відповідачі: ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2, Товариство з додатковою відповідальністю "Шамраївський цукровий завод", державний реєстратор Комунального підприємства "Агенція адміністративних послуг" Євко Володимир Володимирович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Матюші", подану адвокатом Тетерею Світланою Ігорівною, на постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2021 рокуу складі колегії суддів: Болотова Є. В., Музичко С. Г., Олійника В. І.,

Короткий зміст позовних вимог

20 грудня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Матюші" (далі - ТОВ Агрофірма "Матюші") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2, Товариства з додатковою відповідальністю "Шамраївський цукровий завод" (далі - ТДВ "Шамраївський цукровий завод"), державного реєстратора Комунального підприємства "Агенція адміністративних послуг" Євка В. В. (далі - державний реєстратор) про визнання недійсним договору про надання права користування земельною ділянкою (емфітевзис) і скасування запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,2392 га, кадастровий номер 3220483500:0:001:0033, що розташована у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області (далі - земельна ділянка).

19 червня 2014 року між ТОВ Агрофірма "Матюші" та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, згідно з яким вона передала земельну ділянку в оренду позивачу на 10 років.

09 лютого 2015 року цей договір оренди було зареєстровано.

З лютого 2018 року ОСОБА_1 вчиняла дії, спрямовані на позбавлення ТОВ Агрофірма "Матюші" права користування земельною ділянкою.

За зверненням громадян, зокрема ОСОБА_1, наказом від 15 березня 2018 року № 729/5 (далі - наказ № 729/5) Міністерство юстиції України скасувало рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку за позивачем.

02 березня 2018 року ОСОБА_1 уклала з ТДВ "Шамраївський цукровий завод" договір оренди землі, відповідно до якого передала земельну ділянку в оренду.

Позивач оскаржив до суду договір оренди від 02 березня 2018 року, однак 05 січня 2019 року ОСОБА_1 уклала з ТДВ "Шамраївський цукровий завод" договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) (далі - спірний договір).

Спірний договір укладений з порушенням законодавства та договору оренди від 19 червня 2014 року, укладеного між ТОВ Агрофірма "Матюші" та ОСОБА_1, а державну реєстрацію права користування земельною ділянкою за ТДВ "Шамраївський цукровий завод" проведено з порушенням законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

З урахуванням уточнення позовних вимог просило суд визнати недійсним спірний договір; скасувати державну реєстрацію і припинити право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) ТДВ "Шамраївський цукровий завод"; вирішити питання про відшкодування судових витрат.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 травня 2020 року провадження у справі закрито у зв`язку зі смертю ОСОБА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 30 червня 2020 року ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду від 06 травня 2020 року скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Скасувавши ухвалу про закриття провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки законодавством України не передбачено судового вирішення спору з особою, яка на час звернення до суду померла та правоздатність якої відповідно до статті 25 ЦК України припинена, і яка не могла бути стороною у справі, провадження у справі в частині позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_1 підлягало закриттю.

Водночас позовна вимога про визнання недійсним спірного договору заявлена також і до ТДВ "Шамраївський цукровий завод", а вимога про скасування запису про державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) - до державного реєстратора.

Суд першої інстанції дійшов передчасних висновків про закриття провадження у справі стосовно інших відповідачів.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2020 року залучено до участі у справі правонаступника ОСОБА_1, її спадкоємця - ОСОБА_2 .

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 березня 2021 року у позові відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що скасувавши рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди позивача, держава офіційно не визнає і не підтверджує факт набуття позивачем права оренди на спірну земельну ділянку, оскільки ці відомості були виключені з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Доводи сторони позивача в частині незаконності наказу № 729/5, з огляду на його оскарження в судовому порядку, суд не взяв до уваги, оскільки на момент розгляду справи цей наказ був чинним, рішення про його скасування не надано.

Суд дійшов висновку, що хоча реєстрація договору оренди між ОСОБА_1 та ТДВ "Шамраєвський цукровий завод" не була скасована, договір не розірваний, строк дії не закінчився і одночасно було зареєстровано між тими ж самими сторонами спірний договір, проте це не порушує права позивача, реєстрація права оренди якого скасована, і який не є стороною спірного договору.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 08 вересня 2021 рокуапеляційну скаргу ТОВ Агрофірма "Матюші" задоволено частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 березня 2021 року скасовано.

Провадження у справі в частині позову до ОСОБА_1 закрито. Провадження у справі в частині позову до ТДВ "Шамраївський цукровий завод", державного реєстратора закрито.

Закривши провадження у справі за позовом до ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив з того, що не може бути відкрито провадження у справі, а відкрите провадження підлягає закриттю, якщо позов пред`явлено до особи, яка на час його подання померла.

Закривши провадження у справі за позовом до ТДВ "Шамраївський цукровий завод" і державного реєстратора, суд апеляційної інстанції врахував суб`єктний склад правовідносин: позивач - ТОВ Агрофірма "Матюші", а відповідачі - ТДВ "Шамраївський цукровий завод" і державний реєстратор, тому спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2021 року ТОВ Агрофірма "Матюші" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року про закриття провадження, просило її скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, не врахував правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 607/19075/15, провадження № 61-1330св20, постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 753/1534/16-ц, провадження № 14-56цс19, від 03 липня 2019 року у справі № 127/2209/18, провадження № 14-149цс19, від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц, провадження № 14-56цс19, від 02 жовтня 2019 року у справі № 640/13144/16-ц, провадження № 14-417цс19, від 15 травня 2018 року у справі № 686/22036/15-ц, провадження № 14-104цс18, від 26 травня 2020 року у справі № 910/15585/19, провадження № 12-26гс20, від 20 травня 2020 року у справі № 806/2421/16, провадження № 11-675апп19, від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц, провадження № 14-23цс19, від 07 квітня 2020 року у справі № 473/1433/18, провадження № 14-35цс20.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 червня 2020 року скасовано ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження та направлено справу на продовження розгляду. Оскаржуваною постановою повторно було вирішено питання про закриття.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що спір виник не лише між ТОВ Агрофірма "Матюші та ТДВ "Шамраївський цукровий завод", а й між ТОВ Агрофірма "Матюші" та державним реєстратором.

Доводи інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшли.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 була власником земельної ділянки на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 21 грудня 2006 року (т. 1. а. с. 9-11).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 померла, 28 січня 2020 року була зведена спадкова справа щодо майна спадкодавця. Відповідно до заяви від 28 січня 2020 року спадщину прийняла ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 183-188).

19 червня 2014 року ОСОБА_1 уклала з ТОВ Агрофірма "Матюші" договір оренди землі, згідно з яким передала в оренду позивачу земельну ділянку строком на 10 років (т. 1, а. с. 8).

09 лютого 2015 року державний реєстратор реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Бурімська М. І. прийняла рішення про державну реєстрацію прав, індексний номер 19206000, про реєстрацію права оренди на земельну ділянку за позивачем (т. 1, а. с. 15).

15 березня 2018 року Міністерство юстиції України на підставі колективної скарги громадян, зокрема ОСОБА_1, скасувало рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку за позивачем (т. 1, а. с. 27).

02 березня 2018 року ОСОБА_1 уклала з ТОВ "Шамраївський цукровий завод" договір оренди землі, відповідно до якого передала в оренду земельну ділянку. 15 березня 2018 року здійснено державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку за ТДВ "Шамраєвський цукровий завод" (т. 1, а. с. 28).

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі № 357/8112/18 позивачу відмовлено у визнанні недійсним договору оренди землі від 02 березня 2018 року. Рішення суду набрало законної сили, відкрито касаційне провадження.

05 січня 2019 року між ОСОБА_1 і ТДВ "Шамраївський цукровий завод" укладено спірний договір, згідно з яким ТДВ "Шамраївський цукровий завод" отримало право використовувати земельну ділянку для сільськогосподарських потреб (т. 1, а. с. 36-37).

07 березня 2019 року державний реєстратор прийняв про державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за ТДВ "Шамраївський цукровий завод", індексний номер 45855123, у зв`язку з чим було внесено запис про інше речове право № 30599422 (т. 1, а. с. 38, 39).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ).

Європейський суд з прав людини зазначає, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви № № 29458/04 і 29465/0, пункт 24).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того,що оскільки провадження у справі в частині позову до ОСОБА_1 підлягає закриттю у зв`язку зі смертю відповідачки до відкриття провадження у справі, а інші учасники справи є юридичними особами, то спір не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини четвертої статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Згідно зі статтею 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Цивільне процесуальне законодавство України не має норм, які б передбачали здійснення провадження у справах щодо осіб, які померли до відкриття провадження у справі. ЦПК України (1618-15) визначає порядок процесуального правонаступництва лише у тих справах, де сторона - учасник процесу, вибула з певних причин, зокрема й у зв`язку зі смертю, вже після відкриття провадження у справі. У позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов`язки одного із суб`єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших обставин переходять до іншої особи, яка не брала участі у цьому процесі. Отже процесуальне правонаступництво тісно пов`язане з матеріальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб`єктивного права або обов`язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. При цьому не залежно від підстав матеріального правонаступництва, процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні.

Процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи в порядку статті 55 ЦПК України можливо лише шляхом залучення правонаступника померлої сторони за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі, адже залучення правонаступників особи, яка померла до відкриття провадження у справі, суперечить принципам цивільного судочинства.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 473/1433/18, провадження № 14-35цс20, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, а також постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 185/998/16-ц, провадження № 61-33766сво18.

Отже, суд першої інстанції не повинен був відкривати провадження у справі за позовом ТОВ Агрофірма "Матюші", яке звернулося до суду з позовом до померлої особи.

Оскільки процесуальний закон не передбачає судового вирішення спору з особою, яка на час звернення до суду померла та правоздатність якої відповідно до вимог статті 25 ЦК України припинена, провадження у справі в частині позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_1 підлягало закриттю з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

На вказані процесуальні норми суд першої інстанції уваги не звернув і переглянув справу по суті.

