розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Клеветенко Андрій Анатолійович, на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області, в складі судді Бойко І. А., від 16 вересня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду, в складі колегії суддів: Голованя А. М., Карпенка О. Л., Мурашка С. І., від 26 січня 2022 року,

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Світоч" (далі -СТОВ "Світоч") про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що він є власником земельної ділянки площею 5,5001 га, кадастровий номер 3522584200:02:000:0004, яка знаходиться на території Крупської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області.

В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01 жовтня 2015 року зареєстровано речове право на підставі договору оренди землі від 05 серпня 2015 року, укладеного між ним та СТОВ "Світоч".

У пункті 44 договору оренди землі від 05 серпня 2015 року, укладеного між сторонами, визначено час набрання його чинності з моменту підписання та державної реєстрації.

Посилаючись на зміни до ЦК України (435-15) та Закону України "Про оренду землі" (161-14) , внесені Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VІ "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1878-17) , позивач зазначав, що проведення 01 жовтня 2015 року державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки на підставі вказаного договору оренди землі не може підмінити державну реєстрацію самого договору, а тому не може впливати на момент набрання чинності цим договором.

Позивач вважав, що договір оренди зареєстрований не був та не набрав чинності, а СТОВ "Світоч" не набуло прав орендаря, що є підставою для витребування у відповідача земельної ділянки.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області

від 16 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 26 січня 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що проведення 01 жовтня 2015 року державної реєстрації права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 05 серпня 2015 року здійснено у відповідності з вимогами діючого законодавства, зокрема статті 126 ЗК України, статті 8 Закону України "Про оренду землі" та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) , тому СТОВ "Світоч" набуло права орендаря за вказаним правочином.

Із 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1878-17) , якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання на державну реєстрацію правочинів, а із Закону України "Про оренду землі" (161-14) були виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі, отже після 01 січня 2013 року відповідач не міг зареєструвати спірний правочин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат

Клеветенко А. А., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

24 березня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат

Клеветенко А. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 16 вересня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 26 січня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У червні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що договір оренди землі від 05 серпня 2015 року не є укладеним, його умови не відповідають законодавству, чинному на момент його підписання, у зв`язку з чим цей правочин не може бути підставою для оренди земельної ділянки, належної позивачу.

Сторони при укладенні договору належним чином не досягли згоди щодо однієї з істотних умов, а саме: строку його дії.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2022 року СТОВ "Світоч" подало відзив на касаційну скаргу, в якому звертає увагу на те, що в позовній заяві підставою позову вказано те, що договір не набрав чинності, а в касаційній скарзі - неукладеність договору, що суперечить вимогам цивільного процесуального законодавства.

Вважає, що положення договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та СТОВ "Світоч", в частині необхідності здійснення державної реєстрації договору не могли діяти, оскільки на час підписання цього правочину не відповідали чинному законодавству України, а тому не впливали і не могли вплинути на момент виникнення між позивачем і відповідачем правовідносин оренди земельної ділянки.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3522584200:02:000:0004, площею 5,5001 га, розташованої на території Крупської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

05 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та СТОВ "Світоч" укладений договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3522584200:02:000:0004. Згідно з пунктом 8 договору він укладався на 10 років. Пунктом 44 договору сторони обумовили, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки в оренду 05 серпня 2015 року ОСОБА_1 передав СТОВ "Світоч" земельну ділянку в оренду за договором оренди землі.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що в ньому міститься запис № 11429228 від 01 жовтня 2015 року про державну реєстрацію права оренди СТОВ "Світоч" земельної ділянки з кадастровим номером 3522584200:02:000:0004 на підставі договору оренди землі від 05 серпня 2015 року.

Відповідно до податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку вбачається, що фізичній особі з податковим номером 2529313298, що присвоєно позивачу, за 3 та 4 квартали 2015 року нараховано дохід від надання земельної частки (паю) в лізинг, оренду або суборенду, а також утримані відповідні податки.

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області

від 16 грудня 2016 року у справі № 390/1582/16-ц4 в задоволенні позову ОСОБА_1 до СТОВ "Світоч" про визнання правочину недійсним, починаючи з дати його державної реєстрації, відмовлено. Предметом спору у вказаній справі був договір оренди землі від 05 серпня 2015 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3522584200:02:000:0004.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору оренди земельної ділянки від 05 серпня 2015 року) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (стаття 792ЦК України).

Спеціальним законом, яким врегульовані відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі" (161-14) .

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України "Про оренду землі").

Відповідно пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України "Про оренду землі" (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Водночас, за правилом частини п`ятої статті 6 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про оренду землі" (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передача об`єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

У статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми. Разом з тим, цивільні права та обов`язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Поняття "момент укладення договору" та "момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки" різняться за змістовним наповненнями, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено у постановах Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі

№ 0426/14068/2012 та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц.

Згідно із частиною першою статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до пункту 44 договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та СТОВ "Світоч", вказаний договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Отже, час набрання чинності договору оренди земельної ділянки

від 05 серпня 2015 року сторони цього правочину визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації. Умови правочину не містять іншого визначення часу чи моменту набрання його чинності.

Однак на момент підписання договору оренди земельної ділянки

від 05 серпня 2015 року чинне законодавство не передбачало можливості державної реєстрації договору, натомість була передбачена державна реєстрація права оренди, на підставі відповідного договору.

Верховний Суд у постанові від 16 листопада 2022 року у справі

№ 447/2461/20 вказав, що у таких випадках поза очевидним та розумним сумнівом сторони договору мали на увазі, що він вважатиметься укладеним саме після внесення до відповідного державного реєстру запису про право оренди на підставі такого договору. При цьому Верховний Суд врахував, що сторони скористалися принципом свободи договору та врегулювали взаємні відносини на власний розсуд.

Це не суперечить чинному законодавству, зокрема пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України, згідно з яким до загальних засад цивільного законодавства віднесено свободу договору, та статтям 6, 627 ЦК України, в яких розкривається зміст цього принципу відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі №357/8277/19 (провадження № 14-65цс22) зазначено, що "учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоду у встановленій формі. Разом з тим цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації. Виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16, у частині того, що договір є укладеним з моменту досягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов договору, право оренди виникає з моменту його державної реєстрації. Однак Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, викладеного у цій постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16 у частині того, що виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації. При цьому Велика Палата Верховного Суду враховує, що вказаний висновок стосується чинності договору оренди землі, укладеного після 01 січня 2013 року, тобто після зміни законодавчого регулювання: виключення із Закону № 161-XIV (161-14) вимог про необхідність державної реєстрації договору оренди та вказівки на необхідність реєстрації права оренди та виключення з тексту цього Закону посилання на укладеність правочину з дня його державної реєстрації".

У розглядуваній справі встановлено, що договір оренди земельної ділянки між ОСОБА_1 та СТОВ "Світоч" був укладений 05 серпня 2015 року, тобто після 01 січня 2013 року.

01 жовтня 2015 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано речове право СТОВ "Світоч" на підставі договору оренди землі від 05 серпня 2015 року, укладеного між сторонами.

Зважаючи на встановлені у розглядуваній справі обставини, та враховуючи вимоги законодавства чинного на момент підписання (укладення) сторонами договору оренди, суди дійшли обґрунтованого висновку, що СТОВ "Світоч" правомірно користується земельною ділянкою позивача, на підставі чинного договору оренди землі, а наведені у позові ОСОБА_1 підстави для витребування земельної ділянки у відповідача відсутні.

Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, судом враховано практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін. Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі "Пономарьов проти України") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Зважаючи на викладене, переглянувши оскаржені судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування, оскільки суди попередніх інстанцій, з огляду на надані учасниками справи докази, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.