Постанова

Іменем України

21 червня 2023 року

м. Київ

справа № 469/441/17

провадження № 61-12576св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави Україна,

відповідачі: Коблівська сільська рада Березанського району Миколаївської області, ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави Україна до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, скасування запису про право власності, зобов`язання повернути земельну ділянку

за касаційною скаргою заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на постанову Миколаївського апеляційного суду від 07 липня 2021 року у складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконними та скасувати пункти 1, 2 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 12 лютого 2016 року № 29;

скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис від 19 травня 2016 року № 14627617 про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку із кадастровим номером 4820982200:12:047:0087;

зобов`язати ОСОБА_1 повернути Коблівській об`єднаній територіальній громаді в особі Коблівської сільської ради земельну ділянку в селі Коблево Березанського району Миколаївської області, площею 0,0251 га, з кадастровим номером 4820982200:12:047:0087.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 посилався на те, що рішенням Коблівської сільської ради від 12 лютого 2016 року № 29 затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва земельну ділянку площею 0,0251 га із кадастровим номером 4820982200:12:047:0087 в селі Коблеве із земель, не наданих у власність та постійне користування. На підставі рішення Коблівської сільської ради ОСОБА_1 19 травня 2016 року зареєструвала право власності на зазначену земельну ділянку.

