відповідачі: Акціонерне товариство "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк", яке змінило назву на Акціонерне товариство "Сенс Банк", державний реєстратор відділу реєстраційних послуг Зміївської міської ради Харківської області Калініна Людмила Миколаївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк", яке змінило назву на Акціонерне товариство "Сенс Банк", на постанову Харківського апеляційного суду від 11 січня 2022 року в складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк", яке змінило назву на Акціонерне товариство "Сенс Банк", державного реєстратора відділу реєстраційних послуг Зміївської міської ради Харківської області Калініної Людмили Миколаївни про визнання правочину недійсним та проведення реституції, визнання незаконним та скасування рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - АТ "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), яке змінило назву на Акціонерне товариство "Сенс Банк" (далі - АТ "Сенс Банк"), державного реєстратора відділу реєстраційних послуг Зміївської міської ради Харківської області Калініної Л. М. про визнання правочину недійсним та проведення реституції, визнання незаконним та скасування рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки.

Позовна заява обґрунтована тим, що 25 грудня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБ СР "Укрсоцбанк") та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 839/3/27/38/7-719, відповідно до умов якого банк надав кредитні кошти в розмірі 55 000,00 дол. США, з кінцевим терміном погашення до 10 грудня 2022 року.

25 грудня 2007 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу однокімнатної квартири АДРЕСА_1 (далі - квартира), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу (далі - ПН ХМНО) Гавриловою С. А. та зареєстрований у реєстрі за № 8363.

З метою забезпечення виконання своїх зобов`язань за кредитним договором 25 грудня 2007 року між АКБ СР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 839/4/27/38/7-1009, згідно з умовами якого останній передав в іпотеку банку вказану квартиру, яка належить йому на підставі договору купівлі-продажу від 25 грудня 2007 року.

Отже, квартира була отримана у власність ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу за рахунок кредитних коштів в іноземній валюті і надана банку в іпотеку як забезпечення кредитів в іноземній валюті.

Договором іпотеки сторони визначили, що у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Зазначав, що у зв`язку із настанням у 2008 року мирової фінансової кризи, його фінансове становище стало скрутним, він втратив роботу та припустився порушень договорів кредиту та іпотеки.

04 червня 2018 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно йому стало відомо, що 15 травня 2018 року державний реєстратор відділу реєстраційних послуг Зміївської міської ради Харківської області Калініна Л. М. зареєстровала за АТ "Укрсоцбанк" право власності на спірну квартиру, номер запису про право власності 26214510. Підстава виникнення права власності - іпотечний договір, серія та номер 8371, виданий 25 грудня 2007 року, видавник - ПН ХМНО Гаврилова С. А. Підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 травня 2018 року індексний номер 41169765.

Позивач вважав, що цей правочин є недійсним, оскільки спірна квартира, що належала йому на праві власності, була єдиним його житлом, при цьому вона була засобом забезпечення зобов`язання за споживчим кредитом, а тому її реалізація суперечить вимогам Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Проведення АТ "Укрсоцбанк" стягнення не предмет іпотеки та реєстрація державним реєстратором Калініною Л. М. права власності за АТ "Укрсоцбанк" на предмет іпотеки здійснено з порушенням іпотечного договору та статті 37 Закону України "Про іпотеку", зокрема, без згоди позивача на таке відчуження та без проведення оцінки предмета іпотеки.

Посилаючись на викладене, з урахуванням уточненої позовної заяви, позивач просив суд:

- визнати правочин із набуття АТ "Укрсоцбанк" від 15 травня 2018 року (номер запису про право власності 26214510) права власності на спірну квартиру недійсним та провести реституцію;

- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора відділу реєстраційних послуг Зміївської міської ради Харківської області Калініної Л. М. від 15 травня 2018 року (номер запису про право власності -26214510) про державну реєстрацію права власності за АТ "Укрсоцбанк" на спірну квартиру.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року залучено до участі в справі правонаступника АТ "Укрсоцбанк" - АТ "Альфа-Банк" (т. 2 а. с. 10).

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 04 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року, позов залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмета іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна. Суд не прийняв до уваги посилання позивача на положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , оскільки АТ "Укрсоцбанк" жодних дій щодо відчуження квартири чи виселення позивача з займаного ним житлового приміщення не приймає, тому суд вважав позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Постановою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 04 липня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про визнання правочину з набуття права власності недійсним та здійснення реституції змінено, а саме в їх мотивувальній частині.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 04 липня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог до державного реєстратора відділу реєстраційних послуг Зміївської міської ради Харківської області Калініної Л. М. залишено без змін.

Постанову Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ "Укрсоцбанк" про визнання незаконним та скасування рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи рішення апеляційного суду в частині визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за АТ "Укрсоцбанк" на спірну квартиру, касаційний суд виходив з того, що звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. Водночас Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) ввів тимчасовий мораторій (заборону) на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Змінюючи мотиви рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання правочину від 15 травня 2018 року з набуття АТ "Укрсоцбанк" права власності на нерухоме майно, що належало позивачу, недійсним та застосування реституції, касаційний суд виходив з того, що сам по собі факт набуття відповідачем права власності на спірне нерухоме майно на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, у тому числі державна реєстрація права власності не є правочином, а лише юридичним фактом (реєстраційною дією), а тому така вимога не може бути задоволена.

Також касаційний суд вважав правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову до державного реєстратора відділу реєстраційних послуг Зміївської міської ради Харківської області Калініної Л. М., оскільки він є неналежним відповідачем у цій справі.

Під час нового розгляду Харківський апеляційний суд постановою від 11 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 04 липня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", про визнання незаконним та скасування рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки скасував і ухвалив нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 у цій частині.

Визнав незаконним та скасував рішення державного реєстратора відділу реєстраційних послуг Зміївської міської ради Харківської області Калініної Л. М. від 15 травня 2018 року про державну реєстрацію права власності за АТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", на спірну квартиру, номер запису про право власності - 26214510.

Припинив право власності АТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", на спірну квартиру.

Вирішив питання щодо судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що квартира отримана у власність ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 25 грудня 2007 року ПН ХМНО Гавриловою С. А., за рахунок кредитних коштів в іноземній валюті, а сама квартира надана банку в іпотеку як забезпечення кредитів в іноземній валюті. Спірна квартира використовується позивачем як місце постійного проживання позичальника та його сім`ї, а її загальна площа не перевищує 140,00 кв. м. Тому рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на спірну квартиру за АТ "Укрсоцбанк" суперечить Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) . У зв`язку з чим вказане рішення є незаконним і підлягає скасуванню.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У лютому 2022 року АТ "Альфа-Банк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 11 січня 2022 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме: застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 369/382/17, від 06 квітня 2021 року в справі № 910/10011/19 та у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі № 725/885/16, від 06 жовтня 2021 року в справі № 756/5536/19, від 01 липня 2021 року в справі № 756/16996/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник указує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки, а також зазначає, що до участі у справі не було залучено нового власника спірної квартири - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Будівельні проекти" (далі - ТОВ "Компанія з управління активами "Будівельні проекти") (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права помилково застосував до спірних правовідносин Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , не перевіривши всіх умов, які необхідні для такого застосування, а саме: відсутність згоди власника на відчуження іпотечного майна; факт проживання позивача у іпотечній квартирі;

відсутність у позивача іншого житлового майна тощо.

Суд не взяв до уваги, що у спірних правовідносинах не було примусового відчуження іпотечного майна, оскільки у цьому випадку була наявна згода іпотекодателя на його відчуження. Зазначає, що ОСОБА_1 звертався до іпотекодержателя із заявою про реалізацію предмета іпотеки у зв`язку з неможливістю виконувати взяті на себе зобов`язання. При цьому в своїй заяві він особисто надав згоду на відчуження спірного майна. Надану згоду позивач не відкликав. Тому в цьому випадку була наявна особиста письмова згода власника на відчуження іпотечного майна, а тому дія мораторію на спірні правовідносини не розповсюджується.

Крім того, вказує на те, що в матеріалах справи немає достатніх доказів про проживання позивача у спірній квартирі на час здійснення спірної реєстрації права власності. Окрім витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивач не надав більше жодного доказу про те, що у нього або членів його сім`ї немає іншого житлового майна, в тому числі належного йому на праві спільної сумісної власності. Також позивач із моменту отримання вимоги кредитора і по дату реєстрації права власності за іпотекоджержателем нерухомого майна не звертався до кредитора із запереченнями щодо такої державної реєстрації.

Також вказує на те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки на час розгляду цієї справи в апеляційному суді право власності АТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", на спірну квартиру вже було припинене, а рішення про державну реєстрацію, яке було скасоване судом, на час судового розгляду вже втратило свою дію, оскільки право власності на спірну квартиру перейшло до ТОВ "Компанія з управління активами "Будівельні проекти".

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи з Жовтневого районного суду м. Харкова.

У липні 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 25 грудня 2007 року між АКБ СР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 839/3/27/38/7-719, відповідно до умов якого банк надав йому кредитні кошти в розмірі 55 000,00 дол. США, зі сплатою 11,75 % річних та з кінцевим терміном погашення до 10 грудня 2022 року (т. 1 а. с. 34-40).

25 грудня 2007 року між громадянином ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу спірної квартири, посвідчений ПН ХМНО Гавриловою С. А. та зареєстрований у реєстрі за № 8363 (т. 1 а. с. 25).

Відповідно до пункту 4 вказаного договору купівлі-продажу: продаж квартири вчинено за суму 326 785,00 грн, з яких гроші в сумі 49 010,00 грн повністю отримані продавцем ( ОСОБА_2 ) від покупця ( ОСОБА_1 ) ще до підписання цього договору, а гроші в сумі 277 750,00 грн покупець зобов`язується сплатити продавцю 25 грудня 2007 року до 17 год. 00 хв. за рахунок кредитних коштів, отриманих в Азовсько-Донському відділенні Харківської обласної філії АКБ СР "Укрсоцбанк", у зв`язку з чим продавець дав згоду покупцю на передачу в іпотеку цієї квартири. Повний розрахунок за договором підтверджується відповідною нотаріально посвідченою заявою продавця.

На забезпечення виконання кредитного договору 25 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та АКБ СР "Укрсоцбанк" укладено іпотечний договір № 839/4/27/38/7-1009, за умовами якого ОСОБА_1 передав банку як забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту від 25 грудня 2007 року № 839/3/27/38/7-719 нерухоме майно, а саме спірну квартиру (т. 1 а. с. 26-30).

Відповідно до пунктів 4.1 та 4.5.3 вказаного іпотечного договору зазначено, що у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені порукою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

21 березня 2018 року АТ "Укрсоцбанк" на адресу ОСОБА_1 направило повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням, відповідно до якого банк вимагав сплатити борг за кредитним договором від 25 грудня 2007 року № 839/3/27/38/7-719, розмір якого станом на 15 березня 2018 року складав 59 552,81 доларів США. Банк також попередив ОСОБА_1, що в разі невиконання цієї вимоги протягом тридцятиденного строку АТ "Укрсоцбанк" має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України "Про іпотеку" (т. 1 а. с. 70-75). Повідомлення було отримане ОСОБА_1 28 березня 2018 року, про що свідчить його особистий підпис у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (т. 1 а. с. 76).

У зв`язку з невиконанням зазначеної вимоги, 15 травня 2018 року АТ "Укрсоцбанк" звернувся до державного реєстратора відділу реєстраційних послуг Зміївської міської ради Харківської області Калініної Л. М. із заявою про реєстрацію права власності. До заяви АТ "Укрсоцбанк" додало: повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням від 21 березня 2018 року № 10482; рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення; іпотечний договір від 25 грудня 2007 року № 839/4/27/38/7-1009; кредитний договір від 25 травня 2007 року № 839/3/27/38/7-719 (т. 1 а. с. 155-165).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за АТ "Укрсоцбанк" зареєстровано право власності на нерухоме майно - спірну квартиру. Державний реєстратор: Калініна Л. М., Зміївська міська рада, Харківська обл. Підстава виникнення права власності: іпотечний договір, серія та номер: 8371, виданий 25 грудня 2007 року, видавник: ПН ХМНО Гаврилова С. А. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу, індексний номер - 41169765 від 18 травня 2018 року, Калініна Л. М., Зміївська міська рада, Харківська обл. (т. 1 а. с. 12-15, 21-24).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Надаючи оцінку аргументам, наведеним у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із такого.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог Цивільного кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (іпотекою).

У силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).

За змістом частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Частиною першою статті 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Відповідно до статей 12, 33 Закону України "Про іпотеку" одним із способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно з частинами першою та третьою статті 36 Закону "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Судами попередніх інстанцій установлено, що в іпотечному договорі від 25 грудня 2007 року № 839/4/27/38/7-1009, укладеному між АКБ СР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1, передбачено відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом частини третьої статті 10 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (1127-2015-п) , у редакції, чинній на час проведення реєстрації права власності, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Пунктом 3 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам Закону.

У наведених правових нормах визначено перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та статті 37 Закону України "Про іпотеку" порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Вказаний висновок висловлено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19).

Судами установлено, що для реєстрації права власності на підставі договору іпотеки АТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є "Альфа-Банк", було надано: кредитний договір та договір іпотеки, який містить застереження щодо можливості передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку; копію повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням від 21 березня 2018 року № 10482; рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Тобто державному реєстратору було надано документи, передбачені законодавством.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Згідно з пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Законом України "Про іпотеку" (898-15) передбачено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) ввів тимчасовий мораторій на реалізацію права іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Такі висновки щодо застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року в справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), від 19 травня 2020 року в справі № 644/3116/18-ц (провадження № 14-45цс20).

Встановивши, що загальна площа спірної квартири не перевищує 140,00 кв. м, використовується як місце постійного проживання позивача та є предметом іпотеки на забезпечення вимог кредитного договору 25 грудня 2007 року, укладеного в іноземній валюті, а також врахувавши, що у позивача відсутнє інше житло, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що на спірну квартиру не може бути звернуто стягнення шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем у зв`язку із дією Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) на спірні правовідносини.

Доводи касаційної скарги про те, що у спірних правовідносинах не було примусового відчуження іпотечного майна, оскільки у цьому випадку була наявна згода іпотекодателя на його відчуження, а також надання банком до касаційної скарги заяви ОСОБА_1 про надання згоди на відчуження спірного майна, не може бути прийнято колегією суддів до уваги, оскільки Верховний Суд здійснює касаційний перегляд рішень судів першої та апеляційної інстанцій на підставі документів (доказів), наявних у справі на час постановлення оскаржуваних рішень, а тому не приймає докази, подані учасниками справи до Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги про застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 369/382/17 та у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі № 725/885/16, від 06 жовтня 2021 року в справі № 756/5536/19, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги з огляду на таке.

У справі № 369/382/17 позивачі звернулися до суду з позовом про визнання недійсним договору-купівлі продажу, оскільки оспорюваний договір вчинений банком у період дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) за наявності всіх умов, передбачених статтею 1 цього Закону, за яких майно не може бути примусово відчужене. Велика Палата Верховного Суду, направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зазначила: "Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Проте позивачами не надано жодних доказів, зокрема витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підтвердження відсутності в них іншого нерухомого житлового майна".

У постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 725/885/16 зазначено, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) застосовується при одночасній наявності всіх перерахованих умов. Тягар доведення зазначених обставин у цьому випадку покладається на позивача, який звернувся до суду, оскільки кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Позивач не надав жодних доказів на підтвердження відсутності у нього іншого нерухомого житлового майна станом на момент укладення оспореного договору купівлі-продажу.

Верховний Суд у постанові від 06 жовтня 2021 року в справі № 756/5536/19, направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходив, зокрема, з того, що суд залишив доводи банку, які впливають на правильне застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , зокрема, щодо наявності у позивача іншого житла й відчуження нею інших об`єктів нерухомого майна в період дії іпотеки.

Зазначені висновки не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки суд апеляційної інстанції встановив, що у позивача відсутнє інше нерухоме житлове майно.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, та у постанові Верховного Суду від 01 липня 2021 року в справі № 756/16996/18, є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи та характер спірних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку про те, що за наслідками прийнятого державним реєстратором рішення про проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за відповідним застереженням в іпотечному договорі, фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження не підтвердилися, оскільки у цих постановах Верховним Судом встановлено обставини відмінні від тих, які встановлено в оскаржуваному судовому рішенні суду апеляційної інстанції у розглядуваній справі.

Також є неприйнятними доводи касаційної скарги про обрання позивачем неналежного способу захисту з посиланням на те, що на час розгляду цієї справи в апеляційному суді право власності АТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", яке змінило назву на АТ "Сенс Банк", на спірну квартиру вже було припинене у зв`язку з переходом такого права до ТОВ "Компанія з управління активами "Будівельні проекти", оскільки таке право перейшло до товариства вже після подачі позову у цій справі, а також під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, висновків суду не спростовують, на законність рішення не впливають, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не допускається.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено.

Таким чином, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суд під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.