Водночас, незважаючи на те, що суд першої інстанції порушив вказані норми процесуального права під час розгляду цієї справи, Верховний Суд вважає, що оскаржуване судове рішення у цій справі, з урахуванням певних виключних обставин справи та конкретних дій суду, не підлягає скасуванню із закриттям провадження, з огляду на таке.

Верховний Суд звертає увагу на те, що не кожне допущене судом порушення процедури може істотно впливати на права учасників справи та тягнути порушення гарантій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Крім того, за змістом цієї статті більшість процесуальних порушень, допущених на одній стадії цивільного процесу, можна виправити на іншій його стадії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц).

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях у справах "Осман проти Сполученого Королівства" від 28 жовтня 1998 року та "Креуз проти Польщі" від 19 червня 2001 року зазначив, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі "Станєв проти Болгарії", заява № 36760/06, пункт 230).

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до частини першої статі 8 Конституції України (254к/96-ВР) в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 (v005p710-05) ).

Процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі "Дія 97"проти України", заява № 19164/04, пункт 47).

Верховний Суд вважає, що скасування ухваленого у справі рішення за 2021 рік, провадження в якій було відкрито у 2019 році, поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, оскільки безумовно вплине на застосування позовної давності та порушення гарантованого статтею 6 Конвенції права на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку й не буде відповідати ефективності цивільного судочинства, завданням цивільного судочинства та принципу пропорційності у цивільному судочинстві (статті 2, 11 ЦПК України).

Верховний Суд бере до уваги те, що спірні правовідносини допускають правонаступництво, а залучена до участі у справі спадкоємиця ОСОБА_1 не заперечувала проти вчинення судом таких процесуальних дій, брала активну участь у процесі.

Подібні висновки викладені у рішеннях ЄСПЛ у справах "Ливада проти України" (від 26 червня 2014 року, заява № 21262/06), "Куценко проти України" (від 10 березня 2010 року, заява № 41936/05), "Стойкович проти "Колишньої Югославської Республіки Македонія" (від 08 листопада 2007 року, заява № 14818/02), щодо права спадкоємців на підтримання заяви, поданої спадкодавцем до ЄСПЛ.

Отже, за викладених обставин ТОВ Агрофірма "Матюші" обґрунтовано очікувало, що суд апеляційної інстанції перегляне справу з урахуванням доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, закривши провадження у справі, не взяв до уваги, що застосування правових норм і вчинення дій, що мають юридичне значення, без врахування їх доцільності, зважаючи на обставини у цій справі, і необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів у цивільному судочинстві призвело до порушення права товариства на справедливий судовий розгляд.

Верховний Суд зазначає, що висновок суду апеляційної інстанції з урахуванням закриття провадження щодо ОСОБА_1, що вказаний спір належить до юрисдикції господарських судів є необґрунтованим, виходячи з такого.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 712/9272/17, провадження № 14-345цс19).

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Ознаками приватно-правових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 15 травня 2018 року у справі № 911/4144/16 (провадження № 12-71гс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 зазначила, що справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, проте предмет спору в яких безпосередньо стосується прав і обов`язків фізичних осіб, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

У справі, що переглядається, предметом спору є земельна ділянка, власником якої є фізична особа як сторона договорів оренди землі (як первісного, укладеного з ТОВ Агрофірма "Матюші", так і наступного, укладеного з ТДВ "Шамраївський цукровий завод"), предмет спору безпосередньо стосується прав і обов`язків власника земельної ділянки та її правонаступників.

Враховуючи вказане, з огляду на характер правовідносин, з яких виник спір, його необхідно розглядати в порядку цивільного судочинства.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19, провадження № 14-65цс22.

Верховний Суд частково виходить за межі доводів і вимог касаційної скарги відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України, у зв`язку з необхідністю врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19, провадження № 14-65цс22, після подання касаційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення суду першої інстанції і закривши провадження у справі, по суті справу не переглядав, тому з урахуванням наведеного вище, є підстави для направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі заявник посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах касаційної скарги, на підставі яких відкрито касаційне провадження.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт і зміст цих відносин, суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і правове регулювання не обов`язково мають бути однаковими.

Правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 607/19075/15, провадження № 61-1330св20, постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 686/22036/15-ц, провадження № 14-104цс18, від 20 травня 2020 року у справі № 806/2421/16, провадження № 11-675апп19, від 26 травня 2020 року у справі № 910/15585/19, провадження № 12-26гс20, не є релевантними у справі, що переглядається.

Правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 753/1534/16-ц, провадження № 14-56цс19, від 03 липня 2019 року у справі № 127/2209/18, провадження № 14-149цс19, від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц, провадження № 14-56цс19, від 02 жовтня 2019 року у справі № 640/13144/16-ц, провадження № 14-417цс19 (позивачі - фізичні особи), від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц, провадження № 14-23цс19 (поручителі - фізичні особи), сформульовані за інших фактичних обставин, тому не є застосовними у справі, що переглядається.

Заявник у касаційній скарзі просив розгляд справи проводити за участю його представника та викликати представника для надання усних пояснень у справі. Верховний Суд відхилив це клопотання з огляду на відсутність необхідності заслухати пояснення сторін (статті 43, 402 ЦПК України).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування постанови суду апеляційної інстанціїз направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.