На думку прокурора, оскаржуване рішення Коблівської сільської ради ухвалено з порушенням норм земельного та водного законодавства, а також без дотримання норм містобудівної документації. Спірна земельна ділянка розташована у межах прибережної захисної смуги Чорного моря, а тому не могла бути передана у приватну власність. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 не погоджений з природоохоронним органом. Згідно з генеральним планом села Коблеве від 16 грудня 2014 року відведена у власність ОСОБА_1 земельна ділянка розташована на території рекреаційних закладів, де неможливо розміщення об`єктів індивідуального дачного будівництва. Такими діями Коблівська сільська рада створила загрозу цільовому використанню прибережної захисної смуги Чорного моря та порушила права й інтереси територіальної громади та Українського народу взагалі. У зв`язку з цим прокурор просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Березанський районний суд Миколаївської області рішенням від 22 березня 2021 року позов задовольнив частково. Визнав незаконним та скасував пункти 1, 2 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 12 лютого 2016 року № 29 про затвердження проекту із землеустрою та відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0251 га, кадастровий номер 4820982200:12:047:0087, в селі Коблево для індивідуального дачного будівництва із земель, не наданих у власність та постійне користування. Зобов`язав ОСОБА_1 повернути Коблівській об`єднаній територіальній громаді в особі Коблівської сільської ради земельну ділянку площею 0,0251 га з кадастровим номером 4820982200:12:047:0087 у селі Коблеве. В іншій частині позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що прокурор довів порушення органом місцевого самоврядування норм земельного та водного законодавства при наданні земельної ділянки у власність ОСОБА_1, а тому є підстави для задоволення позову в частині визнання недійсними пунктів рішення сільської ради та про повернення земельної ділянки Коблівській об`єднаній територіальній громаді. Водночас вважав безпідставною вимогу позивача про скасування запису про реєстрацію права власності, оскільки такого способу захисту права не передбачено законом.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Миколаївський апеляційний суд постановою від 07 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 22 березня 2021 року в частині задоволення позову скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. В іншій частині рішення суду залишив без змін. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що місце розташування спірної земельної ділянки відповідає вимогам генерального плану села Коблево від 2014 року, оскільки вона розташована у зоні КВТ - 1 (зона установ відпочинку та туризму), де допускається розміщувати дачні будинки. Спірна земельна ділянка на момент передання її у власність знаходилася у межах прибережної захисної смуги, яка законодавчо була встановлена шириною не менше двох кілометрів від урізу води моря, оскільки у села Коблево не було затверджено окремих проектів землеустрою водоохоронних зон. Разом з тим із зазначеного часу відбулися зміни, а саме було затверджено такий проект, і згідно з ним спірна земельна ділянка знаходиться поза межами прибережної захисної смуги. Крім того, було прийнято Закон України від 17 червня 2020 року № 711-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель" (711-20) (далі - Закон № 711-IX (711-20) ), яким передбачено, що в межах населених пунктів прибережні захисні смуги встановлюються, серед іншого, згідно з генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів. І хоча Закон № 711-IX (711-20) на час прийняття зазначеної постанови ще не набрав чинності, однак його Прикінцевими та перехідними положеннями визначено, що містобудівна документація на місцевому рівні, затверджена до набрання чинності цим Законом, зберігає чинність, плани зонування територій, затверджені до набрання чинності цим Законом, вважаються невід`ємними складовими генеральних планів населених пунктів. Спірна земельна ділянка на цей час перебуває в зоні установ відпочинку й туризму та за межами прибережних захисних смуг. У зв`язку з цим апеляційний суд дійшов висновку, що за таких обставин позбавлення ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку не буде відповідати легітимній меті втручання у право власності.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У липні 2021 року заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 07 липня 2021 року і залишити в силі рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 22 березня 2021 року.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 14 листопад 2018 року у справі № 183/1617/16, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14 та постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 813/4060/17; відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості застосування Закону № 711-IX (711-20) у подібних правовідносинах до набрання ним чинності.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не застосував до спірних відносин чинні на час прийняття оспорюваного рішення норми частини дев`ятої статті 88 ВК України, згідно з якою уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Водночас суд апеляційної інстанції застосовав до спірних відносин Закон № 711-IX (711-20) , який не набрав чинності на час розгляду справи. Крім того, апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове, взяв до уваги новий доказ - лист Коблівської сільської ради Миколаївської області від 04 червня 2021 року про те, що згідно з проектом землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронних зон в межах території села Коблеве та відповідно до інформації Публічної кадастрової карти земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:12:047:0087 не знаходиться в межах прибережної захисної смуги та пляжної зони. Однак цей лист достовірно не підтверджує вказаних обставин, оскільки не містить відомостей про те, згідно з яким саме проектом спірна земельна ділянка розташована поза межами прибережної захисної смуги, ким і коли він затверджений. Крім того, апеляційний суд не врахував, що Коблівська сільська рада Миколаївської області 09 квітня 2021 року прийняла рішення № 41 "Про затвердження проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронних зон в межах території села Коблеве Коблівської сільської ради Миколаївської області". Водночас матеріали цієї справи не містять беззаперечної інформації про розташування спірної земельної ділянки поза межами прибережної захисної смуги Чорного моря, встановленої відповідним проектом землеустрою, розробленим, узгодженим та затвердженим відповідно до статті 47 Закону України "Про землеустрій" та пункту 5 Поряду визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, яким встановлено єдиний правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 (486-96-п) (далі - Порядок). При цьому додані до позову документи, зокрема, інформація відділу Держгеокадастру у Березанському районі від 20 січня 2017 року, згідно з якою, за інформацією Національної кадастрової системи, спірна земельна ділянка повністю розташована у межах прибережної захисної смуги Чорного моря, відстань від урізу води до південної межі ділянки становить 140 - 149 м, до північної - 170 - 174 м, є належними і допустимими доказами розташування спірної земельної ділянки у межах прибережної захисної смуги. Крім того, поза увагою суду апеляційної інстанції залишились факти порушень законодавства з питань містобудування під час передання спірної ділянки у власність та невідповідності її місця розташування містобудівній документації.

Безпідставно апеляційний суд не застосував й низку вимог законодавства, які прямо забороняють будівництво індивідуального житла (у т. ч. дачних будинків) в межах прибережної захисної смуги Чорного та Азовського морів, з огляду на виняткову цінність природних ресурсів і лікувальних факторів цих територій, відповідно й свідчать про незаконність відведення спірної ділянки для вказаних цілей.

У серпні 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила відмовити в її задоволення, а оскаржувану постанову залишити без змін, оскільки це судове рішення є законним і обґрунтованим, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним в матеріалах справи доказам. При цьому зазначила, що при розгляді справ, які наведені прокурором у касаційній скарзі як підстава відкриття касаційного провадження, прийняті за інших фактичних обставин, установлених судами, а тому не повинні були враховуватися апеляційним судом у цій справі. Хоча суди обох інстанції і встановили факт того, що під час прийняття оспорюваного рішення спірна земельна ділянка знаходилася у межах прибережної захисної смуги, оскільки відповідного проекту землеустрою організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронних зон в межах території села Коблеве не існувало, але під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції з`ясувалося, що такий проект землеустрою вже був затверджений відповідною радою після ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції, внаслідок чого, спірна земельна ділянка залишилася поза межами прибережної захисної смуги, а тому її виділення відповідачу для розміщення дачного будинку перестало бути порушенням чинних під час розгляду справи норм закону. Отже підстави, з яких прокурор звернувся до суду з позовом, відпали під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, а тому цивільна відповідальність ОСОБА_1, на яку посилався прокурор, відсутня. У свою чергу, посилаючись на норми Закону № 711-IX (711-20) , апеляційний суд лише звернув увагу сторін у справі на позицію законодавця із спірних питань у майбутньому та зазначив, що цей Закон набирає чинності лише 24 липня 2021 року, але його норми та Прикінцеві положення визначають, що містобудівна документація на місцевому рівні, затверджена до набрання чинності цим Законом, зберігає чинність, плани зонування територій, затверджені до набрання чинності цим Законом, вважаються невід`ємними складовими генеральних планів населених пунктів.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

06 серпня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що у 2015 році ОСОБА_1 замовила та виготовила у фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва в селі Коблеве, який був погоджений 03 грудня 2015 року відділом Держгеокадастру у Березанському районі Миколаївської області.

01 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Коблівської сільської ради із заявою, в якій просила затвердити вказаний проект землеустрою.

Рішенням Коблівської сільської ради від 12 лютого 2016 року № 29 (пункти 1, 2) затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва із земель, не наданих у власність та постійне користування в межах території Коблівської сільської ради, вилучено із зазначених земель та надано безкоштовно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для індивідуального дачного будівництва площею 0,0251 га, кадастровий номер 4820982200:12:047:0087, у селі Коблеве.

19 травня 2016 року державний реєстратор Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 14627617 про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на зазначену земельну ділянку.

За інформацією відділу Держгеокадастру у Березанському районі Миколаївської області, відстань спірної земельної ділянки від урізу води Чорного моря становить 140-149 м до південної межі та 170-174 м до північної межі.

Згідно з генеральним планом села Коблеве, затвердженим рішенням Коблівської сільської ради від 16 грудня 2014 року № 28, та відповідно до інформації з Державного земельного кадастру від 10 червня 2021 року спірна земельна ділянка розташована на території рекреаційних закладів, категорія земель - землі рекреаційного призначення, цільове призначення - для індивідуального дачного будівництва.

За інформацією Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області від 31 січня 2017 року ОСОБА_1 01 листопада 2016 року за № МК 062163060639 зареєструвала повідомлення про початок виконання будівельних робіт на об`єкті: "Будівництво дачного будинку; АДРЕСА_1".

З довідки Управління екології та природних ресурсів Миколаївської облдержадміністрації від 01 лютого 2017 року відомо, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки із кадастровим номером 4820982200:12:047:0087 на розгляд до управління не надходив та висновок про погодження не надавався.

З листа Управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації від 02 лютого 2017 року відомо, що надана ОСОБА_1 земельна ділянка відповідно до генерального плану села Коблеве, затвердженого рішенням Коблівської сільської ради від 12 грудня 2014 року № 28, розташована на території рекреаційних закладів.

З акта обстеження спірної земельної ділянки від 27 лютого 2017 року відомо, що на ній відсутні будь-які забудови, на ділянці є багаторічні дерева - сосни.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Щодо застосування судом апеляційної інстанції Закону № 711-ІХ (711-20)

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, справа № 1-7/99).

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до статті 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Головною метою цієї конституційної норми є недопущення набрання законом чинності до моменту його офіційного оприлюднення, чим забезпечується реалізація конституційних положень, відповідно до яких закони не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність осіб; ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення (стаття 58 Конституції України) (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини) Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень законів України "Про засади запобігання та протидії корупції", "Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень", "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення" (справа про корупційні правопорушення та введення в дію антикорупційних законів) від 06 жовтня 2010 року № 21-рп/2010.

У цьому контексті Конституційний Суд України вважає, що положення частини п`ятої статті 94 Конституції України надають право Верховній Раді України встановлювати строк набрання законами чинності не тільки через 10 днів після їх офіційного опублікування, а й з моменту, визначеного самим законом, зокрема з дати введення закону в дію. Тобто закони чи окремі їх положення можуть вводитися в дію після дня набрання ними чинності. Таким чином, Основним Законом України передбачено порядок і строки набрання законом чинності, а також введення в дію окремих його положень. Виходячи з цього законодавець, враховуючи різні обставини, може встановити іншу дату введення закону в дію.

Отже, нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.

Разом з тим суд апеляційної інстанції при перегляді справи застосував до спірних правовідносин закон, який не набрав чинності.

Судове рішення Миколаївський апеляційний суд ухвалив 07 липня 2021року, а Закон № 711-ІХ (711-20) набрав чинності 24 липня 2021 року, отже, суд апеляційної інстанції всупереч нормам Конституції України (254к/96-ВР) та ЦК України (435-15) застосував закон, який не підлягав застосуванню.

При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що цей Закон не набрав чинності, проте застосування його положень є об`єктивним та виправданим з огляду критерій сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Верховний Суд не погоджується з тим, що неправильне застосування норм матеріального права, яке у цій справі полягає у застосуванні норми, яка не набрала чинності, може обґрунтовуватись необхідністю оцінки співмірності втручання у право власності особи.

У зв`язку із цим, Верховний Суд зауважує, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Ці землі є землями водного фонду України, на які поширюється особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Тому при вирішенні спорів щодо повернення державі земель водного фонду (прибережної захисної смуги), які в силу закону не могли перейти у власність приватних осіб, немає підстав для висновків, що таке повернення є непропорційним втручанням у право власності особи на майно.

Близького за змістом висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 22 вересня 2021 року у справі № 483/110/19, від 27 січня 2022 року у справі № 483/301/20 та від 31 серпня 2022 року у справі № 330/1268/20.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції застосував закон, який не підлягав застосуванню, а тому оскаржувану постанову необхідно скасувати.

Щодо вирішення вимог по суті заявленого спору

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі водного фонду (пункт "є" частини першої статті 19 ЗК України).

До земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм (стаття 58 ЗК України та стаття 4 ВК України).

Згідно з пунктом "ґ" частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Частиною другою статті 59 ЗК України передбачено можливість передання земель водного фонду у приватну власність тільки у разі безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів). Інших випадків, за яких можна набути право приватної власності на земельні ділянки водного фонду, у ЗК України (2768-14) не визначено.

Отже, законодавство України обмежувало безоплатне передання у приватну власність земель водного фонду єдиним випадком. Вказане обмеження, визначене на момент виникнення спірних правовідносин у частині другій статті 59, пункті "ґ" частини третьої статті 83 ЗК України, було доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на норми ЦК України (435-15) - передбачуваними для будь-якої особи, яка набула земельну ділянку водного фонду, що не є замкненою природною водоймою, загальною площею до 3 гектарів.

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води (частина дев`ята статті 88 ВК України, абзац четвертий пункту 2 додатка 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173 (z0379-96) (далі - Державні санітарні правила забудови)).

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61 - 62 ЗК України, статті 89 - 90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил забудови і додаток 13 до цих правил).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України (2768-14) та ВК України.

Згідно з частиною четвертою статті 59 ЗК України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і внутрішнього водного транспорту в порядку, встановленому законом.

Таку саму норму було закріплено в частині третій статті 85 ВК України в редакції, чинній на час прийняття оскарженого рішення органу місцевого самоврядування.

Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об`єктів, об`єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об`єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд (частина перша статті 90 ВК України).

Відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не означає відсутність самої прибережної захисної смуги (див. висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 21 травня 2014 року у справі № 6-16цс14 і від 24 грудня 2014 року у справі № 6-206цс14, а також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 63.2), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 41)).

У межах таких смуг уздовж морів, морських заток і лиманів забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об`єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені (частина друга статті 113 ЗК України).

Суди встановили, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги (відстань від урізу води Чорного моря становить 140-149 м до південної межі та 170-174 м до північної межі)).

З огляду на норми статті 400 ЦПК України Верховний Суд не переоцінює докази та не встановлює інші факти, зокрема інший режим та цільове призначення земельної ділянки, ніж ті, що встановили суди попередніх інстанцій.

Враховуючи наведене, необґрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що спірна земельна ділянка на час розгляду справи в апеляційному суді перебуває в зоні установ відпочинку й туризму та за межами прибережних захисних смуг.

Так, земельні ділянки курортів використовуються у порядку, визначеному проектом організації використання території та генеральним планом забудови курорту (частина друга статті 13 Закону України "Про курорти").

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації (частина п`ята статті 88 ВК України).

Містобудівна документація - це затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій (частина перша статті 17 Закону України "Про основи містобудування").

Різновидом містобудівної документації є генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту (пункт 2 частини першої статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Містобудівною документацією, чинною на момент прийняття оскаржуваного рішення, був затверджений постановою Держкомітету УРСР у справах будівництва від 23 жовтня 1985 року № 112 Проект планування та забудови Березанського району Миколаївської області. Згідно з цим проектом земельна ділянка знаходиться у "зоні рекреації", в якій можливе розміщення баз відпочинку, пансіонатів, кемпінгів, піонертаборів, таборів праці, пляжів, пам`яток археології тощо.

Рішенням від 16 грудня 2014 року № 28 Коблівська сільрада затвердила генеральний план села Коблеве, згідно з яким спірна земельна ділянка розташована на території рекреаційних закладів.

Разом з цим поняття "зона рекреації" та "територія рекреаційних закладів" не вказують на категорію земельної ділянки за цільовим призначенням.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19), де розглядалося питання щодо законності передання у власність фізичній особі земельної ділянки, розташованої в прибережній захисній смузі села Коблеве.

Місцевий суд встановив, що згідно з листом Управління містобудування та архітектури Миколаївської облдержадміністрації від 02 лютого 2017 року земельна ділянка перебуває в зоні рекреації. Крім того, з листа Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації від 01 лютого 2017 року відомо, що проект землеустрою щодо відведення спірної земельної на розгляд до управління не надходив і висновок про погодження не надавався. Спірна земельна ділянка розташована на території рекреаційних закладів, у межах якої не передбачена можливість розміщення об`єктів індивідуального дачного будівництва.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши належність спірної земельної ділянки до земель, на які поширювалася чітка заборона на передання їх у приватну власність з іншою метою, ніж визначена у частині другій статті 59 ЗК України, правильно застосувавши норми ЗК України (2768-14) та ВК України щодо цільового призначення земельної ділянки, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Скасовуючи правильне по суті рішення місцевого суду, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права.

При цьому колегія суддів враховує, що повернення у цій справі земельної ділянки її власнику - державі, відповідає критерію законності: воно здійснюється у зв`язку з порушенням органом державної влади низки вимог ВК України та ЗК України (2768-14) , які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

ОСОБА_1 не мала перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могла і повинна були знати про те, що ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність відповідачів під час набуття земельної ділянки власність під обґрунтований сумнів.

За таких обставин результат розгляду судом позову прокурора по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно, але апеляційний суд допустив помилку в застосуванні норм матеріального та порушив норми процесуального права, оскаржувана постанова, відповідно до статті 413 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно з частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги Миколаївська обласна прокуратура сплатила судовий збір у розмірі 6 400,00 грн, а тому ці витрати підлягають стягненню з Коблівської сільської ради, ОСОБА_1 на її користь.

Керуючись статтями 400, 141, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури задовольнити.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 07 липня 2021 рокускасувати, рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 22 березня 2021 року залишити в силі.

Стягнути на користь Миколаївської обласної прокуратури з Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, ОСОБА_1 з кожної по 3 200 (три тисячі двісті) грн 00 коп. на відшкодування судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов