомив неправдиву інформацію, а саме вказав, що земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства безоплатно у власність не отримував, і по вказаному факту СВ Міжгірським ВП № 2 Хустського ВП ГУНП в Закарпатській області 13 червня 2019 року внесено відомості до ЄРДР, однак постановами Міжгірського ВП Хустського ВП ГУНП України в Закарпатській області від 07 грудня 2020 року та від 03 лютого 2021 року кримінальне провадження за ознаками частини першої статті 366 КК України, внесене до ЄДРДР за № 12019070110000253 від 13 червня 2019 року, та кримінальне провадження, внесене до ЄДРДР за № 12020075110000099 від 01 грудня 2020 року, закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України (у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення). Тому суд першої інстанції зробив правильний висновок про недоведеність прокурором порушення вимог земельного законодавства при передачі ОСОБА_1 за оспорюваним наказом у власність земельної ділянки та підстав для позбавлення його права власності на земельну ділянку, які він набув у встановленому законом порядку, та обґрунтовано відмовив у заявленому позові. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому не заслуговують на увагу;

апеляційний суд, з посиланням на висновки, зроблені у постанові Велика Палата Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20), зазначив, що прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Закарпатській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області. В частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області), що не відповідає частині першій статті 48 ЦПК України, відповідно до якої сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач, які не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору. Таким чином у вимогах прокурора про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Закарпатській області слід відмовити з мотивів постанови апеляційного суду. Тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні з вказаних підстав.

Аргументи учасників справи

09 травня 2023 року Заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 17 січня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 березня 2023 року, в якій просив:

оскаржені судові рішення скасувати;

ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги прокурора.

Касаційна скарга мотивована тим, що

за заявою ОСОБА_1 відкрито кримінальне провадження, в якій він стверджував про підробку свого підпису при зверненні до Лазівської сільської ради про надання йому земельних ділянок в с. Лази Тячівського району. Підставою для закриття цього кримінального провадження слугувало те, що підписи навпроти прізвища ОСОБА_1, які містяться у документах на отримання зазначених земельних ділянок виконанні однією особою, а саме ОСОБА_1, що в свою чергу підтверджується висновком почеркознавчого дослідження. Проте, судами висновок експерта протиправно проігноровано, що суперечить висновкам Верховного Суду;

суди не врахували, що сам факт відчуження ОСОБА_1 земельних ділянок з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, які він отримав у власність в 2008 році, є чітким доказом використання ним права безоплатної приватизації із урахуванням принципу одноразовості;

невірними є твердження судів першої та апеляційної інстанцій про те, що рішенням Тячівського районного суду від 05 травня 2020 року у справі № 307/849/20 спростовується факт отримання безоплатно у власність ОСОБА_1 земельних ділянок по АДРЕСА_1 площею 0,8862 га і 0,0681 га для ведення особистого селянського господарства. Це судове рішення не має преюдиційного характеру, оскільки в тексті самого рішення зазначено, "що суду не надано доказів, які б підтверджували звернення позивача до Лазівської сільської ради щодо отримання у власність вказаних земельних ділянок";

одноразовість отримання земельної ділянки у власність означає, що особа, яка скористалась своїм правом і отримала у власність земельну ділянку меншу від граничної площі, передбаченої в статті 121 ЗК України, не має правових підстав для отримання у власність земельної ділянки цього ж цільового призначення вдруге, навіть площею, що складає різницю між гранично можливою та раніше отриманою у власність;

питання можливості прокурора виступати самостійним позивачем у випадку, коли предметом оскарження є рішення суб`єкта владних повноважень у земельній сфері, було безпосереднім предметом дослідження у постановах Верховного Суду, відповідні висновки знайшли відображення у їх мотивувальних частинах та від вказаних висновків Велика Палата Верховного Суду до цього часу не відступала.

у спорі щодо захисту права державної чи комунальної власності на землю прокурор виступає ініціатором судового розгляду справи, водночас, не є позивачем у матеріально-правовому розумінні, оскільки не має матеріальної зацікавленості щодо предмета спору та на прокурора не поширюються матеріально-правові наслідки судового рішення. На відміну від територіальних органів Держгеокадастру України, яким законом надано повноваження на розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення, прокурор також не є безпосереднім учасником цивільних правовідносин, що складаються у сфері використання та розпорядження землями;

функція прокурора обмежується реалізацією процесуальних прав, якими наділений позивач, для того, щоб інтереси держави не залишились незахищеними. У спорі щодо оскарження законності рішення суб`єкта владних повноважень такий інтерес полягає у виконанні позитивного зобов`язання держави щодо охорони землі, як основного національного багатства, та забезпечення принципу набуття і реалізації прав на землю відповідно до закону;

суди не врахували, що рішеннями Лазівської сільської ради Тячівського району № 27 та № 29 від 18 січня 2008 року затверджено технічну документацію та надано у власність громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,8862 га та 0.0681 га. Державним реєстратором Тячівського районного управління юстиції Пацкан В. С. прийнято рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності на земельні ділянки, які розташовані за адресою АДРЕСА_1, з кадастровими номерами 2124484001:06:006:0007, площею 0,0681 га, та 2124484001:06:006:0006, площею 0,8523 га. Відповідач достовірно знаючи про те, що за ним зареєстровані дві земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, які він отримав у порядку безоплатної приватизації, повторно звернувся з заявою до ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області про надання йому у власність земельної ділянки.

Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

19 червня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 06 червня 2023 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18; від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17; від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19; від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18; від 19 грудня 2019 року у справі № 307/454/18; від 20 травня 2020 року у справі № 706/1685/16-ц; від 12 січня 2022 року у справі № 687/425/20; від 24 квітня 2019 року у справі № 525/1225/15-ц та постанові Верховного Суду України від 24 червня 2016 року у справі № 6-228цс14.

Фактичні обставини

Суди встановили, що наказом ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області № 1791-сг від 10 травня 2017 року затверджено проект землеустрою і передано безоплатно ОСОБА_1 у власність земельну ділянку без зміни цільового призначення кадастровий номер 2122487400:001:001:0052 площею 0,60 га, що знаходиться за межами населеного пункту на території Соймівської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області, для ведення особистого селянського господарства.

ОСОБА_1 повідомив ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області в клопотанні від 09 грудня 2016 року, що раніше не отримував у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства.

Згідно з відомостями в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно спірна земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_1 . Інших земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства за ОСОБА_1 не зареєстровано. Земельна ділянка використовується ОСОБА_1 для ведення рибного господарства (споруджено рибники і ці об`єкти нерухомого майна зареєстровані на зазначеній земельній ділянці).

В проекті землеустрою ОСОБА_1 повідомив ГУ Держгеокадастру в Закарпатьскій області в клопотанні від 09 грудня 2016 року, що раніше не отримував у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства.

18 січня 2008 року рішеннями Лазівської сільської ради № 27, №29 Тячівського району Закарпатської області затверджено технічну документацію про передачу у власність громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 про безоплатну передачу у власність земельні ділянку площами 0,0681 га. та 0,8862 га для ведення особистого селянського господарства. На підставі даних рішень зазначеним особам видано 23 березня 2009 року державний акт на право власності на земельні ділянки серія ЯЕ № 463157. 11 березня 2016 року держаний реєстратор Тячівського районного управління юстиції Пацкан В. С. здійснив державну реєстрацію права власності зазначених земельних ділянок кадастрові номери 2124484001:06:006:0007 ; 2124484001:006:0006 за зазначеними особами.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 05 травня 2020 року в справі № 307/849/20, яке набрало законної сили 05 червня 2020 року, задоволено позов ОСОБА_1 і визнано неправомірними і скасовано рішення Лазівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 18 січня 2008 року № 27, № 29 в частині надання у власність ОСОБА_1 земельних ділянок по АДРЕСА_1 площею 0,8862 7а і 0,0681 га для ведення особистого селянського господарства.

Постановами Міжгірського ВП Хустського ВП ГУНП України в Закарпатській області від 07 грудня 2020 року та від 03 лютого 2021 року кримінальне провадження за ознаками частини першої статті 366 КК України, внесене до ЄДРДР за № 12019070110000253 від 13 червня 2019 року, та кримінальне провадження, внесене до ЄДРДР за № 12020075110000099 від 01 грудня 2020 року на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України (у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення) закрито.

Згідно договору оренди земельної ділянки від 12 травня 2021 року ОСОБА_1 передав в оренду ФГ "Під полами" спірну земельну ділянку разом з розміщеними на ній об`єктами нерухомого майна.

Апеляційний суд встановив, що згідно договорів купівлі-продажу від 02 серпня 2018 року за реєстром № 1015 та від 24 липня 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відчужили отримані на підставі рішення Лазівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 18 січня 2008 року № 27, № 29 земельні ділянки ОСОБА_5 .

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог керівника Хустської окружної прокуратури в інтересах держави до ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20) вказано, що:

"в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови ВП від 27 лютого 2019 року, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області).

Зазначене не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 826/3115/17".

У справі, що переглядається:

позивач - керівник окружної прокуратури пред`явив, зокрема, вимоги визнати недійсним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області. Отже, в частині цих позовних вимог позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області);

зазначене не відповідає частині першій статті 48 ЦПК України, відповідно до якої сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися.

За таких обставин, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог заступника прокурора, пред`явлених до ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області та зміну мотивувальної частини рішення в цій частині. Тому рішення суду першої інстанції в незміненій частині апеляційним судом та постанову апеляційного суду у частині цих позовних вимог належить залишити без змін.

Щодо позовних вимог керівника Хустської окружної прокуратури в інтересах держави до ОСОБА_1, про визнання недійсним і скасування наказу та витребування земельної ділянки

Загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2020 року в справі № 706/1685/16-ц (провадження № 61-39939св18) вказано, що:

"приймаючи оспорюваний наказ, ГУ Держземагентства у Черкаській області факт реалізації ОСОБА_1 права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства не перевірило, порушило вимоги земельного законодавства, що призвело до безпідставного вибуття землі із державної власності, а тому наказ, яким затверджено проект землеустрою та передано земельну ділянку у власність особи, яка таке право вже використала, є незаконним. З урахуванням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз".

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина перша, друга статті 89 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша статті 81 ЦПК України).

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина четверта статті 82 ЦПК України).

У постанові Великої Палата Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 921/730/13-г/3 (провадження № 12-6гс20) зазначено, що:

"особа, що не брала участі у справі, у якій встановлені певні обставини щодо неї, які вона не визнає, вправі спростувати ці обставини у загальному порядку. Тобто таке рішення не буде мати преюдиційного значення для особи, яка не брала участі у справі".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року в справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20) вказано, що:

"у касаційній скарзі банк стверджує про неналежність і недопустимість копії висновку судово-почеркознавчої експертизи від 13 грудня 2014 року за №574/тдд як доказу, оскільки позивач не додав до позовної заяви дозволу слідчого Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України міста Києва на використання цього висновку у цивільній справі, а також вироку суду, який набрав законної сили у кримінальному провадженні № 32014000000000048. З такими доводами касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду не погоджується. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (частини перша та друга статті 57 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; близькі за змістом приписи є у частині першій і другій статті 76 ЦПК України у чинній з указаної дати). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 58 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; частина перша статті 77 ЦПК України у редакції, чинній з цієї дати). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (частина перша статті 59 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; частина перша статті 78 ЦПК України у редакції, чинній з указаної дати). Висновок судово-почеркознавчої експертизи від 13 грудня 2014 року за №574/тдд не можна вважати таким, що не відповідає критеріям належності та допустимості доказів, як про це стверджує банк у касаційній скарзі. Позивач подав до суду копію цього висновку, зроблену з копії того ж висновку, яку засвідчив слідчий. Для його використання як доказу подання до суду окремого дозволу слідчого, а також вироку суду, який набрав законної сили у кримінальному провадженні, не є потрібним. Такий висновок судово-почеркознавчої експертизи, який позивач відповідно до закону одержав у межах кримінального провадження, стосується предмета доказування у цій справі".

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень").

У справі № 307/849/20 встановлено, що:

представник відповідача в судове засідання не з`явився, але надав суду заяву в якій просить суд справу розглянути у їх відсутності, не заперечують щодо задоволення позову, а тому суд на підставі статті 223 ЦПК України справу розглянув у його відсутності;

позивач стверджує, що не звертався із заявою (клопотанням) до Лазівської сільської ради про передачу йому земельних ділянок у власність в АДРЕСА_1, площею 0,8862 га та 0,0681. Оскаржувані рішення перешкоджають йому використати своє право на безоплатну приватизацію землі в іншому населеному пункті. Враховуючи наведене та те, що суду не надано доказів які б підтверджували звернення позивача до Лазівської сільської ради щодо отримання у власність вказаних земельних ділянок, суд вважає, що позов підставний і його слід задовольнити.

У справі, що переглядається:

при зміні мотивувальної частини рішення суду першої інстанції апеляційний суд

вважав, що рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено неправомірність рішення Лазівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 18 січня 2008 року № 27, № 29 в частині надання у власність ОСОБА_1 земельних ділянок; обставини, які встановлені судовим рішенням у справі № 307/849/20, прокурором не спростовані; прокурором недоведено порушення вимог земельного законодавства при передачі ОСОБА_1 за оспорюваним наказом у власність земельної ділянки та підстав для позбавлення його права власності на земельну ділянку, які він набув у встановленому законом порядку;

прокурор для обґрунтування позову та того, що ОСОБА_1 повторно отримав безоплатно у власність земельної ділянки надав висновок експерта № СЕ-19/107-21/71-ПЧ від 29 січня 2021 року Закарпатського НДЕКЦ на підтвердження обставини, що підписи навпроти прізвища ОСОБА_1, які містяться у документах на безоплатне отримання земельних ділянок в 2008 році виконанні однією особою, а саме ОСОБА_1, що в свою чергу підтверджується висновком почеркознавчого дослідження;

апеляційний суд при ухваленні оскарженої постанови не звернув уваги, що: в справі № 307/849/20 відсутні встановлені обставини, а саме щодо незвернення ОСОБА_1 до сільської ради за отриманням земельних ділянок; суд першої інстанції вказав, що висновок експерта № СЕ-19/107-21/71-ПЧ від 29 січня 2021 року Закарпатського НДЕКЦ є неналежним доказом, оскільки цей доказ з кримінального провадження не встановлений вироком суду в кримінальному провадженні або ж ухвалою суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності, які б набрали законної сили. Натомість апеляційний суд при зміні мотивів рішення суду першої інстанції не вказав з яких підстав цей доказ є неналежним, за умови що для його використання як доказу подання до суду окремого дозволу слідчого, а також вироку суду, який набрав законної сили у кримінальному провадженні, не є потрібним;

під час апеляційного перегляду справи прокурором надані докази відчуження ОСОБА_1 земельних ділянок, отриманих на підставі рішення Лазівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 18 січня 2008 року № 27, № 29, згідно договорів купівлі-продажу від 02 серпня 2018 року та від 24 липня 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відчужили отримані на підставі рішення Лазівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 18 січня 2008 року № 27, № 29 земельні ділянки ОСОБА_5 (т. 2, а. с. 104-109), які були долучені апеляційним судом до матеріалів справи (т. 2, а. с. 110-112). Проте апеляційний суд жодним чином не надав вказаним доказам оцінки.

За таких обставин, апеляційний суд зробив передчасний висновок про зміну мотивувальної частини рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог Хустської окружної прокуратури в інтересах держави до ОСОБА_1 про визнання недійсним і скасування наказу та витребування земельної ділянки. Тому постанову апеляційного суду в частині позовних вимог керівника Хустської окружної прокуратури в інтересах держави до ОСОБА_1, про визнання недійсним і скасування наказу та витребування земельної ділянки скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Тому постанову апеляційного суду в частині позовних вимог керівника Хустської окружної прокуратури в інтересах держави до ОСОБА_1, про визнання недійсним і скасування наказу та витребування земельної ділянки належить скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що постанова апеляційного суду в частині позовних вимог керівника Хустської окружної прокуратури в інтересах держави до ОСОБА_1, про визнання недійсним і скасування наказу та витребування земельної ділянки прийнята без додержання норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу слід задовольнити частково; постанову апеляційного суду в частині позовних вимог керівника Хустської окружної прокуратури в інтересах держави до ОСОБА_1, про визнання недійсним і скасування наказу та витребування земельної ділянки скасувати; передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; рішення суду першої інстанції, в незміненій апеляційним судом частині, та постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог Хустської окружної прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області залишити без змін.

Висновки за результатами розподілу судових витрат

У постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141- 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено такий висновок, що "якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат".